Динаміка продуктивності у науковій творчості.

Основні поняття: ,

• інтелектуальні емоції катарсис, Р.Декарт, Б.Спіноза, Е.Кант, Л.С.Виготський, О.К.Тіхоміров про інтелектуальні емоції;

• інтелектуальна ініціатива, надситуативна активність;

• інтуїція, взаємозв'язок з логічним мисленням, умови інтуїтивних рішень, інсайт, інкубація;

• структура здібностей до природничо-наукової діяльності за В.В.Рибалкою, потребо-мотиваційні, інформаційно-пізнавальні, цілеутворювальні, результативні, почуттєво-емоційні компоненти цієї структури, виявлення цих компонентів на рівнях життєдіяльності (спілкування, спрямованості, характеру, самосвідомості, досвіду, індивідуально-творчих здібностей, психофізіології);

• функціональна асиметрія головного мозку,'реакція "бойової готов­ності", непродуктивне напруження скелетних м'язів, синдром монотонії;

• життєві біоригми, хвилеподібний характер вікової динаміки творчої продуктивності, спеціалізація науковця та масштабність його відкриттів як фактори динаміки творчої продуктивності, вікова інволюція.

Наукова творчість проявляється у наукових відкриттях, до яких ведуть невтомні пошуки з періодичними моментами успіху та невдач. Діяльність науковця - складна і багатокомпонентна настільки, що іноді важко визначити, що саме мало вплив на становлення особистості вченого. Тут і природні особливі задатки, і обдарованість, і виховання, і випадок, і навіть географічний та космічний фактори. Ми розглянемо лише деякі з психологічних чинників, щодо яких накопичено певні наукові дані.

Співвідношення емоційного та раціонального, інтуїції та логіки у науковій творчості неодноразово було предметом дискусій. Г.Х.Ерстед вирізняв дві сили наукового розуму: творчість і раціональність. Творчість - створення ідей, що пояснюють світ, вона пов'язана з уявою, фантазією, інтуїцією. Раціональність - перетворення результатів творчості у знання, яке можна використати, зберегти, передавати іншим (25, с. 221). Класична раціональність, як установка на всемогутність розуму, не забезпечує наукової діяльності, яку здійснює не сама свідомість людини, а людина- суб'єкт. Наприклад, за теорією Гьоделя навіть математичні результати, які традиційно вважаються цариною логіки, не завжди можна отримати за допомогою формальних доведень (Еровенко В., Михайлова Н. Рационализм в современном познании // Вьісшее образование в России. - № 6. - 2000. - С. 78 - 82).

Отже, творчий процес наукової діяльності неможливий без таких психологічних факторів, як інтелектуальні почуття, інтелектуальна ініціатива та інтуїція.

А. Інтелектуальні почуття

Увагу до них виявили ще у Давній Греції. В античній філософії вважалось, що любов - космічна сила, максимальний розвиток якої веде до осягнення істини. Найвищий рівень любові досягається шляхом філософських роздумів, мудрості. Завдяки філософському розмірковуванню ерос людини піднімається до еросу як всезагального внутрішнього порядку творення речей.

Піднесення почуттів у процесі пізнання призводить до особли­вого стану людини - катарсису, в якому досягається звільнення від чуттєвості та чисте споглядання істинності. Близькі до такого розуміння творчості погляди українського дослідника творчості В.А.Роменця та болгарського М.Арнаудова, які вважали творчість проясненням і духовним очищенням, катарсисом від усього хворобливого. Погляди цих авторів долають межі між психологією, етикою, естетикою, педагогікою та мистецтвознавством.

Стоїки запровадили термін фантазія, вважаючи її стимулом і водночас продуктом душевної діяльності. Окрему увагу вони приділили переходу чуттєвих образів до абстрактних понять.

Роботи Б.Спінози стали початком нового напряму, стверджуючого психофізіологічну єдність душі і тіла як атрибутів природи. Вчений звернув увагу на мотиваційну функцію афектів, які називав станами тіла, що збільшують або зменшують його здатність до дії.

Е.Кант підкреслював тісний зв'язок мислення з емоціями. Подив - не просто передує мисленню, а вже містить його. Почуття, особливо задоволення, захоплення, стимулюють мислення. Інтелектуальні почуття - бімодальні, амбівалент ні. Вони і гальмують, і прискорюють мислення. Всі інші афекти негативно впливають на пізнання.

Протилежну думку обстоював А.Бергсон, розглядаючи зв'язок чуттєвого та раціонального на прикладі інтуїції. Інтуїція - більше, ніж розум, відкриває істину, яка на найвищому своєму рівні стає естетичним, прекрасним.

Термін "інтелектуальні почуття" запропонували в асоціативній психології у XIX ст. (І.Ф.Гербарт та Ф.Е.Фенеке). Підкреслюється, що почуття відіграють суттєву роль на початку пізнання, у момент постановки завдання.

Е.Тітченер диференціював поняття емоції та почуття. Інтелекту­альні почуття вважав усвідомленням результату мислення. З процесу пізнання вони вилучалися.

Інтелектуальні почуття вивчав і Р.Декарт. З його погляду, думка- форма всіх психічних явищ, у тому числі, і чуттєвих. Він написав перший твір про емоції-"Про пристрасті душі". За походженням емоції вважав неусвідомлюваними явищами, роль яких орієнтувати людину в поведінці. Основне почуття у процесі пізнання- це подив, що є водночас і мотивом, і регулятором. Почуття сумніву - показник мислення і критерій істини, виконує орієнтувальну функцію.

Т.Рібо називав всі емоції, що супроводжують діяльність інтелекту, інтелектуальними. Він запропонував схему їхнього онтогенезу:

185. інстинкт цікавості, що виникає через недостатню адаптацію;

186. подив - збуджувач уваги; збудження і подив;

187. подив і задоволення або страждання;

188. пристрасть, яка виникає рідко (44, с. 13).

Бертран Рассел вирізнив особливе почуття віри, яке назвав критерієм істини (44, с. 102-121).

Л.С.Виготський вперше сформулював проблему зв'язку між мисленням і емоціями. Розглядати мислення без почуттів - це відірвати його від справжнього життя людини. СЛ.Рубінштейн також підкреслював, що в акті відображення емоції та інтелект завжди єдині.

О.К.Тихоміров вважає, що емоції важливу роль відіграють при породженні задуму. Існує своєрідне почуття близькості розв'язання, яке випереджує його висловлення у мові, підготовляє цей процес до усвідомлення.

Б. Інтелектуальна ініціатива

Ініціатива - неодмінний показник творчості, явище творчої діяльності та елемент її механізму. Це здатність людини до постановки завдань, проблем, нових способів дій. Д.Б.Богоявленська характеризує інтелектуальну активність як:

189. нищу життєву функцію, що лежить в основі інтелектуальної твор­чості;

/ синтез інтелекту і особистості;

190. інтегральну характеристику пізнавальної системи, підсистемами якої є розумові здібності та мотиваційна структура особистості.

Рівні інтелектуальної активності

1. Сгамульно-продуктивний, коли використовується звичний спосіб під впливом зовнішнього стимулу (завдання);

2. Евристичний, для якого властивий самоаналіз використовуваного способу та його удосконалення;

3. Креативний, ознакою якого є самостійна постановка проблеми, нічим зовні не обумовлена. Цей рівень характерний для наукової творчості.

