Тема 6. Творча обдарованість План

87. Творчий потенціал особи.

88. Властивості творчої особистості.

89. Внутрішній план дій та його розвиток.

90. Мотиви творчості.

91. Поняття про життєтворчість особистості.

92. Творчість як форма самореалізації особистості.

Основні поняття;

• потенціал особистості (духовний, інтелектуальний, трудовий, творчий);

• творча індивідуальність, детермінанти творчості людини, перцептивні, інтелектуальні, характерологічні властивості творчої особистості, ознаки геніальності, списки властивостей творчої особистості Тейлора, Андерсона, Дж. Сеттлера;

• внутрішній план дій;

• мотиви творчості, зовнішні і внутрішні, "потік" М.Чиксентмихалі, види мотивів творчості;

• життєтворчість, життєвий проект, життєздійснєння, біографічне мислення, подвійна картина життя, тренінг "Лайфлайн";

• самореалізація, реалізація особистості, моделі нереалізованого життя, стратегія життя, онтопсихологія, акмеологія, ознаки життєвої реалізованості.

Особистість розкривається через свою творчість. Вона володіє певними можливостями (потенціями), що становлять її здатність до творчості. Структура творчого потенціалу охоплює:

а) можливості, які ще не перейшли у здібності;

б) можливості, що активізують реалізацію здібностей;

в) стиль творчої діяльності.

Творчий потенціал особи у філософії розглядається як синте­тична якість, що характеризує міру можливостей людини ставити і розв'язувати нові завдання у сфері своєї суспільно значущої діяльності. Пов'язаний зі здатністю ставити суспільно значущі проблеми. Можливості, які належать структурі творчого потенціалу, поділяють на:

а) перетворювально-предметні; ^

б) пізнавальні;

в) аксіологічні;

в) комунікативні;

г) художні.

Творчий потенціал особи конкретизується як: "духовний", "інтелектуальний", "трудовий".

Духовний потенціал - внутрішня психічна можливість розвитку особи, внутрішня енергія, спрямована на творче самовідбиття і самоствердження.

Інтелектуальний потенціал - здібності, знання, навички та уміння як соціально-психологічні можливості особи. Трудовий потенціал охоплює три компоненти.

1. Виробничо-кваліфікаційний: обсяг загальних і спеціальних звань, трудових навичок і вмінь працівника.

2. Психофізіологічний: рівень здібностей, стан здоров'я, тип ВИД працездатність, витривалість.

3. Особистісний: ставлення до праці, зміст потреб, інтересів, установок.

Узагальнене поняття "творчий потенціал особи" - це інтегральна властивість у вигляді здібностей, що дає змогу людині

здійснювати предметну діяльність. Здатність до творчості невіддільна від здатності до праці (22).

Сучасний американський психолог Говард Гарднер визначив творчу індивідуальність так: "особистість, яка систематично розв'язує проблеми, моделює продукти, або ставить нові питання щодо окремої сфери дійсності так, що у певному культурному середовищі їх вважають незвичними, але врешті решт визнають та приймають" (53, с.35). Соціолог Д.Клозен (СІЛА) виділив основні детермінанти на шляху творчості людини:

1. особисті ресурси (розум, темперамент, знання);

2. "джерела підтримки та керівництва" (норми, інструкції, рекомен­дації);

3. можливості для виконання особистих цілей, що залежать від соці­альної приналежності, суспільно-історичної ситуації;

4. власні зусилля особистості, її діяльність.

Самозізнання видатних людей містять такі ознаки геніальності (32, с.222).

1. Перцептивні: напруга уваги, вразливість, сприйнятливість.

2. Інтелектуальні: інтуїція, уява, вигадка, дар передбачення, широта знань.

3. Характерологічні: відхилення від шаблона, оригінальність, ініціативність, висока самоорганізація, працездатність, наполегливість, захоплення самим творчим процесом, прагнення до творчої діяльності.

Тестові дослідження винахідників, проведені П.А.Нечаєвим, з'ясували відмінності, узгоджені з продуктивністю винахідників. Більш продуктивні відрізняються не стільки розвитком формально- інтелектуальних навичок, скільки будовою особистості за ознаками наполегливості, активності, агресивності в самозахисті, організаторських здібностей.

