3.1 Концепція особистого життя, сімейних відносин, кохання, втілені у романі

«Анна Кареніна» - перший роман Льва Толстого, з сучасного письменникові життя. У творчості письменника в 50-х і 60-х роках переважало зображення як історичних («Війна і мир»), так і сучасних йому військових подій (розповіді І повісті про Кавказькій і Кримської війнах), і вже в ранніх творах письменника тема війни незмінно висвітлювалася в нерозривному зв'язку з іншими соціальними проблемами епохи.

Витіснення в пореформену епоху дворянства буржуазією і викликаний цим занепад дворянства, перелом старих дворянських норм моралі, з одного боку, масове розорення селянства внаслідок грошової кабали та безземелля і наростанні сил визвольного руху в країні - з іншого, всі ці нагальні питання того часу стали центральними для передової російської літератури. Вся атмосфера 70-х років сприяла народженню у Толстого задумів такого твору, який би відгукнулося на найгостріші питання сучасності. Цих питань життя ставило так багато, що задум не міг бути здійснений у формі повісті або нарису. Необхідно було створення широкого художнього полотна, і таким твором став роман «Анна Кареніна».

Усі найважливіші проблеми, укладені в романі, отримали те чи інше ідейно-художнє втілення в попередній творчості письменника. Проблема сім'ї та шлюбу не раз ставилося Толстим і до створення «Анни Кареніної» («Сімейне щастя», «Козаки»). «Анна Кареніна» в ідейно-тематичному відношенні - твір багатоплановий, багатогранний. Питання шлюбу та сім'ї, моралі і моральності дворянства і буржуазії, з однієї сторони, і народних мас з іншої, висвітлюються у романі в тісному зв'язку з проблемами економічними - про шляхи господарчого розвитку країни і політичними - про форми державного устрою Росії і Заходу. Питання педагогічні - про виховання дітей, естетичні - про напрямок розвитку мистецтва поєднуються з проблемами релігії - заперечення казенної церкви і модних світських містичних захоплень, широкими філософськими проблемами - про сенс людського буття і т. д. і т. п.

Кожна з цих проблем ставиться тепер письменником по-новому і отримує в романі новий дозвіл.

У «Анні Кареніній» Толстому, перш за все, була дорога її «головна думка». «У« Анні Кареніній », - сказав він одного разу, - я люблю думку сімейну ... »Думка, яку любив автор, є як би потужним джерелом світла, визначальним розташування тіней в його живопису і глибину зображення.

Тінь розладу ковзає по всій книзі Толстого. Вона особливо помітна саме у вузькому, домашньому колі і приймає різні форми у будинку Кареніна, в сімействі Облонського, в маєтку Левіна, але залишається «тінню», яка роз'єднує близьких людей. «Думка сімейна» набувала особливої ​​гостроти, ставала тривожним фактором часу, тому що розлад виходив за межі сімейного кола і захоплював важливі області суспільного побуту.

Задатки цього занепокоєння були у Толстого і раніше. Ще в 1865 році він у листі до Фета говорив: «Я своїми справами задоволений, але загальний хід справ, тобто майбутнє народне лихо голоду, з кожним днем ​​мучить мене більше й більше. Так дивно й навіть добре й страшно. У нас за столом редиска рожева, жовта олія, підрум'янений м'який хліб на чистій скатертині, в саду зелень, молоді наші дами в кісейних сукнях раді, що жарко і тінь, а там цей злий чорт голод робить вже свою справу, покриває поля лебідою, розводить тріщини по висохнувшій землі і продирає мозольні п'яти мужиків і баб у тріскає копита худоби і всіх їх прибере і розворушить, мабуть, так, що і нам під тінистими липами в кісейних сукняхз жовтим вершковим маслом на розписному блюді - дістанеться ».

Це лист цілком відноситься до світу «Анни Кареніної». Через десять років після того, як воно було написане, Толстой сильніше відчув свою самотність і розпач від безсилля. Свою віру у законність і справедливість садибного укладу він вже втратив, а жити за механічними правилами налагодженого побуту більше не міг. Руйнувалися не тільки побутові сімейні звички, філософські та релігійні вірування. Переоцінка цінностей була болісним процесом, і Толстой відчував свою спустошенність. «Думка про самогубство прийшла мені так само природно, як раніше приходили думки про поліпшення життя».

