1. Колонізація та заселення Запорізького краю наприкінці XVIII ст.

Адміністративно-територіальний устрій Запорізького краю наприкінці ХVIII – на початку ХІХ століття

Напередодні скасування Запорозької Січі землі Запорізького краю входили до складу Запорозьких Вольностей і Кримського ханства, адже за миром у Кучук-Кайнарджі (1774 р.) кордон проходив річками Конкою та Бердою. Після зруйнування Січі землі запорозьких козаків були розподілені між Новоросійською та Азовською губерніями. Значна частина земель Запорозького краю увійшла до утвореної у лютому 1775 р. Азовської губернії .

Спочатку уряд боявся докорінно змінювати адміністративний устрій. Колишні запорозькі паланки отримали назву повітів, очолювали їх російські офіцери. Землі Запорозького краю увійшли до:

• Консьководського повіту – від р. Московки і до гирла Конки.

• Кальміуського – від р. Кальміуса до Петровської фортеці (нині Бердянськ).

• Самарського – від р. Московки до р. Вовчої.

• Значна частина до приєднання у 1783 р. Криму до Росії була у складі Кримського ханства.

У 1778 р. Консьководський повіт перетворений на Олександрівський, до нього увійшли Олександрівська фортеця та землі Великого Лугу. Землі по р. Вовчий і Берді увійшли до Павловського та Марієнпольського повітів. У 1783р. відбулась нова адміністративна реформа – на край було поширено загальноросійський адміністративний устрій. Це було спрямоване на ліквідацію регіональних відмінностей.

У 1775. згідно з положенням про губернії, було створене Катеринославське намісництво з 15 повітів (намісник Г. Потьомкін). Землі Запорозького краю увійшли до Новомосковського, Маріупольського та Катеринославського повітів. З приєднанням до Російської імперії Криму була створена Таврійська область. У лютому 1784р. на материковій частині ханства створено 3 повіти – частина земель нашого краю увійшла до новоствореного Мелітопольського повіту.

У 1797р. замість старих адміністративних утворень на півдні України створена Новоросійська губернія. Землі краю розподілені між Маріупольським, Павлоградським, Катеринославським і Перекопським повітами. У 1801 замість Новоросійської губернії створені Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії. У складі Катеринославської губернії створено Олександрівський повіт.

Колонізація та заселення земель Запорізького краю (кінець XVIII – початок ХІХ ст.)

В основу поміщицької колонізації Запорозького краю було покладено “План роздачі земель у Новоросійській губернії” затверджений 22 березня 1764 року. Землю могли отримати “всякого звания люди”. План мав такі головні принципи:

• бажаєш землю – отримуєш у тимчасове користування;

• заселяєш землю – отримуєш її у власність, якщо не заселяєш вона відбирається державою і передається іншому;

• користуєшся землею поки несеш військову службу ( це стосувалося військових поселенців).

Після зруйнування Січі настав найбільш сприятливий час для реалізації “Плану роздачі земель...”. Офіцери, чиновництво, дворянство, колишня українська та запорозька старшина почали отримувати землі. На середину 80-х років XVIII ст. найкращі землі краю були роздані. Значну частину отримали саме поміщики – у 1805 р. вони володіли третиною усіх земель краю.

Для швидкого заселення земель південного краю уряд звернув увагу на можливість залучення іноземних переселенців. Одночасно завдяки цьому Росія бажала показати себе захисником усіх слов'янських народів, до краю переселялись серби, болгари. Росія стала також на захист православних греків та вірмен, які жили у Криму, разом з тим переселяючи їх Російська імперія послаблювали Кримське ханство. Переселялися також українці з Правобережної України.

З Прусії переселялися меноніти (представники протестантської секти, що виникла у Європі у XVI ст.), через утиски прусського уряду, що почав вимагати від менонітів військової служби (це суперечило їх релігійним переконанням). У травні 1787р. вони опинилися на Півдні, на 1790 рік меноніти заснували перші 8 колоній. Перші роки для колоністів були важкими: уряд не компенсував збитків під час переселення, не були виконані усі обіцянки. Ситуація стабілізувалася лише з прибуттям другої групи переселенців у 1793 р. (118 сімей), що прибули з своєю худобою, реманентом.

Виникнення міста Олександрівська

Наприкінці XVIII ст. з'являється м. Олександрівськ. Його поява пов'язана з будівництвом Нової Дніпровської укріпленої лінії, до якої увійшла і Олександрівська фортеця. Олександрівська фортеця була закладена влітку 1770 р. трохи вище р. Мокрої Московки (в районі сучасної обласної комендатури). Одначе восени Мокра Московка затопила фортецю; у травні 1771 р. була закладена нова Олександрівська фортеця (в районі сучасного трампарку), а стара перетворена на передмістя. Саме з цього передмістя розпочинається історія міста. У 1778 р. Олександрівськ став повітовим містом. Через 5 років місто було позбавлено статусу повітового центру, але у 1806 році його було повернуто .

З перших років уряд намагався перетворити Олександрівськ не лише у адміністративний, а і у економічний центр регіону. Сюди було перенесено митниці та карантин з Білозерки, що сприяло розвитку міста. У 1781р. у місті 7 купців, 329 міщан. Тут щорічно відбувалося 4 ярмарки. Олександрівськ став значним транспортним центром (через нього йшли товари для будівництва Херсона та флоту).

Втративши статус повітового міста Олександрівськ почав занепадати. Не справдились надії та плани нового намісника П. Зубова по перетворенню міста у центр торгівлі південного регіону. У 1797р. скасовані фортеці Дніпровської лінії. Існування Олександрівська як міста опинилось під сумнівом. Але вже 1806р. створюється Олександрівський повіт, Олександрівськ стає повітовим містом.