Визначте вид відношення між поняттями «верх» і «низ»:

а) відношення співпідпорядкування; б) відношення протилежності; в) відношення суперечності; г) відношення підпорядкування.

0. Поняття «безцінний» є:

а) позитивним; б) негативним.

0. Перехід від поняття «розумна людина» до поняття «лю-дина» є:

а) узагальненням поняття; б) обмеженням поняття.

0. Судження « Ми не склали це випробування» є:

а) загальноствердним судженням (А); б) загальнозаперечним судженням (Е); в) частковоствердним судженням (І); г) частковозаперечним судженням (О).

0. Поняття «закон» і «стаття закону» фіксують відно-шення:

а) роду і виду; б) частини і цілого.

0. Знайдіть поняття:

а) абсолютна свобода; б) смерть або свобода; в) свобода понад усе.

0. Обсяг поняття «гідність» є:

а) одиничним; б) загальним.

— 297 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

8. Логічна формула судження: «Якщо я складу іспит з філо-софії й у мене будуть гроші, я поїду відпочивати до Криму» виглядає таким чином:

а) а b с; б) ; в) .

8. Фігура силогізму:

Всі хірурги — лікарі. Всі лікарі — інтелігенти.

Деякі інтелігенти — хірурги. а) перша; б) друга; в) третя.

8. Два протилежних судження про один предмет можуть бути:

а) одночасно істинними; б) одночасно хибними;

в) будь-якими за істинністю.

2-Й РІВЕНЬ

1. Які з наведених прикладів фіксують відношення роду і виду, а які виражають відношення частини і цілого?

а) Школа. Випускний клас середньої школи; б) День. Доба.

2. Знайдіть поняття, які знаходяться у відношенні суперечності і протилежності до запропонованих понять:

а) дієслово минулого часу; б) південь.

3-Й РІВЕНЬ

1. Які вимоги висуває логіка до операцій визначення понять?

2. Що таке логічна помилка? Які види логічних помилок можна виділити?

3. Чи можна говорити про формалізовані мови як про спрощені фрагменти природних умов? Обґрунтуйте відповідь.

— 298 —

МОДУЛЬ ІІІ. ЛОГІКА

ВАРІАНТ 5

• РІВЕНЬ

0. Визначте вид відношення між поняттями «біле» і «не біле»:

а) відношення співпідпорядкування; б) відношення протилежності; в) відношення суперечності; г) відношення підпорядкування;

0. Поняття «брутальність» є:

а) позитивним; б) негативним.

0. Перехід від поняття «надія» до поняття «остання надія» є:

а) узагальненням поняття; б) обмеженням поняття.

0. Судження «Людина має право на життя» є:

а) загальноствердним судженням (А); б) загальнозаперечним судженням (Е); в) частковоствердним судженням (І); г) частковозаперечним судженням (О).

5. Знайдіть поняття «змія», «податок», «кохання», «від-мінник»?

а) цей студент — відмінник; б) шалене кохання; в) потрібно зателефонувати.

5. Поняття «ненависть» і «почуття» фіксують відношення:

а) роду і виду; б) частини і цілого.

5. Знайдіть поняття:

а) складне судження; б) складно жити у світі;

в) складнощі загартовують.

— 299 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

8. Умовивід «Усі люди смертні. Сократ — людина. Отже, Сократ смертний» є:

а) індукцією; б) дедукцією; в) аналогією.

8. «Оранжерейні рослини люблять тепло. Ці рослини лю-блять тепло. Отже, ці рослини оранжерейні»? Цей сило-гізм:

а) істинний; б) хибний.

8. У силогізмі:

Рух — вічний.

Ходіння до інституту — рух. Отже, ходіння до інституту вічне.

порушений закон: а) тотожності;

б) несуперечності; в) виключеною третью.

2-Й РІВЕНЬ

1. Які з наведених прикладів фіксують відношення роду і виду, а які виражають відношення частини і цілого?

а) Частина України. Частина Європи; б) Сільське господарство. Тваринництво.

2. Знайдіть поняття, які знаходяться у відношенні суперечності і протилежності до запропонованих понять:

а) ввічливість; б) спека.

3-Й РІВЕНЬ

1. Назвіть прийоми, що подібні до визначення і які інколи за-мінюють його. Наведіть приклади таких прийомів.

2. Чи може правильне міркування мати хибний висновок? Об-ґрунтуйте відповідь.

3. У чому полягає сутність методу формалізації?

— 300 —

МОДУЛЬ ІІІ. ЛОГІКА

ВАРІАНТ 6

• РІВЕНЬ

0. Визначте вид відношення між поняттями «кохання» і «сум»:

а) відношення співпідпорядкування; б) відношення протилежності; в) відношення суперечності; г) відношення перетинання.

0. Поняття «жадібність» є:

а) позитивним; б) негативним.

0. Перехід від поняття « остання надія» до поняття «на-дія» є:

а) узагальненням поняття; б) обмеженням поняття.

0. Судження « Він мав право цього не робити» є:

а) загальноствердним судженням (А); б) загальнозаперечним судженням (Е); в) частковоствердним судженням (І); г) частковозаперечним судженням (О).

0. Знайдіть поняття:

а) яскрава зірка; б) зірка згасла; в) сонце — це зірка.

0. Умовивід «Ця тварина — лев, отже, ця тварина — хижак» є:

а) простим категоричним силогізмом; б) ентимемою; в) умовно-категоричним силогізмом.

0. Яка помилка є у наступному визначенні: «Наступ — кра-щий засіб захисту»:

а) утримує «порочне коло»;

— 301 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

б) занадто широке; в) занадто вузьке.

8. Судженню: «Якщо свідок на суді говорить правду, то він є або правдива людина, або боїться звинувачення за брехли-ві свідчення» відповідає формула:

а) а b с; б) ; в) .

8. Знайдіть поняття:.

а) студент першого курсу СДПУ; б) Я — студент; в) деякі студенти вивчають логіку.

10. Зайвим у наведеному списку є:

а) поняття; б) уявлення; в) судження.

2-Й РІВЕНЬ

1. Які з наведених прикладів фіксують відношення роду і виду, а які виражають відношення частини і цілого?

а) Клас. Класна дошка, б) Корінь слова. Частина слова.

2. Знайдіть декілька понять, які були б співпідпорядкованими до наведених (по відношенню до деякого третього родового поняття):

а) європейська країна; б) сонце.

3-Й РІВЕНЬ

1. Які існують помилки у поділі понять? Охарактеризуйте їх.

2. Чи може неправильне міркування мати істинний висновок? Обґрунтуйте відповідь

3. У чому полягає специфіка логічних констант і змінних?

— 302 —

МОДУЛЬ ІV.

ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

Тема 1. Основи теорії релігії

План

1. Релігієзнавство як наука та навчальна дисципліна.

2. Елементи та структура релігії.

3. Функції та роль релігії в суспільстві.

1. Релігієзнавство як наука та навчальна дисципліна

Є знання, які потрібні спеціалістам для успішної діяльності у своїй галузі, але є знання, без яких неможливе становлення кожної людини як особистості, формування її духовної культури. Саме до таких належить релігієзнавство.

Релігієзнавство як комплексна та відносно самостійна галузь знання складалася, починаючи з XIX ст., незважаючи на те, що відпо-відні знання накопичувалися протягом століть. Воно складалося на межі загальної та соціальної філософії, історії філософії, психології та інших наук. Релігієзнавство вивчає закономірності виникнення, розвитку та функціонування релігії, її структури та різні компонен-ти, її різноманітні феномени, як вони поставали в історії суспіль-ства, взаємозв’язок та взаємодію релігії та інших галузей культури. Головним у ньому є філософський зміст, оскільки, по-перше, цен-тральне місце в ньому займає розробка універсальних понять і теорій об’єкта, по-друге, дослідження релігії звертається до філософсько-світоглядних питань про людину, світ, суспільство. У релігієзнавстві існує ціла низка підрозділів, основними серед яких є філософія, со-ціологія, психологія тощо. Філософія розкриває глибинні сутнісні властивості релігії; соціологія, психологія, феноменологія, історія до-зволяють побачити, яким чином вона виявляється на різних рівнях, як вона виражається в різних релігійних феноменах.

— 303 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Філософські концепції релігії. Вагомий внесок у дослідження феномену релігії зроблений відомим німецьким класичним філосо-фом XIX ст. Г. Гегелем. Одним з перших вихідних принципів нового осмислення релігії стало його положення про те, що всесвітня істо-рія здійснюється в духовній сфері, в тому смислі, що субстанціаль-ним тут є «дух та процес його розвитку», а не матеріальна природа. Поширюючи визначення природи духа, Гегель відзначає, що «як субстанцією матерії є вага, так субстанцією духа є свобода». Поняття свободи він розкриває через визначення , яке дається її антиподу. Несвобода — це злиття людини з природою, її повна залежність від неї. Чим більше вона перебуває «в безпосередньому та некультурно-му стані», тим більше її визначають «імпульси, які вкладені приро-дою», тим менше вона вільна.

Розглядаючи далі всесвітню історію як прогрес в усвідомленні свободи, а свободу як субстанцію духа, Гегель в цьому саморозкрит-ті духу бачить внутрішню кінцеву мету історії. Таким чином, шлях розвитку свідомості індивіда від несвободи до свободи, (який, за Гегелем, безпосередньо пов’язаний із розвитком релігійної свідомос-ті) виявляється внутрішньо необхідним подоланням людиною своєї залежності від домінуючих над нею сил природи.

Релігія, за Гегелем, — одна з форм саморозкриття абсолютного духу. Вона проходить наступні стадії розвитку:

— безпосередня релігія (примітивна, нижча, несправжня форма релігії, проте елементи вірувань, які виникли тут, отримують подальший розвиток),

— субстанціальні релігії,

— християнство — релігія істини.

Г. Гегелем вперше починається застосовуватись діалектика єд-ності протилежностей, які містяться у віронавчальних мотивах і практиці цієї релігії.

Він зауважує, що християнську релігію то докоряли, то прослав-ляли за те, що вона зуміла пристосуватися до самих несхожих звича-їв, до найрізноманітнішого складу і побудови життя. Колискою її стає розбещеність римської держави, і вона приходить до влади тоді, коли імперія йде назустріч своєму кінцю, причому непомітно, щоб падіння її було затримано християнською релігією, навпаки, завдяки цій по-дії галузь останньої поширюється і в один час вона постає і як релігія надвитончених римлян і греків, під час рабства, і як релігія найбільш

— 304 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

диких, але й найвільніших варварів. Вона була і релігією італійських держав у найпрекрасніші часи їх відвертої свободи у середні віки, і в поміркованих монархіях Європи в Новий час, рівно і як релігією найбільш пригнічених кріпаків та їх панів: і перші, й інші ходять до однієї церкви.

Іспанці, які йшли за хрестом, знищували цілі людські покоління, англійці, спустошуючи Індію, співали християнські гімни-подяки. В її лоні народились і виросли кращі витвори мистецтва, а розвиток наук дорівнював безбожжю.

У будь-якому кліматі розквітало дерево хреста, скрізь воно пус-кало коріння, скрізь давало плоди, з релігією пов’язували народи ра-дощі життя, і найбільш безвихідний смуток знаходив в ній їжу для себе і виправдання.

Дослідженням релігії займався і німецький філософ Л. Фейєр-бах. Для Л. Фейєрбаха природа є первинною інстанцією і існує об’єк-тивно. Поза нею не існує нічого, в тому числі і тих вищих істот, які релігійна фантазія ставить понад природою та людиною. Для нього релігія — це дитяча сутність людства. Але дитина свою сутність лю-дини розглядає як щось стороннє. Людина, оскільки вона є дитиною, об’єктивує себе як іншу людину.

Філософськи осмислюючи природу бога, Л. Фейєрбах встанов-лює, що бог є об’єктивованою сутністю людини, втіленням її якостей, яка протягом тривалого процесу абстрагування фантастично осмис-лювалася як інший об’єкт, інша, яка стоїть над ним, істота. Бог люди-ни такий, як і її власні думки та прагнення. Про людину ми можемо судити по богу, а про бога — по людині. Природа божественного, за Л. Фейєрбахом, своєрідна сутність людського. Історичний прогрес релігії пов’язаний з тим, що все, що уявлялося більш ранній релігії об’єктивним, тепер здається суб’єктивним, те, що раніше вважалося божественним, тепер вважається людським. Явища дійсності стають об’єктами релігії не через їх адекватне відображення в психіці, а на-впаки: шануються людиною лише настільки, наскільки вони викрив-ляються.

Аналіз релігії, здійснений К. Г. Юнгом та Е. Фромом, відбувався на межі філософії та психології. Так, аналітична система К. Г. Юнга розглядає релігійні уявлення як продукти «колективного несвідомо-го», а останнє — як «базовий релігійний феномен». Колективне несві-доме ідентично у всіх людей і утворює тим самим загальну підставу

— 305 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

психічного життя кожного, будучи за своєю природою надособистіс-ним. Зміст колективного несвідомого відкривається свідомості лю-дей через архетипи, під якими розуміються форми й образи, колек-тивні за своєю природою, які зустрічаються практично по всій землі як складові елементи міфів і які в той же самий час є автохтонними індивідуальними продуктами несвідомого походження. Вони можуть заявляти про себе у фантазії, в художній творчості, медіумічному трансі, в містичному досвіді; для Юнга як психіатра, не останню роль грає поява архетипів у психічних продуктах патологічного характе-ру. Архетипи знаменують собою зустріч свідомості з несвідомим, що і є початковим релігійним досвідом і створенням вихідного матері-алу для формування міфів, казок, релігійних вчень і символів. Юнг підкреслює спонтанну активність проявів колективного несвідомого. Вони не утворюються індивідами, а примусово занурюються у сві-домість індивіда. Ці вторгнення носять характер нумінозного пере-живання (поняття нумінозного Юнг запозичує в Рудольфа Отто). Нумінозне охоплює людину і ставить її під свій контроль; вона тут, скоріше, жертва, ніж творець нумінозного. Якою б не була його причина, нумінозне виступає як незалежні від волі суб’єкта умови. Відповідно релігія, за Юнгом, — це, в першу чергу, поняття, що озна-чає особливу настанову свідомості, зміненої досвідом нумінозного, в свою чергу, людина релігійна, — це людина, яка бере до уваги і ста-ранно спостерігає певні чинники, які впливають на неї (маються на увазі незалежні від її свідомого наміру чинники психічного життя).

У той же час релігія не тільки служить вираженням подібного до-свіду, але і виконує важливу функцію захисту свідомості від цих «ди-намічних чинників» психічного життя, які не підкоряються свідомій волі індивіда і нерідко деструктивно впливають на свідоме Я. Людині притаманний таємний страх перед невідомими небезпеками душі, і тому є численні віронавчання і церемонії, які існують із єдиною ме-тою — захиститися від несподіваного, небезпечного, що приховується в несвідомому. Їхня захисна функція забезпечується тим, що в міфоло-гіях і віровченнях людина зіштовхується не з безпосереднім досвідом,

• з його переробленим матеріалом, тобто має справу не з природними,

• з культурними символами. Якщо індивідуальний досвід, в якому ви-никають природні символи, обтяжений випадковими нашаруваннями, ірраціональний і безсистемний, то віровчення являють собою коди-фіковані і догматизовані форми первісного релігійного досвіду. Зміст

— 306 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

досвіду освячується і звичайно застигає в жорстокій, часто добре роз-робленій структурі. Таким чином, догмат зобов’язаний своїм існуван-ням, з одного боку, так званому безпосередньому досвіду одкровення, а з іншого — співробітництву багатьох розумів, яке не припинялося протягом століть. Культурні символи, «завдяки тисячолітнім зусил-лям людського духу», виявилися покладеними у всеохоплюючу сис-тему думок. Подібні системи складають головні цінності духовної культури людства. До них відносяться не тільки міфології і релігійні віровчення; не в останню чергу К. Г. Юнг відносить до подібних сис-тем культурних символів також ритуали і релігійні організації; тому протестантизм, зокрема, одержує закид у тому, що, зруйнувавши церк-ву і сильно редукувавши обрядність, він залишив своїх прихильників беззахисними перед стихією ірраціонального світу психічного життя.

Проте системи релігійних символів покликані не тільки захища-ти індивіда від колективного несвідомого, але й прокладати шляхи до нього. Вони відкривають людині шлях до розуміння божественного й одночасно охороняють від безпосереднього з ним зіткнення. З погляду Юнга, останнє є значно важливішим для сучасної раціональної людини, яка втратила зв’язок з ірраціональними за своєю природою життєвими основами власної душі. У цьому — приваблююча сила релігії. Тому ре-лігія являє собою також відношення до вищих і сильніших за впливом цінностей, будь вони позитивними або негативними. Відношення до них може бути як довільним, так і мимовільним, тобто ви можете свідо-мо прийняти ту цінність, якою ви вже одержимі несвідомо. Наділений у вашій системі найбільшою силою чинник — це і є Бог, оскільки Богом завжди називається, переважаючий всі інші, психологічний чинник.

К. Г. Юнг намагається посісти нейтральну позицію в питаннях віри і безвір’я, стверджуючи, що психолога цікавить факт існування і закріплення в культурі певних уявлень, а не проблема відповідності цих уявлень деякій дійсності. Наприклад, говорячи про мотив непо-рочного зачаття, психологія цікавиться винятково фактом наявності такої ідеї; її не займає питання про істинність або хибність цієї ідеї в будь-якому іншому смислі.