Дослідження якостей творчої особистості широко проводилися у 50 рр. у СІЛА. У роботах Тейлора, Андерсона перелічується (32, с.225 -- 226) "конкретних здібностей і психічних властивостей, необхідний для роботи в галузі науки і техніки".

А саме:

93. Висока енергія

94. Винахідливість, кмітливість

95. Пізнавальні здібності

96. Чесність, безпосередність

97. Прагнення до володіння фактами і принципами (закономірностями), до відкриттів

98. Інформаційні здібності

99. Спритність, експериментальна майстерність

100. Гнучкість, здатність легко пристосовуватися до нових фактів та обставин

101. Наполегливість

102. Незалежність

103. Здатність до швидкого отримання нових знань

104. Сприйнятливість нового досвіду

105. Здатність долати розумові обме­ження та бар'єри

106. Здатність поступатися, відмовлятися від своїх теорій

107. Здатність "народжуватися кожен день знову"

108. Здатність відкидати другорядне і несуттєве

109. Здатність до важкої наполегливої праці

110. Здатність до побудови складних структур з елементів, до синтезу

111. Здатність до розкладання, до аналізу

112. Здатність визначати цінність явищ та висновків

113. Здатність до співробітництва

114. Інтуїція

115. Творчі здібності, прагнення до розвитку, духовного росту

116. Здатність дивуватися, зацікавлюватися при зустрічі з новим чи не­звичним

117. Здатність повно орієнтуватися у проблемі, усвідомлювати її стан

118. Спонтанна та адаптивна гнучкість

119. Оригінальність

120. Дивергентне мислення

121. Здатність до комбінування

122. Здатність до диференціації явАїц

123. Здатність до самовираження

124. Внутрішня зрілість

125. Скептицизм

126. Сміливість

127. Ентузіазм

128. Мужність

129. "Смак до тимчасового безладу, хаосу"

130. Підкреслювання свого "Я"

131. Впевненість в умовах невизначеності

132. Терпимість до невизначеності, двозначності, неясності.

Дж.Сеттлер (55) пропонує коротший список властивостей, за якими можна визначити творчу особистість: допитливість, зосередже­ність, висока здатність до адаптації (адаптабельність), енергійність, гумор, незалежність, нонконформність, схильність до ризику, інтерес до складного та таємничого, прагнення фантазувати, мрійливість, нетерпимість до нудного, винахідливість.

Відомий дослідник творчості Пономарьов Я.О. вважає однією з найважливіших здібностей особистості, що забезпечує інтуїтивне рішення здатність діяти "про себе", внутрішній план дій (ВПД).

Етапи розвитку ВПД в онтогенезі:

1. окремі предметні перетворення без усвідомлення їхнього способу;

2. зовнішнє розв'язання задачі шляхом елементарного маніпулювання. Зовнішня репродукція готового розв'язання;

3. маніпуляція уявленнями. Внутрішня репродукція зовні виконаних дій (спроможність сформулювати хід розв'язання);

4. маніпуляція уявленнями з побудовою на цій основі плану розв'язання аналогічного завдання;

5. зовнішні дії систематичні, послідовні за розгорнутою внутрішньою програмою.

Вікова динаміка етапів ВПД:

1 клас -2-3 етап; 2-4 класи - 3 - 4 етап; 5-11 класи - 4 етап.

Причини відставання у розвитку ВПД.

1. Особливості задач у діяльності дітей. У дошкільників дуже рідко зустрічається пояснити, яким способом дитина досягла будь-якого практичного результату, тобто теоретичні задачі.

2. Відсутність необхідного розвитку пізнавальних мотивів. Пасивність у навчанні, байдужість до успіхів та невдач на уроці, до розумових задач.

3. Недостатня довільність. Поведінка в школі, на уроці не завжди обумовлена навчальною діяльністю, розгортається окремо від неї.

Існують різні погляди щодо природи мотивів творчості. Розглянемо головні з них.

1. Мотиви творчості породжуються потребою у самовираженні, становленні себе як особистості (Кларк, Голдштейн, Харт, Роджерс, Маслоу).

2. Вони є результатом сублімації сексуальних спонукань (фройдизм, неофройдизм).

1. Вираження притаманних людині руйнівних і будівничих прагнень. Створення чогось нового і водночас руйнування існуючого (Штейн М., Хайнце).

2. Прагнення творця реалізувати свою свободу (Какабадзе, Роменець В. А.).

