19 Вчення Арістотеля про державу

Держава, за Арістотелем, - «творіння природи», продукт природного розвитку.  У основі його лежать потреби людей. Аристотелю належить знамените визначення людини як «тварини політичного» або громадського, бо поліс - це суспільство. Сенс цього визначення в тому, що людина не може жити одна, він має потреби в контактах із собі подібними, у поєднанні з ними. Ізольована людина, міркує Аристотель, повинен мати якості бога, щоб залишатися людиною. Оскільки цими якостями людина не володіє, він стає звіром.

Є три щаблі об'єднання, які люди створюють у своєму природному прагненні до спілкування. Перша - сім'я, що складається з чоловіка, жінки і дітей. Потім село або селище і, нарешті, поліс. У міру розширення кола об'єднання, його ускладнення, сходження по щаблях суспільного життя зростає кількість благ, одержуваних людиною від спілкування, а також безпека. Все більшого значення набуває поділ праці. Воно-то й дає виграш. 

Поліс - вища форма об'єднання, він достатньо великий, щоб задовольнити всі потреби людини, і в той же час досить малий для хорошої організації, заснованої на особистому спілкуванні і не перетворює людину на частину гігантської структури, в якій його роль практично зведена до нуля. Мета поліса - благо громадян. Про полісі треба судити по їхньому добробуту.

Держава - найвища форма спілкування, обіймаються собою й інші спілкування. У політичному спілкуванні всі інші форми спілкування досягають своєї мети (благої життя) та завершення. Людина за своєю природою істота політична, і в державі (політичному спілкуванні) завершується генезис цієї політичної природи людини. Проте не всі люди, не всі народності досягли такого рівня розвитку.

З елліноцентрістскіх позицій Аристотель відзначає, що «варвари» - люди з нерозвиненою людською природою і вони не доросли до політичної форми життя. «Варвар і раб, за своєю природою, поняття тотожні». 

Відносини пана і раба є, за Арістотелем, елементом сім'ї, а не держави. Політична ж влада виходить з відносин свободи і рівності,принципово відрізняючись цим від батьківської влади над дітьми і від панської влади над рабами.

Держава, зауважує Арістотель, - поняття складне. За своєю формою воно являє відомого роду організацію і об'єднує певну сукупність громадян. З цього кута зору мова йде вже не про таких первинних елементах держави, як індивід, родина і т.д., а про громадянина.Визначення держави як форми залежить від того, кого ж вважати громадянином, тобто від поняття громадянина. Громадянин, вважає Арістотель, - це той, хто може брати участь у законосовещательной та судової влади цієї держави. 

Захист приватної власності не заважала Арістотелем засуджувати користолюбство і надмірне збагачення. Він виділяє дві форми накопичення багатства. Перша - своєю працею, через виробництво, створення матеріальних цінностей - збільшує загальне багатство і вигідна полісу. При другій формі - за допомогою торгівлі, спекуляції, лихварства - нічого нового не створюється. Це перекачування готових цінностей, егоїстичне збагачення. Ідеал Аристотеля в тому, щоб власність була приватною, а плоди її використовувалися для загального блага. Цей ідеал був сприйнятий християнством, ісламом, але історія довела, що люди надзвичайно рідко його дотримуються.

Походження держави Аристотель зображує як природний процес, критикуючи вчення софістів (наприклад, Лікофрона) про державу як результаті добровільної угоди людей. Природний шлях утворення держави зумовлена ​​природою людини як істоти політичної (полісного, спільножительного). Людина за своєю природою прагне до спілкування з собі подібними, і це призводить до виникнення спочатку сім'ї, а потім союзу сімей - селища, а з кількох селищ утворюється держава як найвища форма людського спілкування. Саме в державі реалізуєтьсяприрода людини. Поза держави тільки боги та звірі. Сім'я і селище - звичні спілкування людей на шляху до утворення держави. Сімейні відносини - це відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, а також паном і рабом. Вони носять природний характер, тобтовідповідають природному праву, має всюди однакове значення. До таких інститутів Аристотель відносить і власність.

За своєю генезою держава включає до свого складу первинні нецивільних спілки - сім'ю і селище. Історично ці елементи, в тому числі і сама людина, передують йому. Однак природою держави як цілого, вважає Арістотель, визначається природа його частин. Тому за своєю ідеєю, мети (не історично, не в генезисі) держава передує всім іншим формам людського спілкування, існує раніше самого індивіда.Так живий організм, сформувавшись, домінує над своїми частинами, окремими органами. Головне ж полягає, за Арістотелем, в тому, що в державі реалізується мета благого життя і нею охоплюються будь-які приватні цілі. 

Поліс - це спілкування вільних і у відомому сенсі рівних людей, що володіють розумом і здатних самовизначатися, керувати своїми діями. Влада в полісі поширюється на вільних і рівних громадян. У цьому її відмінність від влади господаря над рабом, глави родини над чадами і домочадцями, а також від влади варварських монархів, чиї величезні держави не доросли, на думку Аристотеля, до політичного рівня. 

Особливе значення Арістотель надає формам держави. У філософському аспекті форма речі розкриває, за Арістотелем, її ідею, сутність, життєвий принцип, джерело розвитку. Стосовно до держави це його внутрішній устрій, організація, структура, що позначаютьсяАристотелем терміном "політія". Політія - форма держави взагалі, безвідносно до тієї чи іншої конкретної його формі. Разом з тим слід мати на увазі, що цим загальним родовим для всіх державних форм терміном Аристотель позначає і найкращу з виділяються їм правильних форм держави. 

Правильна влада однієї людини іменується монархією, неправильна - тиранією. Правильна влада небагатьох - аристократією, неправильна - олігархією. Правильна влада більшості називається политией, а неправильна - демократією. У цій останній парі і полягають головні нововведення, що вводяться Аристотелем.