1.1 Витоки вчення Цицерона про державу

В римському рабовласницькому суспільстві пануюче становище займала землеробська аристократія. По мірі зміцнення своїх позицій вона відтісняла як стару спадкову знать, так і багату верхівку торгово-промислових шарів. Якщо в державах-полісах політичні конфлікти серед вільних визначалися головним чином зіткненнями між родовитою знаттю і табором демократії, то тепер, із утвердженням приватної власності на землю, вирішальним стає протиборство великих і дрібних земельних власників.

Видатним ідеологом римської аристократії в період республіки був знаменитий оратор, державний діяч і мислитель Марк Тулій Цицерон (Cicero) (106 – 43 рр. до н.е.). Марк Туллій Цицерон народився 3 січня 106 р. до н. е. у м. Арпінум, у сім‘ї римського вершника. Сім‘я Цицерона була споріднена з відомими діячами Риму і це допомогло батькові дати синам високу освіту [14, с. 370].

Цицерон був не лише активним політичним діячем, а й філософом. Він вважав, що право – одне з величніших творінь розуму, намагався поєднати різні погляди на нього. Витоки вчення Цицерона про державу і право виходять із Давньої Греції. Цицерон прославляв Платона і Аристотеля, брав з грецьких філософських систем все краще, щоб використати їх у державному житті Риму. Грецький «іноземний» вплив як патріот Риму і практичний політик прагнув поєднати і узгодити з власне римськими традиціями в галузі політико-правової думки, з самобутньою історією римської держави і права, з реальною обстановкою і актуальними завданнями сучасної йому соціальної і політичної дійсності. В дусі вищезгаданого Цицерон писав свої трактати.

Правове вчення Цицерон виклав у 19 трактатах, 58 промовах (політичних і судових) і понад 800 листах. Значна частина доробку Цицерона втрачена. Своє політико-правове вчення він виклав в діалогах «Про державу» та «Про закони». Цілий ряд політико-правових проблем розглядається і в інших його працях, зокрема «Про обов‘язки», а також у численних політичних і судових промовах.

Політико-філософські твори Цицерона служать яскравим взірцем римської прози і містять викладення теорій держави і права античної Греції та Риму. Вони написані як діалоги, тобто бесіди. Діалог «Про державу» ведуть Сципіон Африканський Молодший та його друзі, члени так званого «Сципіоновського гуртка». Діалог «Про закони» ведуть сам автор, Марк Цицерон, його брат Квінт Цицерон і Тіт Помпоній Аттік.

Філософські твори Цицерона написані в пізній період його діяльності. Вони відносяться до того часу, коли Цицерон – зовсім не за власним бажанням, але волею обставин – був виключений із активного політичного життя. Це відбувалося двічі: в роки панування так званого тріумвірату (60 – 51 рр.) і диктатури Цезаря (48 – 44 рр.) [11, с. 154].

Діалоги «Про державу» та «Про закони» написані в перший з цих вимушених переривів, а саме між 54 і 51 рр. Політична ситуація цих років, без сумніву мала великий вплив на умонастрій Цицерона, на його позиції в боротьбі і, в кінці кінців, на вибір теми та її трактування.

Наслідуючи Платона, твір Цицерона «Про державу» написаний у формі діалогу. Місце дії – загородна садиба Публія Сципіона Африканського Молодшого, час дій – дні Латинських свят, 129 р. до н. е.

Загальна структура трактату така: він складається з шести книг – по дві книги на кожен день бесіди, яка таким чином, триває три дні. Кожен день присвячений обговоренню певного питання: книги І і ІІ – питанню про найкращий державний устрій, книги ІІІ і ІV – філософському обґрунтуванню поняття держави (виходячи із ідеї справедливості) і, на кінець, книги V і VІ – питанню про найкращого державного діяча. Весь трактат завершається деяким апофеозом – сновидінням Сципіона Молодшого, під час якого йому являється знаменитий переможець Ганібала, Сципіон Африканський Старший. Останній пророкує своєму прийомному внуку блискучу долю і, разом з тим, пояснює йому, що людям, які вірно служили вітчизні, уготовано безсмертя і вічне блаженство [11, с. 156].

Державно-правові теоретичні погляди Цицерона сформувалися під значним впливом Платона, Аристотеля, Полібія, стоїків. Сам Цицерон в трактаті «Про державу» визначає джерела, згадуючи Платона, Аристотеля, Феофраста, крім багаторазових споминань імені Платона, можна знайти посилання на Полібія і Панетія (Цицерон «Про державу», І, 21, 34). В цілому, як у свій час правильно відзначив В.Шур, трактат «Про державу» об‘єднує в одно ціле політичні теорії Середньої Стої з практичним досвідом римського консула [11, с. 160].

Разом з тим, він зумів поєднати і узгодити ці вчення з власне римськими традиціями в галузі державно-правової думки, з самобутньою історією римської держави і права. Творчо використовуючи ідеї своїх попередників, Цицерон зумів сформулювати цілий ряд оригінальних і нових положень в галузі теорії держави і права.

В своєму творі про державу Цицерон говорить, що правитель держави має бути видатним і вченим чоловіком, при цьому він повинен бути і мудрим, і справедливим, і стриманим, і красномовним, аби йому було легко своєю невимушеною мовою проявляти приховані якості свого духу і правити плебсом. Він також має бути обізнаним у праві, знати твори греків, що підтверджується прикладом Катона, який в глибокій старості, звернувшись до вивчення творів греків, довів наскільки великою є їх користь [11, с.159].

Усі теорії держави в древності, як це було одного разу справедливо і дотепно відмічено, розвивалися, по суті, в досить обмежених межах між двома питаннями: про державні форми і найкращу з цих форм. Відповіддю на ці питання було вчення про змішану форму державного устрою.

Проникнення цього вчення в Рим, без сумніву, пов‘язано з посиленням елліністичних впливів. В грецькій філософії ідея змішаного державного устрою розроблялася ще до Платона і Аристотеля.

Першим, хто застосував вчення про змішану форму до римської конституції, був, як відомо, Полібій. Ця спроба була результатом його поклоніння перед могутньою римською державою та її державними інститутами. На його думку, саме завдяки цим інститутам, завдяки своєму державному устрою римляни і підкорили увесь оточуючий світ (Полібій, VІ, 1,3) [11, с. 158].

Оскільки вчення Полібія про змішаний державний устрій витікає з його поклоніння перед реально існуючим державним устроєм. Римський державний устрій він характеризує як «найкращий з тих, що були на нашій пам‘яті», як такий, в якому незвично, вміло і майстерно поєднуються елементи простих форм – монархії (консули), аристократії (сенат) і демократії (коміції), причому жодному з цих складових не віддається перевага, але вони взаємно доповнюють і в той же час обмежують один одного.

Вчення Цицерона про форми державного устрою розглянемо нижче, але без сумніву, Полібій був одним із основних джерел Цицерона для першої книги трактату «Про державу». Не випадково викладення теорії змішаної держави ведеться устами Сципіона, у гуртку якого був і Полібій.