45. Категорія образу. Образ як подібність об'єкта. Образ і асоціації.

Образ як подібність об'єкта

Аристотель дозволив антиномию подібного - протилежної , над якою билися попередні мислителі , з нових общебиологических позицій . Вже біля витоків життя, де протягом неорганічних процесів починає підкорятися законам живого , спершу протилежне діє на протилежне ( наприклад, поки їжа не переварена ) , але потім ( коли їжа переварена ) "подібне харчується подібним" . Цей загальнобіологічий принцип Аристотель поширює на ощущающую здатність , яка трактується як уподібнення органу почуттів зовнішньому об'єкту . Відчуває здатність сприймає форму предмета . " Відчуття є те, що здатне приймати форму чуттєво сприймаються (предметів) без (їх ) матерії , подібно до того , як віск приймає відбиток печатки без заліза і без золота". Предмет відчуття лежить поза його , і весь сенс сенсорної функції полягає у " асиміляції " цього предмета , в залученні до нього. " Але ж камінь в душі не знаходиться , а ( тільки) форма його " ​​.Первинний предмет , вдруге його відчуття , сравниваемое Аристотелем з відбитком , відбитком , " факсиміле " , залишеним зовнішнім джерелом . Але цей відбиток виникає тільки завдяки діяльності " сенсорної " (" тваринної " ) душі " . Діяльність , агентом якої є організм , перетворює фізичний вплив в чуттєвий образ.У попередніх раціональних поясненнях відчуттів і сприймань проникнення в орган " витікань " , " оболонок " або інших матеріальних процесів вважалося достатньою умовою виникнення сенсорного ефекту. Аристотель визнав це умова необхідним , але недостатнім. Крім нього неодмінним чинником є ​​процес , що виходить не від речі , а від організму . Тим самим був здійснений капітальної важливості крок. Якщо раніше у фокусі уваги було відчуття - образ , то тепер до нього приєдналося відчуття - дія. Перше виходить від зовнішнього предмета , другий - від діючого організму. Щоб виникло відчуття , потрібен синтез обох моментів. Те , що надалі перетворилося на розчленовані , розгалужені і складні за будовою категорії образу і дії , виступає у Аристотеля як цілісна характеристика психічного , починаючи від елементарного сенсорного акту.Аристотель долає обмеженість схеми Демокріта . Він шукає реальну підставу для експонованих "вторинних" образів речей всередині організму. Вперше продукти пізнавальної діяльності усвідомлювалися як такі феномени , які , передаючи знання про зовнішній , у той же час виробляються самим суб'єктом , інтерпретованим як діяльність індивідуального одушевленого тіла , а не безплотної , яка протистоїть тілу душі.Область уявлень (за аристотелевской термінології " фантазії " ) була відкрита як об'єкт наукового дослідження Аристотелем. Якщо до нього в пізнавальному процесі розрізнялися дві форми - відчуття і мислення , то Аристотель показав , що цими формами не вичерпується робота пізнавального механізму , в якому важлива роль належить зв'язує їх ланці - уявленням.

Образ і асоціація Аристотель не тільки виділив уявлення об'єктів як специфічний план пізнавальної активності (особливий , чуттєвий образ). Він розробив гіпотезу про те , що уявлення з'єднуються за певними правилами , названим через багато століть законами асоціації ( зв'язку уявлень по суміжності , подібності і контрасту ) . Тим самим він став зачинателем однією з наймогутніших психологічних теорій - асоціативної . Не можна забувати про важливе нововведення , пов'язаному із зародженням поняття про асоціацію.Самоочевидні факти виникнення образів без видимого зовнішнього впливу (наприклад , при спогаді ) вселяли думка про їх мимовільне зародження .Розробка уявлення про асоціацію дозволяла виводити ці здавалися спонтанними образи з тих же матеріальних причин , якими пояснювалися відчуття і інші процеси , що залежать від прямого контакту організму з речами. На цій основі явища репродукції , відтворення , спогади , що придбали у Платона містичний зміст , отримували природне пояснення .З появою в теорії пізнавальних форм нового їх розряду , охоплюваного загальним поняттям " фантазія" (у сучасному розумінні до нього ставиться вся область уявлень - не тільки уявлень уяви , але і пам'яті ), істотно розширювалися можливості аналізу психічних процесів і взаємодій між ними , вивчення діалектики переходу від відчуття до думки .Торкаючись співвідношення між уявою ( фантазією ) і мисленням , Аристотель відзначає , що без уяви неможливо ніяке складання судження і разом з тим ясно , що уява не є ні думка , ні складання судження. Уява - матеріал думки , а не вона сама. Чому ? Як поєднати це заперечення того , що уява входить до складу " розумної душі " , з категоричним висновком про те , що душа ніколи не мислить без образів ?Перш за все звертає на себе увагу трактування уяви як такого стану, який залежить від нас самих , коли ми хочемо його викликати . Стало бути , уяві притаманні ознаки суб'єктивності і довільності . Воно пов'язане з реальністю за своїм походженням від речей (через відчуття) , але для зіставлення його з самими речами потрібна додаткова розумова діяльність .Якими засобами розташовував Аристотель для зображення і аналізу цієї діяльності?Осмислюючи в загальних категоріях потенційного і здійсненого специфічно людський рівень душевної активності , Аристотель розмежовує розум пасивний , що випробовує дію умопостігаємих предметів , і розум діяльний , уподібнюється їм . Розумова робота , таким чином , визначалася за своєю об'єктної сфері. Але в цьому пункті детерміністські можливості аристотелевской концепції вичерпувалися . Якщо при уподібненні відчуває органу відчувається об'єкту останній не втрачав незалежного буття ( ж не ототожнювалися ж камінь і його відбиток ) , то неодмінною умовою уподібнення думки свого предмету ставала їх ідентифікація . За межами взаємодії одушевленого тіла із зовнішнім світом розум знаходив власні надприродні об'єкти - вічні категорії і істини , що осягаються в діяльному стані ( " діяльним розумом" ) .Ієрархія форм пізнавальної діяльності завершувалася " верховним розумом" , який мислить саме божественне і найцінніше і не піддається зміні . Це чиста форма і разом з тим мета загальної розвитку . Так виник догмат про " божественному розумі " , ззовні входить до психофізіологічну організацію людини . Цей догмат склався на грунті певних ідейно- гносеологічних обставин, серед яких одне з найважливіших - неможливість пояснити виникнення абстрактних понять і категорій тими ж природничо принципами , спираючись на які , вдалося розкрити детермінацію чуттєвих сприйнять і уявлень .