- •Глава 1
- •Ієрархії змішаних систем
- •Глава 1
- •1.2 Історія розвитку системи «природа—суспільство»
- •Глава 1
- •30...50Тис. Років тому 10...50тис. Років тому 2 тис. Років тому 150...350 років тому 30...50 років тому Сучасність
- •Історико-екологічна характеристика суспільного розвитку (вектор посилення антропогенного впливу)
- •Закони гармонізації системи «природа—суспільство»
- •Глава 1
- •Глава 1
- •1.4 Проблеми системної гармонізації
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Сучасні вимоги до екологічного управління
- •1.7 Сучасні вимоги до екологічного управління
- •Глава 1 Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
- •Базові основи екологічного управління
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •Система кадастрів природних ресурсів
- •Блок механізму
- •Коментар
- •Глава 1 Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
- •Структура (адміністративно-ринкового) змішаного економічного механізму
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Глава 1
- •1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
- •Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1 Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
- •1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •1.10 Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій
- •Глава 1
- •Міжнародні організаційні і правові механізми
- •Глава 1
- •Глава 1 Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Контрольні запитання та завдання
Глава 1
Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»
П
ринцип
9. Держави
повинні співпрацювати в напрямі зміцнення
процесу нарощування ендогенних
можливостей для сталого розвитку,
поліпшуючи наукове розуміння шляхом
обміну науково-технічними знаннями,
а також прискорюючи розробку, адаптацію,
впровадження і передавання технологій,
у тому числі нових та інноваційних.
Принцип 10. Екологічні проблеми найкраще вирішувати на відповідному рівні з участю всіх зацікавлених сторін. На національному рівні кожен індивідуум повинен мати належний доступ до інформації щодо навколишнього середовища, якою володіють органи державної влади, зокрема інформації про небезпечні матеріали та види діяльності в їхніх спільнотах, а також мати можливість брати участь у процесах прийняття рішень. Держави повинні полегшувати участь і сприяти свідомості громадськості, забезпечувати доступність інформації, ефективний доступ до розгляду справ в адміністративному чи судовому порядку, включаючи засоби відшкодування й захисту прав.
Принцип 11. Держави повинні послуговуватися ефективним законодавством з охорони навколишнього середовища. Екологічні стандарти, цілі та пріоритети управління мають відбивати екологічну ситуацію й умови розвитку, у яких вони застосовуються. Стандарти, що застосовуються деякими країнами, можуть не відповідати призначенню і з економічного й соціального поглядів бути невиправданими для інших країн, зокрема країн, що розвиваються.
Принцип 12. Держави повинні об'єднувати свої зусилля у заснуванні відкритої й надійної міжнародної економічної системи, яка сприяла б економічному зростанню і сталому розвиткові всіх країн, а також кращому вирішенню проблем екологічної деградації. Передбачені торговельною політикою екологічні заходи не повинні бути засобом свавільної та необґрунтованої дискримінації, прихованим обмеженням у міжнародній торгівлі. Слід уникати односторонніх дій щодо екологічної небезпеки, яка виникає поза межами юрисдикцій країни-імпортера. Екологічні заходи, спрямовані на вирішення міжтериторіальних або глобальних екологічних проблем, повинні, наскільки це можливо, ґрунтуватися на міжнародному консенсусі.
Принцип 13. Держави повинні розробляти внутрішньодержавне право стосовно юридичної відповідальності й компенсацій потерпілим від забруднення та іншої шкоди, завданої навколишньому середовищу. Держави повинні також невідкладно і рішучіше об'єднувати свої зусилля для подальшого вдосконалення міжнародного права стосовно юридичної відповідальності й компенсацій за несприятливі наслідки екологічної шкоди, завданої територіям їхньою діяльністю в межах їх юрисдикції чи контролю.
1.6
Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації
Принцип 14. Держави повинні ефективно співпрацювати, щоб не допустити чи запобігти перенесенню на інші території та передаванню іншим державам будь-яких видів діяльності або речовин, що завдають серйозної екологічної шкоди або виявляються шкідливими для здоров'я людини.
Принцип 15. Для захисту навколишнього середовища держави, відповідно до своїх можливостей, повинні широко застосовувати попереджувальні заходи. Там, де існує загроза завдання серйозної чи непоправної шкоди, відсутність повної впевненості, з наукового погляду, не повинна бути підставою для відкладання реалізації економічно обґрунтованих заходів щодо запобігання екологічній деградації.
Принцип 16. Органи державної влади повинні докладати всіх зусиль щодо сприяння інтернаціоналізації витрат на захист навколишнього середовища і використання економічних інструментів, виходячи з принципу, за яким винний у забрудненні, як правило, має нести витрати на ліквідацію такого забруднення, належним чином враховуючи суспільні інтереси і не порушуючи умов міжнародної торгівлі та інвестування.
Принцип 17. Одним з інструментів державної політики повинно бути оцінювання впливу на навколишнє середовище, здійснюване відносно пропонованих видів діяльності, які можуть мати значний шкідливий вплив на навколишнє середовище і тому підлягають розгляду компетентним органом державної влади.
Принцип 18. Держави повинні негайно інформувати інші країни про екологічні катастрофи та інші надзвичайні обставини, що можуть спричинити раптовий шкідливий вплив на навколишнє середовище цих країн. Світове співтовариство має докладати всіх зусиль у наданні допомоги державам, що потерпіли від екологічних катастроф.
Принцип 19. Держави повинні заздалегідь та своєчасно повідомляти і надавати релевантну інформацію потенційно екологічно уразливим державам про діяльність, що може спричинити значний шкідливий вплив на навколишнє середовище, який виходить за межі окремих країн, а також повинні консультуватися із цими державами на ранній стадії і з цілковитою відвертістю.
Принцип 20. Роль жінок в управлінні навколишнім середовищем і розвитком життєво важлива. Тому їхня повноцінна участь є необхідною умовою для досягнення сталого розвитку.
Принцип 21. Творчий потенціал, ідеали та мужність молоді всього світу мають бути мобілізовані на розбудову глобального партнерства для досягнення сталого розвитку та забезпечення кращого майбутнього для всіх.
Принцип 22. Корінне населення та його спільноти, а також інші місцеві співтовариства відіграють життєво важливу роль в управлінні