Ось чому в романі «Анна Кареніна» ця тема зайняла таке велике місце. Толстой зізнавався, що мав «вжити проти себе хитрощі», щоб раптом не привести думку про самогубство у виконання. Те ж занепокоєння відчуває і Левін. «І, щасливий сім'янин, здорова людина, Левін був декілька разів так близький до самогубства, - пише Толстой, - що сховав шнурок, щоб не повіситися па ньому, і боявся ходити з рушницею, щоб не застрелитися». Таке було життя «під загрозою відчаю».Саме ця загроза і довела до загибелі Анну Кареніну. І змусила Вронського шукати насильницької розв'язки.

Герої Толстого проходять через останні межі відчаю, як проходив через них і сам Толстой. У кожному з них є щось від його світовідчуття, від його свідомості болісно самого процесу переоцінки цінностей.

Сім'я завжди була і буде "онтологічним" центром будь-яких громадських та особистих потрясінь і катаклізмів: Воєн, революцій, зрад, сварок, ворожнечі так само, як і миру, любові, блага, радості і т.п. Сам Толстой називав свій «сімейний досвід»,» «суб'єктивно-загальнолюдським». Сімейну модель людських відносин він розглядав як універсальної, загальнозначущої основи братерства, любові, прощення і т.д., Так як саме рідним людям ми схильні перш за все прощати, терпіти від них образи, забувати заподіяне ними зло і жаліти їх за це зло, бо саме спорідненість, сама спільне життя перетворює їх «зло» в їхній «слабкість», невміння бути добрими , робить нас як би «співучасниками» цього «зла», Оскільки нормальний в моральному відношенні людина просто не може не відчувати своєї провини в тому, що близька, рідна йому людина "погана".

Толстой будував роман "Анна Кареніна" в двох планах: викриття міського життя і буржуазної культури (лінія Анни - Кареніна - Вронський) І зображення патріархально-садибного життя (лінія Левіна - Кіті).

Роль Олексія Олександрович Кареніна - чоловіка Анни, безсумнівно, трагічна, І багато чого в ній змушує жаліти Його.Каренін не "зла машина", Як у поріві відчаю назіває чоловіка Анна. Толстой показує його щірість, людяність у сцені примирення з дружиною. Навіть Вронський визнає, що в хвилини примирення Каренін був "на недосяжній вісоті". Правдиво розкриваючи весь Тягар людським переживань Кареніна, Толстой разом з тим глибоко аналізує його ставлення до дружини і його поведінку. Вже не Молода людина Олексій Олексійович зустрівся з Анною Аркадіївною,яка була на 20 років молодша. Він зроби пропозіцію і віддав дружіні всі ті почуття, на які був здатний. Створив те«середовище щастя», яке увійшла в нього в звичку, Каренін раптом вияви його "нелогічнім" чином зламаним. Толстой порівнює Кареніна з людино, яка спокійно пройшла по мосту іраптом побачила, «що цею міст розібралиіщо там безодн. Живі, природні почуття Каренін перевіряє поняттями і нормами, встановленими державою і церквою. Дізнавшись про зраду Анни, він після «дивного почуття фізічної жалості до неї», відчув, Що його займає тепер питання про те, як найкращим, зручно для себе і тому справедливим чином огородитися від того бруду, якою вон запятнала його у своєму падінні, і продовжувати йти своїм шляхом діяльної. Або він, поза сумнівом, егоїст, тому його зовсім не цікавить, чому Анна зрадила, його не хвилює, що Анна нещасна з ним, йому необхідно лише «обтруситися від бруду». Він гідний син середовища, в якому обертається.

Вронський пристрасно полюбив Анну, це почуття відзначилося на всьому його житті. Аристократ і джентльмен, «один з найкращіх зразків золотої молоді петербурзької», він захищає Анну перед світом, приймає на собі самі серйозні зобов'язання по відношенню до коханої жінки. Рішуче і прямо «оголошує він братові, Що дивиться на свій зв'язок з Кареніною, як на шлюб ...»В ім'я любові він жертвує військовою кар'єрою: вихід у відставку і всупереч світським поняттям і звичаям від’їжджає з Анною за кордон. Чім більше Анна дізнавалася Вронського, тим більше вона любила його, і за кордоном вона була непростимо щаслива. Саме цього не вистачало Анні в стосунках з Кареніним – пристрасі, самопожертви, живості почуттів. Але Вронський, між тим, не дивлячись на повне здійснення того, що він бажав так довго, не бувцілковито щасливий ... Він скоро відчув, що в його душіпрокинулась туга. Спроби зайнять політикою, книгами, живописом не дали результатів, і, врешті-решт, відокремлене життя в італійському місті здалося йому нудним.

