16.Сутність, юридична природа та ознаки державної влади.

Соціальна влада - спосіб управління суспільством, що виражається у системі публічно-вольових відносин між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення загального для них інтересу та цілей, які досягаються за допомогою різних засобів, методів, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний).

Ознаки соціальної влади:

1) є властивістю (атрибутом) суспільства, способом його управління. Коли говоримо "влада", підкреслюємо вольовий (примусовий, силовий) компонент цього явища.

2) складається природно-історичним шляхом, починаючи з первісного суспільства; народжується в процесі відносин між людьми з приводу якогось соціального блага;

3) здійснюється у формі владовідносин (публічно-вольових відносин) між владними і підвладними суб'єктами

4) виробляє загальні для суспільства інтереси та цілі - сенс керування суспільством виявляється у пропонуванні носієм влади, окрім задоволення інтересів, виробити загальний інтерес і цілі, загальні напрями суспільної діяльності, а сенс управління - дати владний імпульс підлеглим досягати визначених цілей, організовувати сприйняття ними цього імпульсу, усвідомити і підкорити йому свою волю. Виключається можливість осіб з деформованими свідомістю і волею виступати суб'єктами владовідносин;

5) передбачає верховенство, монопольне право владного суб'єкта приймати рішення ("авторитетні рішення" як засоби владарювання), обов'язкові і значущі для підвладного суб'єкта, здатність і можливість нав'язувати йому свою волю, контролювати його, забезпечувати виконання взятих зобов'язань;

6) здійснює керівництво різними засобами і методами, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний)

7) потребує від більшості підвладних суб'єктів свідомої добровільної готовності підкорятися.

Державна влада - це вид соціальної влади як способу управління суспільством, що здійснюється на принципах компетентності, законності, відповідальності за допомогою усіх державно-правових засобів, включаючи й державний примус, через систему публічно-політичних, вольових (керівництво - сприйняття, панування - підпорядкування) відносин, які виникають між суб'єктами політичної системи суспільства - владними і підвладними - з приводу дотримання загальновстановлених правил поведінки (правових норм). Якщо суб'єктами владо-відносин є державні органи і посадові особи, з одного боку, і фізичні та юридичні особи, з другого боку, то об'єктом владовідносин виступає їхня діяльність (поведінка), а формальним їх змістом - права і обов'язки підвладних суб'єктів та повноваження (компетенція) владних суб'єктів. У державній владі виявляються передусім два аспекти - імперативний (панування-підпорядкування) і диспозитивний (владно-зобов'язальні відносини між рівними суб'єктами).

На державну владу повністю поширюються ознаки соціальної влади. Від останньої вона відрізняється, як мінімум, двома монополіями: 1) видання загальнообов'язкових правових норм; 2) застосування державного примусу.

Ознаки державної влади:

1) публічна влада - перебуває на службі у суспільства (народу), слугуючи важелем його управління; здійснює управління суспільством від його імені; має "публічну" основу своєї діяльності - казенне майно, власні доходи, податки;

2) політична влада - управляє соціально неоднорідним суспільством, керує ним у своїх інтересах, а це потребує залучення політики, взаємодії з різними ланками політичної системи, передусім з партіями, партійними блоками і рухами;

3) апаратна влада - концентрується в апараті, системі органів держави і здійснюється через них;

4) легітимна влада - юридично (конституційно) обґрунтована і визнана народом країни, а також світовим співтовариством. 

Влада — здатність певного суб'єкта (індивіда, колективу, організації) підпорядковувати собі волю і поведінку іншого суб'єкта у своїх власних інтересах чи інтересах інших осіб.

Влада як соціальна функція щодо нав'язування своєї волі іншим завжди була і є об'єктом загальних зазіхань, особливо в державно-організованому суспільстві.

Державна влада — це влада, яка здійснюється тільки державою та її органами і характеризується суверенністю, універсальністю та здатністю владно-примусового впливу на поведінку всіх людей та їх організацій, що забезпечується державно-правовими методами.

Як структурні елементи державної влади виділяють:

• суб'єкт влади, тобто державу та її органи;

• об'єкт влади — людей, на підкорення поведінки яких спрямована ця функція;

• владні відносини, через які здійснюється нав'язування волі носія влади підлеглим;

• наявність у суб'єкта влади певного арсеналу засобів, методів та способів, що дають йому можливість реально здійснювати свою волю в суспільному житті;

• нормативну систему, що регламентує владну діяльність.

Нормативна регламентація владної діяльності має велике значення, тому що це прямо пов'язано з питанням про легітимність державної влади.

Легітимну державну владу визначають як владу, що встановлюється відповідно до процедури, передбаченої нормами права. Легітимізація влади в цивілізованому суспільстві відбувається, насамперед, через загальні демократичні вибори. Результатом їх проведення є створення загальнонародного і водночас загальнодержавного представницького органу влади.

Отже, легітимізація державної влади має відбуватися шляхом її делегування від одного суб'єкта — народу іншому — державі. Зрозуміло, що цей перехід не може бути стихійним, він має регулюватися демократичними конституційними принципами й нормами, передусім, принципом розподілу влади.

Державна влада — це публічно-політичні відносини панування і підкорення між суб'єктами, що спираються на державний примус[1].

Державна влада в інституціональному розумінні — це система структур, органів, установ, які реалізують функції держави.

