Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МЕТОДОЛОГІЯ ТА ФІЛОСОФІЯ ПСИХОЛОГІЇ (ЕКЗАМЕН) в...docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
226 Кб
Скачать
☆

53. Категорія мотиву Мотив і поле поведінки. Домінанта. Переборення постулату про рівновагу організму з середовищем.

Поняття про поле Левін , переводячи його на психологічний мову , позначив терміном " життєвий простір " . Воно мислилося як цілісність , де нероздільні індивід і значуще для нього , яке притягує і відштовхує його оточення .Як і Фрейд , Левін вніс важливий внесок у руйнування традиційних поглядів на мотив як спонукання , кінцевим джерелом якого служить суб'єкт , який переслідує мету , дану в усвідомлюваному їм внутрішньому образі. Як і Фрейд , Левін став на шлях розробки принципу психічної причинності . Дана об'єктивно , подібно біологічної та соціальної причинності , вона відмінна від них. У той же час саме в силу своєї об'єктивності вона виступала в такому трактуванні , яка дозволяла подолати версію про " замкнутому психічному ряді " , де одне явище свідомості суб'єкта ( вольовий імпульс , образ мети , чуттєвий порив , акт апперцепції ) виробляє інше .Просуватися в руслі об'єктивного , адекватного нормам будь-якої науки пояснення психіки як особливої ​​реальності , несвідомих до інших форм буття , - такою була веління часу. Одним з відгуків на його запити стала левіновская концепція мотивації . Відповідно до цієї концепції , рушійним фактором поведінки ( незалежно від того , усвідомлюється він чи ні ) служить мотиваційна напруженість життєвого простору , що має свої закони перетворення , відмінні від законів , за якими виникають асоціації , зв'язку стимулів з ​​реакціями і т.д.Пошуки об'єктивної динаміки мотивів як неодмінної детермінанти поведінки зближували Левіна з Фрейдом. Але багато в чому вони розходилися. Фрейд був зосереджений на історії особистості . Мотивацію він зводив до кількох глобальним потягам , об'єкти яких фіксуються в дитинстві. Виходячи з цього передбачалося , що готівкова мотивація людини детермінована його давніми " комплексами " , " фиксациями " , " заміщеннями " . Звідси і спрямованість психоаналізу - " розкопувати " далеке минуле особистості .На відміну від Фрейда Левін вчив , що пояснити поведінку можна тільки з тих відносин , які складаються у особистості з її безпосередньої, конкретної середовищем в даний мікроінтервал часу. Минулий досвід може впливати на суб'єкта тільки в тому випадку , якщо зберігається актуальність цього досвіду "тут і тепер " . Звідси і аісторізм левіновская моделі . Цієї моделі він сподівався надати математичну точність , впровадивши в психологію ідеї топології ( розділу геометрії , що вивчає перетворення різних областей простору) і векторний аналіз .Замість слів та чисел Левін застосував мову графічних символів. Саме ними зображувалися " життєвий простір " і його райони , цілі , бар'єри на шляху до них . Напрямок психологічної сили ( до якого-небудь району або геть від нього) позначалося стрілкою , а величина цієї сили - довжиною вектора . Психологічні сили виникають всередині "поля" в динаміці цілого.

Монізм Левіна полягав у тому , що всю мотиваційну сферу безостаточно (від найпростіших спонукань до вищих квазіпотребності і вольових дій) він описував як підпорядкованої одним і тим же динамічним законам. Детермінізм Левіна полягав у тому , що будь-яке спонукання ( мотив) мислилося виникають у " системі напружень " , створюваної силами поля. У цій системі сам мотив виступав як сили , яка діє об'єктивно , в кордонах " життєвого простору" , а не в замкнутому " просторі " свідомості суб'єкта .Заслуга Левіна - у зміцненні уявлення про мотив як особливої ​​психічної реалії ( не зведеної ні до біологічних детерминантам начебто інстинкту або " підкріплення " , ні до соціальних детерминантам кшталт " над-Я " у Фрейда , ні до самостійний силі волі ) . Тим самим зміцнювалося поняття про психічної причинності , однією зі складових якої виступав мотив. Це в свою чергу зміцнювало власний категоріальний апарат психології , невід'ємним робочим компонентом якого є категорія мотиву.

Домінанта.

Поняття про домінанту, розроблене Ухтомским, не було прикута до цього фундаментального рівня біологічної мотивації і тому відкривало шлях до досліджень спонукань, властивих людському буттю в світі. Своєрідність біографії Ухтомського (він закінчив духовну академію, перш ніж став фізіологом) направляло його думку на пошуки тих обставин мотиваційної напруженості поведінки індивіда, які обумовлені його поглощенностью спілкуванням з іншими людьми та вищими духовними цінностями.

