52. Рецепція і адаптація ідей міграційної території в науково-дослідній діяльності Сумцова і Драгоманова.

М.Сумцову належить зачинання різних напрямків у дослідженні народної культури родинного та календарного обряду поезії, казкової і легендарної прози, зокрема демонології, ономастики тощо. Синкретичний метод вивчення генези народних звичаїв, словесного моделювання у контексті народної психології, історичних обставин в Західній Європі, започаткований фактично з середини ХІХ століття (Е.Тайлор, К.Юнг та ін.), продовжив свій розвиток на Україні у працях О.Потебні, М.Сумцова, М.Драгоманова, М.Максимовича, О.Бодянського та ін.

Творчість М.Сумцова відзначається широким науковим діапазоном. Коло його наукових зацікавлень охоплює фольклористику, етнографію, літературознавство, мовознавство, краєзнавство, археологію, мистецтвознавство тощо.

М.Сумцов як учений-етнолог, фольклорист, мабуть, чи не найяскравіший представник культурно-історичного напрямку української фольклористики, бо його етнопсихологічні та історико-генетичні дослідження засвідчують широту масштабів наукових інтересів ученого, його причетність до “живого” народно-етичного слова, магічного дійства та міфологічного мислення, притаманного українському етносу.

Яскравим представником історичної школи був і Михайло Драгоманов (1838—1895). Як спеціаліст зі стародавньої та античної історії він, як уже зазначалось, відштовхувався від ідей міграційної теорії, гостро критикуючи засади міфологічної школи. На основі первісних джерел та документів він розглядав творчість різних народів з позицій тогочасної історичної науки. У своїх ранніх працях вчений приділив велику увагу вивченню релігії та міфології арійських народів: «Досліди М. Драгоманова, — зазначав Л. Білецький, — як історика над українською поетичною творчістю не є випадкового характеру..., а характеру цілком органічного, бо, студіюючи народнопоетичні витвори найдавніших арійських народів, він заклав найосновніший ґрунт не лише для дослідів історичних, але й для дослідів фольклору всіх арійських народів аж до найпізніших часів». Будучи прихильником історично-порівняльного методу, М. Драгоманов не розділяв національних поглядів М. Дашкевича на самобутність культури та державність України. Причиною цього був сильний вплив на нього вчених російської історичної школи фольклористики, що сформувалась у другій половині 19 ст. (В. Міллер, А. Марков, Б. та Ю. Соколови, С Шамбінаго та ін.). Російські вчені, вбачаючи в героїчному ліро-епосі елементи минулого життя, намагались довести, що твори періоду Київської Русі є частиною російської словесності. Розходження між історичними подіями та змістом творів вони пояснювали зіпсутістю текстів у селянському середовищі. У цей час була висунута «теорія аристократизму» , за якою творцями героїчного епосу вважались дружинники княжої верхівки. її прихильниками в Україні були П. Житецький, В. Перетц та ін.

Згодом М. Драгоманов, який був обізнаний із працями головних тогочасних напрямів фольклористики (міфологічна, антропологічна, міґраційна школи), переконався, що усі вони з різних боків висвітлюють твори усної словесності. Тобто кожен з них містить раціо нальне зерно, тому вони не повинні взаємовиключати один одного, а кожен повинен застосовуватись на своєму місці. Вчений, який на ранніх етапах своєї діяльності різко виступав проти міфологічного аналізу фольклору, у своїх останніх працях визнав його законність, — але за умови, що при цьому буде звернено увагу на всі можливі пізніші запозичення. Як зазначив Ф. Колесса, таким підходом «Драгоманов признає засаду еклектизму, себто вибору з кожної системи того, що найбільше пригоже в даному випадку, вибору відповідного підходу при досліді й пояснюванні окремих творів усної словесности, які визначаються такою великою різнородністю й відмінами, таким складним характером ».