Тема 2. Кібернерика та управління

1. Кібернетичне тлумачення поняття управління. Його доцільність та обмеженість.

2. Інформаційно-комунікативні підстави соціального управління. Інформаційні процеси в сучасному україн­ському суспільстві.

3. Методи системного аналізу і математичного мо­делювання у практиці соціального управління.

1. Кібернетичне тлумачення поняття управління. Його доцільність та обмеженість.

На сучасному рівні дослідження процесів управління найбільш загальне поняття останнього вироблено кі­бернетикою. Кібернетика — це наука про процеси управління в складних динамічних системах, яка базується на теоретичному фундаменті математики і логіки, а також на застосуванні засобів автоматики, особливо електронних обчислювальних, керуючих та інформаційно-логічних машин. (Під складною динамічною си­стемою розуміється система, стан якої змінюється й яка містить багато простих, взаємопов'язаних і взаємодіючих одне з одним систем і елементів). Основні ідеї кібернетики як особливої дис­ципліни були сформульовані в 1948 році Н. Вінером у книзі «Кі­бернетика, або управління і зв'язок у тварині та машині». Кібер­нетика узагальнила закономірності управління, яке відбувається в усіх відомих складних динамічних системах, й розкрила зага­льні риси, притаманні управлінським процесам незалежно від їх змісту. Зокрема було з'ясовано, що:

1. управління здійснюється не в будь-яких, а лише в досить складних рухомих системах, яким властива широка сітка нелі­нійних, причинно-наслідкових залежностей як динамічного, так і статистичного порядку; в системах, які здатні переходити з одно­го стану в інший. Таким системами є: біологічні та соціальні сис­теми, а також штучно створені людиною системи автоматичних машин і механізмів;

2. управління має антиентропійний характер, тобто процеси управління дозволяють стабілізувати систему, зберегти її якісну визначеність, підтримати її динамічну рівновагу з середовищем, забезпечити вдосконалення системи і досягнення того чи іншого корисного ефекту. Враховуючи це, управління можна визначити як впорядкування системи, приведення її у відповідність до об'єктивних закономірностей, що діють у середовищі;

1. управління системою здійснюється не якимись надприрод­ними силами, а самій системі внутрішньо притаманними факто­рами. Система є тому самокерованою системою, а управління як самоуправління. Кожна з самокерованих систем вміщує дві під­системи: керовану і керуючу. Стосовно суспільства ці підсистеми отримали назву, відповідно, об'єкта і суб'єкта управління;

2. зберегти свою якісну визначеність і цілісність самокерована система може лише за умов обмеженого впливу як зовнішнього, так і внутрішнього. Цей вплив має бути не надто сильним, оскі­льки в протилежному випадку він може зруйнувати систему, але водночас достатнім, щоб процес управління міг здійснюватися. Такою достатньою формою впливу є інформація. Процеси управ­ління таким чином нерозривно пов'язані з інформацією, а точні­ше з безперервною її циркуляцією;

3. найважливішим принципом і умовою ефективних процесів управління є принцип зворотного зв'язку. Згідно з цим принци­пом успішне управління може здійснюватися лише в тому випад­ку, якщо керуюча система буде отримувати інформацію про ефект, досягнутий тією чи іншою дією об'єкта управління, про досягнення (чи недосягнення) поставленої мети управління. Кі­бернетика показала, що зворотні зв'язки є законом функціону­вання будь-якої самокерованої системи, незалежно від її якісної природи, а процес управління є неможливим без наявності зворо­тних зв'язків;

4. управління має цілеспрямований характер, оскільки в ке­руючу систему через канали зворотного зв'язку надходять сигна­ли про досягнення (чи недосягнення) мети; про отримання (чи неотримання) запрограмованого корисного ефекту;

5. вищою кінцевою метою управління, вираженою у найбільш загальному вигляді, є оптимізація функціонування системи, отри­мання можливо більш корисного ефекту за закладанням менших зусиль і витрат.

Заслугою кібернетики, таким чином, є розкриття нею най­більш загальних закономірностей управління. Ці загальні зако­номірності властиві й управлінню соціальними системами, тому їх не можна не враховувати у теорії та практиці управління сус­пільством. Однак кібернетика вивчає процеси управління лише з певного,— формального, переважно кількісного,— боку, без­відносно до змісту тієї системи, в якій ці процеси відбуваються. Кібернетичний аналіз поняття управління має бути доповнений соціологічним, змістовним аналізом, залежно від того, в яких конкретних сферах соціальної дійсності здійснюються процеси управління.