Подолання постулату про рівновагу організму з середовищем

Разом з тим і тоді , коли над біологічним рівнем мотиваційного забезпечення людських дій височить соціальний , ці дії можуть залишатися в межах вирішення завдань на пристосування (наприклад , у разі конформістського поведінки , коли нівелюються глибинні особистісні мотиви в ім'я утримання рівноважного стану з найближчим оточенням ) . Застосування нових електрофізіологічних і біохімічних методик вивчення мозку розхитував уявлення про організм як інертної системі , виведеної з рівноважного стану тільки під впливом зовнішніх поштовхів. Мозок виявляв електричну активність і тоді , коли його не бомбардували подразники середовища .Дедалі очевиднішою ставала не тільки залежність мозку від рецепції ( сприйняття ззовні надходять сигналів ) , а й рецепції від мозку. Зовнішня стимуляція ( афферентное збудження) накладається на вже існуюче збудження в центральній нервовій системі.Дослідження ( зокрема , досліди по " сенсорної ізоляції " американського психолога Хебба ) показали , що ізоляція людини від чуттєвих подразників стає перешкодою для розумової роботи . Це свідчило про те , що органи чуття не тільки інформують про середовище , але і підтримують мозок в діяльному стані. В умовах " сенсорного голоду " (коли органи зорових , слухових , дотикових відчуттів у випробуваного ізолюються від зовнішніх сигналів ) у людини починаються галюцинації. Отже , мозок сам продукує сліди колишніх вражень. Ці факти неможливо поєднати з поданням про мозок як передавальної станції між стимулом і реакцією , з гіпотезою про те , що життєдіяльність підпорядкована одній меті - усуненню подразників .Проти гомеостазу як єдиного пояснювального принципу поведінки свідчили і деякі біологічні концепції , як , наприклад , висунуте канадським вченим Г. Сельє вчення про стрес . В умовах великої напруги ( нервового , м'язового , надмірного охолодження або перегрівання і т.д.) гомеостатические механізми гладко працювати не можуть. Організм відповідає на травмуючі подразники ( стресори ) сукупністю особливих адаптаційно- захисних реакцій. Спершу виникає стан тривоги ( " аларм - реакція " ) , при якому адаптація до загрозливим подразників ще досягнуто . Потім відбувається мобілізація сил і настає стадія опору. Вона змінюється стадією виснаження, коли досягнута було адаптація втрачається. " ... Природа людини така , що він реагує не тільки на реальну фізичну небезпеку , але також і на загрозу і на деякі символи небезпеки , випробуваною ним у минулому . Це відбувається для того , щоб створити певну" готовність " людини" .79Подібно поняттю про встановлення , поняття про психологічний стресі включило готовність індивіда реагувати на значимий подразник. Разом з тим це емоційна , афективна готовність , пов'язана з мобілізацією всіх фізіологічних ресурсів організму для того , щоб встояти перед грізним випробуванням .Психологія постійно перебуває під впливом общебиологических уявлень і спирається на них.Незадоволеність принципом гомеостазу посилювали успіхи нейрофізіології , генетичної , порівняльної психології . Дозріває ідея про те , що потреба в дослідженні навколишнього світу , в придбанні нової інформації про нього настільки ж глибоко вкорінена в самій природі організму , як і його спрямованість на збереження основних фізіологічних констант . Спостереження за тваринами показали , що вже у них широко поширена "дослідницька " мотивація , що має важливий біологічний сенс . Прагнення обстежити навколишній простір як сферу можливої ​​поведінки , прагнення вивчити властивості об'єктів , співвідношення між ними , шляхи до них і т.д. - Все це тягне за собою такі вигоди для індивіда і виду , які не менш істотні в плані виживання , ніж " оборона" і "захист" від середовища .І подібно до того , як гомеостаз реалізується завдяки включенню ряду фізіологічних механізмів (наприклад , при падінні рівня вуглекислоти і підвищенні рівня кисню в крові дихання стає рідше завдяки збудженню відповідних рецепторів) , негомеостатіческое " дослідне " поведінка зумовлена ​​деякими властивостями вищих нервових центрів - передусім активує системи ( локалізованої в мозковому стовбурі ) . Вивчення цієї системи нейрофизиологическими методами показало , що подразники виконують дві функції - сигнальну ( інформаційну ) і активирующую ( енергетичну ) .Коли один і той же подразник починає повторюватися , він швидко втрачає друга - активирующую функцію.80 Утретє їм здатності викликати збудження означає падіння рівня активності відповідних мозкових апаратів. Така ситуація влаштувала б організм , якби його єдина завдання полягало в підтримці гомеостатической стабільності. Але факти говорять про інше.Організм потребує того , щоб зберігати збудження своєї активизирующей системи , хоча і не на надмірному , але на досить високому для успішного пристосування до середовища рівні. А це можливо лише за вгамування " сенсорного голоду " , тобто потреби в нових зовнішніх раздражителях , коли старі , звичні перестають " насичувати " .