- •29 Некласична психологія та методологічне запозичення.
- •28. Класична і некласична психологія
- •77. Принцип системності . Елементаризм.Холізм. Редукціонізм.
- •78. Система «організм» -«середовище». Психічна регуляція поведінки. Системність і доцільність. Системність і проблема научення.
- •5. . Поняття парадигми та наукової революції за т. Куном.
- •44. Категорія образу. Розумове і сенсорне. Первинні і вторинні якості.
- •45. Категорія образу. Образ як подібність об'єкта. Образ і асоціації.
- •46. Категорія образу. Проблема побудови образу. Інтенція та актуалізація образу.
- •47. Категорія образу. Образ і дія. Цілісність образу. Розумовий образ і слово. Образ та ніформація.
- •48. Категорія дії. Дія свідомості і дія організму. Асоціація як попередня ланка.
- •49 Категорія дії.Неусвідомлені дії. Маскул як орган дії.
- •50. Від сенсомоторного дії до інтелектуального. Інтеріорізація дій. Настанова.
- •94. Катарсис як емоційне збудження, очищення від прогресуючого напруження і як процес саморозвитку особистості
- •51. Категорія мотиву. Локалізцаія. Афект і розум
- •52. Категорія мотиву. Проблема волі. Мотив у структурі особистості. Природне і моральне.
- •53. Категорія мотиву Мотив і поле поведінки. Домінанта. Переборення постулату про рівновагу організму з середовищем.
- •54. Категорія стосунку. Різноманітність типів стосунків. Роль стосунків в психології. Сотсунок як базисна категоря.
- •20.Біхевіоральние науки
- •6. Теорія критичного реалізму к.Поппера та принцип фальсифікації гіпотез.
- •19.Сучасне уявлення про теоретичні та емпіричні методи психології.
- •72. Принцип детермнізму. Причинність і детермінізм в методології науки. Макросоціальний та мікросоціальний деремінізм.
- •71. Причинність як принцип наукового пояснення .Біологічний детермінізм та класична картина світу. Психічний детермінізм. Виникнення уявлень про психологічну причинність.
- •60.Категорія особистості. Теорія особистості з позиції категоріального аналізу психології. Постулати теорії особистості.
- •57. Категорія особистості.Становлення поняття”особистості” в психології. Існування особистості як психологічна проблема.
- •59. Категорія особистості. Потреба персоналізації і мотиви поведінки індивіда. Особистість у спілкуванні та діяльності. Менталітет особистості.
- •85. Гіпотеза психофізичної взаємодії. Психофізичний паралелізм. Єдиний початок фізичного, фізіологічного та психічного.
- •84. Монізм, дуалізм, плюралізм.
- •36. Положення, що стосуютьс яприроди людини. Детермінзм- свобода.
- •40.Положення, про природу людини.Раціональність - ірраціональність .
- •39. ОСновні положення про природу людини. Пізнаваність – не пізнаваність.
- •38. Основні положення, що стосуються природи людини Суб'єктивність - об'єктивність.
- •37. Основні положення що тсосуються природи людини. Незмінність – мінливість.
- •34. Основні положення про природу людини.Холизм-элементализм.
- •81. Принцип розвитку. Розвитоку психіки у філогенезі Роль спадковості і середовища в спадковіому розвитку.
- •88. Психогностична проблема. Рефлексія в науковому пізнанні.
- •55. Категорія переживання. Переживання і розвиток особистості.
- •56. Переживання як предмет психології. Переживание как феномен культуры
- •89. Психодуховна проблема. Категорія «переживання» в психології.
20.Біхевіоральние науки
Цього разу програму об'єднання в єдину систему знань про поведінку ( в якості відмінних від досліджуваних науками про фізичний світ і про біологічні процеси ) щедро субсидував інший знаменитий науковий фонд - Фонд Форда. В одному з американських університетів ( в Станфорде , штат Каліфорнія ) виникає в 50 -х роках великий дослідницький центр , основна частина програми якого полягала в розробці нової гілки наук , відмінною від фізичних та біологічних , але використовує прийняту в цих науках об'єктивну і детерміністську методологію в метою опису , аналізу , пояснення та передбачення поведінки людей під дією різних соціальних факторів. Ця гілка отримала назву біхевіоральних наук . Її фінансова підтримка велася з метою вирішення практичних завдань , пов'язаних з расовими проблемами , безробіттям , виборчими кампаніями та інМетодологічний же зміст цього напрямку визначався установкою на таке перетворення теорії поведінки , яке дозволило б , не втративши дістався від колишнього біхевіоризму ідеал об'єктивності (у сенсі зовнішньої наблюдаемості , опису залежності реакцій від стимулів , спеціальної техніки експериментування та ін), витримати вірність йому при вивченні причин поведінки окремих індивідів чи їх груп в соціальному середовищі.Вирішальне перевага переходу на грунт " бихевиоральной " науки бачилося в тому , що вивчення поведінки избавлялось від загальноприйнятого поділу на психічне та соціальне , замість якого знання про цю поведінку уніфіковані в нову цілісність , рятує від традиційної дихотомії . Природно , що цей підхід зраджував ту теоретичну схему поведінки , яка зародилася і розвинулася в надрах біологічного складу мислення . Ідея про перетворення її в інтеграл психологічного та соціального ( на противагу звичному поділу знань про індивідуальному поведінці і знання про суспільство ) стала стрижнем біхевіоральних наук .
