92. Приєднання до урср Північної Буковини та Південної Бессарабії.

2 серпня 1940 року 7 сесія верховної ради СРСР прийняла закон про включення північної Буковини й південної Бессарабії до складу Хотинського й Ізмаїльського повітів УРСР.

23 серпня 1939 року був підписаний пакт про ненапад з Німеччиною Молотова- Рібентропа, за яким Бессарабія попадала під Радянську сферу впливу. В 1939 році західна Україна приєднано до УРСР. Це дуже насторожило Румунський уряд. Тому в 1940 році, сподіваючись на Німецьку підтримку, Румунія погодилася передати в користування свої родовища нафти Полешти в обмін на політичний і військовий захист.

За це німці почали поставки трофейної польської зброї в Румунію. 8 лютого 1940 року Румунська влада звернулися до Німеччини щодо можливості агресії з боку СРСР, на що їм Ріббентроп заявив, що німців не цікавить становище Румунії й що він виключає будь-яку радянську агресію. Дійсно, в той час Німеччина вкрай не була зацікавлена у погіршенні відносин зі СРСР.

29 березня на сесії Верховної ради Молотов зробив гучну заяву, в якій він заявив, що в СРСР немає пакту нападу з Румунією, а питання про Бессарабію, захоплення якої Румунією Радянський союз не визнавав, дотепер не вирішене.

Напруженість між Румунією й СРСР різко зростала. Так, 9 квітня СРСР послала румунській владі протест про обстріл з боку Румунії наших прикордонних постів і початок мінування румунською стороною мостів через Дністер. 19 квітня коронна рада Румунії заявила, що він віддає перевагу військовому конфлікту добровільної передачі Бессарабії СРСР, а в травні Кароль II - король Румунії, оголосив часткову мобілізацію військ і відправив у Берлін прохання про сприяння озброєння "Східного валу".

У відповідь на це 11 травня оперативний штаб Київського військового округу віддав наказ зробити набір мобілізаційних комплектів карт румунської прикордонної зони. 1 червня на німецько-румунській зустрічі в Берліні під тиском Радянського союзу, Німеччина заявляє про нейтралітет у випадку нападу СРСР на Румунію. Скориставшись цим, 9 червня Народний комісар оборони підписав директиву про підготовку операції по поверненню Бессарабії.

Було створено керування південного фронту під командування армії М. Жукова. З 10 по 12 червня під видом навчального походу на румунську границю були висунуті війська 12, 5 і 9 армії. 13 червня в Кремлі пройшла нарада вищого військово-політичного керівництва країни, де обговорювалося питання про напад Румунії на Росію. У підсумку цієї наради був прийнятий указ про створення Дунайської військової флотилії. 15 червня чорноморський флот приведений у бойову готовність, а 17 червня затверджений план військової операції. Згідно з ним, війська 12 армії з району Чернівців завдають удару уздовж Пруту, а війська 9 армії -- з Терасполя на Хуши. У результаті удару румунські війська повинні бути оточені в районі Білої-Яси. Одночасно наносяться авіаудари по військах і аеродромах супротивника. Після чого десантуются 201, 204і 214 повітряно-десантні бригади в районі міста Тиргу- Фрумос. Для десантування виділялося 120 літаків ТБ-3 а на прикриття авіаударів і десанту 300 винищувачів. Одночасно чорноморський флот повинен був розпочати бій, блокувати, знищити увесь румунський флот.

22 червня війська 5, 9 і 15 армії почали пророблення деталей операції, а 23 червня Молотов заявив німецькому послові Шуленбурбу про намір СРСР у найближчому майбутньому приєднати до себе Бессарабію й Буковину. Молотов при цьому підкреслив, що радянська сторона очікує підтримки з боку Німеччини в цім питанні й зобов'язується зберігати її економічні інтереси в Румунії.

25 червня Шуленберг передав Молотову заяву Ріббентропа, в якій ішла мова про несподівані претензії СРСР на Буковину, й висловив занепокоєння долею проживаючих на цих територіях етнічних німців. Він запевнив, що Німеччина залишається вірною московським відносинам і дуже зацікавлена, щоб Румунія стала театром воєнних дій. Німеччина політично натисне на Румунію з метою мирного розв'язку "бессарабського питання" на користь СРСР.

