3. Дія на організм фізіотерапевтичних факторів

При всьому різноманітті лікувальних фізичних чинників в їх дії на організм виявляється багато загального, притаманного всім їм як складним фізикохімічних подразників зовнішнього середовища. Причина цього криється в єдиних закономірності формування реакції організму на вплив фізичних факторів, спрямованої на підтримання постійності його внутрішнього середовища. Це сталість необхідно для нормального функціонування всіх систем організму.

Суть цієї реакції полягає в наступному. Лікувальні фізичні чинники викликають зміни як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму. На всяку ж зміну зовнішнього і внутрішнього середовища живий організм відповідає загальною (системною) пристосувальною реакцією, що розвивається за принципом рефлекторного механізму при участю всіх відділів нервової системи, так і багатьох ланок гуморальної регуляції. Важливо, що ця реакція спрямована:

• на збереження або відновлення рівноваги в організмі,

• розвиток компенсаторних можливостей,

• усунення викликаних хворобою зрушень,

• ліквідацію або зменшення вираженості патологічних процесів,

• на підвищення опірності організму до шкідливо діючих факторів.

Це, так би мовити, схема, загальний каркас будівлі. Але давайте розберемося, а що ж являють цеглинки цього будинку, як вони вбудовуються в його каркас? Які зміни та в яких системах організму відбуваються під час фізіотерапевтичної процедури?

Фізичні фактори, що застосовуються з лікувальною або діагностичною метою, діють на організм:

• або через шкірні покриви (в основному),

• або через слизові оболонки порожнин тіла,

• або безпосередньо впливають на патологічний осередок або внутрішні органи.

При цьому енергія діючого фактора поглинається (згідно з фізичними законами), а в тканинах виникають ті чи інші фізико-хімічні зміни, часто звані первинними. Характер і вираженість їх залежить як від виду процедури та її дозування, так і від морфофункціональної спеціалізації і реактивності поглинувших енергію тканин. Найбільш типові первинні ефекти, що відбуваються при фізіотерапевтичних впливах, наступні:

• зміна просторової структури (конформація) білків, біополімерів мембран;

• теплоутворення з підвищенням температури тканин;

• зміна співвідношення і стану іонів в них;

• утворення вільних радикалів і біологічно активних речовин;

• зміна фізико-хімічних властивостей води, яка є неодмінним учасником всіх життєво важливих процесів, і т. д.

Важливо підкреслити, що один фізичний чинник може викликати багато фізико-хімічних ефектів, а різні за природою фізіотерапевтичні методи здатні призводити до схожих первинним зрушень. Це надзвичайно важливо для розуміння всієї складності, спільності і відмінностей у фізіологічній і лікувальній дії застосовуваних фізичних методів.

Але в даний момент більш доречно підкреслити те, що всі названі первинні фізико-хімічні зміни мають високу фізіологічну значущість, тобто істотно впливають на перебіг біологічних процесів і відіграють помітну саногенетическую (саногенез - одужання) роль.

Так, підвищення температури при теплолікуванні супроводжується збільшенням кінетичної енергії і реакційної здатності атомів і молекул, зростанням швидкості перебігу хімічних реакцій і дифузійних процесів, що сприятливо впливає передусім на обмін речовин і регенерацію пошкоджених тканин.

Зміна концентрації вільних радикалів (атомів або молекул з неспареним електроном), що відбувається, наприклад, при впливі ультразвуком або ультрафіолетовим світлом, позначається на регуляції обміну речовин, виникнення біопотенціалів і поширення нервового збудження, клітинної проникності.

Генерація вільних форм речовин (іонів, вітамінів, гормонів та ін), що грають важливу роль в життєдіяльності організму, призводить до стимуляції тих фізіологічних і патологічних процесів, в яких ці метаболіти беруть участь, в протизапальному ефекту, поліпшення діяльності серця та інших органів.

У кінцевому рахунку наступаючі в тканинах зрушення, що носять назву місцевих (локальних), супроводжуються зміною обміну речовин, мікроциркуляції і регіонарного кровообігу, місцевих імунобіологічних процесів.

Що стосується лікувального ефекту, що викликаються фізичними факторами на місцевому рівні і обумовлюють перш за все їх протизапальну, трофікостимулюючу, протинабрякову, розсмоктуючу, бактерицидну та знеболювальну дію.

Ці ж первинні (фізико-хімічні) зміни одночасно є і причиною подразнення закладених в тканинах і органах рецепторів - сприймаючих приладів чутливих нервових волокон. Подразнення рецепторів може відбуватися і внаслідок безпосередньої (прямої) дії на них лікувальних фізичних чинників. Ознакою подразнення рецепторів є виникнення (генерація) або зміна імпульсної активності в нервовому волокні. Імпульсна активність рецепторного приладу при цьому відповідає характеру діючого подразника (видом і параметрами фізіотерапевтичної процедури).

Виниклі подразнення рецепторів, трансформовані в імпульсну активність, передаються в центральну нервову систему (головний мозок) і викликають зміни функціонального стану і діяльності найважливіших нервових центрів, які регулюють всі наші життєві процеси, що підтримують гомеостаз і керуючих пристосуванням організму до мінливих умов його існування, мобілізуючих його захисні сили проти хвороби.

Нервова імпульсація що надходить у головний мозок насамперед спрямовується в ті структури, які прямо або побічно пов'язані з патологічним процесом, хворобою.

