14. Методи організації навчальної діяльності учнів,спрямованої на формування навчально-мовних умінь.

Перетворення учнями знань у способи дії і є методом формування умінь.

Але специфіка знань дозволяє також виділити в навчальному процесі з української мови специфічні методи формування умінь за типом і видом діяльності.

До навчально-мовних умінь відносять уміння розпізнавати (виділяти) мовні одиниці та явища, класифікувати їх, виконувати мовний розбір.

Перший вид умінь формується на основі знань про мовні одиниці та явища, їх ознаки, властивості; другий (класифікаційні вміння) базується на знаннях про розряди, групи мовних одиниць, які вивчаються, і вироблених розпізнавальних уміннях і навичках. Формування третього виду спирається на знання учнями основних відомостей про мовні одиниці та їх класифікації.

Щоб учні оволоділи цими методами, важливо навчити їх перетворювати знання у спосіб дії.

Учні повинні також засвоїти, що та чи інша ознака або сукупність їх може стати основою класифікації мовних одиниць. Сукупність ознак визначає і сукупність навчальних дій, які складають мовний роз­бір. Ознаки мовної одиниці зумовлюють і її використання в мовленні.

Навчальні дії організовується за допомогою завдань, у виконанні яких реалізовується функція методу.

Перетворення знань у способи дії та використання їх розвиває лінгвістичне мислення, навчає міркування в науково-навчальному стилі мовлення, зміцнює трудові навички.

14. Методи організації навчальної діяльності учнів,спрямованої на формування правописних умінь.

В ідеалі школа повинна сформувати в учнів абсолютну правописну грамотність. Проте школярі вивчають не всі правила, а тільки їх частину. Практика засвідчує, що навіть на цьому обмеженому рівні неможливо досягти абсолютної правописної грамотності у визначених програмою межах.

Тому реальніше ставити вужче завдання – сформувати в учнів відносну правописну грамотність, тобто вміння грамотно писати слова тільки з вивченими видами орфограм і правильно ставити розділові знаки в простих і складних реченнях у межах засвоєного матеріалу. Природно, що рівні сформованості правописної компетентності будуть неоднаковими у різних учнів. Рівні відносної правописної грамотності подано в Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів 5-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання.

Основна мста роботи з орфографії та пунктуації в школі – сформувати в учнів відносну правописну грамотність, що ґрунтується на засвоєнні й застосуванні знань про правописні норми.

Навчання правопису ґрунтується на основоположних дидактичних і методичних принципах науковості, системності, усвідомленості, доступності, наступності й перспективності, врахування внутрішньопредметних і міжпредметних зв’язків та ін.

У процесі формування орфографічних умінь і навичок потрібні різні види аналізу 1) аналіз фонетичних умов, які спричиняють орфограму; 2) аналіз (виділення) ознак, за якими орфограму можна підвести під правило, вибрати правило; аналіз умов вибору орфограми (вони містяться в самому правилі).

Необхідною умовою оволодіння методами є усвідомлення операційної структури діяльності, оволодіння спеціальними знаннями про способи дії.

Ефективним є наступний порядок дій. Насамперед учень має на слух виділити орфограму, визначити її тип, вид, вибрати правило, намітити дії для вибору написання. Потім у ході письма учень пропускає орфограму в слові, яке диктується, здійснює поопераційний самоконтроль, вставляє пропущену букву.

Диктанти і є тим методом, який забезпечує швидше утворення навичок, а відтак вищу грамотність.( диктант «Перевіримо себе», вибірковий диктант, запобіжний диктант, пояснювальний диктант, диктант з обґрунтуванням, вільний диктант, контрольний)