3. Захист цивільних прав. Способи захисту цивільних прав особи

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

• визнання права;

• визнання правочину недійсним;

• припинення дії, яка порушує право;

• відновлення становища, яке існувало до порушення;

• примусове виконання обов’язку в натурі;

• зміна правовідношення;

• припинення правовідношення;

• відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

• відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

• визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Законодавством визначені випадки захисту цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, нотаріусом, а також самозахист цив­ільних прав (застосування особою засобів протидії, які не забо­ронені законом та не суперечать моральним засадам суспіль­ства). Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Цивільним кодексом України передбачена можливість відшко­дування особі моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

• у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

• у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу особа може протягом строку позовної дав­ності. Розрізняють загальну (три роки) та спеціальну (скорочену або більш тривалу, порівняно із загальною) позовну давність.

Так, скорочена (в один рік) позовна давність застосовується, зокрема до вимог:

• про стягнення неустойки (штрафу, пені);

• про спростування недостовірної інформації, поданої у засобах масової інформації;

• про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки за правом спільної часткової власності;

• у зв’язку з недоліками проданого товару;

• про розірвання договору дарування;

• у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти;

• про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насиль­ства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Закон дозволяє випадки збільшення позовної давності, вста­новленої законом, за домовленістю сторін (за письмовим дого­вором).

Згідно з цивільним законодавством позовна давність не по­ширюється:

• на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, установлених законом;

• на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

• на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю;

• на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

• на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).