«Вронський ніколи не знав сімейного життя» –так починається розділ, що розповідає про його ставлення до Кіті. Фраза ключова до образу героя, визначає і пояснює історію кохання Вронського і Анни. Саме тут треба шукати витоки трагедії цих героїв.

Вронський не отримав істинного і хоча елементарного, але самого необхідного, згідно Толстому, освіти в сім'ї. Того освіти, яке залучає людину до духовних основ життя, не за допомогою книг, навчальних закладів, а через безпосереднє спілкування з матір'ю, батьком, братами. Він не пройшов початкову школу виховання людства, де закладається фундамент особистості. «Одруження для нього ніколи не представлялася можливістю. Він не тільки не любив сімейного життя, але в сім'ї, і особливо в чоловіка, з того загального погляду холостого світу, в якому він жив, він уявляв собі щось чуже, вороже, а всього більше – смішне ».

Відкрітий зв'язок Анни і Вронськогосвітське суспільство прощало Вронському, але не Анні. Всі будинки колішніх знайомий були для неї закриті. Вронський же, знайшовши в собі сили знехтуватиплвтками свого сердовища, не пориває остаточно з цим середовищем навіть тоді, коли світське суспільство стало труїтикохану жінку. Чк і Каренін, Вронський не розумів, що коїлося в душі Анни.

У романі знайшла відображення духовна і творча еволюція автора. Спочатку Л.М. Толстого захопив сюжет про невірну дружину, який відбивав занепад моралі у вищому світі. Героїня уособлювала собою все зло, була представлена у вкрай непривабливому вигляді. Лише до шостої редакції роману автор розгортає і образно з'єднує сюжетні лінії Облонських, Левіна і Кареніної. Особливо цікавлять Л.М. Толстого долі Левіна та Анни, обидва персонажі опиняються у трагічній ситуації. І якщо героїня гине, то Левін шукає шляхів виходу з положення, що склалося, він не здається.

У романі «Анна Кареніна», як і в багатьох творах Л. Толстого, переплітаються кілька тем, він реалістично відтворює картини російського життя після реформи 1861 року. Однак однією з основних цьому в цьому творі, безумовно, є трагедія родини. У романі саме тема сім'ї є тим стрижнем, який з'єднує всю сюжетну конструкцію твору, аж ніяк не випадково, починаючи з першої редакції, головна героїня представлялася автору заміжньою жінкою з вищого суспільства, яка втратила себе, але водночас і не була ні в чому винна». Причину трагедії Толстой спершу вбачав саме в Анні. Протягом роботи над романом він дещо змінює погляди героїню і її чоловіка. Доля Анни Кареніної малюється як безвихідна, трагічна.

Автор не тільки відтворив життя суспільства, але і показав, якщо можна так висловитися, основні моделі сім'ї, існючі в цьому суспільстві. Саме в цьому сенсі деякі критики розглядають першу фразу роману як другий епіграф: «Всі щасливі сім'ї схожі один на одного, кожна нещаслива родина нещаслива по-своєму». Для підтвердження цієї думки автор розповідає про родину Стіви Облонського.

Вже на самому початку твору дається коротка, але явна характеристика цієї родини: «Всі члени сім'ї і домочадці відчували, що немає сенсу в їх співмешканні і що на кожному заїжджому дворі випадково зійшлися люди більш пов'язані між собою, ніж вони». Для самого Стіви сім'я –сутозовнішня оболонка, необхідна частина суспільного устрою. Показуються його міркування про те, що не може ж він справді бути вірним своїй дружині. Однак Облонський не позбавлений позитивних якостей, добрий, чесний,він відчував тяжкість свого положення і жалів дружину, дітей і себе самого. Коли дружина прощає його, Степан Аркадійович відчуває щастя і радість, його світ знову знайшов стійкість. Але, найімовірніше, потім все буде як і раніше, хіба що він, дійсно, буде ретельніше ховати свої захоплення.

