Глава 1

Екологічне управління як механізм гармонізації системи «природа—суспільство»

З акон оборотності біосфери (П. Дансеро). Біосфера після при­пинення впливу на неї компонентів атропогенних чинників обов'яз­ково має зберегти (відновити) свою екологічну рівновагу й уста­леність (стійкість).

Закон зниження енергетичної ефективності природокористу­вання. З часом на одиницю отриманої з природних об'єктів корис­ної продукції витрачається все більша кількість енергії.

Закон послідовності проходження фаз розвитку. Фази розвит­ку природної системи можуть проходити лише в еволюційно та функціонально закріпленому, історично, еволюційно, геохімічно і фізіолого-біохімічно зумовленому порядку, зазвичай від порівняно простого до складного, як правило, без випадання проміжних етапів, але, можливо, з різними темпами проходження.

Закон різночасового розвитку (видозміни) підсистем у вели­ких системах. Системи одного рівня ієрархії (як правило, підсис­теми систем більш високої організації) розвиваються здебільшого не строго синхронно (несинхронність рівнів розвитку).

Закон оптимальності. Будь-яка система з найбільшою ефектив­ністю функціонує в деяких характерних для неї просторово-часових межах.

Закон балансу консервативності і мінливості. Будь-яка система, що розвивається, складається з двох рядів структур (підсистем), один із яких зберігає і закріплює її функціональні особливості й будову, а інший — сприяє видозміні і навіть саморуйнуванню систе­ми з утворенням нової функціонально-морфологічної специфіки, як правило, такої, що відповідає оновлюваному середовищу існування системи.

Принцип гальмування розвитку. У період найбільших потенційних темпів розвитку системи виникають максимально гальмувальні ефекти, що можуть бути як помітними, так і прихованими.

Закон розвитку системи за рахунок довкілля. Будь-яка система може розвиватися тільки за рахунок використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього сере­довища.

Закон функціонально-системної нерівномірності. Темпи реакції і проходження фаз розвитку системи (у відповідь на дію зовнішніх чинників) закономірно нерівномірні — вони то прискорюються (по­силюються), то гальмуються (послаблюються).

Закон внутрішньої динамічної рівноваги. Речовина, енергія, інформація, динамічні властивості окремих природних систем (у то­му числі екосистем) та їхні ієрархії взаємопов'язані настільки, що будь-які зміни одного з цих показників викликають супутні функ­ціонально-структурні кількісні і якісні зміни, які зберігають загальну суму речовинно-енергетичних, інформаційних і динамічних власти­востей систем, де ці зміни відбуваються, або їх ієрархій.

Правило прискореного історичного розвитку. Чим швидше змі­нюється середовище життя людини під впливом антропогенних чинників та умов ведення господарства, тим швидше, за принци-

1.3 Закони гармонізації системи «природа—суспільство»

п ом зворотного зв'язку, відбуваються зміни в соціально-еко­логічних характеристиках людини, економічному й технічному роз­витку суспільства (знак процесу може бути як від'ємним, так і пози­тивним).

Правило соціально-екологічної рівноваги. Суспільство розви­вається доти, доки здатне зберігати рівновагу між своїм тиском на середовище і відновленням останнього.

Правило обмеженості ресурсів. («На всіх не вистачить».) У при­роді діє правило максимального «тиску життя»: організми розмно­жуються з інтенсивністю, яка забезпечує максимально можливу їх кількість. Значне збільшення чисельності й маси одного виду ор­ганізмів у глобальному масштабі може відбуватися тільки за раху­нок зменшення чисельності й маси інших організмів.

Аксіоми-афоризми Б. Коммонера завершують неповний, але найсуттєвіший перелік загальносистемних закономірностей розвит­ку системи «людина—природа» та узагальнювальних правил по­ведінки людини на шляху гармонізації цього розвитку:

• усе пов'язане з усім;

• усе має кудись діватися;

• ніщо не дається задарма;

• природа знає краще (природа знає краще, що робити, а люди

мають вирішувати, як краще зробити).

□ Про загальний зв'язок речей і явищ у природі та суспільстві. («Усе пов'язане з усім».) З управлінського погляду, у системі утворюються еко­логічні мережі взаємозв'язку. Природа і суспільство перебувають в єдиній мережі системних взаємодій. Відповідно до принципу еволюції всі дина­мічні системи безповоротно розвиваються від простого до складного, вод­ночас збільшуючи кількість і різноманітність зв'язків. При цьому підтри­мується певне співвідношення між консервативними й прогресивними еле­ментами системи (спадковість і мінливість; види, що визначають тип спіль­ноти, і конкуруючі з ними види; консервативні й радикальні сили в суспільстві тощо).

Наведемо кілька важливих для розвитку системи наслідків загально-системного зв'язку:

• закон великих чисел, що є сукупною дією великої кількості випадко­ вих чинників, приводить, за деяких загальних умов, до результату, майже незалежного від випадку, тобто такого, що має системний ха­ рактер. Міріади бактерій у ґрунті, воді, рослинах і тваринах створю­ ють особливе, відносно стабільне мікробіологічне середовище, яке потрібне для нормального існування всього живого. Незважаючи на випадковий характер попиту і пропозицій, в умовах вільного ринку формуються відносно постійний товарообіг і ціноутворення;

• за зовнішнього впливу, який виводить систему зі стану сталої рівноваги, ця рівновага зміщується в напрямі, коли ефект такого впливу зменшується. На біологічному рівні він реалізується у вигляді здатності екологічних систем до авторегулювання (принцип де Шателье);