21. Когнітивізм.
Когнітивна психологія (когнітивізм). З біхевіоризму, а саме з пізньої його моделі, яка між стимулом і реакцією вже допускала існування певних суб´єктивних чинників, бере початок напрям когнітивної психології. Суть загальних уявлень когнітивної психології про психіку в тому, що вона є властивою живим організмам системою отримання, переробки та фіксації інформації. Тобто представників когнітивізму в психології цікавлять передусім інформаційні процеси, що їх вони уявляють за аналогією з функціонуванням обчислювальних приладів. Першим завданням цього напряму було дослідити перетворення сенсорної інформації від моменту зустрічі стимулу з рецептором до одержання відповіді (реакції). Більш загальні завдання цей напрям почав ставити перед собою, коли можливості вивчення окремих психічних процесів почали вичерпуватися.
Когнітивна психологія - напрям, який намагається довести вирішальну роль ЗНАННЯ в організації поведінки суб´єкта.
До когнітивної психології можна зарахувати теорію когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, відомими представниками когнітивізму є також Дж. Брунер, Р. Аткінсон.
Слово «когнітивний» походить від латинського дієслова coghoscere - знати. Психологи, які об´єдналися довкола цього підходу, стверджують, що людина - це не машина, яка сліпо і механічно реагує на внутрішні чинники або на події в зовнішньому світі; навпаки, розумові людини доступно більше: аналізувати інформацію про реальну дійсність, робити порівняння, ухвалювати рішення, розв´язувати проблеми, які постають перед нею щохвилини. Швейцарський психолог Жан Піаже (1896-1980), поставивши перед собою завдання з´ясувати, яким чином людина пізнає реальний світ, вивчав закономірності розвитку мислення в дитини. Він дійшов висновку, що когнітивний розвиток є результатом поступового процесу, який складається з послідовних стадій. Розвиток інтелекту дитини відбувається в результаті постійних пошуків рівноваги між тим, що дитина знає, і тим, що вона прагне зрозуміти. Усі діти проходять ці стадії розвитку в тій самій послідовності, причому деякі проходять через усі стадії, а в інших розвиток гальмується або блокується на якомусь етапі через нестачу одного чи кількох необхідних чинників. Це просування вперед визначає спільний вплив дозрівання нервової системи, досвіду поведінки з різними предметами і таких соціальних чинників, як мова і виховання.
Когнітивні теорії особистості ґрунтуються на трактуванні людини як істоти, що розуміє, аналізує, оскільки людина перебуває у світі інформації, яку треба збагнути, оцінити, використати.
Вчинок людини містить три компоненти: а) саму дію, б) думки, в) відчуття, які вона переживає, виконуючи певну дію.
Зовні схожі вчинки можуть бути різні, оскільки думки і відчуття були іншими. Опинившись у реальній ситуації, людина не має нагоди всебічно проаналізувати обставини (мало часу, брак знань), їй потрібно вирішувати, тому вона робить вибір і здійснює вчинок (біхевіористи на цьому завершують аналіз поведінки), але когнітивна та емоційна частина вчинку ще не завершені, оскільки сам вчинок є джерелом інформації, який дає змогу формулювати або змінювати думку про себе або про інших.
Психолог Ф. Зімбардо, вивчаючи форми антисоціальної поведінки, зробив висновок, що значну частину таких негативних вчинків можна пояснити за допомогою аналізу ситуаційних і міжособових чинників, а не диспозиційними стійкими особовими особливостями людини («вона завжди така»). Навпаки, навіть «добрі люди» можуть скоювати негативні вчинки в складних обставинах і ситуаціях.
Ситуації створюють потенційні сили, які сприяють актуалізації або перешкоджають реалізації намірів, планів, взаємин людини.
Знайшовши або створивши відповідний - зручний - канал ситуаційних явищ, можна домогтися кардинальної зміни поведінки людей, маніпулюючи окремими приватними характеристиками ситуації, і навпаки, не знайшовши такого каналу, можна безрезультатно витратити чимало зусиль, здійснюючи зовнішній вплив на людей.
Суб´єктивна інтерпретація ситуацій є більш реальний чинник ухвалення рішення, ніж «об´єктивне значення» цих ситуацій. Різні люди по-різному «бачать», інтерпретують ситуації, у яких вони діють. Існує внутрішня мінливість особистих актуалізованих у конкретних ситуаціях схем інтерпретації, що є причиною того, що люди неточно прогнозують власну майбутню поведінку.
