- •Глава 1
- •Ієрархії змішаних систем
- •Глава 1
- •1.2 Історія розвитку системи «природа—суспільство»
- •Глава 1
- •30...50Тис. Років тому 10...50тис. Років тому 2 тис. Років тому 150...350 років тому 30...50 років тому Сучасність
- •Історико-екологічна характеристика суспільного розвитку (вектор посилення антропогенного впливу)
- •Закони гармонізації системи «природа—суспільство»
- •Глава 1
- •Глава 1
- •1.4 Проблеми системної гармонізації
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Сучасні вимоги до екологічного управління
- •1.7 Сучасні вимоги до екологічного управління
- •Глава 1 Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
- •Базові основи екологічного управління
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •Система кадастрів природних ресурсів
- •Блок механізму
- •Коментар
- •Глава 1 Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
- •Структура (адміністративно-ринкового) змішаного економічного механізму
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1 Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
- •1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •Міжнародні організаційні і правові механізми
- •Глава 1
- •Глава 1 Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Контрольні запитання та завдання
1.4 Проблеми системної гармонізації
Законам гармонійного розвитку суперечать система і методологія «жорсткого» управління, що ґрунтуються на технічній парадигмі розвитку та ігноруванні функціональних екологічних закономірностей розвитку. У результаті:
значно скоротилися обсяги і площі непорушених природних екосис тем і збільшилася їх антропогенна деградація;
споживання і вилучення людиною відновлюваних природних ресурсів перевищило темпи їх природного відновлення;
відходи людського господарства забруднюють середовище, призво дять до його хімічної деградації;
з'явилися ознаки порушення біосферної рівноваги, ослаблення утво рювальної і регулювальної функцій біосфери;
у XX ст. значно скоротились і продовжують швидко зменшуватися невідновлювані, переважно мінеральні й поливні, ресурси Землі.
На Всесвітній конференції ООН у Ріо-де-Жанейро людство вибрало шлях переходу на «м'яке» управління розвитком системи «природа—суспільство», включивши екологію в триєдину стратегію збалансованого розвитку. Однак останнє десятиліття продемонструвало, наскільки важким виявилося глобальне завдання, що постало перед людською цивілізацією. Інерція економіко-технологічної парадигми — одна з основних проблем системної гармонізації. Соціально-екологічна парадигма, продекларована в Ріо-де-Жанейро і підтверджена в Йоганнесбурзі, ще не до кінця опанувала колективну свідомість, її вагомість у виробничо-суспільних відносинах іще не набула критичного рівня, за яким починаються практичні кроки світової громади до встановлення еколого-соціальної та економіко-технологічної
Глава 1
Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
р івноваги. Споживацьке ставлення до природи та її збіднілих ресурсів, невиваженість у природокористуванні все ще домінують у світовій практиці. Домінанта духовності, неосяжної мудрості очікує людського прозріння, яке повинно прискорити системне екологічне управління.
Отже, п'ять основних суперечностей, розв'язати які передбачалося за допомогою глобального Плану дій на XXI століття, так і залишилися невирішеними:
суперечність між реальним життям і життям у гармонії з природою: у центрі уваги мають перебувати всі без винятку представники роду людського, що мають право на здорове і плідне життя в гармонії з Природою;
суперечність між реальним розвитком і навколишнім середовищем: екологічна складова повинна стати невід'ємною частиною процесу розвитку і не може розглядатися у відриві від нього;
суперечність інтересів сучасного й майбутнього поколінь: задоволен ня потреб людини і збереження навколишнього середовища мають входити до інтересів кожного покоління;
суперечність між багатими й бідними країнами та людьми: треба зменшувати розрив у рівні життя між країнами, а також між людьми, викорінювати голод і убозтво, стримувати «ресурсні апетити», жадо бу, зазіхання;
внутрішньоекономічні суперечності: збалансований розвиток припу скає вилучення або зменшення витратних моделей виробництва, що не сприяють його реалізації.