«Гуманістичний психоаналіз» німецько-американського філосо-фа, соціолога і психолога Е. Фрома (1900–1980) переосмислює сим-воліку несвідомого, акцентуючи увагу на протиріччях людського існування, конфліктних ситуаціях, викликаних соціокультурними чинниками в суспільстві тотальної відчуженості. Поняття релігії

— 307 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

отримує широке тлумачення. Неправомірно зводити релігію тільки до тих систем, у центрі яких знаходяться Бог і надприродні сили; крім монотеїстичних існувала й існує низка інших релігій. І світські систе-ми, такі, як сучасний авторитаризм, психологічно необхідно віднести до релігійних. Релігію Фром розуміє як будь-яку систему поглядів і дій, якої дотримується якась група людей і яка надає індивіду сис-тему орієнтації й об’єкт поклоніння. Релігійність вбачається в будь-якому служінні ідеалам, незалежно від того, вклоняється людина ідолам, богам і святим, або вождям, класу, нації і партії, або успіху, багатству і силі. Будь-яка людина є релігійною, а релігія притаманна усім історичним епохам. Однією з різновидів релігії Е. Фром вважає невроз. Він перевертає формулу З. Фрейда, який вважав релігію ко-лективним неврозом, і трактує невроз як особисту форму релігії або, точніше, як регресію до примітивних форм релігії, що знаходиться в конфлікті з офіційно визнаними формами релігійної думки.

• Фром розрізняє авторитарну і гуманістичну релігії. Автори-тарною релігію робить ідея, відповідно до якої людина повинна ко-ритися зовнішній силі, що панує над нею. Головна чеснота такої ре-лігії — слухняність, головний гріх — непокора. На думку Е. Фрома, підкорення могутній владі являє собою один із засобів, за допомогою якого людина запобігає почуттям самотності та власної обмеженості. Цим актом підкорення вона втрачає свою незалежність і цілісність індивіда, але знаходить почуття безпеки і захищеності завдяки силі, яка вселяє страх і благоговіння та частиною якої вона ніби стає. Гуманістична релігія, навпаки, зосереджена на людині та її здібнос-тях, орієнтуючи індивіда на самостійність і віру у власні сили, на ре-алізацію свого потенціалу; вона підтверджує цінність людської осо-бистості, право людини на щастя і свободу. Релігійне переживання такого роду релігії є переживанням єдності з усім існуючим, засно-ване на родинному ставленні до світу, усвідомленому за допомогою мислення і любові. Гуманістична релігія розвиває здібності любові до ближнього і до самого себе, почуття солідарності з усіма живими іс-тотами. Метою людини в такій релігії є досягнення найбільшої сили,

• не найбільшого безсилля, чеснотою — самореалізація, а не покора.

• Фром вважає, що релігійний досвід не обов’язково пов’язаний з теїзмом, і ідею Бога розглядає як символічну. Проте безбожництво, з його точки зору, не означає безрелігійності, і власну концепцію пси-хоаналізу Е. Фром оголошує «новою теологією».

— 308 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

2. Елементи та структура релігії

Що таке релігія? На яких підставах ті або інші погляди, ідеї, дії можна вважати релігійними? Різні мислителі по-різному виділяють пріоритетні сфери в релігії. Одні вважають, що фундаментальним ядром релігії є релігійна свідомість з її основною складовою — вірою, інші як пріоритет виділяють релігійні культи, треті — релігійні орга-нізації або релігійну діяльність, причому багато дослідників наполя-гають на синтезі усіх складових.

Розглянемо релігійну свідомість. Багато дослідників з необхідніс-тю пов’язують релігійну свідомість з вірою (часто релігійна людина — віруюча людина). Однак, в цьому міститься наступна проблема — і нерелігійні люди можуть бути віруючими (наприклад, комуністи). Будь-яка віра має свій предмет. Віра — активне емоційне та оціночне ставлення до свого предмету, неодмінно охоплює і вольовий процес та виявляється в тій чи інший поведінці особистості. Віра як складо-вий елемент вольового вибору виражає стверджувальну силу духу. Вона необхідна людині для мобілізації її духовних та фізичних сил в певній проблематичній ситуації: при нестачі інформації, відсутності достатніх логічних доведень, при наявності сумнівів тощо. Розум об-межений. Вже при вивченні природи ми часто зіткаємося з тим, що можна назвати ірраціональним. В. Гьоте зауважував, що «природа не поділяється без остачі на розум», наприклад, в фізиці «індетермі-нізм» розуміється як відхилення від принципу суворої причинності в так званому мікросвіті. Обмеженість розуму виступає з особливою ясністю по відношенню до людини.

В людині є дуже багато позараціонального знання, тобто знання, яке не визначається раціональним знанням і не залежить від нього, тобто не є справжнім знанням, яке має велике значення в нашому житті. Сюди відноситься все те, що підказує нам наше серце, відчут-тя, інтуїція. Б. Паскаль: «серце надає нам знання, про підстави якого нічого не знає наш розум». Предметом релігійної віри є надприродне. Згідно з основними релігійними концепціями, надприродне не під-лягає законам оточуючого світу, знаходиться по той їх бік та руйнує природній перебіг подій. До надприродного не можна застосувати звичайні критерії емпіричної вірогідності. Це яскраво постулював Тертулліан в тезі: «Вірую, оскільки неймовірно». Віра — це особли-вий психологічний стан впевненості в досягненні мети, в істинності ідеї за умови дефіциту точної інформації про досяжність поставленої

— 309 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

мети, про кінцевий результат події. В ній міститься очікування здій-снення бажаного. Даний психологічний стан виникає в ситуації ймо-вірності, коли існує можливість для успішної дії, його успішного результату і знання про цю можливість. Якщо подія відбулася або стало зрозуміло, що вона неможлива, якщо істинність або хибність ідеї доведена, віра вгасає. Віра виникає з приводу тих процесів, по-дій, ідей, що мають для людей істотно значимий зміст, і являє собою сплав когнітивного, емоційного і вольового моментів. Оскільки віра з’являється в ситуації ймовірності, дія людини в ній пов’язана з ри-зиком. Незважаючи на це, вона виступає важливим фактом інтегра-ції особистості, групи, маси, стимулом рішучості й активності людей. Що, власне кажучи, розуміється під релігійною вірою? Насамперед, внутрішня впевненість в існування вищої істоти, вищої сили, всемо-гутнього бога (або богів), бога, який створив світ, такого, який надав норми моралі, який карає та врятовує. Релігія надає детальні норми поведінки в основних сферах життя, аж до гігієнічних. Вона містить в собі конкретні твердження про побудову або походження світу. Релігійні догми та норми, які викладені в будь-якому священому зі-бранні догм (Старий Заповіт, Євангеліє, Коран) вважаються надани-ми Богом. В основі релігійної віри міститься саме це ствердження про існування Божества, якому притаманні означені властивості, та про істинність його догм. Це твердження, яке розглядається з гносеоло-гічної точки зору, є судженням інтуїтивним, яке не можна перевірити шляхом досвіду. Істинність будь-якого твердження, яке не містить-ся в священій збірці догм, доводиться дискурсивним зведенням до цього джерела. Таке твердження, канонізоване церквою, стає догма-том. І вже тут виникають ускладнення: серед тверджень, релігійно-го вчення, які визнаються безумовно істинними, зустрічаються такі, які містять логічні (або хоча б дискурсівні) неузгодженості і також внутрішні суперечності, які не вирішуються раціонально. Найбільш відомою є наступна антиномія: чи може всемогутній Бог утворити ка-міння, яке не в змозі потім підняти? Будь-яка відповідь «так» чи «ні» означає, що він не всемогутній в тому чи іншому відношенні. В релі-гійній свідомості питання, яке обговорюється, залишається серед тих, відносно яких неможна вимагати раціональної відповіді. Єдиною від-повіддю залишається відсилання до ірраціональної сутності релігії. Іншою рисою догм, які приймаються, є їх протиріччя із такими, що поступово розкриваються людиною, властивостями фізичного світу,

— 310 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

тобто із позитивним знанням. Віра в диво є необхідним елементом ре-лігійності. Б. Паскаль в «Думках» писав: «Де твій Бог? Дива його ви-значають та суть сяяння його». До того ж Паскаль наводить слова св. Августина: «Я не був би християнином, якщо б не існувало дива», — і зауважує: «Неможна розумно міркувати проти дива». Це, ймовірно, треба розуміти так, що потрібно повірити в дива всупереч розуму, або ж відмовитися від релігійності. Віра всуперіч розуму надається звер-ху, як одкровіння.

Релігійна свідомість містить в собі звичайні людські почуття ко-хання, страху, радості, надії. Особливості цій свідомості надає її осо-блива направленість на об’єкт її віри. Наприклад, релігійна любов — це притаманне всім людям почуття любові, звернене на релігійний об’єкт. Релігійний страх — це звичайний трепет серця, але пов’язаний

• ідеєю божої кари (У. Джемс).

• принципі, всі релігієзнавці погоджуються з тим, що релігійна свідомість відрізняється від інших форм своєю інтенціональністю. Розбіжності починаються при тлумаченні джерел цієї свідомості. Представники богословсько — теологічної думки вважають витока-ми релігійної свідомості надприродне, представники філософської думки — природне.

Релігійна свідомість на концептуальному рівні — концептуалі-зована свідомість — це спеціально розроблена свідомість, свідомість, яка систематизавана у вигляді сукупності понять, ідей, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій. До її складу входять: 1) більш-менш упорядковане вчення про Бога (богів), світ, природу, суспіль-ство, людину, цілеспрямовано розроблене фахівцями (віровчення, теологія, богослов’я, символи віри тощо); 2) здійснювана відповідно до принципів релігійного світогляду інтепретація економіки, політи-ки, права, моралі, мистецтва, тобто релігійно-економічні, релігійно-політичні, релігійно-правові, релігійно-етичні, релігійно — естетичні та інші концепції (теологія праці, політична теологія, церковне право, моральне богослов’я тощо ); 3) релігійна філософія, що знаходиться на стику богослов’я і філософії (неотомізм, персоналізм, християн-ський екзистенціалізм, християнська антропологія, метафізика все-єдності ін.).

Релігійна діяльність. Наступним структурним елементом релігії є релігійна діяльність. Варто розрізняти нерелігійну і релігійну діяль-ність релігійних індивідів, груп, інститутів і організацій. Нерелігійна

— 311 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

діяльність здійснюється у позарелігійних галузях: економічній, ви-робничій, фаховій : політичній, державній, художній, науковій. Вона може бути релігійно забарвлена, в якості одного з її мотивів може ви-ступати релігійний мотив. Але за об’єктивним змістом, предметом і результатам — це позарелігійна діяльність.

Релігійна діяльність посідає своєрідне місце в системі суспільної діяльності. Визначають два види релігійної діяльності: позакультова і культова. Позакультова здійснюється в духовній і практичній сфе-рах. Духовну позакультову діяльність становить розробка релігійних ідей, систематизація й інтепретація догматів теології, богословських творів тощо. Різновидами практичної позакультової діяльності є ви-робництво засобів релігійного культу, місіонерство, участь у роботі соборів, викладання богословських дисциплін у навчальних закла-дах (школах, університетах, духовних навчальних закладах), управ-лінська діяльність у релігійних організаціях і інститутах, пропаганда релігійних поглядів через пресу, радіо, телебачення, релігійна пропа-ганда в сім’ї та в інших контактних групах. Варто підкреслити, що, як правило, у позакультову діяльність у більшій або меншій мірі прони-кають й елементи культу.

Найважливішим видом релігійної діяльності є культ. Його існу-вання визначається відповідними релігійними уявленнями, ідеями, догматами. Релігійна свідомість постає у культі, насамперед, у вигляді культового тексту, до якого відносяться тексти Священного Писання, Священного Переказу, молитов, псалмів тощо. Відтворення цих тек-стів під час відправлення культу актуалізує у свідомості учасників ре-лігійні уявлення і міфи. Проаналізований з погляду існування культ може бути охарактеризований як «драматизація релігійного міфу». У мистецтві (наприклад, у театрі) відтворення художнього тексту, яким би точним і майстерним воно не було, не усуває умовності ситуації дії. А драматизація тексту в релігійному культі пов’язана з вірою в дійсне вчинення описаних у міфі подій, у повторювальність цих подій, у при-сутність міфологічних персонажів, в одержання відповіді від визна-них об’єктивними істот, у ідентифікацію з ними. Предметом культо-вої діяльності стають різноманітні об’єкти і сили, що усвідомлюються у формі релігійних уявлень. У якості предметів культу в релігіях різ-них типів, у різних релігійних напрямках і конфесіях виступали ма-теріальні речі, тварини, рослини, ліси, гори, ріки, Сонце, Місяць та ін.

• відповідними властивостями і зв’язками. Різноманітні процеси та

— 312 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

явища можуть поставати у якості предмета культу й у вигляді гіпос-тазованих духовних істот-духів, богів, єдиного всемогутнього Бога. Різновидами культу, зокрема, є ритуальні танці навколо зображень тварин, предметів полювання, заклинання духів тощо (на ранніх ста-діях розвитку релігії); богослужіння, релігійні обряди, проповідь, мо-литва, релігійні свята, паломництва (у розвинених релігіях).

Результатом культової діяльності є, насамперед, задоволення ре-лігійних потреб, пожвавлення релігійної свідомості. У свідомості ві-руючих за допомогою культових дій відтворюються релігійні уявлен-ня, символи, міфи, збуджуються відповідні емоції. Культ може стати чинником динаміки психологічних станів віруючих: відбувається перехід від стану пригніченості (занепокоєння, незадоволеності, вну-трішньої розірваності, скорботи, туги) до стану полегшення (задово-леності, заспокоєності, гармонії, радості, припливу сил). У культовій діяльності відбувається реальне спілкування віруючих один з одним, вона є засобом замкнення релігійної групи. Під час відправлення культу задовольняються й естетичні потреби. Ікона, що має художню цінність, архітектура й оздоблення храму, читання молитов і псал-мів — усе це може приносити естетичну насолоду.

Релігійні відносини. Відповідно до різноманітних видів діяль-ності укладаються відносини позарелігійні та релігійні. Протягом ви-конання економічної, політичної, державної, просвітницької та іншої діяльності релігійні індивіди, групи, інститути вступають у відповід-ні цим видам активності зв’язки. У такого роду зв’язках можливий релігійний смисл, проте за об’єктивним змістом вони позарелігійні.

Релігійні відносини — це відносини в духовній сфері, які скла-даються на підставі релігійної свідомості, реалізуються й існують за допомогою релігійної діяльності. Їх носіями можуть бути індивіди, групи, інститути, організації.

Носіями релігійних відносин у залежності від ступеню впливу релігії могли бути етнос, сім’я, стан, клас, фахова група або частини зазначених груп, тобто такі соціальні і політичні об’єднання, пред-ставники яких відносять себе також до одного загального віроспо-відання. Особливо велику роль у зберіганні і відтворенні релігійних відношень відігравали соціальні групи, що виділялися за релігійною ознакою, — варна брахманів у давньоіндійському суспільстві, жерці в рабовласницьких державах Європи, стан духівництва в середньо-вічних феодальних монархіях тощо.

— 313 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Релігійні відносини можуть мати різний характер — солідарнос-ті, толератності й нейтралітету, конкуренції, конфлікту і боротьби, нерідко із сильною тенденцією релігійного фанатизму. Проте навіть при «мирному співіснуванні», як правило, є уявлення про перевагу даного об’єднання, конфесії, напрямку, релігії.

Релігійні організації. В якості інстанцій, які регламентують релі-гійну діяльність, виступають інститути й організації. Для «орієнтації» у позарелігійних галузях створюються економічні інститути (напри-клад, «Банк святого духу» у Ватикані), політичні партії (християнські, ісламські та ін.), профспілки, жіночі, молодіжні та інші формування.

Складаються організації й у релігії. У первісній спільноті релі-гійних організацій не було. Керували релігійними церемоніями спо-чатку старійшини роду і племені. Поступово з’являлися виконавці культу: шамани, знахарі й ін. Укладалися релігійні групи — «таємні спілки», що не збігалися з етнічними спільностями. У міру диферен-ціації суспільства, поділу праці поступово утворився стан жерців, а разом із ним, — релігійні організації.

Послідовники певного віросповідання складають релігійну спільність. У межах спільності на основі різноманітних видів діяльно-сті — культової і позакультової — виділяється ціла система релігій-них субгруп. Існування і функціонування спільності як єдиного ціло-го забезпечується організацією.

На основі вивчення християнства, виділені наступні типи релі-гійних об’єднань: церква, секта, деномінація, установлена секта, міс-терія й ін.

Церква являє собою порівняно широке об’єднання, приналеж-ність до якого визначається, як правило, не вільним вибором інди-віда, а традицією. Звідси визнання можливості кожної людини стати членом церкви. У багатьох церквах члени діляться на духівництво і мирян. Позиції і ролі, ступені і градації упорядковані за ієрархічним й авторитарним принципами.

