2. Принципи фізіотерапії.

В даний час обґрунтовані наступні принципи фізіотерапії:

• єдність етіологічної, патогенетичної і симптоматичної спрямованості впливу лікувальними фізичними факторами;

• індивідуальний підхід;

• курсове вплив фізичними факторами;

• оптимальність;

• динамічний фізіотерапевтичний і комплексний вплив лікувальними фізичними факторами.

Перший принцип реалізується за рахунок можливостей самого фізичного фактора здійснювати або генерувати відповідні процеси в тканинах і органах, а також шляхом вибору необхідного чинника впливу для досягнення цілей або профілактики або лікування або реабілітації. При цьому важливий облік відповідної локалізації дії цього фактора на тілі пацієнта (топографія і площа полів впливу); кількість полів за одну процедуру; Тривалысть діючого фактора на одне поле і сумарної дози впливу цього фактора за одну процедуру, а також визначеної тривалості курсу фізіотерапії.

Принцип індивідуалізації фізіотерапії пов'язаний з дотриманням показань і протипоказань для впливу певних зовнішніх фізичних факторів, з урахуванням індивідуальних особливостей організму, із необхідністю отримати відповідні клінічні ефекти від фізіотерапії у пацієнта.

Принцип курсового впливу фізичними факторами в цілях профілактики, лікування і реабілітації грунтується на хронобіологічному підходу до усіх процесів в організмі людини. Так, при локальному гострому запальному процесі курс щоденних фізіотерапевтичних процедур може скласти 5-7 днів (це середня тривалість гострого патологічного процесу, відповідна циркосептанному ритму функціонування систем організму). При хронічній патології тривалість курсу фізіотерапії досягає 10-15 днів (це середня тривалість гострофазних реакцій при загостренні хронічного патологічного процесу, відповідно циркодисептанному ритму). Цей принцип відповідає положенням синхронізації впливу на регулярній повторюваності та періодичності фізіотерапевтичних процедур.

Принцип оптимальності фізіотерапії ґрунтується на врахуванні характеру і фази патологічного процесу в організмі пацієнта. Але при цьому необхідно пам'ятати в першу чергу про оптимальність та достатність дози впливу і синхронізації ритму дії фактора з нормальними ритмами функціонування систем організму.

Принцип динамізму фізіотерапевтичних впливів визначається необхідністю корекції параметрів діючого фактора в ході лікування на основі постійного спостереження за змінами в організмі пацієнта.

Принцип послідовності

Найчастіше використовують поєднання місцевих процедур з подальшим застосуванням процедур седативної дії (електросонтерапія, загальні ванни, аероіонотерапія), загальнозміцнюючої дії (хлоридно-натрієві ванни, ультрафіолетове опромінювання, геліотерапія) або стимулюючої дії (душі, контрастні ванни, загальна гальванізація, масаж, електростимуляція).

Прикладом послідовного застосування двох чинників з розрахунку на те, що подальший діятиме на фоні, зміненому дією попереднього чинника, може бути проведення електрофорезу після НВЧ-терапії, що сприяє глибшому проникненню речовини і в більшій кількості. З метою посилення дії ультрафіолетового випромінювання може заздалегідь призначатися прогрівання інфрачервоними променями, грілкою, ЕП УВЧ та іншими чинниками, що викликає гіперемію. При гострих респіраторних захворюваннях найефективнішим є послідовне застосування ЕП УВЧ та інгаляцій аерозолів (електроаерозолів) лікарських речовин. Навпаки, при захворюваннях легень лікарські аерозолі передують тепловим процедурам (високочастотна магнітотерапія, УВЧ-терапія, ДМХ-терапія).

Нарівні з послідовним застосуванням фізичних чинників протягом дня, вдаються до чергування процедур за днями тижня, наприклад, електрофорез лікарських речовин і ампліпульстерапія, ультразвукова і ДМХ-терапія, індуктотермія з лікувальними ваннами. Лікувальні фізичні чинники комбінують з лікувальною фізкультурою (ЛФК).

ЛФК можна застосовувати в один день практично з усіма видами фізіотерапії. Найраціональнішими є дві схеми їх комбінування:

1) призначення лікувальної гімнастики, а потім масажу і через 30-90 хвилин –фізіотерапевтичних процедур або

2) призначення процедур, через 2-3 години – лікувальної гімнастики, а потім масажу.