Інтелектуально ініціативній людині властиво продовжувати не обумовлену практичними міркуваннями (надситуативну), не пов'язану із зовнішніми оцінками пізнавальну діяльність за межами передбаченого завданням; самостійно ставити проблеми, з'ясовувати нові закономірності (5).

В. Інтуїція

Інтуїція - знання, що виникає без усвідомлення шляхів та умов його отримання, через що ці знання здаються результатом безпосереднього сприймання. Інтуїція трактується як: а) здатність, здібність; б) цілісне повне охоплення всіх умов проблемної ситуації; в) механізм творчості. Це поняття було основним пояснювальним принципом в інтуїтивізмі (А.Бергсон, З.Фройд), де інтуїція вважалась першопричиною творчості, прихованою у безсвідомому. У вітчизняній психології інтуїція - момент виходу за межі стереотипів, логічних програм розв'язання завдання. М.І.Панов виділив такі риси інтуїції:

191. раптовість інтуїтивного осяяння - ефект калейдоскопу;

192. неусвідомлюваність механізму розв'язання проблеми;

193. безпосередність отримання результату як одномоментного явища, що не потребує логічного виведення;

194. абсолютна внутрішня впевненість в істинності результату (26, с. 155).

Інтуїція пов'язана з наполегливими і тривалими міркуваннями у пошуку розв'язання. В.Полонський писав: "Інтуїція знає кого відвідувати: вона не потрапляє у голову невігласа, людини з лінивою думкою, не здатною заглиблюватись у предмет. Всі визначні винахідники, генії були "роботягами", що роками розглядають свої думки, наполегливо їх систематизуючи" (31, с.99).

Часто інтуїтивні розв'язки приходять неодразу при постановці завдання, а після деякого прихованого періоду роботи підсвідомості, який називають інкубацією (А.Пуанкаре, Ж.Адамар, Я.О.Пономарьов). У цей період людина займається іншими справами, але розв'язання його продовжується несвідомо. Видатні вчені використовували різні способи відволіктися від роздумів над проблемами, що згодом виявилося продуктивним для породження ідей. І.Ньютон любив прогулянки у саду, Кекуле, ІІуанкаре - поїздки в автобусі, Остроградський - ігри з дітьми, Бальзак часто знаходив розв'язки під час вечірок. Широковідомою є історія відкриття Архімеда під час занурення у ванну.

Д.С.П.Шуберт (СІІ1А) провів експеримент, у якому дві групи дорослих деякий час розв'язували творче завдання, потім робилася перерва. В одній групі на 10 хвилин, в іншій - на 20, протягом якої досліджувані займались іншими справами. У групі з перервою на 20 хвилин кількість відповідей значно зросла, а у групі з 10-хвилинною перервою залишилася незмінною, проте зросла якість їхніх пропозицій. Отже, ефективне розв'язання потребує певного періоду інкубації. Відзначається, що ідеї, висловлені одразу при постановці завдання, менш творчі і оригінальні, ніж висунуті згодом.

Інтуїція відіграє провідну роль при розв'язанні особливо складних завдань, що не підлягають логічній обробці, або коли ця обробка недостатня.

Особистість науковця характеризується специфічними власти­востями та їхніми структурами. Науковець не просто робить відкриття, він ще відповідає за них перед суспільством. Якості особистості науковця вивчали Н.В.Гончаренко, Б.М.Кедров, В.А.Крутецький, О.Н.Лук, Я.О.Пономарьов, Г.Сельє. Київський психолог Рибалка В.В. (37) запропонував класифікацію 193 якостей, що визначають здібність особистості до природничо-наукової діяльності. Якості розподілено на п'ять груп залежно від їхньої ролі в організації наукової діяльності: потребномотиваційні, інформаційно- пізнавальні, цілеутворювальні, результативні, почуттєво-емоційні

компоненти. Розглянуто вияв цих груп якостей на таких семи рівнях життєдіяльності особистості:

195. спілкування та міжособистісної взаємодії (здатність до творчого спілкування у літературній формі, до усного спілкування і творчими людьми, до творчого спілкування у колективі, до творчого діалогу);

196. спрямованості (активна природничонаукова гуманістична спрямо­ваність на пошук гармонії, на творчу працю);

197. характеру (цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, ініціативність, оригінальність, порядність, інтелігентність, старанність, діловитість);

198. самосвідомості (адекватне самоусвідомлення, здатність до само­аналізу, до самоорганізації, до самовдосконалення);

199. досвіду (здатність до постійного розвитку наукового досвіду, до формування та реалізації творчої життєвої стратегії, до самонавчання);

200. інтелектуально-творчих здібностей, функцій, процесів (уважність, спостережливість; зацікавлене, творче ставлення до дійсності, ло­гічне, оригінальне, нестандартне, стратегічне, системне, теоретич­не і практичне мислення; розвинена пам'ять та уява);

201. психофізіологічних якостей (типологічні властивості ВИД: чутли­вість, витривалість, рухомість, пластичність розумових процесів, працездатність, емоційність).

Психофізіологічну основу наукової діяльності становить напру­жена сенсорно-розумова активність головного мозку вченого. Важливу роль відіграють зв'язки між півкулями. Ліва півкуля забезпечує логічне, вербальне мислення, розв'язання завдання на основі свідомості. Права півкуля забезпечує образне мислення, що формує здогадки, гіпотези, цілісне охоплення його умов з участю підсвідомості. Роль півкуль змінюється залежно від розгортання процесу творчості. На етапах проблемної ситуації та висування гіпотез провідною є права півкуля. При формулюванні завдання та перевірці розв'язку на перший план виступає ліва (46).

Активна розумова діяльність супроводжується непродуктивною напругою скелетних м'язів, що не мають прямого відношення до її виконання. В умовах психоемоційної напруги часто спостерігається мимовільне рухове збудження, а у випадку його пригнічення у людини внаслідок компенсації зростає напруга скелетних м'язів. Збільшується активність внутрішніх органів, посилюється серцева діяльність, функції системи кровообігу, підвищується артеріальний

і пек, що не є наслідком м'язової активності, а виникає самостійно. Мри розумовому навантаженні спостерігається інтенсивна м'язова напруга та вегетативні зрушення. Всі ці явища, які виникають при активній розумовій роботі - компоненти філогенетично давньої фізіологічної реакції "бойової готовності", що призначена підготувати організм до наступного фізичного навантаження, потрібного в ситуаціях боротьби, нападу, втечі, важкої праці. У наших предків виникнення будь-якої проблемної ситуації слугувало сигналом до наступного фізичного зусилля. При мобілізації ВНД у сучасної людини підвищення активності м'язів втратило своє пряме біологічне значення, але продовжує відігравати значну роль у саморегуляції функціонального стану головного мозку. Зі свого боку, імпульси від вегетативних відділів нервової системи (від м'язів) збільшують хімічну енергію і тонізують структури головного мозку, які забезпечують активну розумову діяльність. Міра фонової напруги скелетних м'язів у процесі виконання розумової діяльності визначається моторними центрами головного та спинного мозку. Хоча вона втратила своє продуктивне фізіологічне значення і має рудиментарний характер, але вимагає значних енергетичних затрат організму, тому розумова діяльність ніяк не легша від фізичної, як іноді прийнято вважати.

Організм людини не може довго перебувати у такому стані без відпочинку. У протилежному випадку спостерігається синдром монотонії та втоми. Синдром монотонії - стан зниженої психічної активності, викликаний тривалим виконанням одноманітної діяльності. Знижується інтерес, зростає сонливість. Активність має хвилеподібний характер, є причиною і порушення саморегуляції ВИД. Втома - наслідок дефіциту енергетичних ресурсів головного мозку. Вона виявляється і у зниженні психічних функцій, і у вегетативних змінах (серцебиття, дихання, м'язова напруга).

