9.Порядок внесення змін до Конституції України.

За порядком внесення змін Конституція України наближена до жорстких конституцій, що підтверджується такими чинниками:

1) Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157 Конституції України);

2) Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157 Конституції України);

3) законопроект про внесення змін до Конституції України не може розглядатися Верховною Радою України без наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України (ст. 159 Конституції України);

4) законопроект про внесення змін до всіх розділів Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 154 Конституції України);

5) законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділів І, Ш, XIII, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 155 Конституції України);

6) законопроект про внесення змін до розділів І, ІІІ, XIII подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України (ч. 1 ст. 156 Конституції України);

7) повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання (ч. 2 ст. 156 Конституції України);

8) законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту (ч. 1 ст. 158 Конституції України);

9) Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (ч. 2 ст. 158 Конституції України).

Таким чином, Конституція України за ступенем складності процедури внесення до неї змін, подібно до Конституції США, є досить жорсткою.

10.Предмет і методи дослідження науки конституційного права України. Конституційне право України в системі юридичних наук.

Конституційне право України як наука - це система науково обґрунтованих знань, ідей, теорій, концепцій про конституційно-правові відносини та конституційно-правову практику. Конституційне право як юридична наука має свій шифр спеціальності: 12.00.02 - конституційне право, муніципальне право.

Предмет науки конституційного права України - загальнотеоретичні і практичні питання, які становлять предмет конституційно-правового регулювання. Проблематика науки конституційного права зумовлює розробку теоретичних положень, формування понятійно-категоріального апарату, дослідження механізмів ефективного конституційного регулювання, аналіз практики нормозастосування та інше.

Наука конституційного права України вивчає:

1) сучасний досвід та досвід, що накопичувався впродовж не одного століття, щодо конституційно-правової теорії і практики;

2) конституційно-правові відносини, норми та інститути;

3) публічні політико-правові відносини;

4) практику реалізації конституційно-правових норм;

5) джерела конституційного права.

Сутність, соціальне значення, науково-пізнавальне призначення науки конституційного права України розкривається в її функціях.

Наука конституційного права використовує для дослідження проблем правового регулювання суспільних відносин, що становлять предмет конституційного права, певні методи.

Методи науки конституційного права України - це сукупність прийомів, засобів, способів та принципів наукового пізнання, які забезпечують набуття відповідних знань. Методи науки конституційного права можна класифікувати за такими умовними групами:

* загальнонаукові методи - логічний, системний, соціологічний, статистичний, діалектичний;

* загально-логічні методи - аналізу, синтезу, аналогії, порівняння;

* спеціально-наукові методи, використання яких дає можливість досягнути конкретного для науки конституційного права результату, тому розглянемо їх детальніше:

а) логіко-семантичний, використання його допомагає змістовно поглибити понятійно-категоріальний апарат галузі;

6) історико-правовий - дає можливість виокремити етапи становлення та розвитку відповідних інститутів конституційного права України;

в) порівняльно-правовий - опосередковує визначення загальної спрямованості розвитку державотворчих, законотворчих та інших процесів;

г) аналітично-системний - дає можливість виокремити основні критерії та принципи класифікації конституційно-правових інститутів, явищ, процесів і таке інше, сформулювати дієві пропозиції щодо покращення конституційного державотворення та законотворення;

ґ) структурно-функціональний - допомагає визначити зміст, структурні елементи правового статусу людини і громадянина, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових осіб;

д) моделювання ~ застосовується при визначенні реальних перспектив та можливостей дієвого функціонування публічно-правових інститутів.

Метод науки конституційного права - це сукупність правил, засобів, принципів наукового пізнання, які забезпечують отримання об'єктивних достовірних знань. Важливе місце серед них посідають методи:

1) формально-юридичний, що застосовується в дослідженні нормативних джерел;

2) порівняльно-правовий, що дозволяє аналізувати різні моделі конституційно-правового регулювання;

3) історичний, що дозволяє вивчати динаміку становлення конституційно-правових інститутів, їхній історичний розвиток;

4) системний, застосування якого дозволяє аналізувати структуру всієї галузі конституційного права, взаємозв'язок конституційно-правових інститутів;

5) статистичний, за допомоги якого вивчається практика реалізації конституційно-правових норм, ефективність їхньої дії;

6) конкретно-соціологічний (вивчення громадської думки, проведення експериментів тощо).

Наука конституційного права — складова частина юридичної науки України, яка, в свою чергу, входить до системи суспільних наук. У системі юридичних наук є загальнотеоретичні, історичні, галузеві, порівняльно-правові і прикладні науки. Наука конституційного права України належить до системи галузевих наук, і її головна особливість полягає в тому, що вона розкриває закономірності й тенденції конституційного регулювання суспільних відносин у державі, становлення конституціоналізму, конституційної законності, формулює основний понятійний апарат, наукові категорії, що їх застосовує, аналізує чинне конституційно-правове законодавство, роль, функції та призначення конституційно-правових інститутів. До її предмета відносять не тільки норми й інститути цієї галузі права, а й аналіз державно-правових відносин, їх специфіки, основи їх виникнення, розвитку та припинення. Аналіз ефективності дії конституційно-правових норм та інститутів, пропозицій щодо підвищення їх результативності — найважливіше завдання цієї науки.