57. Крим у складі Катеринославського генерал-губернаторства.

У 1774 році було проголошено «незалежність» Криму, а фак­тично відділення від Туреччини, а в 1783 р. «приєднання» Криму до Російської імперії. Перші кораблі в «Ахтіарській» затоці коло Херсонесу як першої військової бази Російської імперії складалися виключно з Дніпровської і Азовської флотилій під керівництвом запорожців. У 1789 році Чорноморський флот у Севастополі, що складався з 4 великих та більшої кількості менших кораблів, теж обслуговувався колишніми запорожця­ми.

Як відомо, Катерина II об'явила про включення Криму до складу Росії 8 квітня 1783 року.

Однак самостійне адміністративне й господарське існування колишнього ханства під імперською короною як Область Таврійська виявилося неможливим. Про самостійне існування в такому ж статусі самого тільки півострова також не доводи­лося розводитися. А тому фактично з перших днів підкорення Криму Потьомкін змушений розглядати його як невід'ємну ча­стину свого генерал-губернаторства, що обіймає, наголошуємо на цьому, весь південь і схід України.

Офіційне рішення про включення Криму до складу південно-східного українського адміністративно-територіального організму з'являється лише 2 лютого 1784 року. Князь Потемкин як генерал-губернатор Катеринославський і Таврійський одержує повноваження не лише поділити підпорядковану йому новостворену область на 7 повітів (Симферо- польський, Левкопольський, Євпаторійський, Перекопський, Дніпровський, Мелітопольський і Фанагорійський), а й потур­буватися про «устройство нових укреплений по границам Ека- теринославской губернии».

Свідченням того, що Крим з самого початку його приєднання до Російської імперії не виділявся з південно-українського гос­подарського організму є указ Катерини II про вільну торгівлю в чорноморських містах від 22 лютого 1784 року. А запорожці стають чи не головною збройною силою для за­хисту новопридбаних земель, що іменуються тепер Таврійською областю. Під назвою Війська вірних чорноморських козаків вони не тільки розташовуються по території Кримського ханства на північ і захід від Перекопу, а й висуваються на головний рубіж оборони від можливих нападів турецької армії — на Кубань.

Але поряд з обороною нових територій поставало не менш го­стро питання про їхнє освоєння. Особливо це стосувалося Кримсь­кого півострова, звідки масово почали емігрувати татари, що призвело майже до його обезлюднення.

Звичайно, коли татарські промисли в Криму почали згорта­тися в зв'язку з еміграцією до Туреччини, то українське козац­тво, котре добре орієнтувалося в економічних можливостях півострова, намагалося зайняти звільнені місця. В першу чер­гу, це стосувалося видобутку солі.

Однак царський уряд аж ніяк не прагнув масового заселення українцями Криму, оскільки це могло призвести в майбутньо­му до поступової колонізації ними всього півострова з утверд­женням національно-визвольних ідей. Тому з самого початку приєднання Криму князь Потьомкін звернув увагу на заселен­ня цього регіону «русскими вьіходцами с целью укрепления за Россией и обрусения присоединенньїх областей» (Изв. ТУАК. — № 7. — С. 91).

Одним з найпростіших способів заселення Таврії було зали­шення тут звільнених у відставку солдат. Останні виключали­ся з полків, забезпечувалися амуніцією, грошовим жалуван­ням, амуніцією, провіантом і під командою спеціально виділених для цього офіцерів направлялися у відведені для них місця поселення. Для того, щоб примусово поселені солдати закріплювалися на нових, сюди переселяють жінок, щоб створювались сім»ї. Проте всі заходи про переселенню не давали бажаного результату. За підрахунками С. Секиринського, «российские переселенцьі» наприкінці XVIII ст. складали трохи більше 13 відсотків сільського населення всієї Таврійської області.

Найбільш витривалими виявилися українці. Крім хліборобства, багатьох з них залучили до робіт на соляних про­мислах, переробки смушків, будівництва кораблів у Севастополі. Французький інженер Мармон, який 1834 року побував на півострові, так закінчує свій опис Керчі: «З усіх утіх, які ми мали, я був особливо зворушений козацькою піснею, і найчудовіші голоси співали сумні, меланхолійні пісні сповнені солодкої мелодії».

За статистичними даними 1897 року, в Криму мешкало 63 тисячі українців;

Але особливо наглядним є факт викривлення даних щодо українського населення в Криму (факт ігнорування українців під час переписів).