5- Явища божественного, надприродного походження

(Кат ІЦ., Хайдеггер М., Ясиерс К., Марітен Ж.). 6. Результат взаємодії особи з соціальним оточенням і культурними традиціями (Ярошевський М.Г., Мейерсон, Вернан).

Види мо тивів творчості

Аналізуючи мотивацію творчої праці, Б.А.Фролов поділяє моти­вацію на внутрішню і зовнішню. Першу характеризує як предметно- змістовну, обумовлену предметним змістом діяльності. Друга породжується соціальними факторами, потребами, інтересами, прагненнями особистості. Дмітрієв Ю.А. групує п'ять видів мотивів:

1. інтелектуальне задоволення;

2. почуття професійної гідності (схвалення колег, керівництва);

3. усвідомлення суспільної значущості своєї діяльності;

4. матеріальна винагорода;

5. синтез попередніх груп з перевагою третьої групи мотивів. Талейко вирізняє три групи:

   1. особистісні (винагорода, бажання полегшити роботу, досягнення внутрішнього задоволення, професійні інтереси);

   2. суспільні (бажання допомогти, покращити умови і безпеку праці);

   3. виробничі (бажання покращити якість продукції, показники підприємства, інтереси економії, рентабельності).

Антонов А.В. на основі дослідження А.А.Зворикіна подає чотири групи мотивів:

1. внутрішні (50%); 3) престижні (9,5%);

2. моральні; 4) матеріальні (6%).

Особливу роль у мотивації творчості відіграють внутрішні (інгринсивні) мотиви. Творчість налехсить до

внутрішньомогивованих форм активності, які здійснюються тільки заради самої діяльності. На думку Р. Вайта, мотивуючим є відчуття ефективності, а результатом активності - зростання різного роду компетентності. При внутрішніх мотивах людину приваблює сампроцес виконання діяльності, яка у цьому випадку набуває самостійної цінності. Відомо, що видатні творці не думають про винагороди своєї діяльності і продовжують її навіть коли їх засуджують або ігнорують, переживаючи при цьому значні матеріальні труднощі (Е.Галуа, Г.Галілей. Дж.Бруно), Американський психолог М.Чиксентмихалі вважав сутністю внутрішньої мотивації певний емоційний стан ("потік") - радість від активності. Він виділив показники такого стану людини:

1. Відчуття повного (розумового та фізичного) залучення у діяльність;

2. Повна концентрація уваги, думок та почуттів на справі;

3. Відчуття того, що чітко знаєш, як слід діяти у той чи інший момент роботи, чітке усвідомлення її цілей;

4. Відсутність хвилювання, тривоги перед можливими помилками і невдачею;

5. Втрата звичного почуття чіткого усвідомлення себе і свого оточення, ніби "розчинення" у своїй справі (15, с. 18 - 20).

Предметом творчості людини є не тільки оточуючий її предмет­ний світ, але і вона сама, її особисте життя та життя навколишніх людей.

Людське життя може здійснюватися або як стихійний процес, або як усвідомлено і творчо спрямований шлях життя. Рубінштейн С.Л. зазначав, що перший спосіб існування - це життя в умовах і відносинах, що склалися. Тут немає стану рефлексії, роздуму над життям, його сенсом і закономірністю подій. Індивід зливається з процесом свого існування, пливе за течією, механічно підпорядковує свою діяльність зовнішнім вимогам та обставинам.

Другий спосіб життєздійснення передбачає розвинуту здатність особистості до рефлексії, до роздумів над своїм життям, його побудовою на основі власного світогляду, творчого його конструювання і здійснення.

Питання життєтворчості розроблялися у багатьох концепціях:

• життєвих прагнень (Ш.Бюлер);

• тематичної структуралізації життя (К.Левін);

• теорії особистості як суб'єкта життя (С.Л.Рубінштейн);

• теми буття (Х.Томе, У. Лер);

• концепції саморозвитку особистості (Г.С.Костюк); -життєвої програми особистості (Л.В.Сохань, І.О.Мартишок, Н.І.Соболєва);

• стратегії жи ття (К.О.Абульханова-Славська).

Життєтворчість - особлива й вища форма прояву творчої при­роди людини. Це духовно-практична діяльність особистості, спрямована на творче проектування та здійснення її життєвого проекту.