Стан постійної м'язової напруги внаслідок неправильного режиму розумової роботи шкідливий для здоров'я, бо викликає ряд хворобливих змін в організмі, серед яких порушення мозкового кровообігу та серцевого ритму, гіпертонія, судинні зміни (17).

Встановлення фізіологічно доцільного режиму наукової діяльності є випадком контрольованої регуляції її продуктивності. Проте деякі зміни творчої продуктивності свідомо не контролюються, а обумовлені життєвими біори гмами.

З'ясовано хвилеподібний перебіг інтенсивності творчої діяльності, що відображає періодичність рівнів психофізичних властивостей людини. Максимуми розвитку пам'яті - 19,23 - 24, ЗО років, мислення - 20 - 23, 25 - 30, 32 - 33.

Н.Я.Перна (1925) виявив "вузлові пункти життя", вважаючи, пн> духовне життя перебудовується через кожні 6-7 років: І) 6 - 7; .'і 12 - 13; 3) 18 - 19; 4) 25 - 26; 5) 32 - 33; 6) 37 - 38; 7) 43 - 44; 8) 50 років. У ці моменти духовне життя прояснюється і посилюється Зростає чутливість організму, що дає змогу створювати особливії значні цінності. Дослідник Єфімов М.Л. наводить багато прикладім хвилеподібності творчої продуктивності з життя О.С.Пушкіиа, М.В.Гоголя, Е.Канта. У науці значна кількість відкриттів зроблена вченими у 25 - 26 років. Ейнштейн сформулював теорію відносності у 26 років. Гельмгольц у 24- 25 років виявив збереження енергії, хімік Деві розпочав дослідження лужних металів у 25 років, Галілей обгрунтував механіку у 25 років, Ньютон сформулював закони всесвітнього тяжіння у 25 років.

На продуктивність творчої діяльності впливає сонячна актив­ність. Дослідник Г.М.Ідліс з'ясовував зв'язок кількості і обсягу публікацій Ейнштейна із рівнем сонячної активності за відповідні періоди і виявив пряму кореляцію між ними (12).

Вікову динаміку творчої продуктивності вивчали німецький вчений Оствальд (1908), Ш.Бюлер, Кокс (20 - ЗО рр.). Оствальд зауважив, що після значних відкриттів настає спад, який також фіксується і у четвертому десятиріччі життя. Проте багато прикладів суперечить цим твердженням, а саме: творчі біографії В.І.Вернадського, Галілея, Гарвея, Гете, Гюго, Лап ласа, І.П.Павлова, Л.М.Толстого.

Зниження творчої продуктивності з віком називається віковою інволюцією. На вікову динаміку творчої діяльності впливають фактори різного рівня: біологічні, психологічні, соціальні. Зокрема:

202. структурні та функціональні зміни ЦНС;

203. загальне старіння організму;

204. реорганізація структури інтелекту (стереотипність мислення, зниження пам'яті, продуктивності уяви);

205. зміни структури та статусу особистості (звуження інтересів, поси­лення тривожності та невротизму, авторитарність, консерватизм);

206. стандарти суспільства у ставленні до людей різного віку.

Інволюція психічних функцій, як зазначила Ш.Бюлер (1935), настає дещо раніше за зниження біологічних функцій. На думку Рудінгера (1972), відмінність між 20-річними та 90-річними вченими на 10 - 15% залежить від хронологічного віку, а решту становлять соціальні фактори.

Тема 10. Психологія педагогічної творчості

План

1. Поняття про педагогічну творчість, її рівні та зміст.

2. Педагогічна імпровізація.

3. Педагогічне передбачення: поняття, рівні, фактори, методи.

4. Педагогічне проектування.

5. Управління розвитком педагогічної творчості.

Основні поняття:

• педагогічна творчість, імпровізування, частково-конструктивна, системно-конструктивна творчість педагога, оптимізація, оптимальний;

• педагогічна імпровізація, її форми, етапи, критерії;

• педагогічне передбачення і цілеутворення, їхні функції (спонукальна, пізнавальна, управляюча) і продукти (мета, прогнозування, передрікання); емоційно-інтуїтивне, дослідно- логічне, наукове передбачення; педагогічне проектування, змістовно-цільове, організаційно-методичне, оперативне проектування;

• творчі якості і прогностичні вміння педагогів, спонукання вчителя до творчості, соціально-психологічні умови розвитку творчості вчителя.

Педагогічна праця творча за своєю сутністю. Педагог працює у нестандартних ситуаціях. Мета педагогічної творчості - у творенні (формуванні, вихованні) неповторної, унікальної особистості. Творчість охоплює всі ланки професійної діяльності вчителя, виявляється в оригінальному використанні теоретичних закономірностей практичного досвіду, які вчителю кожен раз необхідно "перевідкривати", перетворювати на самостійний розв'язок залежно від особливостей актуальної педагогічної ситуації, головними учасниками якої є учні з неповторними та унікальними властивостями особистості (45, с.5). Не випадково Б.Г.Ананьєв зазначав, що меридіан дії педагога проходить через індивідуальність дитини. Творчі засади педагогічної діяльності обумовлені також її

спрямованістю на організацію та своєрідне навчальне моделювашіи різноманітних видів діяльності: науково-дослідної, акторської ігрової, трудової тощо. Водночас творчість вчителя пов'язана і багатьма нормативними вимогами, від яких вчитель не можг відступати, але у процесі творчості виробляються і нові норми педагогічної праці.

Слід розрізняти поняття педагогічної творчості і педагогічної майстерності. Майстер досконало володіє своєю професією, ма< значний досвід. Творчим може бути і вчитель-початківець, який ще не став майстром. Умовою педагогічної творчості є компетентність вчителя, його загальна культура (розвинений інтелект, широта інтересів, ерудиція, суспільна активність, скромність і такт, почутгя міри, вміння спілкуватися та інші якості).

Педагогічна творчість є необхідною умовою оптимізації нав­чально-виховного процесу, що розуміється як вибір (конструювання) системи заходів, які дають змогу отримати найкращі результати праці при мінімумі витрат.

Термін "оптимальний" має значення:

207. кращий з кількох варіантів (мета вибору);

208. кращий з погляду поставлених вимог (напрям вибору);

209. кращий для конкретних умов (умова вибору).

З кількох варіантів педагог повинен обрати один, порівнявши і оцінивши всі можливості. Вибір - акт творчості. На його успішність впливають прогностичні здібності вчителя. Якщо жоден з варіантів не задовольняє вчителя, то він повинен сконструювати власний з елементів наявних.

Конструювання власного варіанту - також операція творча.

Якщо ж і цей шлях не задовольняє, то вчитель шукає принципово нове рішення, при розробці якого передбачає кінцевий педагогічний ефект (14).

Педагогічна творчість має практичний і науковий аспекти. У практичній роботі виявляються рівні творчості:

1. Імпровізування в межах традиційних форм, методів, прийомів; гнучке використання різних варіантів розв'язку.

2. Часгково-конструктивний: розробка нових методів, форм, прийомів, засобів, удосконалення їх.

3. Системно-конструктивний: створення принципово нових, високоефективних систем навчання, виховання і розвитку школярів.