Тому реакція організму на фізіотерапевтичний вплив насамперед і проявляється змінами в патологічному вогнищі симптомів і синдромів захворювання. Імпульси як би блокують наявні вогнища збудження, сприяють їх згасання і розриву порочного кола, який створюється в коркововисцеральних відносинах (відносини між корою головного мозку і внутрішніми органами) при розвитку хвороби.

У центральних нервових структурах у відповідь на сигнали що надійшли формується еферентна (спадна) імпульсація, що прямує до різних органів і систем, в тому числі і до ендокринних органів. На формування цієї еферентної імпульсації впливають дуже багато чинників, які обов'язково повинні враховуватися при призначенні фізіотерапії. Це і природа самого фізичного фактора, і його дозування, час і місце дії, і обстановка, в якій проводиться процедура. Не менше, а, мабуть, навіть більше значення мають початковий функціональний стан нашого організму, особливо нервової та ендокринної систем, характер патологічного процесу. Всю цю складну аналітичну роботу проводить наш головний мозок при поступленні нервової імпульсації з місця впливу фізичним фактором, і згідно з її результатами змінюються параметри еферентних сигналів.

Імпульси, що надходять з центральної нервової системи по эфферентних провідниках досягають патологічного вогнища і внутрішніх органів, залучаючи їх у загальну пристосувальну реакцію організму. Вона проявляється динамічними зрушеннями з боку серцево-судинної системи, дихання, обміннотрофічних процесів, функціонального стану інших систем. Еферентні імпульси надають також регулюючий і стимулюючий вплив на життєдіяльність клітин, змінюють їх реактивність, підвищують опірність організму, сприяє розвитку захисних і компенсаторнопристосувальних процесів.

Загальна системна реакція у відповідь на фізіотерапевтичний вплив розвивається не завжди. Так і з загальнобіологічних принципів економного функціонування організму в цьому немає необхідності. Іноді реакція носить суто місцевий характер або обмежується залученням у відповідну реакцію лише утворень спинного мозку. Це спостерігається при використанні локальних впливів фізичними факторами в невеликих дозах. Залучення ж в реакцію всіх або більшості органів і систем при безпосередній участі головного мозку спостерігається переважно після великих по площі і інтенсивних по силі фізіотерапевтичних процедур. Природно, це вимагає більшої напруги організму, великої мобілізації енергетичних і пластичних резервів, а тому такі дії не завжди застосовні, вони навантажувальні, при безконтрольному застосуванні можуть давати замість позитивного негативний лікувальний ефект.

У формуванні загальної пристосувальною реакції організму поряд з центральною нервовою системою активно бере участь і ендокринна система, яка, як відомо, здійснює координацію діяльності клітин і тканин за допомогою гормонів. Особливо велика роль гормонів у мобілізації енергетичних і пластичних ресурсів резервів для стимульованих фізіотерапевтичним впливом функцій і захисних реакцій організму.

У результаті змін, що відбуваються, мобілізуючих насамперед системи адаптації, організм виявляється найкращим чином пристосованим до викликаним фізіотерапевтичним впливом змін зовнішнього і внутрішнього середовища, а в кінцевому рахунку відбувається відновлення порушеного фізичним фактором гомеостазу. В умовах же хвороби ці зміни спрямовані на регуляцію і поновлення порушених патологічним процесом функцій, підвищення загального та імунного захисту, пристосування окремих систем до діяльності цілісного організму в патологічних умовах і одужання (рис. 1).

Рис. 1. Схема реакцій організму на застосування лікувальних фізичних чинників.

Але поряд з цими (і завдяки їм) загальними механізмами, суть яких зводиться до активізації регуляторних і адаптивних систем організму, лікувальні фізичні фактори, подібно лікарських засобів, викликають і безпосередньо деякі лікувальні ефекти.

Фізичні фактори виявляють виразну болезаспокійливу дію. До числа знеболюючих фізіотерапевтичних методів можна віднести електронаркоз, кріотерапію, електрофорез місцевоанестезуючих засобів, флюктуоризацию, диадинамотерапію та ін.

Седативна (заспокійлива) дію притаманна электросну, бромэлектрофорезу, загальним укутуванням, прісним і хвойних ванн та ін.

Вираженими спазмолітичними і судинорозширювальними властивостями володіють індуктотермія, мікрохвилі, електрофорез деяких ліків (сульфату магнію, еуфіліну, нікотинової кислоти, ганглерона), теплі ванни, ультразвук і ін.

Багатьом фізичним чинникам притаманна протизапальна дія. Найбільш часто з цією метою застосовують електричне поле ультрависокої частоти, мікрохвилі, ультрафіолетові промені, електрофорез антибіотиків і сульфаніламідів, парафін, озокерит і ін.

Як фібролітичну (разволокняющу) і протиспайкову дію можуть бути використані ультразвук, фонофорез ряду ліків (лідаза, трілон Б, аміназін), електрофорез препаратів йоду, ампліпульстерапія та ін.

Можна навести приклади фізіотерапевтичних методів, що виявляють протисудомний, гіпотензивний, протисклеротичний, вітаміноутворюючий, гіпосенсибілізуючий, бактерицидний, протинабряковий і розсмоктуючий ефект.

Це, поряд з універсальним рефлекторним механізмом дії лікувальних фізичних чинників, що ще більше підвищує їх терапевтичні можливості і розширює показання до використання в лікуванні, профілактиці та реабілітації хворих різного профілю.

З якими ж конкретними терапевтичними цілями і завданнями застосовуються сьогодні лікувальні фізичні чинники?