Сім'я Кареніних розкриває вже інший тип стосунків. Доллі згадує, що їй не подобався самий будинок їх; щось було фальшиве в усьому складі їх сімейного побуту. Хоча Каренін –зовсім інший тип чоловіка, ніж Стів, але їх розуміння сім'ї багато в чому близьке. ДляОлексія Олександровича Кареніна сім'я - не більш ніж узаконена форма відносин. Каренін все ж розуміє, що він безсилий, що «всі проти нього і що його не допустять зробити те, що здавалося йому тепер так природно і добре, а змусять зробити те, що погано, але їм здається належним». Думка світу, традиції суспільства виявляються для нього більш значущі, адже людина ця живе, керуючись, насамперед, розумом. За ним стоїть цілий світ, чужий людяності. Можна сказати, що Каренін - один з елементів державного механізму. Таким чином, сімейна драма Анни набуває більш глибокого сенсу. Мова йде вже про зіткнення живої людяності душі з системою суспільних установ. Трагедія героїні стає не тільки особистою, але й здобуває соціальне забарвлення.

Спроба Анни і Вронського створити сім'ю терпить крах. На думку автора, крім істинної любові людей повинні зв'язувати і інші інтереси. Вронський, хоча і любить Анну непідробно, але відкриває їй лише частину своєї душі. А в цьому випадку неможливо створити щасливу сім'ю. Для більшості героїнь Л. М. Толстого ідеальна сім'я - істинне і єдине щастя. І трагедія Анни Кареніної полягає саме в родині. Її ідеал – любов безкомпромісна, переконавшись, що для неї немає надії на таке почуття, не бачачи сенсу в житті, вона покінчила з собою.

Інший шлях виходу з подібної ситуації намагається знайти в романі Костянтин Левін. Саме цей герой здійснив свій сімейний ідеал. Але, ставши щасливим сім'янином, Левін і переживає трагедію, яка змушує його не раз думати про самогубство. Для нього сім'я - головна умова духовно розвитку, істинно моральної і трудового життя. В кінці роману Левін все ж висловлює щиру надію, що його життя «не безглузде, як була колись, але має безсумнівний сенс добра, який він владний вложити в нього!». Такий вихід, знайдений для себе персонажем. Для нього, як і для автора, будувати свою сім'ю - це будувати життя і навпаки. Два цих процесу зв’язані нерозривно.

Образ Кіті належить до кращих жіночих образів російської літератури. Лагідні правдиві очі, в яких виражалися дитяча ясність і доброта її душі, надавали їй особливу привабливість. Кіті чекала кохання як нагороди за свою красу і привабливість, вона вся охоплена юними дівоцьким мріяннями, надією на щастя.У перші ж дні свого сімейного життя Кіті зайнялася господарством, «весело звиваючи своє майбутнє гніздо». Левін подумки дорікав їй у тому, що у неї немає серйозних інтересів. Ні інтересу до діла, до господарства, до мужиків, ні до музики, в якій вона досить сильна, ні до читання. Вона нічого не робить і зовсім задоволена. Толстой, проте захищає свою героїню від цих докорів і засуджує Левіна, який ще не розумів, що вона готувалася до важливого і відповідального періоду свого життя, коли вона буде в один і той же час дружиною чоловіка, господинею дому, буде носити, годувати і виховувати дітей. І зважаючи на це, вона мала право на хвилини безтурботності і щастя любові.

Після пологів Кіті "найбільша подія в житті жінки" - Левін, ледь стримуючи ридання, стояв па колінах і цілував руку дружини, він був безмірно щасливий. "Весь світ жіночий, що отримав для нього нове, невідоме йому значення після того, як він одружився, тепер в його поняттях піднявся так високо, що він не міг уявою обійняти його".

Кіті і Левін від розчарування, важких переживань приходять до міцного і спокійного сімейного щастя. Анна і Вронський неухильно і невідворотно рухаються назустріч трагедії. Зв'язок Кіті і Левіна, є життя, стосунки Анни і Вронського розвиваються під знаком смерті.

Тут Толстой слідує філософським традиціям російського реалістичного роману: Пушкіна, Лермонтова, Гончарова, Тургенєва. Так само як його попередники і сучасники, автор "Анни Кареніної" показує вплив середовища на людину, використовуючи ті ж прийоми розстановки позитивних і негативних начал: досліджуючи, як хороші, чесні, справедливі люди переступають моральний закон.