Т ворча діяльність - особливий процес взаємодії стереотипного і а імпровізаційного. У професії педагога стереотипи визначаються пруктурою навчально-виховного процесу, програмами, навчальними планами, підручниками, досвідом, методичними посібниками. Разом з плануванням діяльності педагог повинен бути готовим до появи непередбачених раптових ситуацій, у яких необхідно швидко прийняти адекватне рішення. У цих випадках повною мірою виявляються імпровізаційні здібності вчителя. В.А.Кан-Калик розглядає педагогічну імпровізацію як компонент суб'єктивно- емоційної сфери вчителя з творчим самопочуттям і мистецтвом спілкування. Імпровізація відбувається у формах різноманітних дій: вербальних (монолог, діалог, репліка), фізичних (погляд, жест, танець, спортивна вправа), словесно-фізичних. Найяскравіше педагогічна імпровізація виявляється при розв'язанні комунікативних завдань у взаємодії з учнями.

Харкін В.М. здійснив спеціальне дослідження педагогічної імпровізації і виділив її ознаки (критерії"):

210. раптовість неординарної ситуації;

211. миттєвість дій у відповідь на неординарну ситуацію;

212. новизна - оригінальні непідготовлені заздалегідь продукти імпрові­зації;

213. публічність - наявність аудиторії, слухачів чи глядачів;

214. педагогічна значущість, сприяння розвитку, вихованню з довготерміновими наслідками (48, с.88).

Інтуїтивне рішення, на відміну від пошукової діяльності, має свої особливості:

215. миттєвий перехід від зустрічі з проблемою до її розв'язання;

216. продукт творчості з'являється весь одразу, а не поетапно;

217. імпровізація - це особливий вид творчості (48, с.23).

Педагогічна імпровізація охоплює такі етапи:

1. Осяяння, інтуїтивне знаходження ідеї, що виникає у нестандартних ситуаціях або на фоні емоційного підйому;

2. Інтуїтивно-логічне осмислення ідеї;

3. Прилюдна реалізація ідеї з інтуїтивно-логічною корекцією (спосте­режувана частина);

4. Миттєвий інтуїтивно-логічний аналіз результатів імпровізації.

Фактори педагогічної імпровізації:

218. загальнокультурні та психолого-педагогічні знання, уміння, навички;

219. творча домінанта в особистості педагога;

220. спеціальні знання сутності педагогічної імпровізації.

Вчитель краще готовий до педагогічної імпровізації, якщо ни щим рівнем характеризуються такі його якості:

221. знання навчального предмету і методики його викладання;

222. уміння використовувати знання (педагогічні і психологічні);

223. здатність розподіляти і концентрувати увагу;

224. розвиток уяви;

225. творче самопочуття (стан натхнення);

226. вміння спілкуватися;

227. володіння мовленням і психофізіологічними процесами;

228. розвиток інтуїції;

229. вміння перевтілення;

230. вміння миттєвого адекватного аналізу ситуації;

231. здатність миттєво приймати рішення;

232. вміння одразу і публічно реалізувати рішення;

233. здатність переходити від експромтного до запланованого (48).

Педагог закладає майбутнє своїх вихованців, а для цього повинен його передбачати. Ця ідея знайшла відображення у роботах відомих психологів і педагогів як:

234. Система перспективних ліній (А.С.Макаренко);

235. Піднесення людини (В.О.Сухомлинський);

236. Важка мета (Л.В.Занков, В.Ф.Шаталов);

237. Випереджуючі ігри (Ш.О.Амонашвілі) та навчання (С.Н.Лисєнкова).

Передбачення, за Загвязінським В.І., складається з окремих дій: мікропрогнози протягом дня, передбачення завтрашнього, постановка діагнозів та відповідних педагогічних завдань, передбачення результатів дій своїх та учнів, планування ситуацій, постановка цілей уроку. Діяльність неможлива без передбачення, яке виконує такі функції:

1. Спонукальну - заради чого діяти (мрія);

2. Пізнавальну - образ кінцевого результату (мета);

3. Управлінську - планування, контроль, корекція. Передбачення і цілеутворення - серцевина творчої діяльності,

спосіб випереджувального відображення і наступного свідомого перетворення людиною дійсності.

Продукти передбачення різноманітні, серед них вирізняються наступні.

Мета - змодельований результат ще не здійсненої діяльності, представлений у психіці найчастіше образом, уявною моделлю майбутнього результату, а іноді кількісними та якісними його характеристиками, системою понять чи знаків. Ціль формується на основі двопланового відображення дійсності людиною. У внутрішньому плані — це відображення потреб суб'єкта, а у зовнішньому - реальних можливостей об'єктивного світу. Людина діє за внутрішнім планом, порівнюючи між собою виконану дію із запланованою на основі механізму "акцептора дії" (за теорією Бернштейна). Сам по собі образ майбутнього - не ціль, а стає нею, якщо пов'язується із спонуканнями. Значну роль при цьому відіг­рають уява, мрія.

Прогнозування - елемент передбачення, процес отримання ви­переджувальної інформації про об'єкт, що базується на науково обгрунтовані дані та методи і втілений у прогнозі (14). Прогнозування буває:

А)нормативним - однозначний, заданий майбутній стан об'єкта (якщо

температура нижче нуля, то вода замерзає); Б) пошуковим - спроба визначити майбутній стан об'єкта, виходячи з логіки його розвитку (яким буде клімат через 10 років). У педагогічному процесі поєднуються елементи пошукового і нормативного передбачення. Нормою, еталоном для педагога слугують навчальна програма, документи про школу, соціальні вимоги.

Передрікання - прогноз у формі суджень і оцінок.

Моделювання, як елемент передбачення - створення уявних аналогів, які дають змогу отримувати нову інформацію про можливі варіанти здійснення програм і проектів.

Проектування відбувається на основі розглянутих елементів і у педагогічній діяльності охоплює:

238. постановку цілей, відповідно до суспільних вимог;

239. визначення відповідної мети завдань у конкретному матеріалі предмету; в завданні повинні бути збалансовані як її доступність, так і складність. Воно синтезує змістовий, операційний, мотиваційний аспект діяльності, повинна брати до уваги потенційні можливості учня;

240. формулювання педагогічних цілей і завдань для себе, а потім пере- формулювання для учнів.

Педагогічна мета не є суб'єктивним бажанням педагоги О.В.Сухомлинський писав: "Якщо уважно вдуматись в нашу роботу то головною сферою з'єднання теорії і практики є в ній проектуванні! людини" (42, с.186).

Рівні педагогічного передбачення за мірою його усвідомлення:

241. емпірично-інтуїтивний (базується на безпосередній досвід);

242. дослідно-логічний (аналіз і осмислення досвіду, виділення типових ситуацій як еталонів);

243. науковий (синтез наукових знань і досвіду), найбільш точний і дієвий, спостерігається у майстрів.

Науковою основою педагогічного передбачення є:

• усвідомлення педагогічних законів, ідей, принципів;

• володіння сучасними методами навчання, технічними засобами, навичками аналізу педагогічних ситуацій і вміннями педагогічного спілкування.

Педагог працює в умовах неповної, неточної інформації, обмеженості в часі, різноманітності варіантів рішення, коли велику роль відіграє інтуїція, поєднана з логічними обгрунтуваннями.

Отже, педагогічне передбачення базується, як на наукову основу, так і на інтуїцію.