Секта виникає як опозиція стосовно тих або інших релігійних напрямків. Для неї характерна претензія на винятковість своєї ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей, настанов. З цим пов’язані настрої виключеності, а нерідко і тенденція до ізоляціонізму. Різко виражене прагнення до духовного відродження. Підкреслюється рів-ність усіх членів, оголошується принцип добровільності об’єднання, робиться акцент на «обертанні», що передує членству. Історична

— 314 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

доля сект неоднакова. Одні з них через певний проміжок часу, при-пиняють своє існування. Інші з часом перетворюються на інші типи.

Деномінація може розвиватися з інших типів об’єднань або укла-датися із самого початку в такій якості. Її ідейні, культові й організа-ційні принципи формуються в опозиції до церкви і секти. Зберігаючи акцент на «обраності» членів, вона визнає можливість духовного від-родження для будь-якого віруючого. Ізоляція від «світу» і замкну-тість усередині релігійної групи не вважається обов’язковою ознакою «щирої» релігійності. Хоча і висувається принцип постійного і суво-ро контрольованого членства, відповідно до яких наказується актив-ність, насамперед, у релігійній діяльності, спостерігається тенденція до з’єднання зі «світом», послідовники закликають до активної участі у житті суспільства. Деномінації властива чітка організація як по го-ризонталі, так і по вертикалі.

3. Функції та роль релігії в суспільстві

Релігія виконує цілу низку функцій й відіграє певну роль в житті суспільства. Функції — це способи дії релігії в суспільстві, роль — су-марний результат, наслідки виконання нею функцій. Виділяють де-кілька функцій релігії:

— Світоглядна. Цю функцію релігія реалізує, завдяки, насам-перед, наявності в ній певного типу поглядів на людину, сус-пільство, природу. Релігія містить в собі світовідчуття (емо-ційне прийняття або відвернення світу в цілому та окремих явищ та процесів в ньому), світовідношення (оцінку), світо-споглядання (відображення світу у відчуттях та сприйнятті), світорозуміння (пояснення світу).

— Компенсаторна. Ця функція є суттєвою в плані перебудови свідомості. У сучасних умовах важливе значення має психо-логічний аспект компенсації — зняття стресу, катарсис, ме-дитація, духовна насолода, навіть в тому випадку, коли пси-хологічний процес починає рух з ілюзії. В умовах сучасного відчуженого світу роз’єднаність та ізоляція замінюються на братство, безособові, речові відносини компенсуються осо-бистісним богоспілкуванням та спілкуванням в релігійній групі, церковна благодійність, милосердя пом’якшують нега-разди знедолених тощо.

— 315 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

— Культурологічна. Релігія, яка є складовою культури, вико-нує культурологічну функцію. Так, часто зміст культурних цінностей заданий релігійною свідомістю. Вони організу-ються навколо релігійної свідомості, наповнені відповідними образами, уявленнями, міфами. В якості матеріальних носі-їв виступають: священна література, ритуальні тексти, засо-би культу (ідол, ікона тощо), твори мистецтва. Під впливом релігії утворюються релігійні філософія, мораль, мистецтво. Релігія сприяє розвитку писемності, книгодрукуванню, забез-печує зберігання та розвиток цінностей релігійної культури, їх передачу від покоління до покоління.

— Легітимуюча. Ця функція означає узаконення деяких сус-пільних ладів, інститутів (державних, політичних, правових та ін.), відносин, норм, як таких, якими вони мають бути і , навпаки, ствердження неправомірності будь-яких з них.

Виокремлюють й інші функції релігії.

Результат, наслідок виконання релігією її функції, тобто її роль, значимість її дії були і є різними. Роль релігії неможна вважати за-садничою, хоч вона впливає (інколи, — суттєво) на економічні від-носини та інші сфери суспільного життя Вона санкціонує певні по-гляди, діяльність, відношення, інститути. Релігійний фактор впливає на економіку, політику, державу, міжнаціональні відносини, сім’ю, культуру через діяльність релігійних індивідів, груп, організацій. Відбувається накладання релігійних відносин на інші суспільні від-носини.

Ступінь впливу релігії не є одвічно даною, а змінюється в кон-тексті процесів сакралізації та секуляризації. Сакралізація означає втягнення у сферу релігійного санкціонування форм суспільної та індивідуальної свідомості, діяльності, відносин тощо. Секуляризація, навпаки, призводить до послаблення впливу релігії на суспільну та індивідуальну свідомість, до обмеження санкціонування різноманіт-них видів діяльності, поведінки, відносин тощо. Зазначені процеси не є лінійними, несуперечливими. Вони різні як в окремих соціокуль-турних регіонах, так і в різних часових межах, відповідно, різною ви-являється і роль релігії.

— 316 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Який із підходів до аналізу феномену релігії Вам уявляється найбільш правильним? Чому?

2. Визначте основні переваги і недоліки кожного з підходів до дослідження релігії.

3. Що таке релігійна свідомість? Чи можна ототожнювати релі-гійну людину та віруючу людину?

4. Які з основних елементів структури релігії Ви вважаєте голо-вними, а які другорядними? Чому?

5. Які, на Вашу думку, основні функції виконує релігія в сучас-ному українському суспільстві? Її роль посилилась чи стала більш слабкою?

Теми для написання рефератів

1. Філософські та соціологічні інтерпретації релігії.

2. Психологічні та антропологічні концепції релігії.

3. Суттєві характеристики релігії.

4. Індивід та особистість в релігії.

5. Релігія та суспільство.

6. Релігія в системі культури.

Література

1. Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990.

2. Гараджа В. И. Социология религии: Учебное пособие. — М.: Наука,

1996.

3. Гегель Г. Философия религии. — М., 1977.

2. Джеймс В. Многообразие религиозного опыта. — СПб., 1993.

4. Калінін Ю. А., Харьковщенко Е. А. Релігієзнавство: Підручник. — К.: Наукова думка, 1997.

4. Калінін Ю. А. Релігієзнавство: Курс лекцій. — К.: ВІПОЛ, 1996.

5. Релігієзнавство. — К.: Академія, 2000.

6. Релігієзнавство / Під ред. М. Законовича. — К., 2000.

7. Релігієзнавство / Під ред. М. Бублика. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

4. Релігієзнавчий словник / Під ред. А. Колодного, Б. Лобовика. — К.: Четверта хвиля, 1996.

10. Религия и общество. Хрестоматия. — М., 1996.

11. Фрейд З. Психоанализ. Религия. Культура. — М.,1991.

10. Юнг К. Г. Психология и религия. // Юнг К. Г. Архетип и символ. — М., 1991.

10. Яблоков И. Н. Основы религиеведения: Учебник. — М.: Выс шая шко-ла, 1994.

— 317 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Тема 2. Первісні форми релігії

План

1. Загальна характеристика первісних форм релігії.

2. Ранньоістиричні форми релігії та родоплеменні культи: фе-тишизм, тотемізм, табу, магія, анімізм.

3. Шаманізм.

1. Загальна характеристика первісних форм релігії

Говорячи про ранні форми релігії, ми спираємося на опосередко-вані свідчення археологічних розкопок та спостереження етнографів над сучасними примітивними суспільствами. Так австрійський етно-лог В. Шмідт та його послідовники висунули концепцію прамоноте-їзму, згідно з якою всі сучасні релігії беруть свої витоки з так званого «первісного монотеїзму». Але ми можемо створювати лише рекон-струкції цих релігійних форм, не маючи можливості безпосередньо спостерігати їх.

Дані сучасної археології свідчать, що близько 40 тис. років тому зародилися найпростіші форми вірувань одночасно з завершенням трансформації первісних людей (неандертальців) у людей сучасно-го типу (homo sapiens). Щоправда, частина вчених пов’язує появу первісних вірувань з більш пізнім часом — з добою кроманьйонця — представника «готового» типу людини. Але ми надаємо перевагу пер-шій точці зору.

Існування ранніх релігійних уявлень підтверджують також пам’ят-ки первісного живопису. Схематичність цих зображень дають підстави говорити про наявність вірувань у надприродні зв’язки між людиною та певними тваринами. Іноді люди були зображені у шкірах тварин, а іноді це були напівтварини-напівлюди. Відтворені на малюнках рухи свідчать про існування комплексу магічних дій, тобто з’являється по-стать чаклуна як посередника між світом, що сприймається на чуттє-вому рівні, та надприродним світом. На підставі цих знахідок вченими були створені висновки, що в цей період історії можна говорити про існування релігії.

— 318 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

2. Ранньоістиричні форми релігії та родоплеменні культи: фетишизм, тотемізм, табу, магія, анімізм.

До ранніх форм релігії належать: магія і фетишизм, тотемізм і анімізм, землеробський культ і шаманізм, які виникли в період фор-мування і розвитку родового ладу (від 100 до 40 000 років тому). Цей родоплеменний лад пройшов через три основні фази: ранній та пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній фазі відповідала своя форма релігійних уявлень: ранньому матріархатові — тотемізм, піз-ньому — землеробський культ, патріархатові — шаманізм. Але всі ці форми вірувань супроводжувалися фетишизмом і магією, анімізмом і аніматизмом.

Встановлено, що у первісних людей було дуже розповсюдженим шанування різних предметів, які повинні були відводити небезпеку і приносити вдачу. Ця форма релігійних вірувань отримала назву фе-тишизм від португальського слова feitico (амулет, магічна річ) або ла-тинського factitius (магічно майстерний) — це віра в існування у ма-теріальних об’єктів надприродних властивостей. Вона вперше була знайдена португальськими моряками в Західній Африці в XV ст., а потім численні аналоги фетишизму були виявлені в релігіях майже всіх народів. Об’єктом поклоніння або фетишем міг стати будь-який предмет, що вразив уяву людини: каміння дивної форми, шматок де-рева, зуб тварини тощо. Цьому предметові приписували не властиві йому функції (здібность лікувати, охороняти від ворогів, допомогати на полюванні тощо). Найпізнішим проявом фетишизму стала прак-тика штучного виготовлення фетишів. Новий фетиш утворювався завдяки сполученню природних компонентів (кора, листя, коріння) з предметами, що традиційно вважалися чудодійними (шматочки свя-щенних дерев, равлики, нарости на деревах, пісок з місця злиття двох річок, хвіст скорпіона тощо. У пізніших формах релігії фетишизм зберігся у формі поклонінь ідолам — наділеним таємничою силою впливу матеріальним предметам з рисами людини або тварини. У су-часних релігіях фетишизм зберігся у вигляді шанування священних предметів (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у ви-гляді віри в талісмани та амулети. Талісман, на погляд марновірних людей, приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя (підкови, ла-данки, кулони тощо).

Іншою ранньою формою релігійних поглядів треба вважати то-темізм (мовою індіанців-оджибве (журавля) ot-totem означає — його

— 319 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

рід) — віра у надприродну спорідненість людських колективів (рід, плем’я) з певними видами тварин та рослин (рідше — явищами при-роди та неживими предметами). Термін тотемізм з’являється у науко-вій мові на початку XVIII ст. й закріплюється на межі ХІХ–ХХ ст.ст. в працях видатного англійського етнографа Джеймса Фрейзера (1854– 1941). На тотемів люди дивилися як на заступників роду і племені, захистників, помічників у розв’язанні всіх конфліктів, вони вважали їх братами і сестрами. Тому свої родові колективи первісні люди на-зивали іменами тотемів. Спочатку тотемом вважалася тільки справ-жня тварина, рослина, птах або комаха. Потім стало вистачати його більш-менш реалістичного зображення, а, кінець-кінцем, люди стали задовольнятися будь-яким символом, словом або звуком, що позна-чають власний тотем.

Тотемний культ був спрямований на те, щоб отримати заступни-цтво тотема. Наприклад, в Австралії кожна людина перед сном і пiд час пробудження промовляла ім’я свого тотема, оскільки вважала, що завдяки його надприроднiй підтримцi з нею нічого поганого не ста-неться, навпаки, і в полюванні, і в інших справах їй пощастить.

Виникнення тотемізму тісно пов’язано з господарською діяль-ністю первісної людини — збиральництвом та полюванням. Рослини і тварини, що дали людині можливість існувати, ставали об’єктами поклоніння.

Так у тотемному культі виникає табу — система заборон на ви-користання в їжі тотемної тварини або спричинення їй будь-якої шкоди. Класичною країною, де система табу отримала свій найбіль-ший розвиток, є Полінезія. На думку Дж. Фрейзера, слово «табу» з мови полінезійців перекладається як «помічений» або «особливо виділений». Табу являли собою важливий механізм регулювання соціальних відносин. Так, статевовікові табу роз’єднали первісний колектив на шлюбні класи, тим самим виключили статеві зв’язки між близькими родичами. Усі ці табу були дуже суворими. Тотемні табу надовго пережили сам тотемізм і залишилися у більш розви-нутих релігіях у формі відповідних заборон на вживання «нечистих (брудних)» видів їжі. Так, наприклад, у євреєв та мусульман свини-на вважається брудним м’ясом і тому негідним для їжі. Зрозумілого пояснення цьому ніхто не може дати, а те, що це брудна тварина, виглядає не переконливо, тому що свиня — це дуже перебірлива в їжі тварина.

— 320 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

В умовах розпаду родового устрою тотемні вірування перероста-ють в антропоморфні культи природи, стихій, тварин, де цим об’єктам поклоніння надається вже людиноподібне обличчя. Пізніше елемен-ти тотемізму ввійшли до всіх релігій. Його вплив дуже відчувається в індуїзмі, де багатьох тварин (наприклад, корову, слона, мавпу, змію) вшановують як священних. Пережитки цієї первісної форми релігії можна бачити і в образах кентаврів з грецької олімпійської міфоло-гії. Сліди тотемізму чітко помітні і в християнстві. Святий дух і за-раз зображується у вигляді голуба, а Христос часто зветься «агнцем (ягням) Божим», або символізується рибою. Від обряду ритуального поїдання тотема веде свій початок християнське таїнство причащан-ня: вважається, що під виглядом хліба і вина віруючі поїдають тіло і п’ють кров Христа.

Поруч з тотемізмом і табу значне місце в життєдіяльності первісної людини посідала магія (від грецьк. mageia — чаклунство, ворожба) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу або людину, тобто навколишній світ. Між магією та релігією не існує розподілу, не-ймовірно противопоставляти релігію магії, тому що кожен культ вклю-чає магічну практику: молитви, починаючи з первісних і до сучасних релігій. Людина — продукт матерії, і тому вона повністю в її владі.

Витоки цієї форми релігійних вірувань були повнiше описані англійським етнографом Брониславом Маліновським (1884–1942) в його роботі «Магія, наука і релігія». Магія приходить на допомогу людині, якщо не існує надійного алгоритму досягнення успіху, коли людина не впевнена у своїх силах, коли над людиною панує випад-ковість та невизначеність. Це й змушує її покладатися на допомогу могутніх надприродних сил та здійснювати магічні дії.

Відносини, що установилися між людиною та природою завжди мали подвiйний характер: з одного боку, господство всесильної при-роди над безпомічною людиною, з другого — вплив на природу, який людина прагнула здійснювати, використовуючи свої недосконалі сили, свої здібності. Ці прийоми і є магічною практикою.

Імітація засобів полювання повинна сприяти успіху самого по-лювання. Перш ніж йти на пошуки кенгуру, австралійці ритмічно танцюють навколо малюнка, на якому зображена бажана здобич, від якої залежить існування племені.

Магія поділяється на 6 видів: виробничу, лікувальну, любовну, шкідливу (деструктивну), метеорологічну (магія погоди) та військову.

— 321 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Ця видова класифікація є далеко не повною, оскільки в кожному виді магії можна виділити багато підвидів. Так, виробнича магія, у свою чергу, мала багато різновидів: мисливська, рибальська, будівельна, землеробська, гончарна, навчальна, спортивна, ковальська тощо.

Іноді також говорять про «чорну» — шкідливу та «білу» магію, яка направлена на принесення користі при здійсненні магічного об-ряду.

Зазвичай магічними прийомами займалися спеціально підготов-лені люди — чарівники та шамани, які щиро вірили у свою здібність спілкуватися з духами, передавати їм прохання соплемінників, впли-вати на духів. Але головне полягало не в тому, що вони самі вірили у свої незвичні здібності, а в тому, що їм вірив колектив і звертався до них за допомогою в дуже критичні моменти. Чарівники та шама-ни користувалися особливими почестями і повагою у соплемінників. Таким чином, чаклунська практика не протилежна релігії, а, навпаки, зливається з нею.

Віра в магію зберіглася і до наших днів як елемент сучасних ре-лігій (віра в надприродну силу обрядів: молитва, жертвоприношення, очищення, піст) та в самостійній формі (ворожіння на картах).

У ранньородовому суспільстві поширеними були й анімістич-ні уявлення. Анімізм (від лат. аnima — душа) — віра в духів та душі як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин. Детальніший аналіз анімістичних вірувань був описан англійським антропологом, етнологом та релігієзнавцем Едуардом Тейлором (1832–1917) в його роботі «Первісна культура». Він був впевнений, що відправною межою для анімізму послужили роздуми первісної людини над такими питаннями: що є різницею між живим та мерт-вим тілом, в чому полягає причина сну, ведіння, екстазу, хвороби, смерті, а також із переживання трансу і галюцінацій. Але не в змозі правильно пояснити ці складні явища, первісна людина випрацьовує поняття про душу, що знаходиться в тілі і залишає його час від часу. Дедалі формуються більш складніші уявлення: про існування душі після смерті тіла, про потойбічний світ тощо.

