53. Форми рельєфу зони льодовикової денудації плейстоценових

материкових зледенінь.

Зона переважаючої льодовикової денудації. Вона властива центральним частинам льодових покривів, де з’явилися перші значні маси льоду, який у цьому місці існував найдовше і досягав найбільшої товщини. Рельєф і гірські породи, з яких він був складений, найбільше зазнавали руйнівного впливу льоду, який під час переміщений повністю видалив звідси не тільки всі попередні пухкі відклади, тобто кору вивітрювання та інші породи, а й певного мірою залежно від стійкості впливу на породи корінного ложа. Серед денудаційних форм рельєфу насамперед слід відзначити скелясті гряди з льодовиковим обробленням так звані сельги — і виорані льодовиком западини, які нині зайняті акваторіями озер. Дрібніші денудаційні форми, оброблені льодовиком - баранячі лоби — вкриті густим льодовиковим штрихуванням, що надає навко­лишнім ландшафтам вигляду кучерявих скель.

Морфологія річкових долин області, де переважає льодовикова денудація, є досить специфічною. На річках чимало порогів, бистрин, проте відсутні значні водноспади що є наслідком згладжування поздовжніх профілів річок льодовика.

54. Форми рельєфу зони льодовикової акумуляції плейстоценових

материкових зледенінь.

Зона переважаючої льодовикової акумуляції. У крайовій частині дьодовика товщина льоду є незначною (десятки метрів), він пухкий, край льодовика розділений на лопаті, на поверхні льоду є озера, відклади яких під час деградації льодовика і проектування на його ложе перетворюються на ками. У численних поздовжніх тріщинах і під льодом течуть потоки талих вод, утворюючи поступово ози.

Оскільки збереженість форм рельєфу зумовлена часом, коли льодовик залишив певну територію, то з їхньою допомогою можна розрізняти зони акумуляції кожного льодовика.

Найдавніша льодовикова епоха — окська не залишила будь-яких помітних слідів у рельєфі.

Максимальне зледеніння було під час дніпровської епохи. Ознаками його існування є нечисленні відшарування суглинків основної морени, які містять досить великі валуни. Південніше межі поширення льодовикового щита і на північ від неї простягаються чималі за площею поля піщаних водно-льодовикових відкладів — зандрові долини. Також добре збереглися сліди московського зледеніння : горбисто - западинний рельєф основної морени, майже суцільний покрив льодовикових відкладів, кілька кінцевих утворень морени. Місцями камовий рельєф.

Основні ознаки рельєфу валдайського зледеніння зумовлені заляганням основної морени, що морфологічно відображено у поєднанні численних пагорбів неправильних обрисів і западин, які їх розділяють. Цей рельєф називають горбисто-западиниим моренним рельєфом

55. Форми рельєфу. Перигляціальної зони.

Перигляціальна зона - комплекс явищ, які не є наслідком безпосередньої діяльності льоду, однак зазнають впливу зледеніння і властиві широкій зоні по периферії колишнього льодовика, де такі утворення є реліктовими.

Ця смуга рельєфу розміщується поза межами поширення льодовика та характеризується комплексом форм і типів рельєфу, що тією чи іншою мірою зумовлені його діяльністю. До них належать рівнини зандрів, долинні зандри, улоговини стоку талих льодовикових вод, маргінальні канали, давні материкові дюни, моренні тераси, «кам’янисті моря», реліктові форми, які є наслідками мерзлотних процесів.

Зандрові рівнини - слабохвилясті рівнини розміщені перед зовнішнім краєм льодовикових утворень кінцевої морени. З поверхні геологічний розріз представлений шаруватими водно-льодовиковими продуктами перемивання кінцевої морени талими водами льодовика. Ширина смуги зандрових рівнин залежить від кількості талої води, інтенсивності танення льоду та від характеру поверхні, по якій рухалися потоки талих вод.