Творчо проектуючи життя, людина оволодіває мистецтвом жити, що полягає в особливому вмінні і високій майстерності у творчій побудові особистістю свого життя, що базується на глибокому знанні життя, розвиненій самосвідомості й володінні системою засобів, методів, технологій програмування, конструювання і здійснення життя як індивідуальноособистісного життєвого проекту. Воно не має нічого спільного з пристосуванням до життя. Його сутність полягає у самовдосконаленні особистості, піднесенні її життєвих спрямувань, оволодінні моральними чеснотами.

Втілення проекту життя відбувається через розв'язання низки послідовних життєвих завдань, до яких належать всі ті кроки людини, які змінюють її долю (поява нових соціальних ролей - батька, матері, працівника, студента тощо; підвищення соціального статусу, покращення добробуту, зміна стилю життя). їх можна класифікувати за сферами життя, цілями життя, перспективою та черговістю виконання, способами вирішення та ресурсами.

Виділення життєвих завдань та пошук їхнього розв'язання відбувається на основі аналізу особистістю обставин свого життя, власних можливостей, співвіднесення між собою різних варіантів розгортання подій та свого впливу на них із наступним вибором одного з варіантів програмованої поведінки. Особистісний вибір є сутністю самовизначення особистості і водночас атрибутом людського буття та слугує відправним моментом для логіки розгортання інших подій життя людини. У цьому процесі важливу роль відіграють самопізнання та самооцінка.

Життєвий вибір за формою буває рольовим (рішення щодо виконання певних соціальних функцій), ситуативним, професійним, громадським. Останній значно впливає на долю особистості. Він визначає:

135. місце особистості у системі суспільного життя, міру задоволення завдяки фаху потреб та використання здібностей особи;

136. приналежність до певної соціальної групи;

137. місце роботи (характер виробництва та місце його розташування);

138. вибір стилю, змісту і режиму життя.

Вибір завжди пов'язаний з ризиком, може виявитися помилковим. Тому важливим моментом у життєздійсненні є ставлення до своїх невдач, яке буває різним, як і оцінка особою своєї відповідальності у невдачах. Продуктивним є ставлення до помилок як неминучого явища, орієнтуючого людину, як їй краще діяти при усвідомленні своєї відповідальності.

При розв'язанні життєвих завдань люди розрізняються використовуваними способами: стандартними, або новаторськими і нетрадиційними. Негативний варіант при використанні аморальних, протиправних способів призводить замість життєгворчості до його руйнування.

Важливим є своєчасність прийняття рішень та їхнє виконання. Інакше виникає ситуація "втрачених можливостей".

Життєтворчість передбачає вплив особистості на події свого життя, упорядкування подіііної картини життя (термін запровадив О.О.Кронік). Будь-які зміни в житті - це події, що охоплюють усі сфери: природу, суспільство, роботу, сім'ю, внутрішній світ особистості, здоров'я, дозвілля. Людина впливає не лише на теперішні події, але й аналізує минулі та програмує майбутні. Ставлення особистості до життя, її самопочуття і задоволення життям залежить від того внутрішнього образу, що називають подійною картиною життя, а саме: яка подійна картина власного життя розгортається у свідомості особистості, як вона бачить цю картину, розуміє її, які акценти розрізняє у ній, що вважає головним, гцо другорядним.

Розроблені гренінги, які допомагають упорядкувати картину подвійного життя особи та цим забезпечити орієнтацію на подолання кризових станів, надію на краще, віру у себе, наснагу до перетворень у своєму житті. Так О.О.Кронік, О.Д.Пажитінов, Б.М.Левін розробили комп'ютерну програму "Лайфлайн", яка використовується для корекції життєвого шляху особи на основі структурування і переструктурування картини життєвих подій. Робота за цією програмою сприяє формуванню навичок позитивного біографічного мислеиня, творчого ставлення до життя.

Життєтворчість - це не тільки програмування зовнішніх обставин життя, але й перебудова себе, творчість себе, яка полягає у самовдосконаленні. Цицерон розповідав, що сучасник Сократа Зогіір, який твердив, що уміє розпізнавати характер за зовнішністю, перед великим натовпом став говорити про Сократа, перелічуючи кожну

його ваду. Всі з нього сміялися, але Сократ казав, що ці вади у нього дійсно були, і він позбавився їх силою розуму (33, с. 156 - 243). М.Бєрдяєв зауважував, що кожен крок у житті людини — це вибір між добром і злом (4, с.61). Вплив на себе з метою самовдосконалення - самовиховання, що відбувається на основі самопізнання, самооцінки, самоконтролю.