Безпосередньою ж причиною появи такого роду анімістичних поглядів може бути і своєрідне тлумачення первісними людьми цілої низки акустичних та оптичних явищь: луни, шумів, тіней тощо. Вони уявлялися їм свідотством не тільки існування людської душі, але й існування подібних нетілесних двійників майже всього в світі. Це вже

— 322 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

стадія пізнього анімізму або демонізму, що веде до появи віри в Бога, янголів, сатану, русалок, гномів, фей, німф, водяників, безсмертні душі тощо. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди, у спіритизм (можливість спілкування з душами померлих за допомогою різних приладів).

3. Шаманізм

Шаманізм (мовою сибірських народів «саман» — несамови-тий) — особливий комплекс обрядів та ритуалів, пов’язаних з віру-ваннями у надприродні здібності і можливості служителів культу — шаманів.

Шаман — це знахар, жрець і душеводитель; він лікує хвороби, ке-рує суспільними жертвоприношеннями та проводжає души мертвих в iнший світ. Все це є можливим завдяки тому, що він володіє техні-ками екстазу, тобто здатний залишати своє тіло за власною волею.

Шаманізм був заснований на уявленнях давніх людей про існу-вання зв’язку між шаманом і духами, що допомогає битися з іншими, ворожими людині силами. Тобто першим духом-заступником був його родовий або сімейний тотем. У багатьох народів душу шамана уособлювала тварина, з якою вона була злита в єдине ціле. Потім об-раз «матері-тварини» набув вигляду духа-пращура самого шамана, а згодом він перетворився на духа-помічника шамана, людиноподіб-ного.

Давні люди вважали, що тільки духи встановлюють зв’язок із майбутнім шаманом. Наглядним свідотством цього була так звана «шаманська хвороба», яка вражала людину у дитячому аба юнаць-кому віці. Симптоми цієї хвороби були найрізноманiтнiшими, але завжди хвора людина виглядала в очах інших людей божевільною. Течія шаманської хвороби повністю співпадала з циклом ініціації: страждання, смерть і воскресіння. Коли хвороба проходила, людина вже перетворювалася на «виборця духів», що перевищує своїми зді-бностями всіх смертних.

Шаманський культ неможна уявити собі без особливого «ша-манського реквізиту» (фартух, головний убор, барабан або бубен). Він щиро розмальовувався стилізованими зображеннями духів-заступникiв і духів-помічників, космічними символами, численними підвісками, що також уособлювали духів. В релігійному відношенні

— 323 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

сам факт переодягання шамана в особливий одяг був дуже значущим, він символізував переборення шаманом мирського простору та свід-чив про його готовність увійти в контакт зі світом духів.

Звичний ритуал дії шамана — це так зване камлання — пляс зі співом, ударами в барабан або бубен, громом залізних підвісок тощо. Камланіє розглядається як засіб спілкування з духами, що досягаєть-ся двома шляхами: або духи вселяються в тіло шамана (або в його бу-бен), або, навпаки, душа шамана відправляється в подорож у царство духів.

Шаманський Всесвіт складається з трьох частин: Верхнього Світу (Неба), Середнього Світу (Землі), де живуть люди та Нижнього Світу (Підземелля). Всі три частини Всесвіту з’єднювала воєдино Світова Ось, яка символізувалася Світовим деревом, горою і стовпа-ми. У Верхньому або Нижньому Світі шаман зустрічався з духами, домовлявся з ними про допомогу в різних справах, розпитував про те, що не міг знати ніхто (наприклад, про життя людини, що зникла). Тобто дії шамана під час камлання були ні чим іншим, як розповіддю про його неймовірну подорож. Але сенс камлання — у гипнозі ото-чуючих та в самогипнозі, завдяки якому шаман не тільки примушує глядачів вірити в свої надприродні здібності, але й вірить у них сам, а під час камлання переживає галюцінації. На думку дослідників, ша-манське камлання дуже нагадує істеричний припадок, та й самі шама-ни дуже нервові, істеричні люди.

З переходом від первинності до цивілізації архаїчні форми релі-гії не зникли, а стали складовою частиною більш розвинутих релігій або народної культури. Як свідчить релігійна статистика, що на рубе-жі ХХ–ХХІ ст. різні форми первісних релігій сповідувало не меньш 100 млн. людей: 80% від цього числа приходилося на Африку, 18% — на Азію та Латинську Америку, 2% — на Австралію та Океанію.

— 324 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

Запитання для самоконтролю

1. Коли виникають ранні форми релігійних уявлень?

2. Назвіть основні первісні форми релігії та дайте кожній з них короткий аналіз.

3. В якому напрямку змінюються уявлення первісної людини про надприроднє?

4. Що таке табу? Згідно з якими принципами виникало зняття та накладення табу? Які функції виконували табу в первісно-му суспільстві?

5. Яке значення для подальшого розвитку релігії мав шаманізм?

Теми для написання рефератів

1. Етапи розвитку первісних вірувань.

2. Місце віри в надприроднє в структурі релігійної свідомості.

3. Види та специфіка первісних вірувань. Основні поняття ві-ровчень.

4. Релігійні системи стародавнього світу.

5. Залишки ранніх релігій у сучасному світогляді суспільства.

Література

1. Академічне релігієзнавство. Підручник. За науковою редакцією про-фесора А. Колодного. — К.: Світ Знань, 2000. — 862 с.

2. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство: Підручник. — К: Наукова думка, 2000. — 352 с.

3. Кислюк К. В., Кучер О. Н. Религиоведение: Учебное пособие для высших учебных заведений. — Х.: Торсинг, 2002. — 496 с.

4. Титов В. Д., Качурова С. В., Барабаш О. В. Релігієзнавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. — Х.: Право, 2004. — 272 с.

5. Токарев С. А. Ранние формы религии. — М.: Политиздат, 1990. — 622 с.

6. Элиаде М. Священные тексты народов мира / Пер. с англ. В. Федори-на. — М.: КРОН-ПРЕС, 1998. — 624 с.

7. Яблоков И. Н. История религии. В 2-х томах. — М.: 2002.

— 325 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Тема 3. Етнічні релігії

План

1. Характерні риси етнічних релігій.

2. Різновиди етнічних релігій.

1. Характерні риси етнічних релігій

На зміну родоплеменним віруванням приходять етнічні релі-гії, які подекуди ще називають національними чи національно-державними. Обов’язковим історичним підґрунтям їх появи є наяв-ність у суспільстві спільнот, породжених соціальною диференціацією, і консолідація їх у формі держави. Етнічні релігії — це такі релігійні вірування, які, як правило, охоплюють своїм впливом всі прошарки населення в межах однієї національної держави. Не всі народи про-йшли етап етнічних релігій. Деякі з них сприйняли у свій світогляд якусь світову релігію, знаходячись ще на стадії родоплеменної. Так, більшість арабських народів і багато народів Африки не проходили стадію етнічних релігій, а відразу прийняли якусь із світових релігій.

У національних релігіях конфесійні й етнічні кордони, як пра-вило, співпадають, хоча за певних умов і обставин їх прихильниками можуть бути особи інших національностей. Існуючи на конкретному етнічному ґрунті, вони тісно переплелися з елементами національної культури, традицій і звичаїв народів, що їх сповідували чи сповід-ують. Національні релігії справляють значний вплив на формуван-ня менталітету народу, регламентують поведінку і побут його пред-ставників, сприяють розвитку та збереженню відповідного етносу, перешкоджають його культурній і мовній асиміляції. Функціонуючи в межах певних етнічних визначеностей, релігія так тісно переплі-тається з ними, що можемо говорити про певний етноконфесійний синкретизм.

Витоки етноконфесійних утворень пов’язані з довготривалим існуванням релігій на ґрунті різних історичних типів спільностей людей, починаючи від первісних племен і закінчуючи сучасними роз-винутими націями. Формування зв’язків між ними переростають в етноконфесійні спільноти, які є наслідком взаємодії певної релігії з

— 326 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

елементами етносу. Під впливом етнічних і релігійних традицій у ет-ноконфесійній спільноті складається відносно замкнутий тип її жит-тєдіяльності, специфічні риси побуту. Для етноконфесійних утво-рень характерний високий ступінь ізоляції від інших етносів і релігій, який підтримується забороною міжнаціональних і міжконфесійних шлюбів, ревнивим захистом своєї етнічної винятковості та істиності власної віри.

Етап етнічних релігій пов’язаний переважно із домінуванням політеїзму, а то й генотеїзму. На цьому етапі вже відбулося чітке відмежування касти жреців-служителів етнічного культу. Значно спрощуються, але вже оформляються у сувору систему дотримання обрядові дійства, інших форм набирає жертвоприношення. Етнічні релігії мають письмову традицію, з’являються їх «священні тексти». Утверджується вчення про потойбічну відплату кожному за його земне життя.

Не всі етнічні релігії збереглися, їх, як правило, витіснили світові релігії. Ті ж, які збереглися, зазнали значних трансформацій і не по-стають у своєму витоковому вигляді.

2. Різновиди етнічних релігій

Характерною особливістю духовної історії різних народів світу є те, що вони на певних етапах своєї історії витворюють свою власну релігійну систему. Розглянемо коротко деякі з них.

Давньогрецька релігія — система політеїстичних вірувань і куль-тів племен та народів Стародавньої Греції, що з’явилися і оформи-лися в період виникнення й розвитку рабовласницького суспільства. Характерними особливостями цієї релігії були уособлення й надання явищам природи живих рис (анімалізм), пов’язані з ними людинопо-дібні боги та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Все, що оточувало стародавніх греків, за їхніми уявленнями, було засе-лене божествами. Особливою шаною у давніх греків користувалась годувальниця всього — Гея, що відображало вплив матріархату. За панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені на олімпійських божеств, ієрархію яких очолив Зевс — «батько людей і богів». Зевс втілював у релігійній формі риси патріархального вла-дики: панував над небом, землею, морем і пеклом. Пантеон давньо-грецьких богів описали Гомер (VIII ст. до н.е.) в «Іліаді» й «Одисеї»

— 327 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

та Геосид (VII ст. до н.е.) у «Теогонії», тобто «Родоводі богів». На по-чатку нової ери стара грецька віра все більше і більше поступається християнству, яке більше відповідало вимогам часу і духовним по-требам людей.

Давньоєгипетська релігія як політеїстична система вірувань і культів сформувалась у VІ–ІV ст. до н.е. У кожній області (номі) Єгипту були свої пантеони та культи богів, втілених у небесних сві-тилах, камінні, деревах, звірях, птахах, зміях тощо. Пізніше місце-ві божества групуються у вигляді тріад на чолі з богом-деміургом (фіванська тріада — бог сонця Амон, його дружина Мут — богиня неба, їхній син Хонсу — бог місяця; мемфіська — Птах, його дружи-на Сехмет — богиня війни, їхній син Нефертум — бог рослинності і т.д.). Велику роль у давньоєгипетській релігії відігравали уявлення про потойбічне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. З часом виникають уявлення про те, що душі (ба) по-мерлих подорожують по світу. Характерною рисою цієї релігії є обо-жнювання тварин. До найбільш шанованих тварин — втілення різних богів — належить: бик (Апіс, Мневіс та ін.), корова (Хатор, Ісіда), ба-ран (Амон, Хнум), змія, крокодил (Себек), кішка (Баст), сокіл (Гор), ібіс (Тот) і т.д. За уявленнями стародавніх єгиптян, світ спочатку мав вигляд хаосу, був водною безоднею, з якої вийшли боги, що створили землю, небо, людей тварин і рослини. Тут на перше місце бога деміур-га виступає сонце. Традицією давньоєгипетської релігії обожнюван-ня фараонів, які вважалися «служителями Гора», впливали на динас-тійність царювання.

Давньоіндійська релігія — сукупність релігійних поглядів та об-рядів, що, виникають у II тис. до н.е. в середовищі, так званих, індо-аріїв. У становленні цієї релігії виділяють ведичну та брахманську доби. Перша з них характеризується створенням Вед — священних книг, де описуються пантеон богів, важливі сторони ритуалу та об-рядовості. Весь пантеон складається з 33 богів (хоча згадуються й інші числа), які поділяються на земних, атмосферних та небесних. Важливе місце у цей період займають також різноманітні божества як уособлення абстрактних понять, напівбоги, міфологізовані діячі, ворожі сили. Головний сенс обрядовості — жертвоприношення (ядж-на) як вживання священного напою сома або принесення в жертву богам рослин, тварин, людей. Світ, за Ведами, створений або з води ворожими силами (девами і асурами), або з яйця богом Праджапаті,

— 328 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

чи Брахманом. Всесвіт складається з 5 елементів — води, землі, вог-ню, повітря, ефіру (акаша). Брахманська доба відзначається зміною ритуалу, створенням коментарів до Вед — брахманів та аран’як, по-ширюється явище аскези. Світ, згідно з вченням цього періоду, керу-ється загальними законами карми, якій підкоряються боги й люди. Панівною стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхід-ності звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара).

Джерелами, вивчення давньоіндійської релігії, зокрема брахма-нізму, є: 1) чотири збірки Вед («Рігведа», «Атхарваведа», «Самаведа», «Яджурведа»); 2) Брахмани — тексти-коментарі до відповідних Вед; 3) Аран’яки — тексти, пов’язані з Брахманами; 4) Упанішади — релі-гійно-філософські тексти періоду брахманізму. Головний принцип світосприйняття брахманізму — обожнювання природи. Більшість богів пантеону Вед втілюють окремі природні явища та стихії. Ці боги поділяються на земних, атмосферних і небесних. Богам-девам про-тистоять демонічні істоти — асури, пані, даса та ін. Першоосновою світу і діючих в ньому законів, універсальним принципом Всесвіту, якому підкоряються боги і люди, є Ріта. Йому протистоїть принцип Анріта — безладдя, хаоси, відсутність істини. Пізніше в брахманізмі Ріта дасть поштовх до появи концепції карми і дхарми.

Привілейованим станом в давньоіндійському суспільстві були жреці-брахмани. Спочатку основна їх функція складалася з виконан-ня обрядів та промовляння або співу молитв. Але, з розвитком релі-гійного мислення вони монополізують практично всі сфери життя суспільства. З цього часу в брахманізмі починається перехід від ба-гатопланового пантеону Рігведи, в якому був відсутній центральний, об’єднуючий образ, до системи, зафіксованої в Упанішадах, яка зводи-ла всі прояви буття до безособового космічного абсолюту — Брахмана.

Поява в VI ст. до н.е. таких релігійних систем, як буддизм і джай-нізм, призвела до ослаблення брахманізму і поставила перед ним за-вдання реформації. Наслідком цієї реформації була поява, наприкін-ці І тис. до н.е., індуїзму.

Давньоіранську релігію називають ще зороастризмом (інколи — парсизмом). Ця дуалістична релігія виникла в Х–VII ст. до н.е. й по-ширилась в Середній Азії та Азербайджані, її засновником вважають пророка Заратустру (Зороастра), якому приписують створення свя-щенної книги Авести і об’єднання основних релігійних уявлень ста-родавніх персів. Основна ідея цієї релігії — визнання боротьби двох

— 329 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

існуючих сил — Ахурамазди (уособлює світло, добро, істину і життя) і Анхра-Майнью (темрява, зло, омана і смерть). Ареною боротьби цих сил є світ. В ній беруть участь і люди, які володіють свободою ви-бору. Зусилля прибічників Ахурамазди повинні привести зрештою до перемоги світла і добра. Праведним життям, вартим спасіння, в зороастризмі вважалося примноження матеріальних благ за допомо-гою землекористування. Культ зороастризму зводиться до визнання безсмертя душі, потойбічного життя і кінця світу, вшанування свя-щенного вогню, якому присвячувались храми (вогонь розглядається ними як «сила, що очищує»). В наш час ця релігія збереглась у парсів в м. Бомбеї (Індія) та у вогнепоклонників в Ірані.

Давньоримська релігія значною мірою відображена у римській міфології, яка зазнала великого впливу від грецької. З утворенням Римської держави боги (їх було близько 30) стали загальнодержав-ними, не пов’язаними з певною територією. Найвищим серед цих богів, що уособлював могутність Риму, вважався Юпітер. У Римі для всіх громадян був встановлений обов’язковий культ, так званої трійці, (Юпітера, Юнони й Мінерви). Перетворення Риму на серед-земноморську державу спричинило помітний вплив східних культур з культами їхніх богів, зокрема мітраїзму. Криза ж суспільного ладу в Римі на початку нової ери і, особливо в ІІІ–V ст. н.е., викликала гли-бокі соціальні та світоглядні зміни в житті імперії, спричинила пере-хід величезних мас населення до християнства.

Індуїзм в його класичному вигляді сформувався в середині І ти-сячоліття н.е. внаслідок еволюції і злиття ведичної і брахманістської традицій. В основу його віровчення покладено лігійні і філософ-ські ідеї брахманізму (дхарма, карма, сансара, мокша, реінкарнація). Серед розмаїття богів в індуїзмі найбільш поширеними і шанованими є Брахма, Вішну і Шива. Вони складають «тримурті» — тріаду голо-вних індійських богів і уособлюють три основні функції — творчу, охоронну і руйнівну. Сьогодні самостійний культ Брахми майже відсутній. Перевага віддається богам Вішну і Шиві, які доступні і близькі рядовим віруючим. Шанувальники цих богів — вішнуїти (вайшнави) та шиваїти складають дві основні групи індуїстів. Бог Вішну з’являється в багатьох образах і приймає десятки різних імен. Восьмим втіленням (аватарою) Вішну був Крішна, дев’ятим — Будда, прихід десятої аватари — Калкі — лише очікується. Шива поєднує в собі протилежні, але злиті між собою риси: він водночас і носій смерті,

— 330 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

• переможець її, він знищує і дарує життя. В індуїзмі популярний культ богинь, які виступають у ролі дружин основних богів. Крім того, кожний індуїст обирає для поклоніння особистого бога серед трьох тисяч існуючих.