Успіх педагогічного передбачення залежить від врахування таких факторів, як:

1. зміст навчального матеріалу та його особливості (новизна, склад­ність, тип);

2. навчальні можливості школярів;

3. можливості, схильності, уподобання вчителя;

4. час, передбачений на засвоєння навчального матеріалу.

Методи прогнозування: моделювання, висування гіпотез, мислений експеримент, екстраполяція, експертні оцінки.

Моделювання у професії педагога має такі різновиди:

• побудова інформаційної моделі навчального матеріалу у вигляді логічної схеми, опорних сигналів, чіткого плану вивчення теми;

• інформаційна модель трансформується у модель діяльності - операційну модель. Вона спрямована на подолання проблем учнів, що можуть виникнути при засвоєнні матеріалу (прогалини у знаннях, особливості мислення, пам'яті, інших пізнавальних процесів та мотивів учнів). Вчитель подумки експериментує: передбачає можливі помилки та їхні усунення, неефективні дії свої

та учнів, підбирає оптимальні засоби. Приблизна схема міркувань вчителя: якщо діти отримають таке-то завдання, то сприймуть його так-то, виникнуть труднощі такі-то, якщо внести певні корективи, то процес зміниться так-то.

Мислений експеримент полягає у розгляді й оцінці різних варіантів та у виборі оптимального.

Екстраполяція - це поширення певних закономірностей, вияв­лених у певний момент на певному матеріалі, на інші. При цьому використовується аналогія.

Проектування ведеться на різні проміжки часу, і за цією ознакою його розподіляють на три види.

1) Змістовно-цільове (стратегічне): розробка планів уроків для різ­них класів. Для паралельних класів - один конспект уроку, а веде його вчитель по-різному. При цьому вчитель орієнтується не на особливості певного класу, а на загальні цілі, нормативний рівень знань учнів і власні можливості (досвід, схильності). Свою мету вчитель залежно від досвіду бачить по-різному. Для початківця - це донести до учнів матеріал так, як його викладено у підручниках. Згодом: якнайкраще побудувати матеріал, щоб учні його зрозуміли і засвоїли. Надалі конкретизація цілей ще більше урізноманітнюється: диференціювати методику, прищепити інтерес, якнайбільше інтелектуально (естетично, соціально) розвинути учнів. Трансформація базової моделі уроку відображає цілі педагога, свідчить про розширення його досвіду через читання літератури, спілкування з колегами, власні відкриття. Причини трансформації уроку: зміни навчальних планів, програм, накопичення педагогом досвіду, прагнення педагога до самовдосконалення професійної діяльності. В останньому випадку спостерігаються особливо творчі і оригінальні рішення. Це прагнення виникає при усвідомленні суперечності між цілями навчання і структурою уроку. Допомагають їх побачити питання проективного характеру:

244. щоб вчитель хотів змінити у побудові уроку, якщо б всі його учні після закінчення школи вступили в університет на факультет, відповідний до профілю дисципліни?

245. якщо б вступили на факультет, не відповідний до профілю дисципліни?

> як би змінився урок, якщо врахувати зміни, запропоновані і ии перше, і на друге питання?

У змістовно-цільовому передбаченні особливу роль відіграє ідея розв'язання і задум її втілення. Ідея містить здогадку про доцільну логіку і структуру навчального матеріалу, про особливості діяльності школярів, про контакт вчителя і учнів. Задум пов'язує ідею і методами її втілення, охоплює відбір матеріалу, логічну схему і форми його подачі, врахування досвіду учнів як бази засвоєння нового, виявлення, що може учнів захопити, здивувати, привернути увагу. ГІри розробці задуму вчитель повинен бачити ситуацію, як з власного погляду, так і очима учнів.

246. Організаційно-методичний рівень проектування передбачає планування того, як здійснити загальний задум у конкретному класі. У сильному класі потрібно менше часу запланувати на розв'язання проблемної ситуації, у слабшому - більше. У класах, де учні малоорганізовані, треба передбачити більшу чіткість завдань та поетапний контроль. Це питання добре розроблене у дослідженнях, присвячених оптимізації навчання (Ю.К.Бабанський). При виборі методів вчителю доцільно користуватись таким алгоритмом:

• чи можна організувати вивчення теми методом самостійної роботи учнів?

• чи можна організувати вивчення теми пошуковими методами?

• чи можна організувати вивчення дедуктивним методом?

• чи можна на уроці поєднувати словесні, наочні, практичні методи?

• які методи стимулювання активності школярів будуть викорис­тані?

• які методи контролю та самоконтролю будуть використані?

Важливо передбачити доцільний тип навчання, а не тільки окремі методи. Для цього теж користуються алгоритмом:

• аналіз змісту навчального матеріалу (фактологічний, логіко- доказовий, емоційно-образний) і підбір оптимальних типів навчання;

• співвіднесення оптимальних типів навчання із можливостями класу;

• корекція пропорції проблемних і непроблемних методів з врахуванням ліміту часу.

Оперативне проектування має місце при безпосередньому про­веденні уроку чи інших педагогічних заходів. Виникає у відповідьна екстремальну, нестандартну ситуацію під час уроку. Потрібно швидко зорієнтуватися і обрати правильні педагогічні прийоми. Вчитель може використати відпрацьовані, перевірені його досвідом прийоми, або побудувати нові за допомогою педагогічної імпровізації.

Для педагогічної творчості значущими є такі особистісні якості педагога: педагогічна спостережливість, розподіл уваги, уміння пере­давати іншим накопичені знання, уміння бачити події очима учня, проникнути у його внутрішній світ, проектувати розвиток його особистості, педагогічний такт (Ф.М.Гоноболін, Н.В.Кузьміпа. А.І.Щербаков). Ю.П.Строков вирізнив також прогностичні вміння вчителя:

1. Уміння уявляти процес можливого розвитку педагогічного явища;

2. Уміння уявного педагогічного експериментування;

3. Уміння формулювати педагогічні гіпотези;

4. Уміння здійснювати ретроспективний аналіз для виділення закономірностей розвитку педагогічних явищ;

5. Уміння поширювати педагогічні знання на постійно змінний педагогічний досвід;

Спонуканням до творчості для вчителя є прагнення до найкра­щих результатів у конкретних умовах.

Вибір оптимального варіанта залежить від врахування комплексу конкретних умов, які об'єднуються у три блоки:

1. соціально-нсихологічні особливості учнів та класу;

2. індивідуальні особливості особистості вчителя;

3. особливості навчальної ситуації.

Управління розвитком творчості вчителів передбачає забез­печення у школі таких умов:

• забезпечення вчителів вільним часом; не відволікати їх щодо завдань, які не пов'язані з навчально-виховним процесом. Як зазначав В.О.Сухомлинський, "Вільний час вчителя - це корінь, що живить гілки педагогічної творчості" (43, с.113).

• матеріальна база (створення бібліотек, комп'ютеризація, методичні кабінети);

• морально-психологічні умови в школі: доброзичливі, ділові відно­сини між педагогами; підтримка творчості вчителя з боку керівництва, попередження конфліктів. Сприятливий соціально- психологічний клімат обумовлює творчу атмосферу в

педагогічному колективі, а творча атмосфера попереджм 1 виникнення негативних взаємовідносин;

247. планування керівництвом школи розвитку творчості вчителім Джерелами планування є аналіз навчально-виховного процесу, виявлення його основних проблем, вивчення особистості кожного вчителя з метою виявлення основних утруднень і творчою потенціалу;

248. розробка творчих планів вчителями. Вона не є самоціллю і не сліл зобов'язувати до неї всіх вчителів, бо творчість не виникає зн наказом і примушенням. Головну роль відіграють методи стимулювання. Особистий творчий план повинен спонукати вчителя до роздумів про свою роботу, до її самоаналізу, а в результаті до самовдосконалення.

