10. Регулювання відносин власності, зобов'язання і шлюбно-сімейне право за Законником Хаммурапі.

Для регулювання відносин власності наприклад найбільш поширених угод, купівлі - продажу, Законник передбачає три умови дійсності: щоб майно не було вилучено з обороту, щоб продавець був дійсним власником речі і міг гарантувати нового набувача від виселення, тобто витребування проданої речі її господареві, щоб оформлення угоди відбувалося в присутності свідків. Якщо виявлялося особа, яка заявляла, що воно є дійсним власником проданої речі, покупець зобов'язувався привести продавця та свідків угоди. Якщо він не міг цього зробити, то карався стратою як злодій. Якщо він міг це зробити, продавець повинен був назвати колишнього власника речі або вказати своє право на річ іншим чином, інакше йому загрожувала смерть. Якщо, нарешті, заявник не міг привести свідків, що знають його зниклу річ, карався смертю він сам, бо брехун він, який зводить наклеп. Що стосується шлюбно-сімейного права то в древневавілонской сім'ї панує чоловік. Він веде спільне господарство сім'ї, він представляє її у ділових відносинах, йому належить право-розпорядження дружиною і дітьми. У випадках крайньої потреби батько має право продати своїх дітей всякому, хто їх захоче купити, продати без повернення. Дружину, яка ганьбить чоловіка або "марнує його майно", дозволяється "відкинути" або вигнати з дому. У владі чоловіка залишити її будинку на становищі рабині і одружитися вдруге. Бездітна дружина може дати чоловікові наложницю, залишаючись господинею дому. Але чоловік і в цьому випадку має право на розлучення. Для нього не існує юридичних перешкод до розлучення. Вони існують для дружини, одночасно діють два принципи: свобода розлучення для чоловіка і обмеження права на розлучення для дружини. Для неї встановлено три законних підстави до розлучення: перелюбство чоловіка, залишення ним будинку і місцевості проживання: безпідставне звинувачення в подружній невірності. У той же час, як це не дивно, дружина має право розпоряджатися власним майном, нажитим нею у шлюбі, отриманим у спадок, дарування і т. д. Може укладати угоди купівлі-продажу та позики, наживати гроші, набувати землю, рабів. Чоловікові заборонялося марнувати майно дружини або розпоряджатися ним без згоди останньої.

11. Злочин і кара за Законником Хаммурапі. Принцип таліона.

В основі кримінально-правових уявлень авторів Законника знаходиться ідея таліона: покарання є відплата за провину, і тому воно повинно бути "рівним" злочину. Ця доктрина зазвичай виражається афоризмом: "око за око, зуб за зуб". Коли за характером злочину застосування принципу "рівним за рівне" у точному значенні було неможливо, вдавалися до фікції: неслухняному рабу відрізали вухо: синові, що образив батька, відрізали язик: лікарю, який зробив невдалу операцію, відрізали пальці і т. д. Це називають звичайно таліона символічним. Таліон також дереві, як кровна помста. Але зберігається він довше. У Законнику Хаммурапі кровної помсти вже немає.

12. Джерела права Стародавньої Індії.

У джерелах права Стародавньої Індії особливе місце займають дхармашастри - збірники релігійно-моральних, правових приписів, правил (дхарм) і Артхашастра - трактати про політику і право. Поняття дхарми багатогранно. Це і релігійна чеснота, і мораль, і норма поведінки, і звід правил, обов'язкових для кожного правовірного індуса, що регламентують різні сторони його життєдіяльності. Поряд з терміном дхарма в давньоіндійському праві існувало поняття "ньяя", схоже з європейським - закон, більш вузьке поняття, ніж дхарма, що означає загальноприйняту норму поведінки, порушення якої спричиняло за собою покарання, що застосовується державою. Дхармашастри, складені брахманами спочатку для своїх учнів, з часом були визнані не тільки авторитетними джерелами права, але на певному етапі навіть витіснили Артхашастра, взявши з них те, що відносилося власне до права. Включення до дхармашастри правових тем і приписів було прямим наслідком визначення дхарми царя (раджа-дхарми) як оборонця миру і порядку.