Рис. 1.1

Ієрархії змішаних систем

Глава 1

Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»

Н аведемо деякі загальні властивості складних систем.

Емерджентність. Властивості системи навряд чи можна збагнути лише на основі характеристик її складових частин. Вирішальне значення тут має взаємодія між елементами системи. Складання системного цілого й утворе­на при цьому інтеграція підпорядковуються іншому, можливо, дещо схожо­му за характером дії закону формування, функціонування та еволюції.

Різноманіття елементів системи. Система не може складатися з абсолют­но ідентичних елементів.

Стійкість. Переважання внутрішніх взаємодій у динамічній системі над зовнішніми визначає її сталість і здатність до самозбереження. Зовнішні впливи на природну систему, якщо вони переважають її внутрішню енерге­тику взаємодії, призводять до безповоротних змін, деградації і навіть до загибелі системи.

Динамічність. Будь-яка жива (екологічна) система є по суті динамічною, а тому і відкритою системою.

Еволюційність. Виникнення і становлення всіх систем зумовлено еволю­цією. Самопідтримувальні динамічні системи еволюціонують у бік усклад­нення організації і виникнення системної ієрархії, що є результатом ланцю­гової реакції трансформації ієрархій і дає життя підсистемам у структурі си­стем. Наслідком збільшення складнощів і різноманіття вважається динамізм еволюції, чим і пояснюється прискорене проходження її ступенів (етапів), рівноцінних за своїми якісними зрушеннями.

Моделювання. Будь-яка реальна система може бути подана у вигляді певного образу, який називають моделлю системи. Моделювання, як правило, супроводжується незначним спрощенням і формалізацією взаємо­зв'язків у системі.

1.2 Історія розвитку системи «природа—суспільство»

Кожна з епох у суспільному розвитку людства мала свою історичну домінанту і характеризувалася різними співвідношеннями економічних та екологічних спрямувань.

Розглянемо загальну динаміку зміни інтегральних характеристик різних історичних епох (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Еволюція історичних епох в інтегральному аспекті

Епоха	Екологічні обмеження	Соціальна характеристика	Історична домінанта
1	Технології з економічними обмеженнями	Охорона природи й життєвого середовища ігнорується тенденцією до максимального демографічного зростання, обмеженого недоїданням і хворобами. Територіально-демографічний експансіонізм	Домінанта прокормлення

1.2 Історія розвитку системи «природа—суспільство»

З акінчення табл. 1.1

Епоха	Екологічні обмеження	Соціальна характеристика	Історична домінанта
2	Технології з економічними й частковими екологічними обмеженнями	Охорона природи й життєвого середовища декларується, але здійснюється частково. Максимальне демографічне зростання підтримується соціально-економічними механізмами і медициною. Територіальний експансіонізм	Домінанта економіки
3	Технології з економічними і зростаючими екологічними обмеженнями	Охорона природи й життєвого середовища здійснюється з технологічними й економіч­ними обмеженнями. Стимулювання демографічного зростання декларується, але не здійснюється (у розвинених країнах здійснюється автоматично). Ресурсний експансіонізм	Домінанта економіки з екологічними обмеженнями
4	Технології з абсолютними екологічними обмеженнями	Пріоритет охорони природи й життєвого середовища. Демографічні процеси підпорядковані цілям підвищення якості життя людини (зменшення захворюваності, подовження тривалості життя на фоні підвищення освіченості і забезпеченості). Поступова депопуляція. Постконфронта­ційна епоха загальної безпеки і недоцільності воєн та соціальних напруг	Домінанта виживання. Домінанта екологічних законів життє­діяльності

Людство нині перебуває на межі другої і третьої епох, дедалі більше втягуючись у складні проблеми третьої. Але при цьому ще надто мало ро­биться для зменшення тиску на природу, тобто для власної саморегуляції системи «природа—суспільство». Тому тепер величезного значення набуває система екологічного управління як система протидії суспільства, людства самознищенню, прискореному переходу в четверту історичну епоху.

По суті вже сьогодні людство повинно налаштовуватися на «екологічну революцію», яка і є засобом запобігання самознищенню і відновлення рівноваги екологічних систем (рис. 1.2).

Усі попередні революції — сільськогосподарська, промислова, науково-технічна, енергетична — призводили до поглиблення глобальної екологічної кризи.

Можна сказати, що на сучасному етапі екологічне управління має відігравати роль стимулюючого механізму «екологічної революції».