21.Причини та етапи ліквідації царським урядом залишків укр.Державності у друг. Половині 18 ст.

І етап (1708–1728) – форсований наступ на українську автономію. Після переходу Мазепи до шведів російський цар вирішив остаточно «прибрати Україну до рук».

1) Він видає універсал, у якому обіцяє українському народові всілякі милості та свободи, наказує обрати нового гетьмана.

2) У цей час Петро І потураннями та подачками задобрює старшину, надсилає подарунки та гроші на Запорожжя. Це посіяло незгоду між полковниками і гетьманом.

3) У 1708 p. під тиском царя гетьманом було обрано літнього І. Скоропадського (1708–1722).

Риси наступу: обмеження влади гетьмана та контроль за нею економічні експлуатація демографічного потенціалу культурні обмеження

Дещо змінила ситуацію поява на політичному горизонті наказного гетьмана П. Полуботка (1722–1724), людини енергійної, палкого оборонця української автономії. Він проводить судову реформу (Генеральний суд стає колегіальним, розгортає боротьбу з хабарництвом, встановлює порядок апеляцій).

II етап (1728–1734) – повернення Україні частини її прав та вольностей. Смерть Петра І, реальна загроза війни з Туреччиною змінили політичну кон'юнктуру. Був обраний новий гетьман Д. Апостол (1727–1734). У 1728 р. в день коронації Петра II новий гетьман подав петицію про повернення Україні колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1654 p.

III етап (1734–1750) – посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу «Правління гетьманського уряду». До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців. Україна стала основною базою для російських військ, постачальником матеріальних та людських ресурсів.

IV етап (1750–1764) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750 p. - останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети – К. Розумовський. 1754р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією; 1761 p. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління; 1754 p. гетьману наказано подавати фінансові звіти російському уряду про прибутки та витрати Гетьманщини. О. Субтельний вважає, що «за Розумовського Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії». Було проведено судову реформу, внаслідок якої Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен з яких мав власний суд.

V етап (1764–1783) – остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цієї політики виражена короткою фразою імператриці: «Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу». У 1775 p. було знищено Запорозьку Січ, у 1781 – ліквідовано полкову систему на Гетьманщині, у 1783 p. юридичне оформлено кріпацтво.

22.Гайдамацький і опришківький рухи на Правобережній України.

Посилення польського гноблення викликало хвилю повстань. З 1700 по 1704 рр. точилася визвольна боротьба правобережного козацтва на чолі з фастівським полковником Семеном Палієм. Повстанці звільнили від шляхти Київщину, Черкащину, Поділля. Цей рух був придушений спільними польсько-російськими зусиллями. Петро І пожертвував інтересам населення Правобережжя, щоб зберегти союз із Польщею у війні проти Швеції. За його наказом участь у боротьбі з повстанцями взяли лівобережні полки І. Мазепи.

Гайдамацьций рух.

У наступні роки на Правобережжі поширився рух гайдамаків. Серед гайдамаків були переважно селяни втікачі, найбідніша частина населення, козацька сірома, наймити. Гайдамаки користувалися широкою підтримкою населення. У другій пол. ХVІІІ ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, яке отримало назву Коліївщина. У 1768 р. його очолив – запорозький козак, син селянина-кріпака із с. Медведівка на Черкащині. На бік повстання перейшов уманський сотник Іван Гонта. Коліївщина охопила Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Тяжкі форми польського гноблення обумовили жорстокість гайдамаків, криваві розправи з польським населенням.

Коліївщина була спрямована проти польського гноблення, на ліквідацію панівної верстви суспільства, великої земельної власності.

Царський уряд, наляканий величезним розмахом повстання, допоміг Польщі у його придушенні.

Гайдамаччина надовго залишилася в народній пам’яті, відіграла велику роль в ослабленні феодально-кріпосницької системи, польського панування, у розвитку визвольної боротьби українського народу.

Рух опришків.

У західноукраїнських землях (Галичина, Закарпаття, Буковина) соціальний протест проявився в русі опришків. Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш – 1738 по 1745. Його порівнюють з Робін Гудом, бо грабуючи багатих, все награбоване добро роздавав бідним.

Після смерті О. Довбуша загони опришків очолювали Василь Баюрак, Мирон Штола. Рух опришків був придушений австрійським урядом лише у першій пол. ХІХ ст..