Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1блок.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
904 Кб
Скачать
☆

19. Постмодернізм і право

Сучасний розвиток праворозуміння відбувається не сам по собі, а в конк ретно-історичному контексті, які багато хто з представників і юридичних, і гу манітарних наук називають «постмодерн».

Даний термін несе у собі важливе пізнавальне значення. По-перше, як зазначають деякі вчені, постмодерн – це реальність, дана нам у відчуттях. І на самперед головним чинником цієї реальності є постіндустріальне (інформаційне) суспільство з його особливим типом виробництва інформації, натомість вироб ництва матеріальних благ, а також безпрецедентною глобалізацією, що фактично стирає кордони між різними державами.

По-друге, постмодерн – це певна дослідницька парадигма. Основний зміст постмодерну як дослідницької парадигми стисло і точно висловив Ж.Т. Тощенко: для постмодерну характерне перенесення інтересів дослідника з аналізу об’єктивних явищ на дослідження суб’єктивності у зв’язку з усвідомленням людини як активного соціального суб’єкту, під впливом якого здійснюються основні перетворення як у макро-, так і в мікросвіті.

Це означає насамперед відмову від можливості об’єктивного, суворо «наукового» неупередженого соціального пізнання, що відкриває єдину для всіх істину. Як наслідок такої відмови з’являється міждисциплінарність предмета соціального пізнання, методологічний еклектизм наукових досліджень, нечіткість понять, акцентування уваги на унікальності і неповторності явища, події та факту. У результаті стає важливий не результат, а дослідницький процес, змістом якого є примноження інтерпретацій і демонстрацій їх підстав і ходу змін, тобто демонстрація всього того, що залишалося за кадром досліджень Нового часу (гегелівської, марксистської, позитивістської традицій).

Дослідження про право формувались в епоху модерну і модернізму, згідно сприймали його моністичні якості і характеристики, тому в змінившому її епосі постмодерну і характерному йому постмодерністичному сприйнятті світу, повинні були змінитися «параметри» праворозуміння, які знайшли своє відображення у формальному визнанні плюралізму культур, цивілізацій. Це стало визначним фактором переходу на новий рівень праворозуміння.

Юридичний постмодернізм ставить перед собою завдання виявити всі форми права, що існують у суспільстві, діагностувати його проблеми і визначити можливі шляхи подолання приниження людини з боку суспільних структур.

Право повинне вивчатися в контексті та повинна бути показана його історична і культурна специфіка, бо воно не може існувати поза сучасним культурно- історичним контекстом.

Постмодернізм заперечує системність і раціональність у праві (неможливо створити систему універсальних і непорушних правил, тобто правил, що володіють позачасовою цінністю, і які можуть бути застосовані до нескінченно можливого числа конкретних випадків.

Сучасна юридична наука наголошує на творчому характері всього процесу викладання права, формуванні правового рішення, цілого виміру справедливості чи здійснення права.

Право найчастіше подається як категорія, породжена суспільством, що досягло певного рівня розвитку, і яка захищає саме його інтереси, а тому, в певному розумінні, така, що стоїть над державою. В цьому зв’язку одноосібно критиці зазнає концепція позитивізму за те, що вона пов’язує правотворчу діяльність тільки з державою і основним джерелом права вважається закон, наприклад, Г. Кельзен [8] критикується за відрив права від моралі і розгляду права як замкнутої системи.

«Багатогранність» права є загальною характерною рисою всіх сучасних концепцій права, більшість з яких розглядають право як виразник моралі, справедливості тощо, і закон як закріплення волі держави (пануючого класу). Ще в працях стоїків, софістів, Платона і Арістотеля з’явилася теорія розрізнення «закону» і «права», що розвивається багатьма сучасними концепціями права.

Оскільки сучасне праворозуміння не може існувати поза сучасного культурно-історичного контексту, то все вищезазначене характерно і для сучасної теоретичної юриспруденції. Ще у 1975 р. Є.А. Лукашева зазначала про можливість застосування різних підходів до права, про умовність та обмеженість будь-якого визначення .

У цьому ж ключі розглядає проблеми праворозуміння і О.Е. Лейст, згідно з яким кожна з концепцій праворозуміння має свої підстави, тому вони існують одночасно і мають прихильників, а кожна з концепцій висловлює реальну сторону права і служить для його здійснення. Більш того, всі розуміння права настільки ж вірні, як і спростовані.

Таким чином, відповідаючи на поставлене питання, можна зазначити, що відсутність загальноприйнятих типів праворозуміння – це не проблема, не свідчення його кризи, а необхідна умова існування права. Оскільки тільки між крайніми позиціми з приводу того, що є право, може перебувати це складне суспільне явище.

Як зазначає А.І. Ковлер, поки юристи-теоретики сперечаються про природу права і типи праворозуміння, практики вже давно працюють над створенням загального міжнародного правового простору. Поступово зникають кордони між правовими сім’ями і правовими системами, що базуються на спільності типів культур і цивілізацій, підриваються основи правового плюралізму. Це наочно демонструє процес залучення нових держав до Європейського Союзу і Ради Європи, який має одну з основних умов стандартизацію їх правових систем, тобто значну ступінь уніформізації і поетапну відмову від багатьох, так званих національних особливостей правових систем державнацій.

Поряд з регіональними процесами правової глобалізації можна спостеріга ти і загальносвітові процеси: створення наддержавних органів правового захисту, передбачених різними конвенціями (наприклад, Комісії ООН з прав людини, Міжнародний трибунал), існування єдиних і уніфікованих правил і процедур у рамках Світової організації торгівлі, існування інституту міжнародних спостерігачів за проведенням виборів у рамках ОБСЄ.

Виходячи з цього, А. І Ковлер зазначає, що процеси правової глобалізації, встановлюючи іншу ієрархію правових норм, ніж та, в якій протікало життя по передніх поколінь, руйнують історично сформовані типи правосвідомості. Тому сучасна правова теорія, як і право в цілому, повинні дати відповідь на виклики правової глобалізації, адекватні масштабності виниклої проблеми.

Всі концепції епохи постмодерну зможуть стати частиною права як соціокультурного інституту і будуть мати соціальну значимість лише будучи вбудовані в професійну юридичну та суспільну правосвідомість. В іншому випадку вони залишаться лише надбанням «кабінетної» юриспруденції, ідеологічною підставою доктринальних поглядів про право, не здатних «переступити» кордон монографій і статей.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]