Масаж і лікарський електрофорез на одну ділянку доцільно застосовувати в різні дні. При комбінуванні ліків і фізичних чинників можуть змінюватися властивості ліків. Наприклад, електричне поле УВЧ і магнітне поле високої частоти посилюють дію антикоагулянтів, а постійний струм знижує його.

Принцип поєднання фізичних чинників.

Передусім, виходячи з показань, вибирають принцип, на основі якого буде складений лікувальний комплекс.

У комплексної фізіотерапії розрізнюють дві методики впливу: комбіновану і поєднану.

Комбінованою фізіотерапією вважають послідовне застосування фізичних методів лікування. Поєднаний вплив – поєднання двох і більше процедур одночасно або послідовно одна за одною на ту саму ділянку для посилення дії подальшою (солюкс, потім електрофорез, масаж, потім фонофорез) або ослаблення небажаної дії (спочатку ультрафіолетове опромінювання, потім солюкс; спочатку грязьова аплікація, потім душ).

Комплексна фізіотерапія не є арифметичною сумою дії окремих методів, а являє собою новий вплив, спроможний посилити, послабити або модифікувати ефекти певного лікувального чинника. Фізіотерапевтична поліпрагмазія може приводити до пригнічення захисно-пристосувальних механізмів організму (аж до їх зриву), до загострення захворювання і розвитку загальної патологічної реакції.

Адекватність впливу вибраного чинника зіставляють з функціональним станом організму, стадією основного захворювання, віком, реактивністю організму, проявами больового синдрому, наявністю ускладнень. На основі цього вирішують питання про інтервал між процедурами – провести їх в один день або через день, а якщо в один день, то в якій послідовності і з яким інтервалом. У стаціонарі в комплекс фізіотерапії становить дві-три процедури, в поліклініці – не більш двох. Причому основній процедурі передує додаткова, наприклад, проведення місцевого електрофорезу передує прийому ванни.

В один день не проводять дві процедури загального впливу. Протипоказані дві ванни, ванна і підводний душ-масаж, ванна і масивна грязьова аплікація, загальна ванна і загальна гальванізація, мікрохвильова терапія на ділянку надниркових залоз і ванна. Допускається поєднання таких процедур і ЛФК з проміжком часу між ними не менш як 2 години. Не треба проводити навантажувальні впливи фізичними чинниками в день рентгенологічних досліджень і дуоденального зондування (УВЧ-, НВЧ- терапію, загальні процедури). Несумісні в один день впливи на ту саму рефлексогенну зону (комірцеву), так само як і вплив на одну з таких зон і загальний вплив на організм.

Недоцільним є застосування в один день методів фізіотерапії, близьких за характером дії на організм (ДМХ і СМХ, індуктотермії і УВЧ або ДДС з СМС), а також фізичних чинників з протилежною спрямованістю дії (грязьові аплікації і душі). Однак для загартування призначають контрастні процедури: сауну і басейн.

Не призначають на одну ділянку впливів, що спричиняють роздратування шкіри, наприклад, УФО і лікування постійним струмом, парафіном, солюксом, масажем, ультразвуком, індуктотермією однієї ділянки, радоновими і газовими мінеральними ваннами.

При комбінуванні процедур в один день спочатку вдаються до місцевих впливів, а потім – загальних. Здебільшого часовий інтервал між процедурами становить близько 2 годин.

Масаж повинен вестися після теплових, високочастотних і водних процедур, а електрофорез – через 30-60 хвилин після масажу.

Навантажувальні процедури, як правило, чергують через день, наприклад,

бітемпорально УВЧ і НВЧ на ділянку надниркових залоз. Хворим, що постійно працюють у сфері дії електромагнітних полів УВЧ і НВЧ, потужніх магнітних полів та іонізуючого випромінювання, ліквідаторам аварії на ЧАЕС не треба призначати УВЧ і НВЧ-терапію, радонові ванни.

За наявності у хворих імплантованого електрокардіостимулятора застосовувати згідно з показаннями терапію електричним полем УВЧ, мікрохвилі, діадинамотерапію та ультразвук можна на відстані не менш як 15 см від електрокардіостимулятора.

Лікар, на основі патогенезу, кожному хворому індивідуально повинен скласти лікувальний комплекс, вибираючи необхідну послідовність проведення процедур і дозування. Засвоєння сформованих принципів дає змогу краще орієнтуватися в масі розрізнених даних, упорядковує лікувальний процес і тим самим сприяє підвищенню ефективності терапевтичних заходів при різних захворюваннях.