5.5.Формули

При використанні в звіті формул належить дотримуватися певних техніко-орфографічних правил.

Найбільші, а також довгі та громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі та нескладні формули, що не мають самостійного значення, допускається розміщати всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і коефіцієнтів треба подавати після формули в тій же послідовності, в якій вони наведені в формулі. Значення кожного символу або коефіцієнта потрібно подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починається зі слова “де” без двокрапки.

Рівняння та формули необхідно відділяти від тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишати не менше одного вільного рядка. Якщо формула не вміщається в один рядок, її можна переносити після знаків “=”, “+”, “-”, “х”, “:”.

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщається у рядку з формулою, переносять у наступний, нижче формули. Номер формули при її перенесенні розташовують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку напроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули. Зразок оформлення формули зображено в додатку 3.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і зведене в бік номера.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділові знаки між формулами, які йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять усередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники матриці, можна розділові знаки не ставити.

5.6. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

У тексті обов'язково мають бути посилання на джерела, з яких використано будь-яку статистичну інформацію, рисунки, таблиці, а також цитати, що їх наведено у звіті. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг.

Посилання на першоджерела необхідно робити у квадратних дужках, в яких зазначається, в залежності від характеру джерела:

• порядковий номер джерела у списку використаних джерел (наприклад, [11] або [34]) – для законодавчих, нормативних інструктивних матеріалів, а також джерел Internet-сайтів (посилань);

• порядковий номер джерела у списку використаних джерел і відповідна сторінка (наприк­лад, [6, с.17] – означає, що наведена цитата міститься в шостому джерелі зі списку на сторінці сімнадцять).

Рекомендується в основному тексті або у заключних абзацах розділів давати посилання на особисті наукові праці студента (якщо вони є).

У тексті роботи повинні бути посилання на всі таблиці, ілюстрації, формули за їх порядковими номерами.

Посилання на ілюстрації в тексті роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад “рис. 2.1.”.

Посилання на формули в роботі указують порядковим номером формули, наприклад “... у формулі (3.2.)”.

Посилання на таблиці в роботі вказують порядковим номером таблиці, при цьому слово „таблиця” в тексті пишуть скорочено, наприклад: “.... в табл. 1.3.”.

У повторних посиланнях на ілюстрації, формули й таблиці використовується скорочене слово “дивись”, наприклад: “див. табл. 1.3.” , “див. рис. 2.3.”.

Для підтвердження власних аргументів посилання на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору потрібно наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського стилю. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий";

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело. Цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те і те знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, необхідно бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело);

д) якщо необхідно виявити ставлення автора звіту до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання.

В звітах часто використовують скорочення. Це частина слова, або усічене ціле слово. Такий скорочений запис слів і словосполучень використовується для зменшення обсягу тексту з метою дати максимум інформації. Для утворення таких слів використовуються три основних способи: 1) залишається тільки перша (початкова) літера слова (рік - p.); 2) залишається частина слова, відкидається закінчення та суфікс (рисунок - рис.); пропускається кілька літер у середині слова, замість яких ставиться дефіс (університет - ун-т). Тут треба мати на увазі, що скорочене слово повинне закінчуватися на приголосний, окрім «й».

У науковому тексті трапляються такі види скорочень: 1) літері абревіатури; 2) складноскорочені слова; 3) умовні графічні скорочення за початковими літерами слів; 4) умовні графічні скорочення за частинами слів та початковими літерами. Літерні абревіатури складаються з перших (початкових) літер повних найменувань і розподіляються на: а) такі, що читаються за назвами літер (США, ФРН); в) такі, що читаються за звуками, позначеними відповідними літерами (ВАК - Вища атестаційна комісія, МОЗ - Міністерство охорони здоров'я).

Крім загальноприйнятих літерних абревіатур використовуються запроваджені авторами літерні абревіатури, які скорочено позначають якісь поняття із відповідної галузі знань. При першому згадуванні ці абревіатури вказуються у круглих дужках після повного найменування, надалі вживаються у тексті без розшифровки.

Іншим видом скорочень є складноскорочені слова, які складаються із поєднання: а) усічених та повних слів (профспілка - професійна спілка); б) тільки усічених слів (колгосп - колективне господарство). У наукових текстах крім загальноприйнятих складноскорочених слів використовуються також складноскорочені слова, розраховані на вузьке коло спеціалістів.

Окрім того, в тексті наукових робіт зустрічаються умовні графічні скорочення за частинами і початковими літерами слів. Вони поділяються на: а) загальноприйняті умовні скорочення; б) умовні скорочення, прийняті у спеціальній літературі. Наведемо кілька загальноприйнятих умовних скорочень, що використовуються: а) після перерахування (і т.ін. - і таке інше, і т.д. - і так далі, і т.п. — і тому подібне); б) при посиланнях (див. — дивись, пор. - порівняй); в) при позначенні цифрами століть і років (ст. — століття, р. - рік, pp. - роки). Існують також такі загальноприйняті скорочення: т. - том, м. - місто, обл. -область, гр. — громадянин, с. - сторінки, акад. - академік, доц. — доцент, проф. - професор).

Слова „та інші", „і таке інше" всередині речення не скорочують. Не допускається скорочення слів „так званий" (т.з.), „наприклад" (напр.), „формула" (ф-ла), „рівняння" (р-ня), „діаметр" (діам.).

Наукові тексти відзначаються великою кількістю перерахувань (переліків), які складаються як із закінчених, так і незакінчених фраз. Незакінчені фрази пишуться з маленьких літер і позначаються арабськими цифрами або маленькими літерами із напівкруглою дужкою, що закривається. Є два варіанти оформлення таких фраз.

Перший варіант: перерахування складаються з окремих слів (або невеликих фраз без розділових знаків всередині), які пишуть в підбор з іншим текстом і відокремлюють один від одного комою. Наприклад:

Освітньо кваліфікаційний рівень: 1) бакалавр, 2) спеціаліст і 3) магістр.

Другий варіант: перерахування складаються із розгорнутих фраз і власними розділовими знаками. Тут частини перерахування найчастіше пишуться з нового рядка і відокремлюються один від одного крапкою з комою. Наприклад:

Освітньо кваліфікаційний рівень:

а) бакалавр;

б) спеціаліст;

в) магістр.

Коли частини перерахування складаються із закінчених фраз, вони пишуться із абзацними відступами, починаються з великих літер відокремлюються один від одного крапкою. Текст усіх елементів перерахування граматично підпорядковується головній ввідній фразі, котра передує перерахуванню. Основну ввідну фразу не можна переривати на прийменниках або сполучниках (на, із, від, те, що, як і т. ін.).