Міжнародні аспекти збалансованого розвитку населених пунктів і вдосконалення комплексного управління

Стратегія збалансованого розвитку населених пунктів була прийнята на Всесвітньому саміті в Ріо-де-Жанейро і підтверджена у Йоганнесбурзі. За­гальна мета розвитку населених пунктів полягає в поліпшенні соціально-економічних та екологічних умов у населених пунктах, умов життя та робо­ти людей, зокрема для бідних верств населення.

Таке поліпшення має ґрунтуватися на засадах співробітництва, спільних заходах державного і приватного секторів та громад, а також на засадах участі в процесі прийняття рішень громадських груп і таких особливо зацікавлених груп, як жінки, корінні народи, люди похилого віку та інваліди. Ці підходи мають бути покладені в основу принципів національних стратегій у галузі на­селених пунктів. Під час розробки таких стратегій слід визначити порядок пріоритетності восьми програмних галузей, з урахуванням національних планів і цілей, соціальних і культурних можливостей.

Це такі галузі:

• забезпечення належного житла для всіх;

• сприяння плануванню й управлінню для збалансованого землекорис­тування;

• сприяння створенню комплексної інфраструктури охорони навко­лишнього середовища, водопостачання, санітарно-гігієнічної служби, каналізації та обробки і вилучення твердих відходів;

• вдосконалення управління населеними пунктами;

• сприяння створенню надійних енергетичних і транспортних систем у населених пунктах;

• сприяння плануванню населених пунктів і управлінню ними в райо­нах, які зазнали впливу стихійного лиха;

• сприяння збалансованому функціонуванню будівельного сектора;

• сприяння розвитку людських ресурсів і створенню потенціалу для розвитку населених пунктів.

Розглянемо деякі з перелічених галузей.

Сприяння створенню комплексної інфраструктури охорони навколишнього середовища

Збалансованість міського розвитку визначається багатьма парамет­рами, у тому числі наявністю надійних систем водопостачання; якістю води, повітря; створенням інфраструктури охорони навколишнього середо-

Глава 5

Система місцевого екологічного управління

в ища, що дає змогу забезпечувати дотримання санітарно-гігієнічних норм.

З урахуванням щільного розселення користувачів, урбанізації, за належ­ного управління процесом життєдіяльності виникає необхідність створення збалансованої інфраструктури охорони навколишнього середовища на ос­нові адекватної політики ціноутворення, впровадження освітніх програм, справедливих механізмів доступу до екологічної інформації, що є раціональ­ними з економічного та екологічного поглядів. Неадекватність і відсутність інфраструктури охорони навколишнього середовища — причини високих щорічних показників захворюваності та демографічних криз, які можна бу­ло б попередити або взагалі уникнути.

Застосування комплексного системного підходу до забезпечення еко­логічно безпечної інфраструктури в населених пунктах, зокрема в інтересах міської і сільської громад, є своєрідним внеском у гармонізацію життєдіяль­ності, на основі якого досягається поліпшення умов життя, підвищення продуктивності праці, зміцнення здоров'я, скорочення соціальних видатків.

Мета збалансованого розвитку населених пунктів полягає у створенні адекватної інфраструктури охорони навколишнього середовища в усіх населених пунктах.

Для досягнення цієї мети потрібно, щоб усі країни, які розвиваються, включали у свої національні стратегії програми створення необхідного по­тенціалу технічних, фінансових і людських ресурсів, із тим щоб забезпечи­ти більш повну інтеграцію діяльності з планування екологічних та інших інфраструктур.

Тому слід провести оцінку екологічності інфраструктури населених пунктів, розробити національні завдання щодо обробки і вилучення відходів, впроваджувати екологічно безпечні технології. За допомогою дво-та багатосторонніх договорів потрібно посилювати інфраструктуру населе­них пунктів та програми охорони навколишнього середовища, спрямовані на сприяння затвердженню в життєдіяльності населених пунктів комплекс­ного системного підходу до планування, розвитку, утримання інфраструкту­ри охорони навколишнього середовища (водопостачання, санітарія, ка­налізації, вилучення твердих відходів). Слід також посилювати координацію дій місцевих установ та співробітництво з представниками міжнародних ор­ганів і місцевої влади, приватним сектором і групами громадськості. Діяльність усіх установ, що створюють інфраструктуру охорони навколиш­нього середовища, повинна, якщо це можливо, відображати екосистемний або цілісно-територіальний підхід до населених пунктів як об'єктів еко­логічного управління і повинна містити заходи щодо контролю, прикладних досліджень, створення потенціалу, передавання відповідної технології і технічного співробітництва з програмних видів діяльності.

Рекомендується додержуватися таких принципів створення екологічної інфраструктури:

• виробити політику, спрямовану на зведення екологічної шкоди до мінімуму або взагалі уникнення такої шкоди;

304