3. Загальне та особливе в процесі виникнення держав і права в межах східної цивілізації.

Поняття «Стародавній Схід» традиційно використовується в науці для позначення сукупності країн південно-західній, південній та східній Азії, а також північної та північно-східної Африки до відповідного історичний період.

Країни Стародавнього Сходу внесли великий вклад у розвиток світової цивілізації. Вони заклали початкові основи багатьох духовних і матеріальних цінностей, які згодом були сприйняті і творчо розвинені, ставши надбанням усього людства.

Найважливішим аспектом вивчення історії цих держав є проблема взаємодії природи і суспільства в умовах відносно низького рівня розвитку продуктивних сил і відповідно високий ступінь залежності людини від навколишнього середовища. Не менш значуща проблема причинно-наслідкових зв'язків, що зумовили виникнення держави і права. Тому особлива увага приділяється ряду областей Стародавнього Сходу, перш за все долинах Нілу, Євфрату, Інду, Гангу, Янцзи, Хуанхе, які опинилися особливо сприятливими для проживання людини. Тут раніше, ніж в інших регіонах, набуло розвитку осіле, засноване на іригаційної системи землеробство з відносно стійкими врожаями. Поява в чому у зв'язку з цим додаткового продукту і присвоєння значної його частини родоплемінної знаттю стимулювало найбільш раннє в історії розкладання первісно-общинного ладу, зародження класового суспільства і держави.

Східний шлях формування державності відрізнявся насамперед тим, що політичне панування виникло на основі відправлення будь-якої суспільної функції, громадської посади. У рамках громади основним призначенням влади ставало і управління особливими резервними фондами, у яких концентрувалася велика частина суспільного надлишкового продукту. Це привело до виділення усередині громади особливої ​​групи посадових осіб, які виконують функції общинних адміністраторів, скарбників, контролерів і т.п. Право Стародавнього Сходу нерозривно пов'язано з релігією та релігійної мораллю. Правова норма тут, за рідкісним винятком, мала релігійне обгрунтування. Правопорушення - це одночасно порушення норми релігії та моралі. Основним джерелом права давньосхідних держав протягом століть залишалися звичаї, які, будучи продуктом общинного творчості, протягом тривалого періоду часу не записувалися, а зберігалися в усній традиції і пам'яті одноплемінників. Норми права спиралися на усталені зразки поведінки, що склалися в минулому, орієнтувалися на них. Звичай, що наповнюється новим соціальним змістом, санкціонований державою, залишався головним джерелом права і тоді, коли з'явилися письмові судебники, брахманские компіляції і пр.

Серед основних ознак давньоруської держави до кінця 10 століття виділяють такі як:

1. система данничества;

2. територіальний принцип розселення, що витісняє племінної;

3. найпростіший державний апарат від імені дружини і намісників князя;

4. династична (родова) княжа влада;

5. монотеїстична релігія, що підсилює процес сакралізації княжої влади.

Суворість кліматичних умов Східної Європи, а також відірваність від центрів античної цивілізації затримували і уповільнювали процес формування держави у східних слов'ян. Воно формувалося в результаті складної взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів, що і дозволило йому з'явитися, Виростаючи лише на одній общинної основі. Німецькі ж племена, сприйнявши досягнення римської цивілізації, раніше і швидше підійшли до державних форм організації суспільного життя.

Однією з особливостей давньоруської держави було те, що з самого свого початку вона була багатоетнічним за складом. Надалі це буде сприяти тому, що головними силами, що забезпечують внутрішню єдність, стануть держава і православна релігія.