65. Зонально-кліматичні типи карсту.

В гарячому і вологому кліматі вирішальну роль в розвитку карстових процесів відіграє велика кількість опадів і значний вміст вуглекислого газу та гумінових кислот.

• В умовах гумідного клімату помірних широт карстові процеси розвиваються з меншою активністю, ніж в тропічній зоні, тому що, випадає менше опадів, частина з них - в твердому стані, а по-друге, взимку гірські породи знаходяться в мерзлому стані.

• В семиарідному і семигумідному кліматах карстові процеси розвиваються практично з такою ж інтенсивністю, а в умовах середземноморського субтропічного клімату - навіть інтенсивніше, ніж в гумідній зоні помірного клімату. Цьому сприяє зливовий характер опадів та наявність засушливого періоду, які, в свою чергу, обумовлюють активне карстоутворення і повільне нагромадження елювію.

• В арідному кліматі поверхневі карстові форми, як правило, відсутні. Причина цього – мала кількість атмосферних опадів, високі температури, які сприяють випаровуванню поверхневих вод, незначний вміст вуглекислого газу в грунтових водах, розріджений рослинний покрив. В цій зоні утворюються в основному підземні карстові форми.

• В холодному кліматі з вічною мерзлотою карстоутворення відбувається лише в приповерхневій зоні, тому що наявність вічної мерзлоти перешкоджає вільному руху підземних вод.

• В холодному кліматі, де немає вічної мерзлоти, карстові процеси відбуваються інтенсивно завдяки великим можливостям розчинення двоокису вуглецю низькотемпературною водою.

В умовах нівального клімату, де опади випадають виключно в твердому стані, карстові процеси не відбуваються.

66. Псевдокарстові процеси і форми.

Підставою псевдокарстових процесів є те, що у різних породах, за неоднакових природних умов відбуваються певні явища або існують специфічні форми рельєфу , які своїм виглядом і деякими характеристиками процесів нагадують класичний карст.

Термокарст — це просідання поверхні в областях поширеній багаторічної мерзлоти у разі її аномального відтанення на певних площах і до певної глибини.

Наслідком термокарсту є утворення численних ізометричних чи лінійних знижень, які під час відтанення мерзлих порід упродовж кількох сезонів стають озерами. У разі стабілізації процесу відтанення озера починають заростати і перетворюються на торфовища;або

тривалий час розростаються і перетворюються на характерні для зони поширення багаторічної мерзлоти великі зниження поверхні — аласи.

Глинистий карст — це процеси механічного винесення підземними водами тонких глинистих або пилуватих фракцій осадових порід з певного масиву. Внаслідок цього зменшується також об’єм мінеральної маси порід, проте через низькі показники міцності глинистих або пилуватих порід зазвичай відбувається негайне обвалення покрівлі утво­рених порожнин

Суфозія — комплексний процес, який полягає у частковому вилуговуванні та механічному винесенні дрібних фракцій осадових порід пилуватого складу з верхніх горизонтів до нижчих. Внаслідок якого утворюються плоскі замкнені зниження - степові блюдця, або поди.

67. Кліматичні і геологічні умови розвитку еолових процесів.

Геоморфологічні процеси і форми рельєфу, пов’язані з діяльністю вітру, називаються еоловими.

Серед кліматичних умов найбільше значення для розвитку еолових процесів мають: режим вітрів та баланс вологи і тепла. Основні метеорологічні процеси, що сприяють вітровому рельєфотворенню: 1) висушення повітряних мас над рівнинами в антициклонах;2) висушення в передгірських областях низхідних повітряних потоків з гір, які викликають “феновий” ефект; 3) висушення повітряних мас у високогір'ях, розташованих у висотному, недостатньо зволоженому поясі.

Як і інші геоморфологічні фактори, вітер нищить (еолова ерозія), транспортує (еолове перенесення) і будує (еолова акумуляція).