Глава 1

Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»

П ринцип 9. Держави повинні співпрацювати в напрямі зміцнення проце­су нарощування ендогенних можливостей для сталого роз­витку, поліпшуючи наукове розуміння шляхом обміну науко­во-технічними знаннями, а також прискорюючи розробку, адаптацію, впровадження і передавання технологій, у тому числі нових та інноваційних.

Принцип 10. Екологічні проблеми найкраще вирішувати на відповідному рівні з участю всіх зацікавлених сторін. На національному рівні кожен індивідуум повинен мати належний доступ до інформації щодо навколишнього середовища, якою воло­діють органи державної влади, зокрема інформації про не­безпечні матеріали та види діяльності в їхніх спільнотах, а також мати можливість брати участь у процесах прийняття рішень. Держави повинні полегшувати участь і сприяти свідомості громадськості, забезпечувати доступність інфор­мації, ефективний доступ до розгляду справ в адміністра­тивному чи судовому порядку, включаючи засоби відшкоду­вання й захисту прав.

Принцип 11. Держави повинні послуговуватися ефективним законодавст­вом з охорони навколишнього середовища. Екологічні стан­дарти, цілі та пріоритети управління мають відбивати еко­логічну ситуацію й умови розвитку, у яких вони застосову­ються. Стандарти, що застосовуються деякими країнами, можуть не відповідати призначенню і з економічного й соціального поглядів бути невиправданими для інших країн, зокрема країн, що розвиваються.

Принцип 12. Держави повинні об'єднувати свої зусилля у заснуванні відкритої й надійної міжнародної економічної системи, яка сприяла б економічному зростанню і сталому розвиткові всіх країн, а також кращому вирішенню проблем екологічної де­градації. Передбачені торговельною політикою екологічні за­ходи не повинні бути засобом свавільної та необґрунтованої дискримінації, прихованим обмеженням у міжнародній торгівлі. Слід уникати односторонніх дій щодо екологічної не­безпеки, яка виникає поза межами юрисдикцій країни-імпор­тера. Екологічні заходи, спрямовані на вирішення міжтери­торіальних або глобальних екологічних проблем, повинні, наскільки це можливо, ґрунтуватися на міжнародному кон­сенсусі.

Принцип 13. Держави повинні розробляти внутрішньодержавне право стосовно юридичної відповідальності й компенсацій потер­пілим від забруднення та іншої шкоди, завданої навколиш­ньому середовищу. Держави повинні також невідкладно і рішучіше об'єднувати свої зусилля для подальшого вдоско­налення міжнародного права стосовно юридичної відпо­відальності й компенсацій за несприятливі наслідки еколо­гічної шкоди, завданої територіям їхньою діяльністю в межах їх юрисдикції чи контролю.

1.6

Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації

Принцип 14. Держави повинні ефективно співпрацювати, щоб не допусти­ти чи запобігти перенесенню на інші території та передаван­ню іншим державам будь-яких видів діяльності або речовин, що завдають серйозної екологічної шкоди або виявляються шкідливими для здоров'я людини.

Принцип 15. Для захисту навколишнього середовища держави, відпо­відно до своїх можливостей, повинні широко застосовувати попереджувальні заходи. Там, де існує загроза завдання серйозної чи непоправної шкоди, відсутність повної впевне­ності, з наукового погляду, не повинна бути підставою для відкладання реалізації економічно обґрунтованих заходів що­до запобігання екологічній деградації.

Принцип 16. Органи державної влади повинні докладати всіх зусиль що­до сприяння інтернаціоналізації витрат на захист навколиш­нього середовища і використання економічних інструментів, виходячи з принципу, за яким винний у забрудненні, як пра­вило, має нести витрати на ліквідацію такого забруднення, належним чином враховуючи суспільні інтереси і не порушу­ючи умов міжнародної торгівлі та інвестування.

Принцип 17. Одним з інструментів державної політики повинно бути оці­нювання впливу на навколишнє середовище, здійснюване відносно пропонованих видів діяльності, які можуть мати значний шкідливий вплив на навколишнє середовище і тому підлягають розгляду компетентним органом державної влади.

Принцип 18. Держави повинні негайно інформувати інші країни про еко­логічні катастрофи та інші надзвичайні обставини, що можуть спричинити раптовий шкідливий вплив на навколишнє сере­довище цих країн. Світове співтовариство має докладати всіх зусиль у наданні допомоги державам, що потерпіли від екологічних катастроф.

Принцип 19. Держави повинні заздалегідь та своєчасно повідомляти і надавати релевантну інформацію потенційно екологічно уразливим державам про діяльність, що може спричинити значний шкідливий вплив на навколишнє середовище, який виходить за межі окремих країн, а також повинні консульту­ватися із цими державами на ранній стадії і з цілковитою відвертістю.

Принцип 20. Роль жінок в управлінні навколишнім середовищем і розвит­ком життєво важлива. Тому їхня повноцінна участь є необхід­ною умовою для досягнення сталого розвитку.

Принцип 21. Творчий потенціал, ідеали та мужність молоді всього світу мають бути мобілізовані на розбудову глобального партнер­ства для досягнення сталого розвитку та забезпечення кра­щого майбутнього для всіх.

Принцип 22. Корінне населення та його спільноти, а також інші місцеві співтовариства відіграють життєво важливу роль в управлінні