59. Роль праці Франка «Галицько-руські народні приповідки» у вивченні національного фонду паремій.

Своєрідним підсумком пропедевтичної роботи пареміографів ХІХ ст. стало видання тритомного корпусу „Галицько-руські народні приповідки” (Львів, 1901-1910) І.Франка. Збірник, укладений за найефективнішими методологічними принципами національної та європейської науки, став не просто публікацією багатющого матеріалу, а й ґрунтовним пареміологічним дослідженням. В основу тридцятитисячного зводу текстів малої фольклорної прози було покладено провідні ідеї авторитетних пареміологів (М.Номиса, К.Вандера, С.Адальберґа, А.Затурецького та ін.), у ньому додержано сучасних на той час вимог до наукових фольклористичних видань (обов’язкова паспортизація, максимальне розширення варіантних гнізд, тлумачення текстів, компаративний аналіз тощо). У своїх передмовах до кожного тому приповідок І.Франко започаткував систематичне теоретичне вивчення жанрової природи паремій, окреслив основні аспекти пареміологічних студій: генологія, генеза, семантика, функціональний потенціал, співвідношення національного й інтернаціонального, художня характеристика (образність, символіка, ритмічний склад, логіко-синтаксична будова, архітектоніка) тощо.

60. Праця Франка «Жіноча неволя»

Стаття Івана Франка п. н. "Жіноча неволя в руських піснях народних" появилася в "Зорі" в 1883 р. та є в нашому письменстві першим голосним і поважним словом про жіноче питання. Ця науково-дослідницька праця Франка, написана на основі пісенного матеріялу, зібраного переважно самим І. Франком, а також Павликом, Рошкевичівними й др., та джерел, що про них автор подає наступні завваження:

Матеріяли етнографічні до цього предмета зібрані в Чубинського "Труды етнограф.-статист, експедиції в Югозап. край, т. V і VIII", Драгоманова "Предания и рассказы", Головацького "Песни галицько-русского народа" і др. З опрацювань бачиться, найдавніше і єдине досі спеціяльне оброблення того предмету є Боровиковського "Женская доля в песнях укр. народа", напечатане переводом в минувшому річнику "Зорі". Жаль тільки, що оброблення це настільки некритичне, що автор помішав пісні новіші з давніми, обрядово-весільними, в яких віє зовсім інший дух, ніж у новіших піснях, і в яких жіноцтво займає далеко нижче, підрядне становище в родинному житті. Дуже цінні уваги щодо того питання знаходимо в прекрасній розправі М. Драгоманова: "Отголоски рыцарской поезії в украинских песнях", а також в його новій знаменитій книжці: "Нові українські пісні про громадські справи".

На самому вступі Франко подає погляд на українську жінку порівнюючи її з жінками сусідніх народів:

"Коли це правда, що мірою культурности всякого народу може служити то, як той нарід поводиться з жінками, те й це безперечна правда, що русько-український народ за цією мірою покажеться висококультурним у відношенні до других сусідніх народів. Від давніх давен усі вчені люди, що придивлялися до життя руського народу, признавали, що русини поводяться з своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше й свобідніше, аніж їх сусіди. Свобідна воля жінки знаходить тут далеко більше пошанування, ніж напр. у великоросів, в родині жінка займає дуже поважне й почесне становище, ба навіть веде своє окреме (жіноче, домашнє) хазяйство побіч чоловічого і до якого мужик рідко коли мішається. Ніякого важнішого діла мужик не робить без поради з жінкою, ба, дуже часто розумна й одважна жінка вміє в усім поставити свою волю супроти мужикової. Що вже й говорити про те, що через таке чесне й людське держання жіноцтво руське мусіло й самим своїм характером вийти далеко краще, розвитіше, ніж це бачимо у сусідніх племен. Це також признали трохи чи не всі етнографи, не кажучи вже про велику щирість і ніжність чуття, яке такими чистими перлами вилилося в незлічимих, чудово гарних піснях жіночих; уже сама зверхня подоба руського жіноцтва — складна, свобідна, гарна, — само його сміле та певне виступування супроти чужих людей, все це свідчить дуже корисно про поважне, людське становище жінок серед народу.

А все ж між жіночими піснями руського народу зустрічаємо дуже багато так сумовитих, так жалібно болючих, розкриваючих нам таку многоту недолі, що вдумавшися в ті пісні і в те життя, що їх викликало, ми не можемо не вжахнутись, не можемо не спитати самих себе: невже ж це правда? Невже ж це може діятись у нас перед нашими очима, між нашим лагідним руським народом? Особливо заміжня жінка винаходить у своїй жизні щораз нові рани і недогоди, на які нарікає в піснях.

Кожний, хто звик пильно придивлятися життю народньому і особливо слідити його безмірно цікаві духовні прояви, мусить звернути увагу на ті пісні, на ті, сказати по правді жіночі невольничі псальми. Особливо — тим цікаві вони — крім своєї основи — що майже всі за винятком деяких мандрівних, а лиш до нашого життя більше або менше приноровлених, є новішого, майже сучасного походження, як це доказує бесіда, чиста, без архаїзмів, часом зовсім льокально забарвлена, — як доказують також зовсім нові сучасні поняття й обставини, в них зображені.