Звичайно , принцип гомеостазіса тим самим зовсім не втрачає значення , але виявляється недостатнім , щоб пояснити мотивацію поведінки . Якщо помістити лабораторне тварина (наприклад , щура ) у звичну обстановку (наприклад , в лабіринт ) , але з проходом в незнайомий відсік , то тварина віддасть перевагу рух в новому , незнайомому напрямку спокійного перебуванню в звичних умовах. Правда , цей рух має дещо своєрідний , амбівалентний ( двоїстий ) характер. З одного боку , "дослідницька " мотивація тягне до непізнаного , до подразників , що активує поведінку , з іншого - нові подразники є потенційно небезпечними . Будь несподіваний сигнал відразу ж призупиняє рух , породжує прагнення повернутися в звичні умови . У цій картині амбівалентного поведінки перед нами наочно постає протиборство двох основних мотиваційних сил - гомеостатической і " дослідницької " . Тут принцип єдності організму і середовища розкривається у своїх мотиваційних характеристиках: мотивація , спрямована на збереження організму як системи , нероздільно пов'язана з мотивацією , що забезпечує вивчення середовища .Чим вище ми піднімаємося по еволюційної шкалою , тим значніше питома вага другої форми мотіваціі.81 У найближчих до людини тварин, особливо у шимпанзе , діяльність з вирішення проблем ( тобто діяльність , що носить вже інтелектуальний характер) сама по собі стає привабливою безвідносно до гомеостатичним потребам . Так , в дослідах вітчизняних психологів Г.З.Рогінского і Н.Н.Ладигіной - Коте , американського психолога Харлоу мавпи годинами займалися вирішенням простих механічних завдань. Їх поведінка не підкріплювалося нічим , крім самого рішення . Це було єдине винагороду.Якщо відносно активності тварин принцип гомеостазіса не може претендувати на ту роль , яка надавалася йому в попередній період розвитку психології, то що ж тоді говорити про активність людини ? Висуваються вимоги переглянути традиційну концепцію мотивації , що обмежує її витоки біологічними потребами організму . Хронологічно вони відносяться до середини нашого століття , і у нас є підстави вважати , що зрушення в трактуванні мотивації , будучи обумовлені конкретно- науковими досягненнями нейрофізіології , порівняльної , експериментальної , клінічної психології , не випадково падають на цей період. Вони пов'язані з корінними змінами в змісті , структурі і масштабах науково- технічної діяльності , істотно підвищили вимоги до можливостей людської особистості , її активності і самостійності , що додали більшої актуальності проблем психології творчества.82Прикладом можуть служити дослідження так званого " мотиву досягнення " , проведені американським психологом Д.Маклеландом . В основі цих досліджень лежить прагнення подолати традиційну концепцію мотивації , яка орієнтується на біологічні потреби організму. Вони спрямовані на пошук об'єктивних кількісних показників сили мотивації як найважливішого чинника, що забезпечує високий рівень досягнень в людській діяльності . Мотивацію було прийнято вимірювати часом , вичерпаним з моменту задоволення потреби . Чим довший , наприклад , період позбавлення їжі , тим сильніше мотиваційний потенціал потреби . Оскільки потреба являє собою внутрішній стан , немає іншого способу її визначити , окрім як по її слідах в поведінці або свідомості . Фрейд вважав , наприклад , що вона відображається в діях (іноді здаються безглуздими ) і образах (так , у сновидіннях і мареннях викорінюються невиконані бажання) . При цьому , за Фрейдом , енергія лібідо циркулює в замкнутій системі організму , разряжаясь згідно " принципом задоволення" . Саме тому уявне досягнення цільового об'єкта вважалося еквівалентним реальному оволодіння ним . Головне - відновлення енергетичної рівноваги усередині організму , а за рахунок чого це відбувається - фантастичних образів , патологічних симптомів , безглуздих рухових актів , - істотного значення не має. Досліди Маклеланд розкрили реалістичну установку свідомості , його спрямованість на відтворення дій , здатних задовольнити потребу . Чим сильніше був мотив , тим частіше випробовувані представляли різні способи успішного досягнення мети. Від цілей , пов'язаних з органічною потребою , Маклеланд перейшов до більш високих , відбиваючим ціннісну орієнтацію особистості . При цьому він виявив великі відмінності між випробуваними відносно сили виниклого у них мотиву досягнення . Але де витоки цієї сили? Маклеланд шукав їх в умовах сімейного виховання , яке в свою чергу було поставлено їм у залежність від релігійних переконань батьків. Перехід від біологічних пояснень до соціальних був симптоматичний.Категорія мотиву , як і інші ланки категоріального апарату психології , вбирає ознаки , " детектіруемих " науковою думкою в спілкуванні з досліджуваної реальністю. Цією реальністю в нашому випадку виступає система особливих , предметно- орієнтованих енергетійно - динамічних відносин суб'єкта з дійсністю , задана взаємодією природних і соціокультурних почав в його психічної організації .