5.2.Теоретичні питання, необхідні для реалізації загальних і конкретних цілей

1. Поняття про фізіотерапії. 2. Принципи фізіотерапії. 3. Механізми лікувальної дії фізичних факторів. 4. Методики ФТ. 5. Класифікація лікувальних фізичних факторів 6. Електролечение, як основний вид апаратной фізіотерапії. 7. Призначення та структура фізіотерапевтичної допомоги. 8. Основні структурні фізіотерапевтичні підрозділу. 9. Техніка безпеки при проведенні фізіотерапевтичних процедур. 10. Електротравма.

5.3 Практичні роботи (завдання), які використовуються на занятті:

1. Виділити теоретичні основи механізмів дії фізичних чинників

2. Пояснити, з урахуванням механізмів дії, основи використання фізичних чинників з лікувальною метою

3. Визначити основні принципи фізіотерапії

4. Знати правила техніки безпеки у фізіотерапевтичних і водо-, теплолікувальних відділеннях.

5. Знати правила облаштування та експлуатації фізіотерапевтичних відділень (кабінетів).

6. Знати ознаки ураження електричним струмом, надання першої допомоги.

Робота 1. Організація кабінету електролікування (вимоги до приміщення, в якому обладнується кабінет, його облаштування; вимоги до апаратури, обладнання, працюючого персоналу).

Робота 2. Організація кабінету світлолікування (вимоги до приміщення, в якому обладнується кабінет, його облаштування; вимоги до апаратури, обладнання, працюючого персоналу).

Робота 3. Організація відділення (кабінету) водолікування (вимоги до приміщення, його облаштування; вимоги до апаратури, обладнання, працюючого персоналу).

Робота 4. Організація відділення (кабінету) теплолікування (вимоги до приміщення, його облаштування; вимоги до апаратури, обладнання, працюючого персоналу).

АЛГОРИТМ ПРАКТИЧНОГО НАВИКУ:

 1. Підготовка необхідного оснащення.

1.1. Перевірити справність апарата.

1.2. Підготувати дві прокладки, теплу воду, мішечки з піском, лікарську речовину (для електрофорезу).

2. Техніка виконання процедури.

2.1. Надати хворому зручного положення.

2.2. Змочити прокладки в теплій воді, викрутити.

2.3. Електроди через прокладки накласти на оголену ділянку тіла людини.

2.4. Зафіксувати електроди мішечками з піском.

2.5. Включити апарат, повільно збільшити силу струму до відчуття хворим легкого поколювання під електродами.

2.6. Зафіксувати на годиннику тривалість процедури.

2.7. По закінченні процедури вимкнути апарат, зняти елект­роди з прокладками.

5.4 Зміст теми: вступ в фізіотерапію

Громадська необхідність охорони здоров’я і працездатності населеня диктує потребу розвитку реабілітаційного напрямку роботи системи охорони здоров’я. Великі втрати суспільство несе в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Провідна роль у медичній реабілітації належить методам немедикаментозного впливу.

Базисом медичної реабілітації є фізіотерапія, що ефективно використовується на всіх реабілітаційних етапах. Обов’язок кожного лікаря –призначення фізіотерапії в складі комплексної програми реабілітації.

З огляду на актуальність знання основних понять фізіотерапії для лікарів різних спеціальностей, загальну ціль засвоєння даного предмету можна сформулювати так: уміти обгрунтовано застосовувати загальні принципи фізіотерапії для побудови комплексних фізіотерапевтичних реабілітаційних програм.

Існує богато способів консервативного лікування. І хоча сьогодні лікарі мають у своєму арсеналі тисячі фармакологічних препаратів, більшість з них або недостатньо ефективна, або має побічну дію, насамперед алергічну і токсичне. Тому, поряд з медикаментозною терапією існують не медикаментозні засоби впливу на людський організм. Основне місце серед них займають лікувальні фізичні фактори, зокрема:

а) природні (клімат, повітря, сонце, вода в т.ч. мінеральна);

б) преформовані або штучні, тобто засновані на використанні різних видів фізичної eнергії в перетвореному вигляді (електротерапія, аерозолі, ультразвук, світло тощо).

Зазначені фізичні фактори мають певні переваги перед медикаментозними засобами, оскільки не мають побічної алергічного та токсичної дії, але при цьому вони не менш активні, а в окремих випадках навіть є сильнодіючими. Фізичні методи лікування не протиставляються іншим лікувальним заходам, а застосовуються в поєднанні з ними в різних лікувальних комплексах.

Галузь клінічної медицини, що вивчає лікувальні властивості фізичних факторів і розробляє методи їх застосування для лікування та профілактики хвороб, а також для медичної реабілітації, називається фізіотерапією (з грецького: фізіо - природа; терапія - лікування).

Застосування фізичних факторів з лікувальною метою відноситься до глибокої давнини. Ще Гіппократ, Авіценна застосовували для лікування фізіотерапію (ФТ).

Розвиток природничих наук (фізики, фізіології, біології) став основою сучасної ФТ. Відкриття в 19 ст. явища електромагнітної індукції дало початок електротерапії.

Велику увагу застосування фізичних факторів в медицині надавали видатні вітчизняні вчені. До кінця XVIII століття в клініках Московського університету порівняно широко застосовувалася електротерапія. Пізніше, у 1825 р. В.М. Нікітін описав використання з лікувальною метою природних і штучно приготованих мінеральних ванн. М.Я. Мудров, Ф.І. Іноземцев в 1 половині XIX ст. широко застосовували гідротерапію. Видатний Московський клініцист Г.А.Захарьин рекомендував бальнеотерапевтичні і фізіотерапевтичні методи лікування, масаж і гімнастику.

Велику роль у розвитку фізіотерапії зіграв інститут фізичних методів лікування у Севастополі, який очолив професор О.Ю.ІЦербак. У цьому інституті розвивалося рефлексологічний напрямок у вивченні фізіологічних механізмів дії фізичних агентів. На основі ідей О.Ю.Щербака був створений ряд нових лікувальних методів: гальванічний комір за Щербаком, метод "іонних рефлексів", які в даний час не втратили свого значення.