27 червня Румунія оголосила загальну мобілізацію. У той же день Молотов заявив, що у випадку невиконання радянських вимог, війська перетнуть Румунську границю. Пізнього вечора зібралася Коронна рада Румунії, оцінивши становище держави й пришовши до висновку про неможливість опору радянської армії, вирішила виконати вимоги СРСР.

Уночі радянські війська були готові до настання. До складу південного фронту входили 32 південні дивізії, 6 кавалерійські дивізії, 2 мотострілкових дивізії, 11 танкових бригад, 3 бригади ВДВ, 14 корпусних артполків, 16 артполків РГК.

28 червня рано-вранці радянські війська одержали наказ вступити на територію Бессарабії. В 9:00 Румунські війська залишили залізничний міст у Зелещеках і відійшли в тил. В 10:20 радянські війська почали розмінування мостів. В 11:00 румунський посол у СРСР попросив радянський уряд дозволити на кілька днів продовжити евакуацію Бессарабії. В 13:00 Радянські прикордонники взяли всі мости на ріках Черемош, Прут і Дністер, а в 14:00 частина військ Південного фронту перетнула границю з Румунією й вирушили в глиб Буковини й Бессарабії. 15:30 частини 169 СД, форсували Дністер біля Могильов- Подільської.

У результаті з 30 червня по 3 липня вся Бессарабія була звільнена від Румунських військ. 3 липня в 14:00 границя через Прут і Дунай була остаточно закрита. Тих румунських солдатів, які не встигнули відступити в Румунію, затримали й обеззброїли. У цілому населення Бессарабії з радістю зустрічало війська. 3 липня відбувся парад радянських військ і народна демонстрація із приводу приєднання Бессарабії до СРСР у Кишиневу. У мінімальні строки були створені нові органі влади. Так 10 липня діяли 9 комітетів компартії. 1100 сільських, 25 міських і селищних, 54 волосних і 6 повітових виконкомів рад депутатів, куди ввійшли більш 8 тисяч людей.

Після приєднання румунська влада всіляко перешкоджали поверненню жителів Бессарабії на батьківщину. Особливо масово рушили в СРСР євреї. Вони розуміли, що узяття Румунії Німеччиною означає для них вірну смерть.

Навесні й на початку літа 1941 року на всій території Бессарабії й Буковини, що ввійшли у СРСР почалася депортація так званих "небажаних елементів". Сюди входили як колишні жандарми, охоронці, керівники поліції, так і рядові громадяни, на думку НКВС, що становили небезпеку для радянського ладу.

Особливо потужна депортація відбувалася в ніч із 12 на 13 червня 1941 року. При цьому глави родин вивозилися в табори військовополонених, а члени родин висилалися в Казахську РСР, Красноярський край, Омську й Новосибірську області. Загальна кількість засланих переселенців склала 25 711 людей, а сумарна кількість репресованих 29 839 людей.

По закінченні Другої Світової війни було підтверджено остаточне й безповоротне входження до складу Радянського союзу Бессарабії й Буковини. У рамках Паризької мирної конференції, Румунія й СРСР підписали мирний договір, у якому заявлялося про взаємне визнання радянсько-румунського кордону, встановленого угодою від 28 червня 1940 року, що закріпив за Радянським Союзом Бессарабію й північну Буковину.

23 травня 1948 року Румунія передала Радянському союзу острів Зміїний і частину дельти Дунаю. До 1991 року в складі СРСР Бессарабія була поділена між УРСР (Аккерманськая область) і МССР. У такий спосіб при розпаді Радянського союзу вона належить незалежній Україні.

Як бачимо з вищевикладеного, досить дивно виглядають територіальні претензії деяких політичних кіл Румунії до України із приводу північної Буковини й південної Бессарабії. Більше того, після розпаду СРСР президент Румунії Іон Іліеску своїм підписом у договорі від 4 липня 2003 року підкреслив, що Румунія відмовляється від територіальних претензій до Росії як правонаступниці СРСР (у тому числі й до України), у зв'язку із приєднанням Бессарабії й північної Буковини. На жаль, і сьогодні Румунія надає своє громадянство жителям України на основі родинних відносин з особами колись народжених ще в окупованою Румунією Бессарабії до 28 червня 1940 року. Це є прямим порушенням міжнародного права. Не дивлячись на це, возз'єднання земель північної Буковини й південної Бессарабії з Україною є слушним великим історичним актом.