Культова практика індуїзму така ж різнорідна, як і саме вчення. Але спільним є визнання трьох шляхів (марги) вшанування Бога, на-ближення до нього і спасіння: кармамарга (праведне життя у відпо-відності до релігійних настанов), джнянамарга (правильне пізнання Бога через філософствування і роздуми), бхактімарга (наближення до Бога через безмежну любов до нього). Всі об’єкти пошанування в індуїзмі — священні камені, рослини, тварини, Боги — мають свої храми, часовні, вівтарі, яких в Індії тисячі з різними культурними традиціями, архітектурними формами.

• індуїзмі відсутня єдина церковна організація. Його функці-онування забезпечується інститутом жрецтва, високий авторитет якого зберігається й досі. Храмові жреці відправляють культ в хра-мах, місцях масових молінь, домашні — наглядають за Релігійним життям у родинах. Індуїстів нині у світі біля мільярда. Його спо-відує 85% населення Індії, він поширений у Пакистані, Малайзії, Шрі-Ланці, Непалі, Бангладеш, ряді країн Африки. Є прихильники

• серед європейців та американців, які сповідують його, найчастіше в реформованих чи модернізованих варіантах. В Україні неоіндуїзм, репрезентують громади Товариства Свідомості Крішни, Саї-Баби, Шрі-Чінмоя, Товариства Всесвітньої Чистої релігії та ін.

Китай презентують дві національні релігії — даосизм і конфуці-анство.

Даосизм (від кит. дао цзя — школа дао) виник у другій пол. І тис. до н.е. Згідно з традицією засновником його вважається Лао-цзи. Даосизм як релігія базується на вченні про дао (шлях, вічний, абсо-лютний і загальний закон спонтанного виникнення, розвитку і зник-нення Всесвіту). В основі практики лежить принцип наслідування Дао, який дістав назву «у вей» (недіяльності). Даосизм увібрав у себе магію, алхімію, лікування, демонологію та інші елементи народних культів та шаманських вірувань. Абсолютизація ідеї безсмертя сти-мулювала пошуки даосами різних способів продовження життя (цан шен) за допомогою сексотерапії, дієти, пневмотерапії тощо.

Пантеон даосизму налічує тисячі безсмертних духів, героїв місцевих культів та інших істот. Цей пантеон очолювався спочатку

— 331 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

трьома абстрактними містичними символами: Тай-чу, Тай-су, Тай-і, а за іншою версією — Тянь-і (небесний початок), Ді-і (земний поча-ток) і Тай-і (вище єдине). В процесі розвитку даосизму і поглинення ним народних культів абстрактні категорії цієї тріади були персоні-фіковані в образах Лао-цзи, Хуань-ді і Пань-чу (іноді Тай-і).

Конфуціанство (власне, жу цзя — школа вчених книжників) — найбільш впливова релігійно-філософська течія Китаю. Заснована філософом Конфуцієм. Це є своєрідне етико-політичне вчення, в яко-му центральне місце посідають питання моральної природи людини, її життя в родині, суспільстві, державі. Важливе місце в своїй системі Конфуцій відвів концепції «неба» і «небесного веління». «Небо» — це частина природи, але й вища духовна сила. Людина, обдарована «не-бом» певними етичними якостями, повинна жити в злагоді з ними, з моральним законом (дао) й удосконалювати їх за допомогою навчан-ня. Мета вдосконалення — досягнення рівня «благородного чоловіка» (Цзюнь-цзи), який має 5 «шляхетних якостей»: Жень (людяність), І (обов’язок), Лі (норми поведінки), Чжи (знання), Сінь (вірність). Ці якості мають базуватися на принципі Сяо — любові сина до своїх батьків. Після смерті Конфуція його течія поділилася на 8 шкіл.

Національною релігією японців є синтоїзм (від японськ. синто — шлях богів). Вона сформувалася в VІ–VІІ ст. на базі родоплеменних анімістичних культів і шаманства. Синтоїсти поклоняються сонму божеств й духів (камі), які, згідно з їхніми «явленнями, оживляють всю природу і здатні втілитися у будь-який предмет (спис, фігурку божества, дзеркало та ін.), що стає об’єктом поклоніння (синтай — дослівно «тіло бога»). Найважливішою серед божеств в синтоїзмі є сонячна богиня Аматерасу Омікамі. Головне в синтоїзмі — поклонін-ня численним камі, які спочатку були уособленням тварин і рослин, предметів і явищ природи, душ предків. Згідно з синтоїзмом зв’язок між камі і людьми здійснюється через представника богині Сонця на Землі — імператора (мікадо), який вважається родоначальником усіх японців. Священною книгою синто є збірник легенд «Кодзікі».

Складовими частинами державного синтоїзму в Японії стали: тенноїзм — культ імператора (тенно) і його предків; династичний синтоїзм, тобто культ, що особливо вшановується імператорською сім’єю, яка ніби-то перебуває в родинних зв’язках з богами; храмо-вий синтоїзм — культ різних богів у храмах; домашній синтоїзм — культ богині Аматерасу з її кнотами в кожній «вірнопідданій» сім’ї.

— 332 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

Метою життя, згідно з синтоїзмом, є здійснення ідеалів пред-ків. На відміну від буддизму, який одночасно визнають багато японців, що вбачають в ньому гарант свого потойбічного благо-получчя, з синтоїзмом вони пов’язують свої надії на краще земне життя. З 1946 року синтоїзм в Японії відокремлено від держави. Формально був відкинутий культ імператора, хоч покійних імпе-раторів продовжують вшановувати як «богів» і на їх честь в країні споруджено багато храмів.

Класичним зразком національної релігії є іудаїзм, поширений головним чином, серед євреїв. Формування іудаїзму починається в II тис. до н.е. і відзначається, зрештою, розвитком принципово нової релігійної концепції — ідеї єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту. Традиційну космогонічну міфологію давніх вірувань заступає вчен-ня про створення світу творчою волею Бога та історична епопея, у центрі якої — формування народу Ізраїля та його завіт з Яхве — бо-гом племені УДИ, яке відіграло головну роль у формуванні давньо-єврейської держави. В ній він перетворюється на загальнодержав-ний культ, а згодом — і культ єдиного Бога. Ці уявлення відтворено у трикнижжі Мойсея (Торі), що письмово зафіксувало багатовікову еволюцію вірувань євреїв.

Важливий етап у розвитку іудаїзму пов’язаний з коментуванням його священної книги — Біблії законовчителями, внаслідок чого була вироблена галаха — частина Талмуду, яка регламентувала життя єв-рея і стала найповнішим виразом його релігії. Наріжними засадами іудаїзму є: віра в єдиного, живого, всюдисущого, ненародженого, не-вмираючого і невоскресаючого Бога; віра в месію, воскресіння мерт-вих; необхідність дотримуватися 613 заповідей (365 заборон 248 уста-новлень). Здійснив комплексне їх сформулювання — Маймонід. Емансипація європейського єврейства у новий час спричинила до різних реформ в іудаїзмі, виникнення реформістської, консерватив-ної, реконструктивістської його течії. Згідно з даними ООН у сучас-ному світі нараховується, приблизно, 14 млн прибічників іудаїзму.

— 333 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Запитання для самоконтролю

1. Чому на зміну первісним релігіям приходять етнічні релігії?

2. У чому полягали найбільш принцові особливості етнічних ре-лігій?

3. Які соціальні процеси вплинули на формування етнічних ре-лігій?

4. В чому схожі та чим відрізняються підходи іудаїзму, зороа-стризму та індуїзму відносно можливостей врятування люд-ської душі?

5. Яке значення для подальшого розвитку релігії мав іудаїзм окрім того, що він став релігійною основою християнства?

6. Який релігійний сенс у тому, щоб проводити обрізання у єв-реєв на восьмий день?

7. Чому зороастрійці залишають своїх померлих на розтерзання хижакам, а не ховають у землі або кремують?

8. Які особливості індуїзму як етнічної релігії Вам відомі?

9. Які три найбільш відомі божества в індуїзмі, укажіть зв’язок між ними. Чому головному божеству не будують храмів?

10. Які два індуїстських вірування отримали широке розповсю-дження на Заході?

10. Роль конфуціанства у розвитку китайського народу.

11. Роль даосизму у розвитку китайського народу. Що таке дао?

12. Роль синто у розвитку японського народу.

10. Спільні риси в східних національних релігіях і давньо-слов’янській міфології.

10. Які прояви східних національних релігій стали помітними в Україні?

Теми для написання рефератів

1. Соціально-економічні умови та причини виникнення і розви-тку етнічних релігій.

2. Релігії Давнього Єгипту і Месопотамії.

3. Релігії Давньої Греції та Давнього Риму.

4. Скандинавські боги.

5. Загальна характеристика давніх релігій (хетська, фригійська, фінікійська, халдейська, кельтська, слов’янська, майя, ацте-ків, інків).

— 334 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

6. Загальна характеристика народно-національних (етнічних) релігій (іудаїзм, індуїзм, даосизм, конфуціанство, синтоїзм, сикхізм, зороастризм, джайнізм).

6. Вплив язичництва на формування та самоідентифікацію українців.

6. Сучасний стан і розповсюдження основних народно-націо-нальних релігій.

Література

1. Академічне релігієзнавство. Підручник: За науковою редакцією про-фесора А. М. Колодного. — К., 2000.

2. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство: Підручник. — К., 2000.

3. Кислюк К. В., Кучер О. Н. Религиоведение: Учебное пособие для высших учебных заведений. — Х., 2002.

4. Людство в пошуках Бога. International Bible Students Association. — Brooklyn, New York, USA, 2001.

5. Немировский А. И. Мифы и легенды Древнего Востока. — М., 1994.

6. Радугин А. А. Введение в религиоведение: теория, история и современные религии: Курс лекций. — М., 1996.

7. Релігієзнавство: Навчальний посібник. За редакцією С. А. Бублика. — К., 2001.

8. Титов В. Д., Качурова С. В., Барабаш О. В. Релігієзнавство: Підручник

для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. — Х., 2004.

9. Токарев С. В. Религия в истории народов мира. — М., 1976.

10. Филипович Л. І. Етнологія релігії. — К., 2000.

— 335 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Тема 4.

БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

Людина, яка слідує Дхармі, схожа на людину, що ввійшла з вогнем в темну кімнату.

Темрява перед нею розступилася, та її оточить світло.

З наставлень Будди

План

1. Поняття світової релігії.

2. Буддійське віровчення та культ. Розповсюдження буддиз-му. Основні напрямки в буддизмі.

1. Поняття світової релігії

Світовими є релігії, які долають етнонаціональні обмеженості й постають доступними для сприйняття будь-якої людини. До них відносяться: буддизм (виник у VI ст. до н.е., нараховує до 400 млн віруючих), християнство (виникло у І ст. н.е., нараховує близько 1,7 млрд. віруючих) та іслам (виник у VII ст. н.е., нараховує 935 млн віруючих). Але це приблизна кількість, тому як з кожним роком мо-жуть бути різні дані.

У світових релігіях у більш повному та закінченому вигляді при-сутній монотеїзм, уявлення про єдиного Бога як творця світу й за-конодавця людей. Автономна община як домінуюча форма релігійної організації на етапі національно-державних релігій змінюється більш централізованою організацією — церквою, яка складається з мирян і священослужителів. Але головна особливiсть світових релігій по-лягає в їхньому наднаціональному характері. Люди об’єднуються в релігійну організацію як єдиновірці, незалежно від національної, дер-жавної, мовної або соціальної приналежностей. Ця характерна риса світових релігій тісно пов’язана з їх особливiстю: віра в єдиного Бога має на увазi саме те, що Він є Богом для всіх людей.

Релігійна статистика стверджує, що на рубежі ХХ–ХХІ ст. до числа послідовників світових релігій відносять себе більше полови-ни населення планети: кожна третя людина земної кулі є христия-нином, кожна шоста — мусульманином, а вісімнадцята — буддистом.

— 336 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

Останні 1,3 млрд. людей, або атеїсти, або люди, що сповідують різні форми первісних і національно-державних релігій.

Самою ранньою зі світових релігій є буддизм. Тому з нього й треба починати розгляд феномену світових релігій. Основна зона розповсюдження буддизму — країни Південної та Південно-Східної Азії. Більше всього буддистів у таких азіатських країнах, як Китай, Тайланд, Японія, Бірма, В’єтнам, Корея, Шрі-Ланка, Камбоджа, Тибет як автономна область Китаю, Лаос, Монголія та Бутан.

Буддизм — це найстаріша зі світових релігій, що виникла в VI ст. до н.е. в стародавній Індії (точніше, в долині Ганги — однієї з най-більш економічно розвинутої частини країни). Колишні індійські вірування (брахманізм, племенні культи) не могли в достатній мірі задовольнити потребу в розраді. Культова практика брахманізму полягала в основному з жертвоприношень багаточисленним богам і складних ритуалів, що супроводжують практично кожну подію. Суспільство поділялось на варни (верстви): брахманів (вища верства духовних наставників і жреців), кшатрієв (воїнів), вайшиєв (торгов-ців) і шудр (що обслуговують усі інші верстви). Буддизм з моменту свого виникнення заперечував дію жертвоприношення та не приймав розподіл на варни, розглядаючи суспільство як таке, що складається з двох категорій: вищої, куди входили брахмани, кшатрії та гахапати (домохозяєва — люди, що володіють земельною та іншою власністю), та нижчої — вона включала людей, що обслуговують панівні слої.

Привабливість буддизму в країні зі специфічною кастовою структурою була в тому, що він оголосив життя будь-якої людини неминучим нещастям, і в такий спосіб зрівняв усіх людей. Для буд-дизму в людині важливими були тільки власні заслуги. Так, словом «брахман» Будда називає кожну благородну та мудру людину неза-лежно від її походження. Ось що говориться з цього приводу в одно-му з класичних творів раннього буддизму — «Дхаммападі»:

«Я не називаю людину брахманом тільки за її народження або за її матір. Я називаю брахманом того, хто вільний від прив’язаностей та усунений від благ. Я називаю брахманом того, хто вiдрiкся від світу й скинув тягар, хто навiть в цьому світі знає знищення свого страж-дання. Я називаю брахманом того, хто серед схвильованих залиша-ється несхвильованим, серед тих, хто пiднiмає палку — спокійним, серед прив’язаних до світу — вільним від прив’язаностей. Я називаю брахманом того, хто говорить правдиву річ, повчальну, без різкостей,

— 337 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

що нікого не скривдить. Я називаю брахманом того, хто знає своє по-переднє існування та бачить небо й преісподню; хто, будучи мудре-цом, досягнув знищення народження; хто здiйснив усе, що можливо здiйснити». Принцип загальної рівності — характерна риса буддизму, що ріднить його з іншими світовими релігіями.

2. Буддійське віровчення та культ. Розповсюдження буддизму. Основні напрямки в буддизмі

Спочатку те, що проповідував Будда, і те, про що потім розпо-відали його учні, передавалося усно з покоління в покоління. І тільки через декілька століть після зародження буддизму на о. Цейлон були вперше зроблені записи зібрань священих текстів буддизму, що отри-мали назву Тіпітака (літ. три кошики). За легендою, в І ст. до н.е. цар Цейлону зібрав 500 найкращих знавців усної традиції та примусив їх продиктувати те, що вони запам’ятали, такій же кількості кращих писців. Ці записи були зроблені на пальмових листях, які потім скла-далися на зберігання в плетені кошики.

Інша версія канону — так звана санскритська Трипітака — була написана пізніше в Індії. Різноманітні школи і течії буддизму вноси-ли поправки до Трипітаки. Тому, в 1871 р. у Мандалаї (Бірма) було скликано спеціальний собор, на якому 2400 його учасників шляхом зіставлення різних списків та перекладів Трипітаки створили єдиний уніфікований текст. Потім його вирізали на 729 мармурових плитах, кожну з яких помiстили в особливому храмі з гострим дахом. Так в цій країні було створено своєрідну оригінальну місто-бібліотеку — Кутодо, яку шанують буддисти всього світу.

Трипітака включає в себе 3 великих частини:

1. Віная-пітака (110 плит) — «Кошик дисциплін» — містить пра-вила поведінки, обов’язкови для членів буддистської громади (сангхі). У свою чергу, віная-пітака теж поділяється на три розділи. У першому з них (Сутта-вібханга) перераховуються пригрішiння та покарання за них, найсуворiше з яких — вик-лючення з общини. В другому (Кхандхакі) йде опис основних церемоній, обрядів i правил поведінки, яких повинні дотри-муватися монахи. Третя частина (Парівара) складена у вигля-ді питань та відповідей, які коротко розповiдають про деякі з наведених положень.