При серцево-судинних захворюваннях, наприклад, фізіотерапію застосовують для поліпшення екстракардіальної нервової регуляції серцевої діяльності, нормалізації порушеного функціонального стану ЦНС, обмінних процесів у міокарді, тонусу судин, регіонарного та периферичного кровообігу, а також для розвантаження міокарда і надання на нього тренувального впливу.

При нервових хворобах фізіотерапія спрямована на нормалізацію функцій центральної і периферичної нервової системи, зняття болю, поліпшення кровообігу і трофіки нервової тканини. Використовується болезаспокійливу дію фізичних факторів і здатність їх впливати на вегетативну нервову систему. Особливе значення має застосування фізичних факторів з метою відновлення або компенсації порушених рухових функцій у результаті захворювань або травм нервової системи.

При захворюваннях органів травлення фізіотерапія покращує трофіку і функціональний стан органів шлунково-кишкового тракту, а також відновлює або компенсує втрачені або різко знижені в результаті оперативних втручань функції травного апарату.

При захворюваннях і травмах опорно-рухового апарату вплив фізичних факторів сприяє нормалізації кровообігу, трофіки кісткової, хрящової та м'язової тканин, зняття больового синдрому і запалення, стимуляції процесів регенерації ушкоджених тканинах, збільшення рухливості і амплітуди рухів у суглобах і т. д.

Навіть із наведених далеко не повних відомостей добре видно, наскільки великі можливості використання з лікувальними та оздоровчими цілями природних і преформованих факторів зовнішнього середовища.

Таким чином, променеві, температурні, електричні, механічні, хімічні та інші види енергії діють на організм через шкіру, дихальні шляхи, слизові оболонки, збуджуючи у. них численні рецептори. Втягнута клітинами енергія подразника змінює їх фізико-хімічний стан, внутрішньоклітинний обмін, енергопотенціал і проникність клітинних і внутрішньоклітинних структур і дає початок взаємопов'язаним нервово-рефлекторний і гуморальному механізмами дії на організм. Це дія існує не тільки під час безпосереднього впливу фізичного фактора, але і після його закінчення протягом декількох хвилин, годин, діб, а іноді ще довше.

Фізичні лікувальні чинники, як і інші засоби фізичної реабілітації викликають в організмі полисистемну реакцію:

• Вони впливають на крово - і лімфообіг,

• тонус судин,

• процеси мікроциркуляції,

• ферментативну активність і обмін речовин,

• імунітет,

• діяльність ЦНС і внутрішніх органів,

• опорно-руховий апарат.

Деякі фізичні фактори, енергія яких при вбиранні тканинами трансформується в тепло, крім судинних реакцій, розкриття нефункціонуючих капілярів, прискорення кровообігу, поліпшення доставки кисню тканинам, стимулюють:

• процеси терморегуляції,

• загартовують організм,

• діють антиспастично, болезаспокійливо.

• підвищують захисні сили організму, його стійкість до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища,

• знімають втому, що прискорюють відновлення,

• діяти на організм заспокійливо, так і збудливо. Це позитивно впливає на психіку хворого, зміцнює в ньому впевненість в одужанні.

Фізичні лікувальні чинники сприяють:

• розсмоктуванню набряків, крововиливів, інфільтратів, рубців, спайок,

• стимулюють репаративні процеси при пролежнях і трофічних виразках,

• попереджають і лікують контрактури;

• підвищують м'язовий тонус;

• діють протизапально, бактерицидно.

Істотним властивістю фізичних факторів є здатність безболісного проникнення через шкіру або слизові оболонки ліків, хімічних компонентів, води, пелоїдів, озокериту та інших речовин.

Таким чином, лікувальні фізичні чинники викликають місцеву і загальну реакцію організму, подібну, за результатами, до дії інших засобів фізичної реабілітації, але шляхи її формування різні. Стартовим механізмом розвитку них реакцій є не сам фізичний фактор, як такий, а продукти його взаємодії з різними тканинами.

Розрізняють 2 основних ефекти в тканинах при дії фізичних факторів - це:

• тепловий

• нетепловий

Тепловий або неспецифічний ефект виникає за рахунок переміщення і тертя один об одного молекул і іонів тканин і сольових розчинів. Виділюване тепло викликає прискорення біохімічних реакцій за рахунок активації біохімічних ферментів. Однак стимуляція життєдіяльності організму відзначається лише незначним підвищенням місцевої температури. При значному підвищенні буде відзначатися протилежний ефект - пригнічення життєдіяльності. Тому при призначенні ФТ процедур треба дуже чітко визначати силу впливу, щоб надмірно не активувати тепловий ефект. Нетепловий (специфічний) ефект виникає за рахунок змін фізико-хімічних властивостей макромолекул і мембран тканин.

Зазначені зміни виникають за рахунок:

• активації вільнорадикальних процесів;

• електричної поляризації мембран;

• зміни мікроструктури води;

• зміни просторової орієнтації молекул і їх ланцюга.

Незначна активація фізико-хімічних процесів в тканинах, підвищує активність клітин, сприяє активації захисних процесів і швидкому одужанню.

Надмірна активація викликає пошкодження клітин і може сприяти розвитку патологічного процесу.

Тому при призначенні ФТ процедур треба враховувати і силу активації цього компонента.

Загальна біологічна дія фізичних факторів як природних, так і преформованих, полягає в мобілізації захисно-пристосувальних реакцій людського організму.