Зв'язок між зовнішніми обставинами та творчим потенціалом людини здійснюється через самореалізацію. Збігаючись за своєю сутністю із свідомою діяльністю людини, самореалізація виступає як її особливий суб'єктивний смисл. Вона охоплює весь шлях внутрішньої індивідуальної мети - від першої думки про неї до матеріального втілення. Самореалізацію не можна зрозуміти за окремим її актом. Це є процес і підсумок цілісної життєдіяльності людини, який полягає в опредметненні всього комплексу індивідуальних здібностей і веде до перетворення особистості на суб'єкта життя. Слід розрізняти поняття реалізації особистості та її саморєалізації. Реалізація має місце завжди при будь-якій діяльності людини, коли об'єктивно опредметнюються її властивості.

У процесі проектування та здійснення життя можна визначити дві стадії. Перша - це формування життєвої концепції, життєвого кредо, розробка стратегії життя, життєвих планів та програми. Друга - процес реалізації розробленого життєвого проекту.

Стратегія життя - це ідеальна, імовірна, динамічна модель свідомої побудови і здійснення особистістю свого життя з урахуванням життєвої перспективи, в якій знаходять відображення ключові життєві цілі особистості, суперечності між її суспільними і життєвими цілями, а також між цілями і реальними можливостями їхнього досягнення, фіксується життєва позиція і головна життєва лінія, визначається проекція наступного життєвого шляху особистості.

Стратегія життя складається з трьох етапів:

139. вибір вирішального для людини напряму, способу життя, визначення головних цілей життя, етапів їхнього досягнення і послідовності цих етапів (задум життя);

140. розв'язання суперечностей буття, досягнення життєвих цілей і планів;

141. процес творення особистістю цінностей свого життя (К.О. Абульханова-Славська).

Стратегія життя повинна будуватися так, щоб особистість могла оптимально виразити, реалізувати себе на ступені зрілості у період свого акме. Проблеми самореалізації особистості у період акме вивчає акмеологія, створена завдяки працям Б.Ф.Ананьєва.

Для побудови стратегії життя воно повинно розкриватися людині як цілісність в єдності минулого, теперішнього та майбутнього. Основоположник онтопсихології (займається вивченням та корекцією життя особистості) Антоніо Менегетті зазначав, що стратегія життя - це стратегія пошуку, обгрунтування й реалізації своєї особистості через співвіднесення життєвих вимог з особистою активністю, цінностей із засобами самоутвердження. Вона охоплює: розподіл часу життя; визначення набору ролей, кола спілкування тощо.

Чи можна базуватися на розум у життєтворчості. Чи може людина взагалі творити своє життя, впливати на свою долю? Недовіра до розуму виливається у ренесанс релігії, масове захоплення містикою, окультизмом. Не можна ототожнювати розум із пізнавальною діяльністю людини чи із свідомістю, а його вплив на життєтворчість обмежувати її раціоналізацією.

Розумність як принцип побудови людського життя - не просто вищий ступінь пізнавальної діяльності людини, здатність мислити, розмірковувати. Це духовно-моральна сила людини, яка зосереджує у собі її інтелектуальні, емоційио-вольові потенції, що відбивають творчу природу і перетворювальну діяльність людини. Розум осягає світ речей, відносин, явищ, подій за логікою самого предмету. Моделі життя особистості:

142. часткова (однобічна);

143. хибна (з порушенням правових, моральних, групових норм);

144. цілісна (розвиток і включення у життя всього потенціалу можли­востей людини).

У разі реалізації першої моделі людина досягає успіхів у окремій сфері життя, на якій вона концентрує своє енергію. Життя за хибною моделлю - асоціальне. Критеріям суспільно бажаного відповідає третя модель, але зустрічається рідко. Модель нереалізованого життя має ознаки:

145. втрата життєвих цілей і працездатності;

146. невизначеність або хибність життєвих цілей, безпорадність при зіткненні з труднощами;

147. псевдодіяльність, псевдоцінності, сурогатне життя.

Показники життєвої реалізованості:

148. внесок у культуру, в історію;

149. повнота та багатогранність самовираження особистості;

150. міра задоволеності людиною ступенем, засобами, результатами своєї діяльності, тим, як склалось життя (33, с. 156 - 243).