57. Проблема евтаназії в сучасній юриспруденції

Протягом останніх п’ятдесяти років у світі активізувалася проблема евтаназії. Актуальність цієї проблеми обумовлюється як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. Об'єктивною причиною розгляду проблеми евтаназії є вічна проблема життя та смерті, вірніше гідного життя та гідної смерті. Суб'єктивною причиною виступають конкретні факти ,практичного застосування евтаназії легально і нелегально, у правовому і позаправовому просторах при невирішених корінних медичних, правових і філософських аспектах. Проблема евтаназії стала проблемним полем дослідження різних наук: медицини, юриспруденції, релігії,етики, філософії. Необхідно зазначити що розмежовують різні види та способи евтаназії: активну (позитивну) та пасивну (негативну), пряму та непряму, добровільну та примусову. Так, активна евтаназія дозволена законодавством Нідерландів, Бельгії, штат Орегон США, пасивна - в Швейцарії, Швеції, Ізраїлі, Франції, Австралії. Піонером у справі легалізації вбивства як милосердя 1941 року була Швейцарія. У 2002-му році Бельгія дозволила евтаназію, проте не уточнила, яким чином її можна здійснювати. Того ж року схожий закон ухвалили Нідерланди. До речі, суди цієї країни з 1984-го де-факто дозволяли надавати допомогу в самогубствах невиліковно хворим. В законодавстві України термін «евтаназія» вжито в ч. 3 ст. 52 “Основ законодавства України про охорону здоров`я” від 19 листопада 1992 р. Загалом евтаназії у законодавстві дана негативна оцінка, а за дії які містять в собі елемент евтаназії передбачена кримінальна відповідальність. Щодо “пасивної евтаназії”, то в юридичній літературі висловлена думка про можливість кваліфікації бездіяльності винного у таких випадках як ненадання допомоги хворому (ст. 136 і 139 ККУ) або як умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 ККУ (умисне ненадання (злочинна бездіяльність) медичним працівником (іншим суб'єктом) допомоги хворому (пасивна евтаназія) з метою заподіяння йому смерті як на прохання потерпілого, так і за його згодою або без згоди, що призвело до такого наслідку). Проблема легалізації евтаназії в Україні незабаром неодмінно стане надзвичайно актуальним питання у зв’язку з євроінтеграційними процесами. На мою думку потрібно удосконалити законодавство та вивчати громадську думку, щоб дати належну оцінку. Досліджуючи цю проблему, все більше науковців доходять до парадоксального висновку: «легка смерть» як спосіб позбавлення людини страждань у безнадійності на виздоровлення нівелює значення людського життя як найвищої цінності суспільного буття.

58.Аксиологія права у структурі філософсько-правового знання

Аксіологія – це вчення про цінності. Використання категорії цінність належить Канту. Цінність у його розумінні це те, що має значення повинності та свободи. Мова йде про фактичні явища, де панують причинно-наслідкові зв’язки і свобода. Звідси нормативне і регулятивне значення цінностей, які являють собою мету, вимоги, формули необхідного.

Ідеї Канта були розвинуті Р.Г. Лотце та В. Віндельтандом, які поширили уявлення про нормативно-регулятивні цінності на науку в цілому та сферу мистецтва і культури. Так, неокантіанець Вальдентанд тлумачив цінності як норми культури і окрім цінностей істини, добра і краси визнавав такі цінності – блага, як мистецтво, релігію, науку і право.

Інший підхід до проблеми цінностей є характерним для об’єктивно-ідеалістичної філософії. Вона засновується на ідеях Платона та Гегеля і акцентує увагу на такій цінності як буття. Однак під буттям розуміється не емпірична реальність, а об’єктивний розум, ідея, сенс буття.

У сучасній науці цінність – це позитивна значущість, що торкається інтересів особи, соціальних груп та суспільства. Цінність має будь-який об’єкт суспільної дійсності. Цінність права властива як загально соціальному явищу, так і спеціальному, що відображає владні інтереси. Це обумовило виникнення особливої, самостійної науки – аксіології права, що є елементом структури філософії права та являє собою систему теоретичних понять, висновків та концепцій щодо цінності права.

