35. Позаобрядова лірична пісня . Жанри, проблематика, образи.

Ліричні позаобрядові пісні є відносно пізнім фольклорним явищем, одначе і вони, як обрядові твори та балади, несуть на собі ознаки народного світогляду різних епох — від слідів міфологічної свідомості, виявлених у поетичних метафорах, від ремінісценцій соціальних інститутів первісно-родового суспільства до відображення людських взаємин доби феодалізму та пізніших епох. Ці та інші елементи змісту, вираженого словом, багатий музичний зміст створюють органічну цілісність пісень, переконливість зображення стосунків між людьми різного сімейного статусу, їх складності, драматизму або довірливого вираження глибоко особистих, мало не потаємних почуттів та переживань, лише зрідка радісних і світлих. Здебільшого приреченість, безвихідь сповнюють ці твори.

У побуті українського народу XVI—XVII ст., того періоду, на який, на думку дослідників, припадає розквіт ліричної пісенності, жінці належало почесне місце. Це було пов'язано з особливостями історичного розвитку народу, коли чоловіче населення змушене було на тривалий час лишати домівку, а жінкам доводилося нести на собі весь тягар турбот про дім, господарство, виховання дітей. За народним звичаєм жінка мала право на власне майно, одержане як віно, на спадщину по чоловікові. Незаперечною була повна влада жінки в хатньому господарстві. «Господиня три вугли в хаті тримає, а господар лише один» (нар. прислів'я). Тож і щасливі подружжя були, очевидно, не рідкістю, а нормою, і не всі свекрухи поїдом їли своїх невісток, і чоловіки не всі були п'яницями та перелюбниками. Але поряд з нормою в житті існують і відхилення від неї з безліччю нюансів, викликані неповторністю і часто-густо несполучністю людських характерів, складністю життєвих психологічних колізій, тиском непереборних обставин, в тому числі й економічних, соціальних. Саме драматизм життєвих зіткнень, ударів, знищених доль і вабив увагу народу-творця, покликав до життя пісні, сповнені смутку, тривоги, відчаю.

Переважна більшість ліричних пісень родинно-побутового циклу пов'язана передусім з драматичними моментами жіночої долі, розкривають поривання зболілої жіночої душі, якій життя завдало чимало ран. Тож недаремно І. Франко назвав такі твори «невольничими псальмами» у статті «Жіноча неволя в руських піснях народних», де він на широкому фольклорному матеріалі розкрив соціальні причини нестерпного становища жінки-селянки в умовах класового суспільства XIX ст.

Основна проблема, що об'єднує пісні сімейно-побутової тематики, — це проблема людських стосунків, складності взаємовідносин, неоднаковості доль. Водночас вона виражена через вужчі, конкретніші теми, що визначаються здебільшого образами головних героїв пісень у їх конкретному сімейному статусі, їх розстановкою відносно одне одного та тою сюжетною ситуацією, яка несе у собі основне навантаження. Але при тому, що ряд творів вкладається в певну тему, визначену в загальних рисах, їхній зміст лишається безконечно різноманітним. Цю багатоманітність створює варіювання, комбінування безлічі мотивів; кожна пісня стає неповторною.

Про сюжет більшості сімейно-побутових пісень можна говорити лише умовно. Серед них є твори з досить виразною оповідальністю і пісні, що звучать то як спогад, то як скарга чи нарікання. І в обох випадках рідко витримується якась одна форма викладу — чи то безстороння розповідь, чи то послідовний монолог. Структура, форма сімейно-побутових пісень досить складна, бо ж зміст розгортається не від події до події, а в переплетенні думок і почуттів, які то повертаються до минулого, то зазирають у майбутнє, то поступаються місцем начебто безсторонньому погляду.