Методи ФТ мають в основному патогенетичну, а не етіологічну спрямованість дії, тому показання для них визначаються не стільки назвою хвороб, скільки спрямованістю їх патогенезу, переважанням в ньому процесів запального або дистрофічного характеру. Цим визначається широта кола показань до застосування ФТ процедур.

Найбільш загальні протипоказання для їх призначення :

• різке виснаження;

• тяжкий стан хворого;

• схильність до кровотеч

• злоякісні новоутворення;

• хвороби крові;

• серцево-судинна і дихальна недостатність високого ступеня тяжкості;

• тяжкі порушення функції печінки і нирок;

• поширений атеросклероз;

• гіпертонічна хвороба III стадії;

• активний туберкульоз.

Фізіотерапія може бути протипоказана тимчасово або постійно. Крім названих є специфічні протипоказання до використання окремих лікувальних методів, а також індивідуальна несприятливість фізичного фактору.

Методики ФТ

I. За ділянкою впливу:

1. Загальні (за Вермелем, комірець за Щербаком, чотирьохкамерні гальванічні ванни, УФО загальне т.д.)

2. Місцеві (поперечні, поздовжні, тангенціальні, вогнищеві, пері фокальні).

3. Рефлекторно-сегментарні.

4. Вплив на біологічно активні точки.

II За локалізацією:

1. Поверхневі (шкірні).

2. Порожнинні (назальні, ротові, вушні, вагінальні, ректальні).

3. Внутрішньосудинні (лазер).

4. Внутрішньоорганні.

III По щільності контакту:

1. Контактні (щільний контакт).

2. Дистантные.

IV. За технікою виконання:

1.Стабильные (нерухомі).

2. Лабільні (рухомі).

Велика чисельність лікувальних фізичних факторів, які використовуються в сучасній ФТ зумовлює необхідність їх класифікації.

ДОЗУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ЧИННИКІВ

Категорія “дозування” є головною в фізіотерапії і визначає тактику лікаря залежно від реактивності організму і фази захворювання. У гострий період захворювання застосовують переважно низькоінтенсивні фізичні чинники на сегментарно-рефлекторні зони. Навпаки, в підгострій і хронічній фазах захворювання інтенсивність чинника збільшують і впливають безпосередньо на патологічну зону. Наприклад, в перший тиждень пневмонії призначають ЕП УВЧ низької інтенсивності (20 Вт), з другого тижня – високої (40-70 Вт). Загальне УФО при достатній реактивності організму хворого призначають за основною схемою, у ослаблених хворих – за уповільненою, а у фізично міцних – за прискореною. Вплив фізичного чинника малої сили супроводиться нерізкими змінами функцій органів, які належать до того ж метамера тіла, що і поверхня шкіри, яка зазнає подразнення, тоді як вплив більшої сили викликає значні зміни.

Основу дозування фізичних чинників становлять:

1. Відчуття хворого: тепло, вібрація, пощипування, поколювання.

2. Тривалість процедури: час проведення процедури може бути від декількох хвилин (світлотерапія) до декількох годин (магнітотерапія).

3. Кількість процедур: може бути 5-6 (при УВЧ-терапії), до 20 (при гальванізації), причому вони можуть проводитися або щодня, або через день, або протягом 2-х днів з перервою на третій.

4. Величина фізичного чинника: потужність, питома густина струму та ін. Причому параметри фізичного чинника добирають індивідуально:

ультрафіолетове опромінювання – відповідно до біодози, параметри електростимуляції – на основі результатів електродіагностики, а методику питного режиму мінеральних вод – за станом шлункової секреції.

Кардинальною ознакою неадекватної фізіотерапії є загострення патологічного процесу з формуванням реакції дезадаптації.

При хронічних захворюваннях на фоні зниженої реактивності організму хворого видужання може настати через загострення процесу на початкових етапах лікування, що, навпаки, відбиває розвиток синдрому адаптації і не має розцінюватися як ускладнення. Неадекватна реакція може бути загальною або місцевою.

При загальній реакції, що проходить за типом вегето-судинного синдрому, виникають несприятливі зміни самопочуття, підвищення дратівливості, стомлюваності, зниження працездатності, порушення сну, зміна температурної кривої, надмірна пітливість, лабільність пульсу і артеріального тиску, загострення супутніх хронічних захворювань.

Різні фізичні чинники у дітей застосовуються з віку, наведеного нижче Метод фізіотерапії Вік дитини Повторний курс,через

Місцева гальванізація 4-6 тижнів 1 місяць

Загальна гальванізація 5 років 1 місяць

Електросон 2-3 роки 2-3 місяці

Діадинамотерапія 2-3 роки 10 днів

СМС-терапія 3 місяці 6 днів

Флюктуоризація 6 місяців 6 днів

Дарсонвалізація місцева 2 роки 1 місяць

Ультратонтерапія 1 місяць 1-2 місяці

Індуктотермія 5 років 2-3 місяці

УВЧ-терапія перші дні життя 2-3 місяці

НВЧ-терапія 2 роки 2-3 місяці

Магнітотерапія 1-1,5 року 1-2 місяці

Франклінізація загальна 14-15 років 1-2 місяці

Франклінізація місцева 5-7 років 2 місяці

Інфрачервоне опромінювання перші місяці 1 місяць

УФО загальне перші місяці 2-3 місяці

УФО місцеве перші дні життя 1 місяць

Лазеротерапія 2 роки 2-3 місяці

Ультразвукова терапія 2-3 роки 3 місяці

Масаж перші дні життя 1 місяць

Підводний душ- масаж 2 роки 2-3 місяці

Підводне витягування 14-15 років 1-2 місяці

Ванни вуглекислі, перлові 2-3 роки 2-3 місяці

Ванни сульфідні, скипидарні 5-7 років 5-6 місяців.