Розвитку творчості вчителя сприяють спільне обговорення педагогічних проблем, створення "банку педагогічних ідей", виступи на конференціях, випуски газет та інших інформативних матеріалів про вдалі знахідки вчителів. Щоб вивчити творчі досягнення вчителів керівництво школи може проводити анкетування.

Психолого-педагогічний аналіз творчих уроків має свої особли­вості. Його не вдається зробити за заданою схемою. Ефективність таких уроків визначається за результатами контрольних робіт, опитувань, за знаннями і вміннями учнів. Аналіз має бути доброзичливим, обгрунтованим, об'єктивним. Не можна робити категоричних висновків, відвідавши один чи кілька уроків. Творчі вчителі особливо потребують до себе індивідуального підходу. Як захвалювання, так і надмірна критика шкодять.

Хибною є думка, що до педагогічної творчості здатні лише досвідчені вчителі. Молодий вчитель, який не має підтримки у своїх творчих починанеях (можливо, не завжди результативних) надалі взагалі може відмовитись від них.

Продуктивна установка керівника полягає у прагненні допомогти вчителю, разом з ним розібратися у проблемах і шукати шляхи їхнього подолання.

Розділ II. Тести для самоконтролю

Тема 1. Психологічні теорії творчості

План

1. Поняття і види творчості, методологічні труднощі її вивчення.

2. Виникнення психології творчості і основні етапи її досліджень.

3. Традиції психології творчості у дорадянській Росії та у СРСР.

4. Вивчення питань психології творчості українськими вченими.

5. Зарубіжні теорії творчості.

/. Формування психології творчості розпочалося:

1. У 18 ст.;

Б. В античну епоху;

2. На початку 20 ст.

   1. Вивчення творчості на прикладі художніх творів та їх сприймання характерне для:

      1. Потебні О.О., Овсянико-Куликовського Д.М.; Б. ГрузенбергаС.О.;

      2. Августина, Аквінського; Г. Шиллера, Шопенгауера.

   2. Трактування інтуїції як таємничого і недосліджуваного механізму творчості характерне для праць:

      1. В. Дільтея;

Б. О.О. Потебні;

2. А. Бергсона.

1. На першому етапі психології творчості переважали:

А. Теоретичні дослідження художньої та науково-філософської творчості;

Б. Емпіричні дослідження наукової творчості як фактору виробництва.

4. Пояснення творчості за допомогою принципу "економії сил у мисленні"характерне для:

1. Платона, Плотіна;

Б. О.О. Потебні, Б.А. Лезіна;

250. В. М. Бехтерева.

     1. Пояснення творчості як реакції на подразник-проблему характерне для:

        1. Інтуїтивізму;

Б. Павловської школи;

2. Рефлексології.

1. Трактування знаходження принципу ідеї розв 'язання як цеп трального у творчості характерне для:

   1. С.Л.Рубінштейна; Б. Л.С.Виготського;

   2. О.М.Леонтьєва.

2. У психологічному аспекті творчість - це створення нового:

   1. Для суспільства; Б. Для суб'єкта;

   2. І для суспільства, і для суб'єкта.

3. Творчість, що виявляється у певній сфері діяльності, базується переважно на теоретичне мислення, яке має свою специфіку залежно від сфери діяльності, називають:

   1. Технічною; Б. Науковою;

   2. Побутовою;

Г. Комунікативною.

5. Діяльність створення нових машин, пристроїв, деталей, зміни їх функцій характеризує вид творчості:

   1. Технічну; Б. Наукову;

   2. Побутову;

Г. Комунікативну.

6. Винахідництво, конструювання. архітектура, художнє конструювання приладів, раціоналізація технологічних процесів — це різновиди такого виду творчості, як:

А. Літературна;

Б. Ігрова; В. Технічна; Г. Наукова; Д. Військова.

7. Участь суб'єкта у створенні уявних ситуацій та виконання символізованих дій у них, що вимагає винахідливості, здогадки, оригінальності, нововведень, становить зміст такого виду творчості, як:

   1. Літературна; Б. Ігрова;

   2. Технічна; Г. Наукова; Д. Військова.

8. Імітування різних видів творчості характерне для різновиду творчості, як:

   1. Літературна; Б. Ігрова;

   2. Технічна; Г. Наукова; Д. Навчальна.

9. Прийняття нових нестандартних рішень стосовно організації діяльності значної кількості людей становить зміст творчості:

   1. Літературної; Б. Ігрової;

   2. Технічної; Г. Наукової;

Д. Управлінської.

10. Прийняття нестандартних оригінальних рішень стосовно організації сімейного життя, виховання власних дітей становить зміст творчості:

    1. Літературної; Б. Ігрової;

    2. Ситуаційної; Г. Наукової;

Д. Побутової.

251. Творча організація та розвиток соціальних контактів мІ,ч< людьми становить сутність творчості:

     1. Літературної; Б. Ігрової;

     2. Ситуаційної; Г. Наукової;

Д. Побутової; Е. Комунікативної.

252. С.Бсиїей, Г.Костельник, Я.Ярема — дослідники психологи творчості, які працювали:

     1. У Росії початку XX століття;

Б. У Західній Україні початку XX століття;

2. В Україні радянської доби.

1. Поняття трансдукції в теорії творчості В.Л.Роменця позначає перехід:

   1. Із суб'єктивно-психічної системи до матеріально-речової;

Б. Від матеріально-речової системи до суб'єктивно-психічної системи;

2. Від одного етапу творчості до іншого; Г. Від об'єктивного до суб'єктивного.

1. Дослідження процесу розв'язання школярами творчих завдань характерне для такого психолога, як:

   1. В.А. Роменець; Б. О.О. Потебня;

   2. В.В. Клименко; Г. В.О. Моляко.

2. Для теорії творчості В.В.Клименка характерне зосередження уваги на:

   1. Процесі розв'язання завдань; Б. Продуктивному мисленні;

   2. Моменті розробки задуму;

Г. Єдності психічних та моторних компонентів творчості.

256. Постановка проблеми мотивів творчості характерна для праць: А. Біхевіористів;

Ь. Гештальтистів; В. О. Зєльца; І'. Вюрцбурзької школи; Д. Фройдистів.

257. Поняття антиципації запровадив:

     1. В.Вундт;

Б. Г.Еббінгауз;

2. О.Зельц;

Г. Г.С. Костюк.

258. О.Зельц вважав головними у творчості такі інтелектуальні операції:

     1. Аналіз, синтез;

Б. Порівняння, класифікацію;

2. Аналогію, узагальнення;

Г. "Доповнення комплексу", абстракцію, репродукцію подібностей.

259. Пояснення появи нових ідей через поєднання відомих характерне для:

     1. Інтуїтивізму;

Б. Теорії інтелектуальних операцій;

2. Асоціативної теорії.

1. Пояснення розв'язання творчого завдання як подолання супе­речності у її структурі характерне для:

   1. Асоціативної теорії; Б. Гештальтпсихології;

   2. Психоаналізу.

2. В. Желлер, К. Жафка, М. ВертгеІімер, К. Дункер - представники такої теорії творчості, як:

   1. Інтуїтивізму; Б. Бісоціативної;

   2. Асоціативної; Г. Гештальтизму;

3. Автором теорії інтелектуальних операцій був:

   1. О.О. Потебня; Б. М. Вертгеймер;

   2. О. Зельц.