— 338 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

2. Сутта-пітака (410 плит) — «Кошик текстів» — подає в най-більш повному вигляді «Вчення» (Дхарму). Це — своєрідна ен-циклопедія буддизму. Складається вона з п’яти збірників сутр (текстів), у яких вчення буддизму викладено в формі декількох десятків тисяч притч і бесід, які приписують Будді та його близь-ким учням. Окрім того, в цю частину канону включені збірни-ки легенд і афоризмів, поеми, коментарі тощо. Найзначнішим твором у цьому розділі є Дхаммапада («викладення вчення»), в якій систематично й послідовно викладаються основні по-ложення віровчення раннього буддизму. Дхаммапада склада-ється з 423 коротеньких віршів — сутр, які згруповані в 26 гла-вах. Цю книгу ще називають двійником Бхагават-гіти. Взагалі матеріал Сутта-пітаки упорядкований у спеціальнi розділи (нікайа) за довжиною: Кхудакка Нікайа (Короткий розділ); Дігха Нікайа (Довгий розділ), що включає в себе книжкові розмiрковування; Мадждхіма Нікайа (Середній розділ) — про використання буддійського вчення; Самйутта Нікайа — пред-писання для практичного життя буддиста; Ангутта Нікайа — арифметично упорядковані розмiрковування.

2. Абхідхамма-пітака — «Кошик чистого знання» — метафізичні

й етико-психологічні проблеми дхарми (вчення, закон, пра-ведний шлях). Складається воно з семи розділів філософ-ських розмiрковувань буддистів про світ і людську істоту.

Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і не-канонічну. Це збірники біографії Будди або коментарі до канону, що складалися у ІІ–VІІІ ст. н.е. Найбільше такої літератури було напи-сано у IV–VIII ст. н.е., в період розквіту буддизму в Північній Індії і на Цейлоні.

Основою буддистського віровчення є відкриття, що зробив Буд-да в день великого прозріння та виклав у першій бенареській про-повіді. Насамперед, це вчення про «Чотири благородні істини» і «Благородний восьмиступеневий (восьмеричний) шлях». Ці істини, як вважають самі буддисти, вказують на «Зло, виникнення Зла й по-долання Зла та благородний восьмеричний шлях, що веде до припи-нення Зла» (Дхаммапада, XIV, 191).

Перша благородна істина проголошує: «Життя в світі сповнене страждань», тобто «народження — страждання, старість — страж-дання, хвороба — страждання, смерть — страждання, об’єднання

— 339 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

• неприємним — страждання, розлука з приємним — страждан-ня, неотримання чогось бажаного — страждання; коротко кажучи, п’ятирічна прив’язаність до існування є стражданням». (Типитака // Антология мировой философии: В 4-х т. — М., 1969. — Т. 1, ч. 1. — с. 118). Це виникає тому, що навколишньому для людини світові властиві: Страждання, Суб’єктивність й Мінливість. Тому що, по-перше, навколишній матеріальний світ є іллюзією (майя), що створе-на нескінченними комбінаціями — дхарм, носіїв свідомості людини. Комбінації дхарм, тобто їх специфічні поєднання, утворюють при-родний світ в цілому та будь-яку його окрему складову — богів, лю-дей, тварин, духів тощо. Проблема в тому, що людина не знає цього та ставиться до світу як до чогось реального, чим і прирекає себе на нескінченні страждання. По-друге, існування людини також не є по-стійним. І, по-третє, ніщо в світі не є постійним, все проходить, все знаходиться в процесі безперервної зміни, а тому, якщо ми прагнемо досягти чогось, то, кінець-кінцем, залишаємось ні з чим.

Друга благородна істина говорить про джерело страждань: це — людське бажання, дурні пристрасті — спрага життя, насолод, земних благ тощо, що призводить до нових народжень. Спрага життя виникає

• трьох джерел — ненависті, обману та «чуттєвих прив’язаностей». Вона виникає тому, що людська свідомість «омрачена» незнанням іс-тинної, ідеальної природи всього. Із незнання виникає ганебне праг-нення до дії, з такого прагнення до дії — помилкова установа свідо-мості, з помилкової свідомості — помилкові дані органів почуттів, які вводять нас в оману відносно реальності навколишнього світу, з іллю-зорних почуттів — марні бажання, пристрасті та прив’язаности, спра-га життя. Але найнебезпечнiшою, на думку буддистів, є прив’язанiсть до індивідуального «Я», тобто егоїзм. Не менш небезпечними є й інші п’ять прив’язаностей: до богатства, сексу, слави, їжі та сну. Тут можна побачити посилання на вихiдні для індуїзму релігійні ідеї іс-нування Колеса буття — сансари, тобто нескінченного переродження, та Карми — морального воздаяння за людськи гріхи, котру буддисти називають «законом залежного існування». Дію «закона залежного існування» сам Будда проiлюстрував притчею про мисливця: якщо людина, яка є мисливцем, знищує життя, марає руки кров’ю, то , знов народжуючись серед людей, вона проживе недовге життя. Якщо лю-дина, що жалiє всіх живих істот, складе зброю, то в наступному пере-втіленні серед людей вона буде жити довго.

— 340 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

Третя благородна істина пояснює, що для звільнення від страж-дань необхідно позбавитися бажань. Вже сама думка про це є само-розкриттям благородної істини.

І остання, четверта істина торкається шляху позбавлення ба-жань — дотримуватися вчення Будди, яке може привести віруючого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання) — це стан абсолютного спокою, в якому згасають усі емоції, пристрасті, по-чуття, будь-яка прив’язаність до земного життя, навіть бажання іс-нувати у наступних переродженнях.

Чотири благороднi iстини багато в чому нагадують принципи лiкування: iсторiя хвороби, дiагноз, визнання можливостi лiкування, рецепт лiкування. Не випадково буддистськi тексти порiвнюють Будду з лікарем, що зайнятий не загальними розмiрковуваннями, а практичним вилiковуванням людей вiд духовних страждань. I своiх послiдовникiв Будда закликає постiйно працювати над собою заради врятування, а не витрачати час на розмови про предмети, якi вони не знають за власним досвiдом. Вiн порiвнює любителя далеких вiд дійсності розмов з глупцем, що замiсть того, щоб дозволити витягти влучену в нього стрiлу, починає розмiрковувати про те, ким вона була випущена, з якого матерiалу зроблена тощо.

Існує шлях, який веде до подолання страждань. Це «благородний восьмиступеневий шлях», пов’язаний з додержанням восьми чеснот:

1. Правильні погляди — необхідно вірити в «4 благородні істи-ни», щоб не вклонитися від шляху, що предписаний Буддою.

2. Правильна рішучість — готовність оволодіти своїми почуття-ми та бажаннями, готовність діяти згідно з істинами.

3. Правильна мова — правдива, миролюбива, без марних бала-чок та ненормативної лексики.

4. Правильна поведінка — незаподіяння шкоди живим істотам, утримання від почуттєвих задоволень, утримання від навмис-ного пошуку користі, участь у добрих справах.

5. Правильний спосіб життя — заробляти на життя чесним шля-хом, гідно поводитися у суспільстві.

6. Правильне зусилля — запобігати всьому, що шкодить поря-тунку, перемогти те, що прив’язує до життя, розвинути досяг-нуті успіхи, зберегти накопичені заслуги.

7. Правильна увага (пам’ять) — постійно пам’ятати про напо-вненість життя скорботою, необхідність відсторонення від мирських прив’язаностей.

— 341 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

8. Правильне зосередження — медитація — досягнення вну-трішнього спокою, самоконтролю, неухильність у прагнен-ні звільнитися від покликів тіла, байдужості до страждань і втрат.

«Восьмиступеневий шлях» буддисти зазвичай поділяють на три частини: перша (1–2) — пов’язана з мудрістю, друга (3–6) — з мо-ральною поведінкою, третя (7–8) відноситься до практики спогля-дання, «очищення розуму», «тренування думок» або йоги. Той, хто пройде цим шляхом, досягне спочатку просвітлення (самадхі), а по-тім й ідеального стану нірвани. Людина, що досягла нірвани (архат), розмикає Колесо буття і більше не народжується в майбутньому в будь-якій тілесній формі. Це внутрішнє угасання почуттєвості й ті-лесності ніби звiльняє людину від її страждаючого «Я» та від спраги життя, яка тягне усіх живих істот до нескінченних перероджень. Тим самим змінюється влада Карми, а просвітлений мудрець до кінця роз-чиняється в абсолютному спокої, в гармонії всесвіту, що неможливо описати за допомогою звичних людських категорій і понять. «Той незрівнянний острів, де нічим не володіють і нічого не прагнуть, я називаю Нірваною, знищенням смерті та гибелі» — говорив Будда. Мало хто досягнув цього острова, але тим, кому вдалося це зробити, заздрять навiть боги.

Можна зробити висновок, що суть віровчення буддизму зводить-ся до заклику кожної людини стати на шлях пошуку внутрішньої сво-боди, відкинути всі кайдани, що сковують її життя. Будда спробував переосмислити вчення релігійної системи Давньої Індії — брахманіз-му — про панування закону Карми над кожною окремо взятою люди-ною. Він вчив, що не тільки Карма підкорює собі будь-яку людину, але що кожна людина може звільнитися від сансари завдяки індиві-дуальному зусиллю. При цьому Будда вказував і на те, що всі люди, незалежно від своїх національних або соціальних вiдмiнностей, ма-ють у своєму розпорядженні однакові здібності для Просвітлення.

Унікальною рисою буддизму є відсутність віри у Бога-творця. Але що ж робить його релiгiєю, якщо в ньому немає нi такого Бога як в християнствi, iсламi та iнших монотеїстичних релiгiях, нi такоi вiри в богiв як в полiтеїстичних релiгiях, нi безсмертної душi — осно-ви церкви як посередника мiж Богом i людьми? Тим не менш вiдомо, що буддизм сповiдують бiльшiсть народiв Азiї. Буддизм — релiгiя, перш за все, тому що вчить вiрити в порятунок або, як говорять

— 342 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

буддисти, в можливiсть для людини досягнути нiрвани. Однак, ря-тує в буддизмi не бог; порятунок приходить або з середини людини, завдяки її власним духовним зусиллям, або ж завдяки допомозi будд i бодхiсаттв.

Буддизм не є ані політеїстичною, ані монотеїстичною релігією, але Будда не заперечує існування богів й інших надприродних істот. Він гадає, що вони підкорені дії закону Карми та не можуть допомог-ти людині вийти з колеса перероджень. Тільки серед людей можуть з’явитися істоти, з яких складається своєрідний пантеон буддизму, що складається з будд, бодхісаттв і архатів.

Кожна жива істота, що досягла просвітлення та змінила світ сансари на світ нірвани, стає буддою. Будди мешкають у космічному просторі та мають 32 надприроднi якостi, що пiднiмають їх над бога-ми (ходять по воді, стають небаченими, читають думки, та головне — знають весь цикл перероджень наперед). Іноді вони перевтілюються в земне тіло, щоб відкрити очі людям землі. Тоді трапляються великі дива: з неба падають зірки, гримить грім з ясного неба, дрижжить зем-ля, підіймається вода тощо. Будди проповідують Істинне Вчення та наставляють людей на благородний восьмиступеневий шлях до по-рятунку. Найпопулярніші будди, яких шанують у всіх буддистських країнах: вже відомий нам Шак’ямуні; божественний месія, будда май-бутнього світового періоду, прихід якого символізуватиме всезагаль-ну перемогу над стражданням Майтрейя; п’ять будд частин світу — Вайрочана (в центрі Всесвіту), Акшобх’я (на сході), Ратнасамбхава (на півдні), Амітабха (безкінечне світло) (на заході), це володар щас-ливої чистої землі, та Амогасіддхі (на півночі).

Бодхісаттва (пробуджена істота) — це людина, яка досягла ста-ну найвищого духовного пробудження, але свідомо не ввійшла до нірвани, щоб з великим успіхом просвітлювати ще непросвітлених. Шлях, який повинен пройти майбутній бодхісаттва, поділяється на багато етапів, які людина проходить не послідовно, а одночасно, подібно благородному серединному (восьмиступеневому) шляху. Майбутній ботхісаттва, що прагне до визволення, спочатку дає своє-рідний обіт рухатися в наміченому напрямку, не звертаючи уваги на втомленість, не заспокоюючись на досягнутому. На кожному з рів-нів він оволодіває якимось з 6-ти важливих ступенів: щедрістю, мо-ральністю, терплячістю, мужністю, здібністю до медитації, мудрістю. Перший рівень — це щедрість, вимагає роздачи мілостині всім, хто

— 343 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

має в цьому потребу; другий — дотримування всіх загальнолюдських і буддистських моральних передписань, що вимагають від людини та-кож мужності, терплячості та оволодіння мистецтвом медитації. Всі попереднi рівні, є основою для шостого рівня — мудрості. Піднявшись на цей рівень, людина стає вже святою, тобто архатом.

У буддизмі, на вiдмiну від християнства та iсламу, немає церкви, але є община віруючих — сангха. Це духовне братство, що допомо-гає в процесi просунення буддистським шляхом. Община забезпечує своїм членам жорстку дисципліну (віная) та керівництво досвiдних наставників. Вона не має складної ієрархії, як в християнській церк-ві. Сангхою можна назвати й місцеву общину та всіх буддистських монахів у світі разом узятих, а її члени не є священослужбовцями, посередниками між богом (або богами) та мирянами. Миряни пови-нні подавати монахам — це їх обов’язок; монахи, в свою чергу, вчать їх моралі, ведуть душерятiвнi бесіди, але вони не вправі сповідувати або відпускати гріхи. Якщо в одних напрямках буддизму, наприклад

• тхераваді, сангха вiдiграє визначальну роль, то в інших, особливо

• буддизмі махаяни, велике значення мають монастирі-університети. Останні в широкому смислі також є сангхами.

На практиці людина, що прагне досягти нірвани, має пройти в своєму житті три основних ступеня.

По-перше, людина повинна увірувати в Тріратну (три скарби): Будду, вчення Будди (Дхарму) та буддистську общину — Сангху, по-віривши всією душею та всім серцем в те, що тільки в цих скарбах є єдиний порятунок від потоку перероджень.

По-друге, послідовник Будди має вести праведне життя, що зво-диться до п’яти заповідей (панчашила):

1. Головною вимогою є любов до всіх живих істот, ненасильни-цтво, неприпустимість заподіяння шкоди будь-кому. Буддист цим запобігає погіршенню карми, яке не дозволить йому до-сягти нірвани. Оскільки всі живі істоти рівною мірою вклю-чені в поток перероджень, тому, якщо навiть просто зірвати квітку, ти ризикуєш знищити теперішнє втілення того, хто колись був такою ж, як і ти, людиною.

2. Не красти, не брати чужого майна.

3. Не говорити неправди.

4. Не зазіхати на чужу жінку або чужого чоловіка.

5. Не вживати збуджуючих засобів та одурманюючих напоїв.

— 344 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

Виконуючи п’ять етичних вимог, людина могла готувати себе до наступного більш досконалiшого перевтілення, яке і відкриє шлях до нірвани.

І, по-третє, для досягнення нірвани, вищим та останнiм ступенем культової практики в буддизмі є медитація. Буддисти, які практику-ють медитацію, спочатку переборюють зовнішні бажання, що прино-сить вiдчуття внутрішнього спокою. Далі досягається повне визво-лення свідомості від усього матеріального. І, нарешті, людина досягає стану повної незворушності. Кінець-кінцем, свідомість виходить за ті межи, які наклала на неї звичка мислити власним «Я».

В буддизмі вперше в історії релігії з’являється чернецька орга-нізація. Доступ до неї було відкрито всім бажаючим, незалежно від расової, національної, мовної або соціальної приналежності, за не-великим виключенням: рабів, боржників, державних або військових службовців, інфекційних або душевнохворих. Більшість буддист-ських монахів — чоловікі, але є і жінкі-монахині. Згідно з буддист-ськими текстами, чоловік та жінка рiвнi між собою, однак сам Будда чомусь був проти прийняття жінок до общини.

Крім п’яти заповідей для мірян, буддистські монахи підкоряють-ся особливим п’яти заповідям і 253 правилам поведінки (з них 227 — заборони).

1. Не брати участь у мирських веселощах (танці, пісні, музика).

2. Не користуватися предметами роскошу, не використовувати парфуми.

3. Не мати золота й коштовностей (єдиним майном монаха по-винна бути чаша для збору милостині).

4. Не спати на високому та зручному ліжку.

5. Не вживати їжі у позаурочний час (тобто пам’ятати про піст). І це вже не говорячи про те, що монах був зобов’язаним свято сліду-

вати п’яти основним моральним заповідям (наприклад, йому пропону-валося уважно слідкувати за тим, щоб у час пиття води не проковтнути якусь живу істоту. Для цього монахи завжди носили із собою сітечко).

Крім зусиль щодо власного просвітлення монахи були зобов’язані займатися місіонерською діяльністю, пропагувати вчення свого вчи-теля. Це вчення зустрічало великий інтерес, але не кожен був здатен встати на шлях відмови від усього мирського. Тому виникла пробле-ма буддистів-мирян. Ця проблема була вирішена на основі розробки вчення про два шляхи (напрямки) врятування: хінаяна та махаяна.