Озокеритолікування перші дні життя 1-2 місяці

Грязелікування місцеве 2-3 роки 2-3 місяці

Таласотерапія 2-3 роки 1 місяць

Класифікація лікувальних фізичних факторів

Сучасна фізіотерапія в своєму арсеналі налічує близько 80 лікувальних методів. Залежно від фізичних властивостей і біологічних дій розрізняють 10 груп штучно отриманих та природних лікувальних факторів.

I група. Електричні струми низької напруги (гальванізація, медикаментозний електрофорез, електростимуляція, діадинамотерапія, ампліпульсотерапія, електросон).

II група. Електричні струми високої напруги (дарсонвалізація).

III. група. Електричні і магнітні поля (індуктотермія, УВЧ-терапія,мікрохвильова терапія, магнітотерапія).

IV група. Світло (інфрачервоне, видиме, ультрафіолетове і монохроматичне випромінювання).

V група. Механічні коливання (інфразвук, ультразвук).

VI група. Штучне повітряне середовище (аероіони, гідроаероіони, аерозолі, електроаерозолі).

VII група. Змінний атмосферний тиск (баротерапія).

VIII група. Радіоактивні фактори (радонова вода, альфа-аплікатори).

IX група. Водолікувальні фактори (гідротерапія, бальнеотерапія).

X група. Тепло лікувальні фактори (пелоїди, глина, пісок, парафін, озокерит). Електролікування, як основний вид апаратной фізіотерапії.

Як було сказано вище, одним з видів фізіотерапевтичних процедур є електролікування.

Під електролечением розуміють використання з лікувальною і профілактичною метою різних видів електричного струму, магнітних і електричних полів.

Електролікування є одним з основних і найбільших розділів сучасної апаратної фізіотерапії, який розвивається і вдосконалюється разом з розвитком , радіоелектроніки, експериментальної, клінічної медицини.

В даний час поряд з традиційними методами лікування використовують постійний електричний струм (гальванізація, лікарський електрофорез), широке розповсюдження отримали методи впливу імпульсним електричним струмом постійного і змінного напрямків. Особливо інтенсивно розвиваються методи електролікування з використанням електричного та магнітного полів постійного і змінного напрямків, а також електромагнітного поля змінного напрямку.

В тканинах тіла, які є провідниками другого розряду, струм являє собою спрямоване переміщення електрично заряджених іонів. Добре проводять електричний струм кров, лімфа, сеча, а також м'язи і паренхіматозні органи, які добре забезпечуються кров'ю. Тканини з малим вмістом солей-електролітів погано проводять електричний струм. До них відносяться жир, фасції, волосся, сухожилля, кістки і мозкову тканину. Легені, шлунок і кишечник при наявності в них великої кількості повітря погано проводять струм. Великий опір струму роблять нервові клітини і нервові стовбури, але при проходженні його в поперечному напрямку струм проходить добре. Тому потрібно знати, що при проходженні електричного струму в тілі людини між двома електродами, розташованими один навпроти одного, проходять не прямолінійно, а по шляху найменшого опору, іноді з великим відхиленням струму в бік. Але перш ніж струм досягне тканин, в яких він може розгалужуватися, він повинен подолати опір шкіри і шар підшкірного жиру. На подолання цього опору потрібна велика енергія, тому саме тут буде проявлятися найбільшу дію струму. Слід мати на увазі й те, що в тканинах з електропровідністю нерідко виникає ефект поляризації. Це обумовлено тим, що навколо фасцій, сухожиль, в міжклітинних і міжтканевих перетинках накопичується велика кількість іонів, які збільшують опір тканин постійному струму.

Струм називають постійним, коли електричні заряди перемішуються тільки в одному напрямку. Якщо він не змінює своєї величини (сили), його називають гальванічним, якщо він періодично змінюється - імпульсним. Електричний струм, який періодично переривається, називається імпульсним. Розрізняють імпульси трикутні, прямокутні, експоненціальні. Останні імпульси характеризуються плавним збільшенням до максимуму і поступовим зменшенням. Для лікувальних цілей використовують і напівсинусоїдальні імпульси. Якщо електричний струм періодично змінює свій напрямок на протилежний, його називають змінним. Таким є струм промислово-освітлювальний з частотою 50 періодів в секунду (50Гц). Його називають синусоїдальним. Синусоїдальний струм, амплітуда якого змінюється з певною закономірністю, називають синусоїдальним модулярним по амплітуді.

З низькочастотних струмів в лікувальних і діагностичних цілей найчастіше використовують струми з частотою до 100Гц; з струмів середньо-звукових частот - інтерференціонні і синусоїдальні модульних з частотою 4-5 кГц. Високочастотні струми широко використовують в лікувальній практиці - струми д'арсонваля (150-300 кГц). Електричні заряди, які перебувають у спокої, утворюють навколо себе електричне поле, сила якого має можливість впливати на інші електричні заряди, наприклад, на електричне запряжені частинки нашого тіла - іони. Найбільш рівномірно електричне поле утворюється між двома ізольованими металевими пластинами, на одну з яких подають позитивні, а на іншу - негативні заряди.

Постійне електричне поле, якщо заряди на пластинах не міняються, наприклад при франклінізації. Якщо ж полярність на пластинах змінюється, то і електричне поле буде змінним, наприклад УВЧ.