Державна влада в процесуальному розумінні — це цілеспрямована управлінська діяльність усіх органів держави, направлена на упорядкування, організацію життя, забезпечення стабільності і розвитку суспільства на підставі конституції та законів.

За проф. Ю. О. Фрицьким, ознаками державної влади є наступні:

• у кожній країні існує тільки одна державна влада;

• вона поширюється на всіх членів суспільства;

• розв'язує загальносуспільні проблеми;

• має у своєму розпорядженні специфічний апарат (механізм) для здійснення своїх завдань і функцій;

• встановлює формально обов'язкові для всього населення загальні правила фізичної поведінки — юридичні (правові) норми;

• характеризується суверенністю (суверенітетом), тобто верховенством, повнотою, неподільністю, самостійністю, формальною незалежністю від влади будь-якої організації або особи як у окремій країні, так і за її межами.

Елементи державної влади (за Ю. О. Фрицьким):

• легітимність

• легальність

• верховенство права

• єдність державної влади

• поділ на гілки (законодавчу, судову та виконавчу)

• наявність однойменних органів цих гілок влади

• завдання, функції та повноваження цих органів[6]

Основними правовими формами здійснення державної влади є:

• правотворча діяльність, яка полягає в офіційному встановленні (санкціонуванні) та зміні норм права компетентними органами шляхом підготовки, прийняття й оприлюднення нормативно-правових актів;

• правозастосувальна діяльність, яка забезпечує безперервність процесу здійснення нормативно-правових приписів шляхом наділення одних учасників правових відносин суб'єктивними правами, а інших — юридичними обов'язками, полягає в розгляді та вирішенні індивідуальних справ, що мають юридичне значення;

• правоохоронна діяльність, спрямована на охорону суспільних відносин, урегульованих правом, на захист індивіда від правопорушень та притягнення винних до відповідальності;

• контрольно-наглядова діяльність, яка виражається в здійсненні юридичних дій щодо спостереження й перевірки відповідності виконання та дотримання підконтрольними суб'єктами правових приписів;

• установча діяльність, яка виражається в реалізації на основі норм матеріального права повноважень щодо формування, перетворення чи скасування органів держави, їх структурних підрозділів, посадових осіб.

Органи державної влади — це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у виконанні функцій держави й наділений при цьому владними повноваженнями

ознаки

1. Орган держави володіє певною самостійністю, автономією, проте він є частиною єдиного механізму держави, займає в державній машині своє місце і міцно пов'язаний з іншими її частинами.

2. Орган держави складається з державних службовців, які перебувають в особливих правовідносинах з органом. Службовці держави безпосередньо не виробляють матеріальних благ, тому їх утримання покладається на суспільство.

3. Органи держави мають внутрішню будову (структуру). Вони складаються з підрозділів, скріплених єдністю цілей, заради досягнення яких утворені, і дисципліною, яку всі службовці зобов'язані дотримуватися.

4. Найважливішою ознакою органу держави є наявність у нього компетенції — владних правомочностей (сукупності прав і обов'язків) певного змісту та обсягу. Реалізація органом держави своєї компетенції — це не тільки його право, а й обов'язок.

5. Згідно зі своєю компетенцією орган держави володіє владними повноваженнями, які виражаються: а) у можливості видавати обов'язкові до виконання правові акти. Ці акти можуть бути нормативними або індивідуально-визначеними (акти застосування норм права); б) у забезпеченні виконання правових актів органів держави шляхом застосування різних методів, в тому числі методів примусу.

6. Для здійснення своєї компетенції орган держави наділяється необхідною матеріальною базою, має фінансові кошти, свій рахунок у банку, джерело фінансування (з бюджету)[2].

7. Нарешті, орган держави бере активну участь в реалізації функцій держави, використовуючи для цього відповідні форми і методи[3].

Види державних органів

За обсягом владних повноважень органи держави класифікуються на центральні (вищі) та місцеві. Щоправда, не всі місцеві органи є державними (наприклад, органи місцевого самоврядування).

За широтою компетенції виділяються органи держави загальної і спеціальної компетенції.

За способом формування: виборні і призначувані; за порядком функціонування й ухвалення рішень: колегіальні й одноособові.

На механізм держави, класифікацію його вищих органів справляє безпосередній уплив принцип поділу влади, відповідно до якого створюються законодавчі, виконавчі і судові органи[4].

Проте не можна стверджувати, що всі державні органи можна розподілити на законодавчі, виконавчі і судові. Механізм сучасної держави є значно більш складним, розгалуженим, тому можна виділити такі типові державні органи:

• глава держави (президент, монарх, іноді — колегіальний орган[5])

• органи законодавчої влади — парламент (парламенти різного рівня — у федеративних державах)

• органи виконавчої влади (уряд, міністерства, відомства, органи державного управління на місцях)

• органи судової влади — уся судова система країни

• силові органи — поліція, органи державної безпеки, прокуратура, збройні сили та ін.

Керуючись наведеною вище схемою, можна назвати приблизний перелік державних органів України за категоріями:

1. Президент України

2. Верховна Рада України

3. Кабінет Міністрів України, інші центральні органи виконавчої влади України

4. Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції

5. Правоохоронні органи

6. інші центральні органи, що відповідають наведеним вище ознакам[6]

7. місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України.