3. Азовське козаче військо. Задунайська Січ

Після зруйнування Запорізької Січі частина козаків переселилася за Дунай у турецькі володіння і заснувала там Задунайську Січ. Вона уособлювала козацьку традицію і приваблювала втікачів з Росії від кріпосницького гніту та адміністративних утисків. На початку 20-х років ХІХ ст. Росія почала готуватися до війни з Туреччиною. Військові дії мали розгорнутися на Дунаї. Це привернуло увагу російської адміністрації до задунайської проблеми. Почалися спроби повернути задунайців до Росії.

У разі повернення їм обіцяли пільги у володінні землею, сплаті податків, занятті торгівлею, наданні будівельних матеріалів, колишнім кріпакам гарантувалася воля. У той же час у задунайців були власні проблеми: турецький уряд був занепокоєний знаходженням козаків на прикордонній території і їх спілкуванням з російськими представниками, тому уряд посилював контроль над задунайцями, вимагав участі у військових походах проти невдоволеного ситуацією православного населення імперії. Це загострило ситуацію на Січі.

Населення тогочасної Задунайської Січі можна поділити на:1)старих козаків, що підтримували запорозькі традиції; 2)колишніх селян – втікачів з кріпацької неволі. Вони складали так зване “молоде козацтво”, яке більш опікувалось господарським добробутом, а не дотриманням суворих козацьких звичаїв. Вони, разом з заможними козаками(дуками, срібляниками), схилялися до переходу до Російської імперії.

У 1827 р. кошовим був обраний Й. Гладкий. З початком російсько-турецької війни у 1828 р. на виконання султанського наказу про з'єднання з турецьким військом він відправив для цього до Сілістрії 2000 козаків, відібравши до загону найзавзятіших ворогів Росії. Повернувшись на Січ він провів серед іншої частини війська раду яка прийняла рішення про повернення під владу Росії. 9 травня 1828 прибічники Гладкого на 61 човні відправилися до російських караулів на Дунаї. Під час російсько-турецької війни вони вдало воювали у складі російських військ, багато з них отримали російські нагороди. Й. Гладкий став отаманом окремого Запорізького війська створеного з задунайців.

Й. Гладкий народився в селі Мельниках на Полтавщині. Батько, сільський голова, мав добре господарство. Після його смерті Гладкий отримав землю, але не зміг на ній вміло господарювати. Тому кинув сім'ю і пішов на заробітки до Південної України, а звідти відправився до Задунайської Січі. Записався до Платнірівського куреня під прізвищем Бондар. Прийняв участь у військовому поході турецької армії на Балкани. Після повернення був обраний курінним отаманом у своєму курені, а 1 січня 1827 року за підтримки “молодих козаків” став кошовим. Це стало результатом внутрішніх змін на Січі де більшість козаків бажали не козакувати, а займатися господарством.

Він активізував переговори з російською владою про перехід під владу Росії, почав шукати серед козаків прихильників Росії. У результаті він зміг провести перехід козаків, але ціною цього стали життя тисяч козаків, що загинули на каторзі та під час зруйнування Січі. Й. Гладкий відчував за собою вину та не любив згадувати про це. Певною спокутою для отамана стало впорядкування Азовського козацького війська, збереження його як окремої військової одиниці, піклування про зростання його добробуту. За це він заслужив на повагу козаків. Навіть після відставки до нього зверталися з скаргами та за порадами. Помер він 5 липня 1866. Був похований у Олександрівську.

Створення Азовського козачого війська. Після завершення російсько-турецької війни встало питання про поселення задунайців. Землі на Кубані не сподобалися козакам. У результаті вдалося знайти вільні землі біля Бердянська в Олександрівському повіті. У 1831 р. козаків поселили на цих землях.

27 травня 1832 р. задунайці були об'єднані у Азовське козацьке військо. Імператорським указом затверджувалося надання козакам 43141 десятин землі біля Бердянська. До війська приєднувалось 238 міщан Петровського посаду. Війську надавалась грошова допомога для будівництва церкви, воно звільнялося від земських повинностей. На початок 1837 р. у війську налічувалося 5771 чоловік. Вони жили у містечку Микольському, 4 станицях та на хуторах.

Господарство Азовського козачого війська. Отримана земля належала війську. Козаки отримували її у користування(наділ 15 десятин). Частина землі віддавалася в оренду – тимчасове користування(через аукціон), що давало значний прибуток. Цей процес відбувався під контролем військової канцелярії.

Основне господарське заняття хліборобство. Вирощували пшеницю, жито, овес, просо та гречку. Скотарство переважно для внутрішніх потреб(вирощувалась велика рогата худоба). Значного розвитку набули промисли(особливо рибальство, рибопереробні заводи) та торгівля. Було поширене цегельне, інструментальне виробництво, млинарство, горілчаний і винний промисли.

Наказом 14 лютого 1836 р. козакам дозволено торгувати. Створене “Торгове товариство азовських козаків”. Вступаючи до нього козак звільнявся від військової служби. Для вступу козак повинен був мати капітал 1500 крб., рекомендацію станичної громади, згода товариства прийняти його до своїх рядів. На момент ліквідації війська торгове товариство мало капітал понад 92 тис. крб.

Військова служба Азовського козачого війська. З поселенням козаків біля Бердянська встало питання про військову службу війська бо значна частина козаків віддавала перевагу саме військовій службі. Згідно з наказом 1837 р. з азовських козаків сформували 10 команд для патрулювання східного узбережжя Чорного моря від турецьких контрабандистів. Команди об'єднувалися у сотні. Для команд побудовані спеціальні човни озброєні двома фальконетами.

Під час Кримської війни команди зараховані до Новоросійського гарнізону, інші були мобілізовані і на них була покладена оборона Азовського узбережжя. За участь у Кримській війні військо нагороджено Георгіївським прапором, багато козаків також нагороджені. Після війни козаки продовжували охороняти чорноморське узбережжя. Але знаходження козаків на півдні стало небажаним для уряду. Він не бажав поширення козацьких традицій.