Рухомі електричні заряди (струм) створюють магнітне поле, що діють тільки на магнітні заряди. Постійний струм утворює постійне магнітне поле змінне - магнітне поле змінює свій напрямок. Магнітне поле, яке перетинає при своєму русі будь-який провідник, викликає в ньому електричний струм. Це явище називають електромагнітною індукцією. Струм, який наведено в незамкнутих провідниках, у тому числі і в тканинах організму, має вихороподібний характер і викликає утворення великої кількості тепла, що використовують з лікувальною метою при індуктотермії. Необхідно зауважити, що чистого магнітного або електричного поля не існує. Вони постійно пов'язані, тому потрібно говорити про електромагнітне поле. Але на практиці, коли значне переважання одного над іншим, то говорять про електричне або магнітне поле. За напругою різні струми або поля розрізняють низької або високої напруги, а по числу коливань - струм або поля низької, високої, ультрависокої або надвисокої частоти.

ПРИЗНАЧЕННЯ ТА СТРУКТУРА ФІЗІОТЕРАПЕВТИЧНОЇ ДОПОМОГИ В практиці лікаря будь-якої спеціальності, поряд з медикаментозним лікуванням, широке застосування знаходять і лікувальні фізичні фактори. В комплексному лікуванні хворих з гострими захворюваннями, загостреннями хронічних патологічних процесів, наслідками травматичних пошкоджень і функціональних порушень вони часто грають провідну роль.

Для цих цілей у складі стаціонарних, амбулаторно-поліклінічних закладів і санаторіїв розгортаються фізіотерапевтичні відділення (кабінети), в яких надається фізіотерапевтична допомога хворим і реконвалесцентів. Фізіотерапевтична допомога є різновидом спеціалізованої медичної допомоги, що надається населенню лікарями-фізіотерапевтами або під їх керівництвом середнім медичним персоналом з використанням природних і штучних лікувальних фізичних чинників. В ній потребує приблизно 80% хворих, що перебувають на стаціонарному лікуванні, не менше 60% хворих, які знаходяться на амбулаторному і практично всі хворі, направлені в санаторій.

Фізіотерапевтична допомога є видом медичної допомоги, що надається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і кваліфікацію, в спеціалізованих відділеннях, кабінетах лікувально-профілактичних закладах (центрах, клініках) з використанням спеціальної апаратури і обладнання.

Спеціалізована медична допомога (в тому числі і фізіотерапевтична) виявляється лікарями-спеціалістами лікувально-профілактичних установах, які отримали ліцензію на зазначений вид діяльності

ОСНОВНІ СТРУКТУРНІ ФІЗІОТЕРАПЕВТИЧНІ ПІДРОЗДІЛИ

В лікувально-профілактичних установах (ЛПУ) фізичні фактори широко використовують на всіх етапах надання допомоги населенню у державній, муніципальної та приватної системи охорони здоров'я.

Фізіотерапевтичне відділення є одним з структурних підрозділів лікувально-профілактичного закладу, яке призначене для надання фізіотерапевтичної допомоги.

Організаційно-штатна структура, апаратурне оснащення та обсяг роботи фізіотерапевтичних підрозділів визначаються штатної ліжкової ємністю і медичним профілем установи.

Виділяють наступні види фізіотерапевтичних підрозділів:

• фізіотерапевтичний пункт (в оздоровчому пункті та фельдшерсько-акушерському пункті);

• фізіотерапевтичний кабінет (ФТК) (в лікарнях ємністю 50 ліжок і штаті 10 лікарів)

• фізіотерапевтичне відділення (ФТО) (100 ліжок, 200 процедур за зміну в поліклініках).

Фізіотерапевтичний пункт - первинна форма фізіотерапевтичної допомоги, яка організовується в умовах медпункту, фельдшерсько-акушерського пункту. Їх оснащення повинно бути компактним, зручним та простим в експлуатації (светолечебная апаратура - солюкс, опромінювач ртутно-кварцовий тощо).

Фізіотерапевтичний кабінет (ФТК) розгортається в лікарнях, які мають не менше 50 ліжок і в поліклініках за наявності в їх штаті не менше 10 лікарів, що ведуть амбулаторний прийом. Мінімальна площа ФТК повинна бути не менше 30 м2. Звичайно, в ньому розміщують електро-светолечебную апаратуру: солюкс, стаціонарний ртутно-кварцовий опромінювач, переносний апарат УВЧ-терапії, апарат гальванізації, високочастотної магнітотерапії та інші.

Фізіотерапевтичне відділення (ФТВ) є одним із самостійних підрозділів лікувально-профілактичного закладу, представляє комплекс фізіотерапевтичних кабінетів. Воно розгортається в лікарнях від 100 і більше ліжок і в поліклініках, які забезпечують пропускну здатність понад 200 процедур за зміну.

ФТВ повинно мати декілька приміщень, що відповідають обсягу роботи, санітарно-гігієнічним нормам та вимогам, встановленим вимогам галузевих стандартів (ОСТ 42-21-16-86), а також оснащення відповідно до табеля оснащення. У ФТВ крім электрофотолечебных процедур проводять також водо - і грязелікування та ін. ФТВ може бути базою для підготовки з фізіотерапії лікарів і середнього медперсоналу.

Завданнями ФТВ є:

- лікування та профілактика захворювань шляхом широкого використання сучасних методів фізіотерапії;

- консультації хворих за направленнями лікарів;

- контроль за виконанням призначаються фізіопроцедури;

- аналіз помилок до призначення фізіотерапевтичних процедур лікарями інших спеціальностей і підвищення їх кваліфікації в області фізіотерапії;

- забезпечення дотримання персоналом правил охорони праці при роботі.