— 345 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Хінаяна («Мала колісниця») — це вузький шлях до порятунку. Вона передбачала відносно жорсткий аскетизм. Це інтелектуально ритуально складний шлях індивідуального просвітлення та набуття нірвани, яким ішли архати — члени сангхи. Тому «мала колісниця» — це шлях небагатьох, тих, хто віддає себе служінню трьом головним скарбам буддизму — Будді, дхармі (вченню) та сангхі (спільноті монахів). Хінаяну ще називають «південним буддизмом», оскільки вона розповсюджена в країнах, що знаходяться на південь від Індії: Тайланд, Шрі-Ланка, Камбоджа, Лаос.

Махаяна («Велика колісниця») — широкий шлях до порятунку. В махаяні припускалася можливiсть набуття нірвани й мирянами, що дотримуються обіти духовного вдосконалення під керівництвом бодхісаттви. Мирянам давався простіший етичний кодекс поведінки. Він зводився до дотримування п’яти перших заповідей. Разом з тим, в махаяні отримала великий розвиток культова практика.

Культові практики махаяни пов’язані з вшануванням бодхісаттв і святих, будд. В країнах буддистської традиції розповсюджені їх скульптурні зображення. Застосовуються жертвоприношення, які за-звичай проводяться у храмах. Буддисти використовують спеціальні молитви (мантри).

Махаяна — це «північний буддизм», оскільки вона отримала роз-повсюдження в країнах, що знаходяться на північно-захід від прадер-жави — в Кореї, Японії, Непалі, Бірмі.

Але є ще й третій напрямок в буддизмі — ваджраяна («Діамантова колісниця»), або тантризм (від лат. хитросплетіння, магія, тайне зна-ння). Ця таємна течія зародилася в Індії в середині І ст.н.е., та погано вивчена. Її можна охарактеризувати як різновид махаяни, що покри-та оккультним, містичним й магічним туманом.

Шлях буддизму по країнам Азїi починається ще до нової ери. З III ст. до н.е. буддизм з’явився на територiї Центральної Азiї (теперишнiй Таджикистан й Узбекистан), з I ст. н.е. — у Китаї, з II ст. — на пiвостровi Iндокитай, з IV ст. — у Кореї, з VI cт. — в Японiї, з VII ст. — в Тибетi, з XII ст. — в Монголiї. Використовуючи свiй го-ловний принцип — не порушувати складенi культурнi традицiї рiзних країн i народiв й намагатися зростатися з ними, — буддизм швидко прижився всюди, та, привившись до древа мiсцевої культури, дав новi паростки. Наприклад, у Китаї цей процес почався з V—VI ст. У VIII–IX ст. там успiшно розповсюджувалися вже суто чисто китай-

— 346 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

ських напрямкiв буддизму — школа чистої землi будди Амiтабхи та школа чань. В Японiю буддизм з’явився вже в китайському обличчi. Китайськi школи тяньтай, хуаянь-цзун, школа чистої землi будди Амiтабхи та чань завоювали Японiю, ставши школами тендай, ке-гон, амiдаїзма та дзен.

У кожному регiонi розвивалися своя власна буддистська сим-волiка та буддистськi обряди — шанування святих мiст, календарнi свята, обряди життєвого циклу, пiдпитанi мiсцевими традицiями. Буддизм увiйшов у кров i плоть багатьох народiв, став часткою їх повсякденного життя. Вiн змiнив мiсцевi традицiї, але й сам зазнав змiни. Буддизм сприяв розквiту культури цих країн — архiтектури (будiвля храмiв, монастирiв i ступ), мистецтва (буддистська скуль-птура й живопис), а також лiтератури (поезiя, що надихається iдеями дзен-буддизму).

З ослабленням впливу великих монастирiв, якi в епоху розквiту буддистської цивiлiзацiї були свого роду «державними у державi», головну роль у життi буддистiв стали вiдiгравати невеликi мiсцевi монастирi та храми. Влада почала бiльш активно втручатися в релi-гiйнi справи сангхи. Особлива ситуацiя склалася в Тибетi, де утвори-лася теократична держава пiд керiвництвом голови «жовтошапочної» школи гелукпа далай-лами, що був i релiгiйним, i державним лiдером. Лами доносять послання Будди та вiдчиняють його сенс учням, тому їх шанують як непогрiшимих божеств, вiра в яких важливiша за зна-ння буддистських догматiв.

Буддизм в Українi репрезентують бiльше 30 громад, що нарахо-вують близько 500 членiв i 10 000 симпатикiв. Але буддизм поширю-ється в Українi переважно в модернiзованих формах (дзен-буддизм, нiтерен, рiзнi школи тибетського буддизму).

— 347 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Запитання для самоконтролю

1. Як виник буддизм? Iсторичнi умови виникнення, розвитку та поширення буддизму.

2. Що ви можете розповiсти про засновника буддизму?

3. Основнi iдеї буддизму.

4. Назвiть «чотири благороднi iстини».

5. Якi ви знаєте напрямки буддизму?

6. Чому в свiтових релiгiях сторонникiв бiльше, нiж у нацiональ-но-державних релiгiй?

7. Що таке «серединний (восьмирiчний) шлях» в буддизмi?

8. Cпробуйте визначити, якi кармiчнi наслiдки будуть очiкувати в наступному перевтiленнi людину, яка порушувала основнi буддистськi заповiдi й була схильною: а) до вбивства, б) кра-дiжки, в) прелюбодiяння, г) омани?

9. Якi особливостi буддистського чернецтва вам вiдомi?

Теми для написання рефератів

1. Порівняльний аналіз світових релігій.

2. Своєрідність буддизму як релігії.

3. Зміст релігійних вчень буддизму.

4. Течії буддизму та їх відмінність.

5. Міжнародні буддистські організації. Розвиток буддизму в Україні.

Література

1. Академічне релігієзнавство: Підручник. За науковою редакцією про-фесора А. Колодного. — К.: Світ Знань, 2000. — 862 с.

2. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство: Підручник. — К: Наукова думка, 2000. — 352 с.

3. Кислюк К. В., Кучер О. Н. Религиоведение: Учебное пособие для высших учебных заведений. — Х.: Торсинг, 2002. — 496 с.

4. Титов В. Д., Качурова С. В., Барабаш О. В. Релігієзнавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. — Х.: Право, 2004. — 272 с.

5. Яблоков И. Н. История религии. В 2-х томах. — М.: 2002.

— 348 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

Тема 5.

ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

План

1. Соціально-історичні причини виникнення ісламу.

2. Мусульманська догматика і культова практика.

3. Мусульманська філософія. Розповсюдження ісламу. Іслам в Україні.

1. Соціально-історичні причини виникнення ісламу

За кількістю своїх послідовників іслам є другою (після христи-янства) світовою релігією. За приблизними підрахунками, загальне число мусульман на земній кулі складає десь один мільярд прихиль-ників. Вони мешкають у більше, ніж 120 країнах. У 28 країнах іслам є державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Мароко, Саудівська Аравія, Пакістан та інші). Переважна більшість мусульман (понад дві третини загальної кількості) живуть в Азії. Це приблизно 20% насе-лення цієї частини планети. Біля 30% послідовників ісламу живуть в Африці, що складає, приблизно, 49% населення цього континенту. Відтак, основна маса віруючих мусульман зосереджена на цих двох континентах світу.

Іслам — відносно молода світова релігія. Він виник на початку VII ст. н.е. Формально часом появи ісламу вважається 622 р., коли за-сновник нової релігії Мухаммед був змушений тікати зі свого рідно-го міста Мекки в сусідню Медіну. Пануюча аристократична верхівка племені корейшитів не прийняла його вчення. Це відбулося 26 липня 622 р. Від цієї дати і починається мусульманське літочислення.

Час виникнення ісламу — період гострої соціальної та політичної боротьби, швидкого руйнування первісного ладу та формування ран-нього класового суспільства на Аравійському півострові. Водночас загострилась озброєна боротьба двох світових імперій — Візантії та Ірану. Соціальні та ідейні хвилювання своїми відгомонами доходили й до Західної Аравії. Як соціальне та духовне явище, іслам був, з од-ного боку, підсумком особливого розвитку суспільства аравійського півострова, а з другого — одним з породжень загальних процесів, які тривали на Близькому Сході в епоху від давнини до середньовіччя.

— 349 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Виникнення ісламу пов’язане як з впливом та розвитком монотеїс-тичних релігій — іудаїзму та християнства, так і з еволюцією релі-гійної свідомості мешканців Аравії, зі специфічними аравійськими формами синкретичного монотеїзму. З’явилися люди, які вірили у єдиного Бога, але вони не відносили себе до якоїсь офіційної релі-гії. Активно відбувався процес етнічної та культурної консолідації арабів, формувалась єдина арабська мова. Потреба в ідеологічному обґрунтуванні цих політичних, економічних та соціальних змін, у стимулюванні їх розвитку породила в Аравії різні ідейно-політичні рухи. Іслам був виявом цих загальних процесів. Він став важливим фактором у становленні середньовічної арабської народності, нового політичного утворення — Халіфату, нової етноконфесійної спільнос-ті — громади мусульман (умма).

На відміну від християнства, іслам народжувався в умовах бо-ротьби багатьох економічних укладів. З одного боку, в арабських племенах точилася жорстока боротьба між могутньою родовою арис-тократією племені корейшитів, а з другого — масою вільних бідня-ків — простих ремісників, землеробів, кочівників-пастухів. Ця бо-ротьба, що розгорнулась в умовах первісного ладу, розхитувала його і наближала перехід до класового суспільства. Роздробленість араб-ських племен, їх економічна відсталість, перехід до класового сус-пільства з сильною централізованою державною владою — все це ви-кликало потребу в суспільній силі, яка спроможна була б здійснити це історичне завдання. Такою силою постав народжений феодальний устрій. Йому необхідно було об’єднати всі арабські племена для за-хисту від ворожих сусідів — Візантії та Ірану. Однією з перешкод на шляху до здійснення цього завдання були старі племенні культи, які підтримували віджилі традиції первісного ладу. Тому, починаючи з кінця VI ст. серед арабів починається реформаційний рух, відомий під назвою Хафінського (від араб. «хафін» — пророк). Цей рух охоплює всю територію Аравії. Складається ряд центрів релігійної реформації. Найбільшим з них був Йємен на півдні Аравії. На чолі цього руху стає Мусалім. Другий центр реформаційного руху розмістився на північ-ному заході півострова. Вождем його стає виходець з роду корейнши-тів — Мухаммед, котрий після довготривалої боротьби одержав пере-могу як над старою родовою аристократією, так і над Мусалімом.

Виникнення ісламу підпорядковується загальним закономір-ностям формування світових релігій. Він виник на базі родоплемен-

— 350 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

них культів одного з найбільш впливових племен Західної Аравії — курейшитів. Їхнім племенним богом був Аллах (араб. Аль — Ілах), який з часом витіснив богів слабкіших племен. В цілому соціокуль-турна ситуація того часу сприяла формуванню в арабів монотеїзму. Звичайно, процес формування монотеїстичної релігії не проходив тут сам собою. Рішучий імпульс йому надала реально історична осо-ба — пророк Мухаммед (570–632 рр.). Полишивши торгові справи, він в 610 році виступив з проповіддю монотеїстичної релігії, яку на-звав іслам (в перекладі з арабської означає «покірність», «віддання себе Богу»). Мухаммед проголосив, що існує лише Аллах і що всі по-винні бути покірні його настановам .

2. Мусульманська догматика і культова практика

В середні віки були систематизовані обрядові вимоги ісламу. П’ять з нього виділені окремо і названі «стовпами»: 1. Сповідання віри. 2. Виконання намазу — п’ятиразової молитви. 3. Дотримання посту (урази) протягом місяця рамадану. 4. Виплата релігійного податку (зак’ят, садаку). 5. Паломництво до «священних місць» іс-ламу — хадж. В хадж увійшло й поклоніння могилі Мухаммеда в Медіні, молитви в ряді історичних міст. Кожний мусульманин праг-не хоч раз в житті побувати в Мецці, де знаходиться Храм Кааба з відомим чорним каменем — посланцем неба. Крім цих основних об-рядових звичаїв в ісламі існують й інші, наприклад, джихад — участь у війні за інтереси своєї країни.

Найбільш важливим обрядом мусульман є обряд суннет (обрі-зання), якому піддаються хлопчики у віці від 5 до 7 років. Цей обряд є внутрішньою ознакою релігійної приналежності, служить меті відо-соблення мусульман від людей інших віросповідань.

Мухаммед заклав першу в мусульманському світі мечеть. Вона мала вигляд квадратного майданчика. Молитовні збори проходили тут під відкритим небом.

В ісламі, як і в інших релігіях, окрім обрядів і традицій, існу-ють ще й чисельні свята. Класичний ортодоксальний іслам узаконив всього лише два — Курбан-байрам та Ураза-байрам.

Свято Мавлід (день народження пророка) відзначається мусуль-манами за місячним календарем у місяці рабі-аль-авваль. 29 серпня 570 року нашої ери за арабськими джерелами народився пророк.

— 351 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Мухаммед почав свою проповідницьку діяльність у рідному місті. Першими прихильниками його релігії були найближчі родичі та їхні раби. Вчення Мухаммеда містило важливу й цінну думку — знищення міжплеменної і внутрішньоплеменної ворожнечі, бо ж всі віруючі становлять один народ — єдину умму (за його терміноло-гією). Община віруючих, яка згуртувалась навколо пророка в Мецці, стала, немовби, зародком такої умми. Ця умма з самого початку була задумана як позаплеменна спільнота, що приймає до своїх лав усіх бажаючих — представників різних племен, різних рас. Об’єднання арабів під зеленим прапором ісламу завершили перші наступники Мухаммеда — «праведні Халіфи».

Іслам не тільки вимагає від своїх послідовників віри у свої до-гмати, а й пропонує їм досить стійкі принципи і правила поведінки, дотримання яких вважається богоугодною справою. Сукупність цих норм отримала нову назву «Шаріат» (від араб, шаріа — вірний шлях до мети). Шаріат включає культові правила та правово-етичні на-станови ісламу, виконання яких є обов’язковим для всіх мусульман. Шаріат не має собі аналогу в інших релігійних системах. Він вклю-чає як цивільні (світські), так і релігійні вимоги. Його настанови регламентують правові, моральні та релігійно-обрядові відносини. Авторитет шаріату дуже великий і пояснюється тим, що з часу ви-никнення ісламу і до XIX століття мусульманський світ практично не знав інших законів.

На відміну від всіх інших релігій, в ісламі основні вимоги релі-гійного культу були включені в систему шаріату. Відтак культ був піднесений до рангу закону, невиконання якого розглядалося не тіль-ки як морально-релігійне порушення (гріх), але й як правове пору-шення (злочин).

Будь-які спроби реформ, навіть часткові, неминуче визнавалися такими, що суперечать ісламу і рішуче заперечувались.

3. Мусульманська філософія. Розповсюдження ісламу. Іслам в Україні

Мусульманська філософія являє собою систему релігійно-світоглядної орієнтації та методів обґрунтування віровчення ісла-му, що розгорталася і функціонує в жорстких віроповчальних рам-ках. Основи релігійного вчення ісламу були закладені арабським

— 352 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

релігійним і політичним діячем Мухаммедом, який проголошений мусульманами великим пророком і посланцем Бога. Основну час-тину догматики свого вчення, зокрема ідею страшного суду, потой-бічного життя, окремі моральні принципи тощо, Мухаммед запози-чив із Біблії. Недарма деякі історики релігії розглядають іслам як спрощену версію християнства з яскраво вираженим монотеїзмом. Мусульманський монотеїзм тісно пов’язаний із вченням про перед-визначення, яке виключає будь-яку можливість вільного вибору і ви-ступає основою фаталізму.

Філософське проблемне поле ісламу спочатку було обмежене морально-етичними повчаннями і яскраво вираженими соціально-політичними принципами устрою: правовими аспектами життя пер-ших мусульманських громад. Ця обставина зробила нову релігію над-то вразливою, а її соціальні і політичні норми та принципи виявилися майже нерухомими. Деякі з них почали застарівати ще з часів перших халіфів. Необхідність перегляду багатьох ісламських норм детермі-нувала виникнення різноманітних течій у мусульманстві. І хоча зовні це виглядало як суто релігійне явище, насправді в його основі лежали соціально-політичні процеси.

Теоретичні основи ісламу закладені трохи пізніше, в результаті його безпосередніх контактів і полеміки з християнською теологією. Початок мусульманському богослов’ю поклали дискусії, які розгор-нулися на початку VIII ст. з приводу свободи волі і передвизначення, несотворимості «слова Божого», божественних атрибутів і трансцен-дентності Бога. Під безпосереднім впливом близькосхідної христи-янської думки перші мусульманські богослови познайомились із античною філософською спадщиною (платонізмом, арістотелізмом), яка спричинила розвиток раціоналістичних тенденцій у мусульман-ській теології (Абу-аль-Хасан, Хасан-аль Басрі, Васіл ібн Ата та ін.). Ашарітам доводилось вести боротьбу не тільки з мутазілітами, але й із крайніми ортодоксами, які виступили проти схильності ашарітів до компромісів. Так, ашаріти перейняли мутазілітську атомістичну сис-тему, яка була вільною інтерпретацією теорії Демокріта та Епікура. На думку метакалімів, існують не тільки атоми простору, але й ато-ми часу. Безмежна їх кількість є основою всіх явищ Всесвіту. Але ці атоми нематеріальні, не мають маси. Кожен з них відокремлений один від одного абсолютною пустотою, їх рух, поєднання та зміни в них відбуваються завдяки активній волі Аллаха. Аллах уявляється

— 353 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

не тільки деміургом, творцем Всесвіту, що започаткував його сло-вом «будь». Він знаходиться в стані безперервної творчої діяльності, створює одні атоми і знищує інші. Тому, наприклад, ріст і розвиток живих організмів, як і рослин, пояснюється тим, що Бог весь час тво-рить нові атоми, а випаровування та вивітрювання тим, що він зни-щує окремі частини води і мінералів.