4. Інтроспекцію як основний метод дослідження творчості використовували у:

   1. Теорії інтелектуальних операцій; Б. Інтуїтивізмі;

   2. Біхевіоризмі;

Г. Вюрцбурзькій школі.

264. Метод спроб і помилок у розв'язанні творчих завдань вважали основним:

     1. у Вюрцбурзькій школі; Б. А.Бергсон;

     2. О.О.Потебня; Г. у біхевіоризмі.

265. Трактування процесу розв'язання творчої завдання як послі­довності актуальних навичок характерне для:

     1. Теорії інтелектуальних операцій; Б. Вюрцбурзької школи;

     2. Гештальтизму; Г. Біхевіоризму.

266. Факторний аналіз інтелекту розробив:

     1. Дж.Б. Гілфорд; Б. О.М. Леонтьєв;

     2. О. Кюльпе; Г. А. Бергсон.

267. Пояснення відкриття як перетину різних площин досвіду характерне для:

     1. Вюрцбурзької школи; Б. Гештальтизму;

     2. Асоціативної психології; Г. Концепції бісоціації.

268. Концепцію бісоціаціїрозробив:

     1. О. Зельц;

Б. М. Вертгеймер;

2. А. Кестлер;

Г. В.М. Бехтерев.

269. Еврик - процес у концепції бісоціації - це;

     1. Перетин різних площин досвіду; Б. Виникнення асоціації;

     2. Розв'язання творчого завдання.

Тема 2. Психологічні закономірності творчої діяльності людини

План

1. Методи досліджень у психології творчості.

2. Характеристика процесу творчості.

3. Механізм творчості.

4. Бар'єри творчості.

   1. Вчинок у теорії творчості В.Л. Роменця - це:

      1. Виявлення ставлення до інших людей; Б. Смілива поведінка;

      2. Звичайний вольовий акт;

Г. Перехід між теоретичним та практичним аспектами поведінки.

2. Гіпотеза переходить у технічну розробку після:

   1. Її формулювання;

Б. Логічного обгрунтування;

2. Її перевірки.

1. Принцип, за яким побудовані кібернетичні моделі творчості:

   1. Спроби і помилки; Б. Висування здогадки;

   2. Інсайт; Г. Інтуїція.

1. Традиційне визначення творчості як діяльності людини, іци створює нові матеріальні та духовні цінності, які маючи, суспільне значення:

   1. Неправильне; Б. Недостатнє;

   2. Достатнє.

2. Розвиток як критерій творчості у теорії Я.О. Пономарьопч розглядається як:

   1. Однобічний;

Б. Неправомірний;

2. Універсальний.

1. Предметом психології творчості є:

   1. Явище творчості;

Б. Творча діяльність людини;

2. Психічний структурний рівень організації творчої діяльності.

1. Методи "творчої бесіди" та "методично побудованої бесіди" у дослідженні творчості вперше використав:

   1. Л.С. Виготський; Б. Г.С. Костюк;

   2. П.М. Якобсон.

2. Пояснення механізму творчості як наслідку наявності непередбачуваного компоненту у результаті діяльності дав:

   1. СЛ. Рубінштейн; Б. Г. Костюк;

   2. Я.О. Пономарьов.

3. Стереотипність мислення належить до таких бар'єрів творчості, як:

   1. Соціальні; Б. Історичні;

   2. Функціонально-мислительні; Г. Гносеологічні.

Тема 3. Творча обдарованість План

1. Творчий потенціал особи.

2. Властивості творчої особистості.

3. Внутрішній план дій та його розвиток.

4. Мотиви творчості.

5. Поняття про життєтворчість особистості.

6. Творчість як форма самореалізації особистості.

/. Здатність особистості, що характеризує міру можливостей людини ставити і розв'язувати нові завдання у сфері власної суспільно значущої діяльності, називають:

1. Інтелектуальним потенціалом; Б. Духовним потенціалом;

2. Спрямованістю особистості; Г. Творчим потенціалом.

   1. Напруга уваги, вразливість, сприйнятливість - це ознаки геніальності, які називають:

      1. ГІерцептивними; Б. Інтелектуальними;

      2. Характерологічними.

   2. Мотивація творчості характеризується як:

      1. Переважно внутрішня; Б. Переважно зовнішня;

      2. Внутрішня і зовнішня однаковою мірою.

   3. М. Чиксентмйхалі назвав "потоком":

      1. Мотивацію творчості; Б. Пізнавальні мотиви;

      2. Внутрішню мотивацію; Г. Зовнішню мотивацію.

1. Життпєтворчість особистості пов'язана з таким способам життєздійснення, як:

А. Відсутність стану рефлексії, роздуму над життям, його сенсом і

закономірністю його подій; Б. Другий спосіб життєздійснення передбачає розвинуту здатнісгі особистості до рефлексії, роздумів над своїм життям, його побудовою на основі власного світогляду.

277. Питання життстворчості розроблялися К.О.Абульхановою Славською у концепції:

     1. Життєвих прагнень;

Б. Тематичної структуралізації життя;

2. Теорії особистості як суб'єкта жигтя; Г. Концепції саморозвитку особистості; Д. Стратегії життя.

1. Питання життстворчості розроблялися Куртом Левінгш у концепції:

   1. Життєвих прагнень;

Б. Тематичної структуралізації життя;

2. Теми буття;

Г. Життєвої програми особистості; Д. Стратегії життя.

279. Питання життстворчості розроблялися Г.С.Костюком у концепції:

     1. Теми буття;

Б. Життєвих прагнень;

2. Концепції саморозвитку особистості; Г. Життєвої програми особистості;

Д. Стратегії життя.

280. Питання життстворчості розроблялися Л.В.Сохань, І.О.Мартинюк, Н Я. Соболевою у концепції:

     1. Особистості як суб'єкта життя; Б. Теми буття;

     2. Саморозвитку особистості;

Г. Жиггєвої програми особистості; Д. Стратегії життя.

281. Вставте пропущене слово: "...є процес і підсумок цілісної життєдіяльності людини, який полягає в опредметненні всього комплексу індивідуальних здібностей і веде до перетворення особистості на суб'єкта життя ".

282. Поняття реалізації особистості та самореалізацїі: А. Тотожні;

Б. Відмінні.

283. Визначте, де треба розкрити дужки, а де прибрати їх разом зі словом:

А. Самореалізація має місце завжди при будь-якій діяльності

людини, коли об'єктивно опредметнюються її властивості. Б. Процес самореалізації має місце при відповідних суб'єктивних переживаннях людини при виконанні діяльності, зумовленої не необхідністю, а власними інтересами, цілями особи.

284. Етапи якої складової життєтворчості подано нижче;

     1. Самореалізації; Б. Реалізації;

     2. Стратегії життя;

Г. Життєвого проекту?

• Вибір вирішального для людини напряму, способу життя, визна­чення головних цілей життя, етапів їх досягнення і послідовності цих етапів (задум життя);

• вирішення суперечностей буття, досягнення життєвих цілей і планів;

• процес творення особистістю цінностей свого життя.

  1. Антонів Менегетті — основоположник:

     1. Акмеології;

Б. Онтопсихології;

2. Онтології;

Г. Геронтопсихології.