Робота ФТВ (ФТК) проводиться за графіком, відповідальність за складання якого покладено на завідуючого відділенням (кабінетом). В кожному лікувально-профілактичному закладі необхідно мати паспорт відділення (кабінету) за єдиною формою. Паспорт складається завідуючим ФТВ (ФТК) в двох примірниках і затверджується головним лікарем. Один примірник паспорта зберігається у відділенні, другий направляється в організаційно-методичний центр.

У великих лікарнях, крім організованого централізованого ФТВ, припустимо функціонування окремих фізіотерапевтичних кабінетів при відділеннях стаціонару. В об'єднаних лікувально-профілактичних установах можуть бути роздільні (для стаціонару і поліклініки), електросвітлолікувальні кабінети. Керівництво ними здійснюється єдиним завідувачем. ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ФІЗІОТЕРАПЕВТИЧНИХ ПРОЦЕДУР Сучасні апарати і прилади для фізіотерапії є джерелами електричних струмів та електромагнітних полів, які при необережному і невмілому використанні можуть викликати пошкодження тканин організму і небажані зміни здоров'я, як хворих, так і обслуговуючого персоналу. Нехтування правилами їх експлуатації може призвести до ураження організму електричним струмом (електротравми), відмороження, опіків, баротравме, отруєння хімічними речовинами (сірководнем), опромінення радіоактивними речовинами (радон).

Серед лікувальних фізичних факторів, перевищення інтенсивності, впливу яких на пацієнта і персонал може призвести до захворювання, шкідливим виробничим факторам, що можуть бути віднесені вібрація, ультразвук, радон, лазерне випромінювання, аерозолі, а до небезпечних (вплив яких на пацієнта і персонал може призвести до травми або опіку) - електричні струми, інфрачервоне і ультрафіолетове випромінювання, теплоносії і гаряча вода.

Для профілактики таких небажаних наслідків необхідно суворе дотримання і виконання персоналом фізіотерапевтичних відділень (кабінетів) “Правил техніки безпеки при експлуатації виробів медичної техніки в установах охорони здоров'я. Загальні вимоги”, затверджених Міністерством охорони здоров'я СРСР 27.08.85 р.

Для проведення процедур слід використовувати обладнання і апаратуру, дозволену до застосування Міністерством охорони здоров'я РФ і відповідну нормативно-технічної документації на дані вироби медичної техніки.

Безпека роботи у відділенні, згідно Федеральним Законом від 17 липня 1999 року №181-ФЗ і ОСТ 42-21-16-86, досягається: технологічно і санітарно-гігієнічно обгрунтованим розміщенням, плануванням і обробкою приміщень; раціональною організацією роботи; раціональною організацією робочих місць; дотриманням безпечних умов праці на кожному робочому місці; використанням справної апаратури та захисного обладнання, що відповідають вимогам безпеки; регулярним проведенням інструктажу з охорони праці, стажування на робочих місцях працівників і перевіркою знань вимог охорони праці; навчання персоналу безпечним методам і прийомам виконання робіт; застосуванням ефективних засобів індивідуального та колективного захисту.

Відповідальність за забезпечення безпечної роботи фізіотерапевтичної апаратури несе завідувач відділенням або лікар, відповідальний за роботу відділення (кабінету).

Завідуючий відділенням (кабінетом) зобов'язаний розробити інструкції з техніки безпеки для кожного кабінету. Вони повинні бути затверджені адміністрацією установи і вивішені на видному для персоналу місці. У відповідності з Інструкцією з охорони праці:

1. Перед початком роботи медична сестра зобов'язана перевірити справність всіх фізіотерапевтичних апаратів і заземлюючих проводів. При виявленні дефектів, вона повинна повідомити про це лікаря і зробити запис про виявлені несправності в контрольно-технічному журналі. До усунення дефекту проводить процедури на несправному апараті забороняється.

2. Заземлені металеві корпуси апаратів при проведенні процедур з контактним накладанням електродів слід встановлювати поза досяжності для хворого.

3. Забороняється використовувати в якості заземлення батареї опалювальної системи, водопровідні і каналізаційні труби. Вони повинні бути закриті дерев'яними кожухами, пофарбованими олійною фарбою.

4. Перед включенням апарату перевіряють установку всіх перемикачів у вихідне положення. Зміна параметрів впливу або вимикання апарату допустимо тільки при нульовому положенні ручок амплітуди або інтенсивності.

5. Категорично забороняється усувати несправності, міняти запобіжники і протирати панелі апаратів, включених в мережу. Неробочі апарати не можна залишати під'єднаними до мережі.

6. При проведенні ультрафіолетових і лазерних опромінень необхідно захищати очі хворих і медичного персоналу очками з темним забарвленням скла і бічній захисної (шкіряною або гумовою) оправою. Не можна дивитися назустріч первинного і відбитого лазерного променю.

7. Ртутно-кварцовий опромінювач і лампа “Солюкс” необхідно встановлювати збоку від хворого, щоб уникнути небезпечного падіння гарячих скляних осколків або деталей лампи (опромінювача) при випадкових поломок. Лампа “Солюкс” необхідно забезпечувати запобіжними дротяними сітками з вікном діаметром 4-5 мм у вихідному отворі рефлекторів.

8. Забороняється проводить УВЧ-терапію при сумарному зазорі між тканинами і конденсаторними пластинами понад 6 см.

