14. Типи умінь з української мови. Формування в учнів навчально-мовних умінь. Формування науково-навчального мовлення учнів на уроках вивчення мовних тем.

Специфіка знань дозволяє виділити в навчальному процесі з української мови специфічні методи формування умінь за типом і видом діяльності: навчально-мовні уміння, науково-навчальні, правописні, мовленнєві.

До навчально-мовних умінь відносять уміння розпізнавати мовні одиниці та явища, класифікувати їх, робити мовний розбір. Спостереження за навчальним процесом на уроках української мови переконують, що формування навчально-мовних умінь неможливе без оволодіння специфічними прийомами лінгвістичного мислення.

В ідеалі школа повинна сформувати в учнів абсолютну правописну грамотність. Проте школярі вивчають не всі правила, а тільки їх частину. Природно, що рівні сформованості правописної компетентності будуть неоднаковими у різних учнів.

Навчання правопису ґрунтується на основоположних дидактичних і методичних принципах науковості, системності, усвідомленості, доступності, наступності й перспективності, врахування внутрішньопредметних і міжпредметних зв’язків та ін.

У процесі формування орфографічних умінь і навичок потрібні різні види аналізу 1) аналіз фонетичних умов, які спричиняють орфограму; 2) аналіз (виділення) ознак, за якими орфограму можна підвести під правило, вибрати правило; аналіз умов вибору орфограми (вони містяться в самому правилі).

Необхідною умовою оволодіння методами є усвідомлення операційної структури діяльності, оволодіння спеціальними знаннями про способи дії.

Ефективним є наступний порядок дій. Насамперед учень має на слух виділити орфограму, визначити її тип, вид, вибрати правило, намітити дії для вибору написання. Потім у ході письма учень пропускає орфограму в слові, яке диктується, здійснює поопераційний самоконтроль, вставляє пропущену букву.

Диктанти і є тим методом, який забезпечує швидше утворення навичок.

Відповідно до сучасних даних лінгвістики та психології, основними видами мовленнєвої ді-ті є слухання, читання, говоріння й письмо. Навчання цих видів мовленнєвої діяльності найбільшою мірою відображає практичну спрямованість курсу укр.. мови в суч школі. Указані види мовленнєвої ді-ті можуть бути об’єднані на 2 засадах- форма спілкування і характер спрямованості мовленнєвої дії. Слухання та говоріння реалізують усну форму спілкування, читання та письмо – письмову. За спрямованістю здійснення людиною дії на прийом або видачу словесного повідомлення види мовленнєвого спілкування визначаються як рецептивні і продуктивні.

Згідно з видами мовленнєвої діяльності у школярів формуються 4 осн види мовленнєвих умінь : слухати, читати, говорити і писати.

Мовленнєві вміння формуються на основі понять, які кожного разу вимагають творчого застосування. Це поняття про текст, стилі, жанри, типи, властивості гарного мовлення, а також про самі мовленнєві вміння.

14. Формування в учнів правописних умінь.

В ідеалі школа повинна сформувати в учнів абсолютну правописну грамотність. Проте школярі вивчають не всі правила, а тільки їх частину. Практика засвідчує, що навіть на цьому обмеженому рівні неможливо досягти абсолютної правописної грамотності у визначених програмою межах.

Тому реальніше ставити вужче завдання – сформувати в учнів відносну правописну грамотність, тобто вміння грамотно писати слова тільки з вивченими видами орфограм і правильно ставити розділові знаки в простих і складних реченнях у межах засвоєного матеріалу. Природно, що рівні сформованості правописної компетентності будуть неоднаковими у різних учнів. Рівні відносної правописної грамотності подано в Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів 5-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання.

Основна мета роботи з орфографії та пунктуації в школі – сформувати в учнів відносну правописну грамотність, що ґрунтується на засвоєнні й застосуванні знань про правописні норми.

Навчання правопису ґрунтується на основоположних дидактичних і методичних принципах науковості, системності, усвідомленості, доступності, наступності й перспективності, врахування внутрішньопредметних і міжпредметних зв’язків та ін.

У процесі формування орфографічних умінь і навичок потрібні різні види аналізу 1) аналіз фонетичних умов, які спричиняють орфограму; 2) аналіз (виділення) ознак, за якими орфограму можна підвести під правило, вибрати правило; аналіз умов вибору орфограми (вони містяться в самому правилі).

Необхідною умовою оволодіння методами є усвідомлення операційної структури діяльності, оволодіння спеціальними знаннями про способи дії.

Ефективним є наступний порядок дій. Насамперед учень має на слух виділити орфограму, визначити її тип, вид, вибрати правило, намітити дії для вибору написання. Потім у ході письма учень пропускає орфограму в слові, яке диктується, здійснює поопераційний самоконтроль, вставляє пропущену букву.

Диктанти і є тим методом, який забезпечує швидше утворення навичок, а відтак вищу грамотність.( диктант «Перевіримо себе», вибірковий диктант, запобіжний диктант, пояснювальний диктант, диктант з обґрунтуванням, вільний диктант, контрольний)