Школи мутазілітів та ашарі, апелюючи до античної філософії і намагаючись використати її в інтерпретації засад мусульманського віровчення, мимоволі створили благодатний ґрунт для виникнення і розквіту в ІХ–ХІІ ст. арабської філософії (аль-Кінді, аль-Фараб, ібн Сіна, ібн Рушд), яка стала помітною ланкою у світовій філософській думці між античною філософією та європейською середньовічною схоластикою. Основним завданням арабської філософії залишалось те ж намагання теоретичного обґрунтування віровчення ісламу і його церковної догматики. Спочатку араби перейняли у греків ідеї Платона і неоплатоніків, але згодом їх увага все більше зосереджу-валась на теоретичній спадщині Арістотеля, зокрема на його трак-тат з метафізики, логіки та фізики. Щоправда, арістотелізм, у них не культивувався у чистому вигляді. Він, як правило, переплітався

• елементами неоплатонізму, який більшою мірою відповідав інтер-есам теології. Ті ж окремі представники арабської філософії, які бу-дували свої філософські системи в основному на арістотелізмі (ібн Сіна та ібн Рушд), неминуче приходили до жорсткої конфронтації

• ісламською ортодоксією. Незважаючи на теоцентричність їх філо-софії, вони заперечують релігійну догму про творення Богом світу з «нічого», а єдиною основою буття, його вічним джерелом можливос-ті вважають матерію. Богу відводиться лише роль вічного джерела дійсності. Відкинувши ідею потойбічного життя, безсмертя душі, во-скресіння з мертвих, східні прихильники арістотелізму безсмертним визнають лише людство в цілому, його розумову діяльність. Щодо співвідношення науки та релігії, то ця проблема вирішується ними в площині теорії «двоїстої істини», згідно з якою наука дає конкретні, часткові знання, а релігія — загальну картину світобудови.

Реакцією на цю інтелектуалізацію ісламу в арабській філософії було виникнення арабського містицизму, представленого суфізмом, який виступив не тільки проти східного арістотелізму, але й проти мусульманської ортодоксальної теології. Його ідеологія сприйняла елементи вчення і практики східного християнства, неоплатонізму

— 354 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

і буддизму. Заперечуючи ортодоксальну обрядовість і не визнавши авторитету ортодоксального духовенства, пантеїстичне зорієнтовані суфії, проповідували містичну, безкорисливу любов до Бога, бажання злитися з ним. Кінцевою метою вони вважають нівелювання індиві-дуальних особливостей людини та заміну їх божественними, уявлень про мусульманську єдність, які ґрунтуються на основі ідей ісламу про єдинобожжя (Саті аль-Хасурі). Центральною стає теорія «ісламсько-го шляху» розвитку, яка широко пропагується багатьма міжнародни-ми мусульманськими організаціями.

В Україні іслам поширений переважно в автономній республі-ці Крим. Мусульмани Криму належать до сунітського напрямку. В 1242 році татаро-монголи завоювали півострів: Крим увійшов до складу Золотої Орди. У XV ст. у зв’язку з розпадом останньої, в Криму виникло Кримське ханство, яке з 1457 р. ввійшло до складу Османської імперії. На чолі мусульманського духовенства Кримсь-кого ханства стояв муфтій. Як вища духовна особа, він був другим після халіфа — турецького султана. Всім життям релігійної громади Криму керував імам. У XVIII ст. тільки в Бахчисараї було 32 мече-ті. Відкривались мектеби і медресе. У 60-х рр. XIX ст. в Криму було 23 медресе і 131 мектеб (школа початкової освіти). У 1774 р., після війни Росії з Туреччиною, Кримське ханство отримало самостій-ність, але у 1783 р. вона була знову втрачена: Крим був приєднаний до Російської імперії, яка утискала татар, що сповідували іслам, не лише економічно, а й духовно. У другій половині XIX ст. Крим за-лишило 161 тис. татар.

У 1917 р. татари становили лише 36,6% сільського і 11,3% місько-го населення Криму. Зазнавало утисків татарське населення Криму і за часів Радянського Союзу. У травні 1944р. з Криму було виселено 188626 татар. Нині йде процес їх повернення до Криму, відродження мусульманських релігійних громад.

В Україні на початок 2005 року діяло 472 мусульманських гро-мад, більша кількість яких знаходиться в Криму. Мусульманські громади України діють у структурі трьох самостійних центрів: в Києві — Духовне управління мусульман України (ДУМУ), в Донець-ку — Духовний центр мусульман України (ДЦМУ), в Сімферополі — Духовне управління мусульман Криму (ДУМК).

— 355 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Стислі підсумки

1. Іслам — наймолодша світова релігія. Він виникає в VІІ ст. н.е. на Аравійському півострові.

2. Іслам — релігія, що динамічно розвивається. Протягом ХХ ст. спостерігався постійне зростання ваги мусульман серед насе-лення земної кулі.

3. Головна особливість ісламу полягає в нерозривному зв’язку між релігійно-культовим та суспільно-політичним життям.

4. На основі ісламу сформувалася високорозвинена цивілізація, що принесла невимірювальний (значний) внесок до скарбни-ці світової культури.

5. Засновник ісламу — Мухаммед (570–632) — один із великих релігійно-політичних діячів в історії людства.

6. Віровчення ісламу викладено в священній книзі Корані. Мусульмани вірять в те, що «Немає ніякого Бога, крім Аллаха, а Мухаммед — посланець Аллаха».

7. Культова практика мусульман складається з обов’язкової що-денної п’ятикратної молитви, посту в священний місяць рама-дан, сплати благодійного податку, паломництва до священно-го міста Мекки.

8. Основні напрямки в ісламі — суннізм і шиїзм.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Чим іслам відрізняється від інших світових релігій?

2. У багатьох країнах, де панує іслам, існує особливий календар, який бере початок з моменту таємного переїзду Мухаммада і мусульман з Мекки до Медини (Хіджри). Визначте, в якому столітті за цим календарем зараз живуть ці країни. Для цього:

— відніміть від року, в якому ми живемо за європейським ка-лендарем, рік Хаджри;

— поділіть число, яке отримали на 32;

— результат ділення додайте до кількості років, які минули від року Хіджри за європейським календарем.

3. Назвіть основні положення віровчення ісламу. Які з цих по-ложень сприяють, на ваш погляд, розвитку в наш час іслам-ського екстремізму?

4. Які п’ять столпів ісламу вам відомі? Який елемент — віров-чальний чи культовий у ньому переважає і чому?

— 356 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

5. Скільки разів на день моляться мусульмани? Про що вони просять Аллаха під час ритуальної молитви?

5. Порівняйте уявлення мусульман та християн про гріх і за-гробну відплату.

5. У мусульман — п’ятниця, а у християн?

5. Які напрямки в ісламі Вам відомі? Поясніть, чому головні розходження між цими напрямками не стосуються віропов-чальних чи обрядово-культових питань?

5. Спробуйте порівняти релігійну організацію вже відомих Вам світових релігій.

10. Чи згодні Ви з тим, що мулла — те ж саме, що і священник у християн?

10. Чим відрізняється статус священих споруд в ісламі та христи-янстві?

10. У чому офіційно вбачає схожість та відмінність між христи-янством та ісламом сучасна католицька церква?

10. Який вплив здійснив іслам на виникнення «ісламського сві-ту», мусульманської цивілізації? У чому полягає зміст цієї цивілізації для світової культури?

Теми для написання рефератів

1. Сучасна соціально-політична доктрина ісламу.

2. Іслам: спосіб життя як стиль мислення.

3. Християнство та іслам: соціокультурні проблеми діалога.

4. Релігія і секуляризм на сході.

5. Мусульманське право: питання теорії і практики.

Література

1. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. — К.: Освіта, 1992.

2. Калінін Ю. А., Харьковщенко Е. А. Релігієзнавство: Підручник. — К.: Наукова думка, 1997.

3. Релігієзнавство. — К.: В.ц. «Академія» — 2000.

4. Релігієзнавство / Під ред. Заковича М. — К.: — 2000.

5. Релігієзнавство / Під ред. Бублика М. — К.: «Юрінком Інтер», — 1999.

6. Мень А. История религии. В 7-ми томах. — М., 1991–1994.

7. Релігієзнавчий словник / Під ред. Колодного А., Лобовика Б. — К.: Четверта хвиля, 1996.

— 357 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

8. Яблоков И. Н. Основы религиеведения: Учебник. — М.: Высшая шко-ла, 1994.

8. Watt W. Montgomery. Bells Introduction to the Quran. — Edinburgh: Edinburg University Press, 1970.

10. Wiedke W. Women in Islam. — Montclair, NJ: Abner Schram Ltd., 1981.

10. Woodward M.R. Islam in Java: Normative Piety and Mysticism in the Sultanate of Yogyakarta. — Tucson: University of Arizona Press, 1989.

— 358 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

КОНТРОЛЬНІ МОДУЛЬНІ ЗАВДАННЯ

• ВАРІАНТ

• РІВЕНЬ

Яка зі складових частин релігії є засадничою:

а) віровчення; б) віра; в) культ;

г) організація.

0. Автор, який вважав релігію колективною формою неврозу: а) Ф. Вольтер; б) К. Маркс; в) З. Фрейд.

0. Як називається поклоніння богам в образі тварин: а) зооморфізм; б) антропоморфізм; в) фетишизм.

3. Фетишизм — це:

а) віра у надприродню спорідненість людей з тваринами та рослинами;

б) віра в надприродні можливості матеріальних предметів; в) система заборон.

3. Монотеїзм виник:

а) у національно — державних релігіях; б) у світових релігіях; в) нетрадиційних релігіях.

3. Священні тексти в індуїзмі:

а) Пурани; б) Веди; в) Араньяки.

3. Серединний шлях звільнення від страждань нараховує:

— 359 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

а) вісім ступенів; б) сім ступенів;

в) дванадцять ступенів.

7. Що означає життя згідно вчення Гаутами:

а) радість; б) спокій;

в) страждання.

7. Яка релігія стала в Китаї і політикою, і адміністратив-ною системою, і верховним регулятором економічних і со-ціальних процесів:

а) чань-буддизм; б) конфуціанство; в) даосизм.

7. Іслам виник:

а) в VІІ ст. до н.е.; б) в VІІ ст.;

В) в V ст.

10. Мухаммед для мусульман:

а) Посланець Аллаха; б) Син Божий; в) Боголюдина.

• РІВЕНЬ

Визначте структуру та функції релігії.

Назвіть характерні риси етнічних релігій.

В чому своєрідність буддизму як релігії?

• РІВЕНЬ

Які з етнічних релігій нині є державними? Охарактеризуйте їх.

Визначте, з якої релігії походить догмат про Мессію та в яких ще релігіях він поширений?

0. Визначте, з якої релігії походить догмат про Страшний Суд над мертвими, що воскреснуть?

0. Назвіть п’ять категорій класифікації дій мусульманина за ша-ріатом.

— 360 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

• ВАРІАНТ

• РІВЕНЬ

Вищою формою релігійної організації є:

а) община; б) церква;

в) деномінація.

0. Основною ознакою релігійної свідомості є віра в:

а) реальне існування надприродних сил та істот; б) магію; в) міфи.

0. Як називається поклоніння людиноподібним богам:

а) зооморфізм; б) антропоморфізм; в) фетишизм.

0. Анімізм — це:

а) віра в існування душі та духів; б) поклоніння померлим предкам;

в) віра у надприродну спорідненість людей з тваринами та рослинами.

0. Священним Писанням іудеїв є:

а) Талмуд; б) П’ятикнижжя Мойсея;

в) Старий Завіт.

0. Хто в індуїзмі творець світу:

а) Вішну; б) Брахма; в) Шива.

0. Карма — це:

а) вчення про переселення душ; б) закон моральної відплати; в) ваш варіант.

— 361 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

8. Основний принцип буддійської етики:

а) неспричинення шкоди тваринам; б) неспричинення шкоди всьому живому; в) не вбивай!

8. Іслам виник на:

а) Аравійському півострові; б) Синайському півострові; в) Апенинському півострові.

10. «Символ віри» в ісламі звучить таким чином:

а) Аллах Великий!

б) В ім’я Аллаха, милостивого та милосердного!

в) Немає ніякого божества, окрім Аллаха, а Муххамед — по-сланець Аллаха!

• РІВЕНЬ

0. З’ясуйте відмінності між теологічним та філософським розу-мінням релігії.

0. Охарактеризуйте давньокитайську та давньоіндійську релі-гійні системи.

0. В чому своєрідність ісламу як світової релігії.

• РІВЕНЬ

Охарактеризуйте релігію як форму суспільної свідомості.

0. Які уявлення про людину та світ в ранньонаціональних релі-гіях?

0. Назвіть 8 сходинок до шляху спасіння за буддизмом.

1. Дайте характеристику основних положень шаріату.

Як розуміється сенс життя в іудаїзмі?

0. В чому полягають основні переваги та недоліки фрейдівсько-го дослідження релігії.

0. Які суспільні процеси вплинули на формування національно-державних релігій?

0. Які уявлення про людину та світ в буддизмі?

— 366 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

• ВАРІАНТ

• РІВЕНЬ

0. Одним з провідних представників соціологічного підходу до релігії є:

а) З. Фрейд; б) П. Бергер; в) К. Юнг.

0. Здатність релігії бути засобом ідейного об»єднання, згур-тування мас, індивідів та інститутів, спільністю єдиної віри, догм, сповідання — це:

а) інтегративна функція; б) світоглядна функція; в) регулятивна функція.

0. Як називається релігія, якій притаманне уявлення про ієрархію богів, кожний з яких опікується тією чи іншою світовою стихією:

а) магія; б) політеїзм;

в) тотемізм.

0. Світові релігії — це:

а) буддизм, християнство, іслам; б) християнство та іслам; в) індуїзм, християнство, іслам.

0. Перший Храм у Ієрусалімі був побудований:

а) Мойсеєм; б) Давидом; в) Соломоном.

0. Яка релігія вперше сформулювала ідею про кінець світу та страшний суд:

а) зороастризм; б) іслам; в) християнство.

— 367 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

7. Священним Писанням в ісламі є:

а) Коран; б) Сунна;

в) ваш варіант.

7. Синтоїзм — це національна релігія:

а) китайців; б) японців; в) євреїв.

7. Мусульмани моляться:

а) п’ять раз за добу; б) три рази за добу; в) шість раз за добу.

10. Шаріат — це:

а) один з напрямків в ісламі; б) одна з обрядово-культових дій; в) система норм та правил.

• РІВЕНЬ

0. Дайте характеристику основним соціологічним концепціям релігії.

0. Охарактеризуйте релігійні організації.

0. Проаналізуйте й порівняйте основні священні книги буддиз-му та ісламу.

• РІВЕНЬ

Як розуміється сенс життя в буддизмі?

Які існують схожі догмати в іудаїзмі та ісламі?

0. В чому містяться найбільш принципові особливості націо-нально-державних релігій?

0. Які національно-державні релігії стали основою світових ре-лігій? Чому?

— 368 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

• ВАРІАНТ

• РІВЕНЬ

Виконання релігією різноманітних зв’язків між віруючи-

ми, засіб їхнього спілкування в межах єдиного віроспові-дання — це:

а) комунікативна функція; б) світоглядна функція; в) регулятивна функція.

0. Тотемізм — це:

а) віра в існування душі та духів; б) віра в надприродну силу, яка керує світом;

в) віра у надприродну спорідненість людей з тваринами та рослинами;

0. У якому столітті мислителі вперше почали уявляти, що люди самі створювали собі богів за своїм образом та подо-бою:

а) V ст. до н.е.; б) ІІ ст. до н.е.; в) ІІ ст. н.е.;

0. Політеїзм виник:

а) у первісних релігіях; б) у національно — державних релігіях, в) у світових релігіях.

0. Три верховних божества в індуїзм :

а) Брахма, Вішну, Шива; б) Брахма, Вішну, Крішна; в) Вішну, Калі, Шива.

0. В буддизмі нараховується:

а) чотири шляхетні істини; б) три шляхетні істини; в) вісім шляхетних істин.

— 369 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

7. Як називається ідеальний стан людського буття в буд-дизмі:

а) карма; б) сканди; в) нірвана.

7. Що в перекладі означає слово Будда?

а) святий; б) пророк;

в) просвітлений.

9. День відпочинку в ісламі:

а) п’ятниця; б) субота; в) неділя.

10. Щоденна п’ятиразова молитва — це:

а) намаз; б) ураз; в) хадж.

• РІВЕНЬ

0. Охарактеризуйте роль релігії в системі культури.

0. В яких національних релігіх обов’язковими були жертвопри-ношення. Чому?

0. Визначте й порівняйте основні напрямки в буддизмі.

• РІВЕНЬ