9. Перед проведенням ванни (душу) необхідно обов'язково виміряти температуру води за допомогою термометра

10. При розігріванні парафіну (озокериту) та проведення процедур термотерапії необхідно виключити попадання у них води щоб уникнути опіків у хворих.

11. При проведенні газових ванн необхідно оберігати газові балони від ударів і падінь. Забороняється торкатися до кисневим балонам предметами, що містять жир і масло.

12. Сірководневі ванни необхідно проводити в ізольованих відсіках з припливно-витяжною вентиляцією.

13. Забороняється проводить інгаляції в електро - і светолечебных кабінетах.

14. Під час проведення процедур медична сестра не має права відлучатися з фізіотерапевтичного кабінету. Вона зобов'язана постійно стежити за роботою апаратів і станом хворих.

15. Після закінчення робочого дня всі рубильники, вимикачі апаратів, а також вилки штепсельних розеток повинні бути відключені від мережі.

16. Середній медичний персонал, який не має спеціалізації з фізіотерапії, до проведення процедур не допускається.

17. Ремонт фізіотерапевтичної апаратури випадковими особами категорично заборонений.

У ФТО повинна знаходитися аптечка з необхідним набором медикаментів. Опис аптечки першої допомоги для фізіотерапевтичного відділення (кабінету). Найменування майна та медикаментів і їх кількість

Рукавички гумові технічні 1 пара

Кусачки технічні з ізольованими ручками 1 шт.

Повітропровід ротової №№ 2 і 3 2 шт.

Роторозширювач 1 шт.

Язикотримач 1 шт.

Одноразові шприци ємністю 5 і 10 мл з голками по 5 шт.

Система для переливання крові разового користування 3 шт.

Розчин аміаку 10% (нашатирний спирт) 30 мл

Адреналіну гідрохлорид 0,1%, 1 мл в амп. 6 амп.

Атропіну сульфат 0,1% розчин по 1 мл в амп. 3 амп.

Глюкози 40% розчин по 20 мл в амп. 10 амп.

Йоду розчин спиртовий 5% по 1 мл в

Кальцію хлорид 10% розчин по 10 мл в амп. 10 шт.

Лідокаїну 2% розчин по 2 мл в амп. 5 шт.

Магнію сульфат 25% розчин по 10 мл в амп. 5 амп.

Натрію гідрокарбонат 8,4% розчин по 200 мл у флаконі 2 шт.

Натрію хлорид 0,9% розчин по 400 мл у флаконі 2 шт.

Новокаїн 0,5% розчин по 20 мл в амп. 10 шт.

Преднізолон 30 мг в амп. 3 шт.

Поліглюкін по 400 мл у флак. 2 шт.

Спирт етиловий ректифікат 70% 50 мл

Трісамін 3,66% розчин по 200 мл у флак. 1 шт.

Бинти, серветки, вата гігроскопічна, палички

ЕЛЕКТРОТРАВМА Найбільшу небезпеку при проведенні фізіотерапевтичних процедур являє ураження електричним струмом - електротравма. Вона може виникнути внаслідок зіткнення хворого, що знаходиться під її, з заземленими металевими предметами (трубами опалення, водопроводу, корпусом апарата тощо). Медичний персонал може постраждати також при роботі і регулюванню несправних апаратів, що знаходяться під її експлуатації незахищених розеток та щитків. Електротравма проявляється судомними скороченнями м'язів, болями, різким зблідненням видимих шкірних покривів. У подальшому В залежності від сили проходить через тканини потерпілого струму розвивається зупинка дихання, порушення серцевого ритму і втрата свідомості, які можуть призвести до смерті.

При ураженні електричним струмом потрібні негайні реанімаційні заходи. Перш за все, необхідно припинити контакт потерпілого з джерелом струму (розімкнути електричну ланцюг, вимкнути рубильник). У разі розладів дихання і серцевої діяльності потерпілого відповідно з правилом ABC: відсмоктують секрет трахеобронхіального дерева, забезпечують прохідність дихальних щляхів (Airway open), проводять штучне дихання методом «рот у рот» або «рот в ніс» (Breath support) і підтримують циркуляцію крові шляхом непрямого масажу серця (Circulation support). Після відновлення ефективної циркуляції крові, ураженому вводять внутрішньовенно за показаннями 0,5 (0,3) мл 0,1% розчину адреналіну, 0,5-1 мл 0,1% розчину атропіну, 2-4 мл 2% розчину лідокаїну, 5-8 мл 25% розчину магнію сульфату в 50-100 мл розчину глюкози, і 200 мл 2% розчину гідрокарбонату натрію (або трісамін).

Невідкладні реанімаційні заходи продовжують до повного відновлення серцевої і дихальної діяльності.

Ураженого з порушенням дихання, але зі збереженням пульсу негайно починають штучну вентиляцію легенів за методикою «рот в рот», а після прибуття бригади швидкої допомоги підключають до апарату штучної вентиляції легенів (ШВЛ), відсмоктують вміст трахеобронхіального дерева і далі направляють потерпілого в стаціонар.

Потерпілим з ознаками порушення або зупинки кровообігу проводять реанімацію, що включає ШВЛ, з обов'язковим звільненням порожнини рота і верхніх дихальних шляхів ось секрет з допомогою серветки або відсмоктування, потім наносять 1-2 удару кулаком по нижній 1/3 грудини і починають закритий масаж серця.

В подальшому потерпілого залишають на кілька годин під наглядом кваліфікованого медичного персоналу.