Предметом аксіології права є:

- проблеми розуміння права як цінності;

- проблеми значимості права для суспільства;

- проблеми значимості фактично даного закону;

- проблеми правової організації держави, як правової організації публічної влади. Особливого значення має соціальна цінність права.

Право, як і будь-яке явище, створене людиною, пов’язане з її існуванням і розвитком, підлягає аналізу з погляду ціннісного підходу. Визначити цінність права означає з’ясувати ідею права, його основне цільове призначення, позитивну роль у життєдіяльності соціуму або окремих індивідів. Право є цінним , оскільки здатне внаслідок своїх змістовних і формальних властивостей задовольняти потреби, бути інструментом реалізації і погодження інтересів тощо.

Цінність права є похідною від більш загальних людських цінностей. Право закріплює і охороняє численні цінності суспільного життя – свободу, справедливість, життя, здоров’я, гідність, матеріальний добробут, здорове довкілля, працю, сім’ю тощо. Ці цінності не тільки становлять зміст і сутність права, а й служать його метою, цілями окремих правових норм і правових інститутів.

Прийнято виділяти декілька аспектів цінності права:

а) як явище, сенс якого полягає в реалізації ідеї права (власна цінність права);

б) як особливий соціальний регулятор суспільних відносин (інструментальна цінність);

в) як здобуток культури людства (історико-культурна цінність).

Власна цінність права пов’язана з його сутнісними характеристиками. Вона полягає в тому, що право є втіленням ідеї свободи, рівності, толерантності, гуманізму і справедливості, які власне і становлять його сутність. Саме як явище, що протистоїть свавіллю і беззаконню і в той же час забезпечує простір для впорядкованої соціальної свободи і активності, право саме по собі посідає значуще місце в соціальному житті. Іншими словами, право в ідеалі (ідея права) – це цінність упорядкованої соціальної свободи, справедливості, консенсусу.

Право є засобом забезпечення (гарантування) свободи і засобом її обмеження. З одного боку, саме в праві свобода одержує свій найбільш концентрований вираз, у ньому вона реально матеріалізується, об’єктивується, існує в конкретних правових формах, принципах, інститутах. З другого боку, в праві закріплюється не абсолютна свобода суб’єктів права, а тільки її певна міра, яка об’єктивно зумовлена і визначається з урахуванням системи відповідних концептуальних засад. Право виступає загальним масштабом і рівною мірою здійснення свободи в спільному житті людей. Право не усуває усі відмінності між різними індивідами, зумовлені їх здібностями і конкретними життєвими обставинами, а тільки формалізує і впорядковує ці відмінності за єдиною підставою, закріплюючи рівні можливості набуття тих або інших благ і забезпечуючи їх однаковою для всіх юридичною процедурою реалізації. Цінність права як явища, сутністю котрого є справедливість, полягає у тому, що воно виступає і засобом, і результатом пошуку розумного балансу, рівноваги, пропорційності між «особистою свободою і загальним благом», проступком і покаранням, витратами (втратами) і придбанням тощо.

Інструментальна цінність права зумовлюється передусім його особливими зовнішніми формальними властивостями: нормативністю, системністю, формальною визначеністю, загальнообов’язковістю та ін. Вона полягає в тому, що право: 1) виступає засобом розподілу основних матеріальних і духовних соціальних благ (через нормативне впорядкування фундаментальних суспільних відносин – власності, виробничих, сімейних, фінансових, політичних, духовних тощо); 2) містить низку специфічних правових засобів, необхідних для користування соціальними благами, - суб’єктивне право і юридичний обов’язок, юридична відповідальність, засоби процесуально-процедурного характеру тощо; 3) встановлює засоби і процедури охорони, захисту соціальних цінностей; 4) виступає ефективним і гуманним засобом розв’язання соціальних конфліктів; 5) унормовує поведінку різноманітних суб’єктів, гарантуючи порядок.

Історико-культурна цінність права полягає у тому,що воно належить до фундаментальних цінностей світової культури, вироблених людством у перебігу його розвитку. В такому значенні право розглядається як атрибут цивілізації, як втілення гуманістичних прагнень людства, як результат боротьби за свободу і справедливість.

Ці три аспекти цінності права проявляються у загальнолюдському, загально соціальному та особистісному вимірах.