2. Періоди найвищих життєвих досягнень особистості вивчає: А. Акмеологія;

Б. Психологія юнацького та дорослого віку; В. Геронтопсихологія; Г. Онтопсихологія.

285. Інтуїція, уява, вигадка, передбачення, широта знань — тчи ознаки геніальності, які називають:

     1. Перцептивними; Б. Інтелектуальними;

     2. Характерологічними.

286. Я.О. Пономарьов вважає головною здібністю, що забезпечус інтуїтивне рішення:

     1. Смак до тимчасового безладу, хаосу; Б. Внутрішній план дій;

     2. Прагнення до духовного росту;

Г. Здатність долати розумові бар'єри та обмеження.

287. Інтуїція в процесі творчості:

     1. Відіграє провідну роль; Б. Не має значення;

     2. Відіграє другорядну роль.

288. Мотиви творчості як результат сублімації сексуальних спонукань трактують у:

     1. біхевіоризмі;

Б. екзистенціалізмі;

2. інтуїтивізмі; Г. фрейдизмі.

1. Мотиви творчості як результат потреби у самовираженні трактують у:

   1. Біхевіоризмі; Б. Фрейдизмі;

   2. Гуманістичній психології; Г. Радянській психології.

Тема 4. Здібності як психологічна умова творчості особистості

План

1. Поняття про здібності та обдарованість.

2. Види здібностей.

3. Фізіологічні основи і вимірювання здібностей.

4. Особистісні фактори розвитку здібностей.

   1. Який зв'язок існує між здібностями та досвідом особистості:

      1. Вони тотожні;

Б. Досвід становить зміст здібностей;

2. Досвід становить одну з умов здібностей;. Г. Досвід обумовлює здібності.

1. Чому не всіх відмінників називають здібними, а невстигаючих - нездібними?

2. Вставте пропущене слово: "Сукупність здібностей, які зумовлюють особливо успішну діяльність людини в одній чи кількох сферах, які вирізняють її серед інших людей, що виконують ту ж діяльність у тих же умовах, називають..."

3. Вставте пропущені слова: "... відрізняється від ... наявністю вагомих, яскраво індивідуальних результатів діяльності".

5. Вставте пропущене слово: "... відкриття нових напрямів, досліджень, техніки, мистецтва.

— найвищий рівень здібностей, шляхів у галузі наукових

6. Здібності, що виявляються у багатьох видах діяльності певного профічю, називають:

1. Продуктивними; Б. Репродуктивними;

2. Спеціальними; Г. Загальними.

1. Поясніть, через які особливості здібностей не всі "вундеркінди'¹ стають видатними науковцями чи винахідниками?

2. На який недолік виховання здібностей звертав увагу Коші і і Прутков, кажучи, що спеціаліст подібний до флюсу - розвита його однобічний?

3. На який недолік виховання здібностей звертав увагу О С.Пушкін цим рядком: "Нас всехучили понемногу чему-нибудь и как-нибудь"

4. Поясніть такі факти. У сім'ї Баха було більше 60 музикантів (Йоганн Себастіан з'явився в п'ятому поколінні), у Моцарта - 5, у Гайдна та Штрауса - по 2. Не менше відомо фактів, коли діти видатних батьків нічим не відзначилися. Так, нащадки Нобелівських лауреатів (їх близько 400) за винятком двох (Кюрі Складовської та Н.Бора) не удостоєні такими преміями.

5. Вроджену основу здібностей становить:

   1. Тип вищої нервової діяльності; Б. Тип темпераменту;

   2. Тип конституції тіла; Г. Задатки.

6. Перехід задатків у здібності обумовлений:

   1. Вихованням;

Б. Здійснюється спонтанно;

2. Суспільними умовами;

Г. Суспільними умовами та діяльністю особистості.

296. Чи можна за зовнішніми ознаками визначити задатки нормальної людини? Чому?

А. Так; Б. Ні.

297. Які особистісні фактори визначили розвиток здібностей у такому випадку? Видатний театральний діяч К.Станіславський назвав свою автобіографічну книгу "Моє життя - в мистецтв "і. І.Л.ІІавлов радив: "Будьте пристрасні у вашій роботі, у ваших шукання ".

А. Цілеспрямованість, наполегливість;

Б. Працелюбність і працездатність; «

В. Зв'язок діяльності із сенсом життя; Г. Прагнення до самовдосконалення і вимогливість.

298. Які особистісні фактори визначили розвиток здібностей у такому випадку? Відомо, що твори бічьшості видатних письменників, поетів (О.С.Пушкіна, М.Ю. Лєрмонтова, І.С.Тургенєва, Л.М.Толстого) мають кілька варіантів. Л.М.Толстой зізнавався, що деякі речення він переписував п'ять разів, прагнучи якомога влучніше передати думку. М.Л.Гоголь знищив другу частину свого найвизначнішого твору — "Мертвих душ". Неодноразово перемальовували свої картини і художники.

     1. Цілеспрямованість, наполегливість; Б. Працелюбність і працездатність;

     2. Зв'язок діяльності з сенсом життя;

Г. Прагнення до самовдосконалення і вимогливість.

299. Які особистісні фактори визначили розвиток здібностей у такому випадку? Народна художниця України Катерина Білокур народилася у селі на Полтавщині. Односельці не підтримали бажання маленької дівчинки малювати. Родичі сварили за витрати паперу і часу, потрібного на роботу у господарстві. Зрозумію, що вона не мала можливості купити пензлі, фарби. Все це художниця виготовляла з природного матеріалу. Тільки наприкінці життя вона отримала певне визнання. Згодом її картини з квітами, фруктами, овочами прославили на весь світ красу української природи.

     1. Цілеспрямованість, наполегливість; Б. Працелюбність і працездатність;

     2. Зв'язок діяльності з сенсом життя;

Г. Прагнення до самовдосконалення і вимогливість.

300. Які особистісні фактори визначили розвиток здібностей у такому випадку. П. Чайковський писав: "Весь секрет у тому, що я працюю щоденно і акуратно", що натхнення не любить лінькуватих. Едісон працював шістнадцять і більше годин на добу. Бувало, спав всього по дві години. Вважав, що геніальність є результатом 99% поту та 1% таланту".

301. Цілеспрямованість, наполегливість; Б. Працелюбність і працездатність;

302. Зв'язок діяльності з сенсом життя;

Г. Прагнення до самовдосконалення і вимогливість.

Розділ III. Завдання для самостійної та індивідуальної роботи Завдання для самостійної роботи

1. Проаналізуйте творчість як біологічний і соціальний феномен

2. Охарактеризуйте психофізіологічні механізми творчості.

3. Проблема творчості в історії психології (античність, середньовіччя, відродження, сучасність).

4. Дослідження творчості різними психологічними течіями.

5. Охарактеризуйте зовнішні та внутрішні бар'єри, що впливають на творчість особистості.

6. Охарактеризуйте творчий потенціал особистості.

7. Креативність особистості та її характеристика.

8. Вікові періоди творчих проявів особистості.

9. Методи дослідження творчої особистості.

10. Психологія наукової творчості.

11. Психологія педагогічної творчості.

Завдання для індивідуальної роботи

1. Підібрати п'ять методик вивчення творчої особистості. Одну із них апробуйте.

2. Використовуючи бібліографічний метод вивчення психологічних особливостей творчої особистості, складіть психологічний портрет відомої Вам творчої особистості (науковця, педагога, художника, професора, вчителя...).

3. Здійсніть психологічний аналіз власної творчості (наукової, художньої, технічної").