Однією з головних причин живучості перелічених суперечностей є невміння чи небажання сприймати природу як домінанту життя, невміння перейти до «м'якої» моделі управління. Цьому заважають, по-перше, нехтування історичним досвідом різноманіття форм розвитку цивілізацій на Землі, у тому числі й форми гармонійного співіснування з Природою; по-друге, нехтування досвідом регіональної етноландшафтної рівноваги з різноманіттям систем життєвих цінностей, особливо таких, коли духовні, екологічні цінності переважають над матеріальними, над так званим речизмом; по-третє, нехтування функціональними екологічними законами розвитку і розумної (ноосферної) поведінки людини.
У цьому контексті можна систематизувати такі проблеми гармонізації взаємодії суспільства і природи.
Всебічна діагностика стану природного середовища та ресурсів.
Розробка прогнозів змін біосфери і стану оточуючого людину середови ща при різних сценаріях економічного й соціального розвитку людства.
Відмова від споживацької психології та ідеології; формування нових ідеології і методології життєдіяльності, спрямованих на екологізацію економіки, виробництва, політики, освіти.
Формування критеріїв гармонізації — вибору найузгодженішого з екологічними імперативами екологічно орієнтованого соціально- економічного розвитку суспільства.
20
1.5 Ноосферні принципи вирішення проблем гармонізації
Формування такої стратегії життєдіяльності суспільства, такої економіки і таких технологій, які здатні привести масштаби й характер господар ської діяльності у відповідність з екологічною витривалістю природи та з екологічними законами розвитку і поведінки людини.
Перехід від «жорстких» методів управління виробництвом, суспільством до «м'яких» із наданням системі екологічного управління пріоритетного значення в загальному управлінні, з перетворенням екологічної освіти на норму життєвих цінностей, енергетичну і рушійну силу вирішення про блем гармонізації системи «природа—суспільство».
Перехід на ноосферну модель взаємодії суспільства і природи, коли лю дина свідомо приймає обмеження в споживанні ресурсів, змінює на кра ще своє ставлення до навколишнього природного середовища, коли мудрість стає мірилом поведінки в питаннях прагнень, бажань.
Ноосферні принципи вирішення проблем гармонізації
Згідно із законом ученого-новатора, першого президента Національної академії наук України В. 1. Вернадського про ноосферу (1944), розум людини повинен відігравати провідну роль (домінанта) у розвитку системи «природа—суспільство», тобто не інстинкти споживача природи, а розум її біблійного доглядача. Інакше кажучи, хаотичний, стихійний саморозвиток має замінити розумна стратегія співіснування на засадах законів і процесів природної саморегуляції. Таке управління повинне бути лише «м'яким», тобто екологічним. У ньому людство повинно сумлінно дотримуватися вимог законів гармонізації розвитку суспільства і природи. Лише благо і зацікавлене розуміння, а не насильство і волюнтаризм можуть бути в основі формування ноосфери. Людству, звичайно, доведеться вирішувати важкі й всеосяжні для нового століття проблеми. Зате ці проблеми будуть проблемами творення, доброго почину задля життя і здоров'я майбутніх поколінь.
Основоположники вчення про ноосферу (П. Тейяр де Шарден, В. І. Вернадський) вкладали в це поняття розуміння божественного начала, а тому і милостивості до людей — носіїв божественного розуму. У цьому велика творча сила вчення про ноосферу. Саме в такій інтерпретації закон ноосфери видається логічним, оскільки людство як розумна частина природи, що перетворилася на руйнівну загальносвітову «геологічну» силу, вільне у виборі — або остаточно зруйнувати біосферу і тим самим знищити себе, або зберегти і природу, і власне існування, і добрий спадок для нащадків. Сьогодення підтвердило безальтернативність вибору шляху подальшої життєдіяльності відповідно до ноосферних принципів:
відновлення гармонійного співіснування суспільства і природи;
гуманізація життєдіяльності людини, суспільства;
цілісність релігії, науки, філософії, мудрості;
суспільний розвиток і державна політика на благо людини і природи;
віра у велику місію освіти взагалі, і в першу чергу — екологічної освіти;
21
