Етичний кодекс професійної етики міжнародної ради медсестер

07.05.2007

На медсестру покладено чотири основні обов’язки: зберігати здоров’я, запобігати захворюванням, відновлювати здоров’я та полегшувати страждання.

 Потреба в роботі медсестри універсальна. Сестринська справа передбачає повагу до життя, гідності і прав людини. Вона не має обмежень за національними або расовими ознаками, за ознаками віросповідання, кольору шкіри, віку, статі, політичного або соціального стану.

 Медсестри надають медичну допомогу окремим особам, сім’ям і спільнотам та координують свою діяльність з роботою інших груп.

 

МЕДСЕСТРА І ПАЦІЄНТИ

 Основну відповідальність медсестра несе перед тими, хто має потребу в її допомозі. Надаючи допомогу, медсестра намагається створити атмосферу чемного ставлення до цінностей, звичаїв і духовних переконань пацієнтів. Медсестра зберігає отриману конфіденційну особисту інформацію і ділиться нею з великою обережністю.

 

 МЕДСЕСТРА І ПРАКТИКА

 На медсестрі лежить особиста відповідальність за здійснення сестринської справи на практиці й за постійне удосконалення кваліфікації. Медсестра намагається виконувати роботу на найбільш високому рівні, можливому в даній ситуації. Медсестра приймає виважені рішення про особисту компетенцію, даючи і беручи на себе доручення. Виконуючи професійні обов’язки, медсестра повинна постійно поводитися так, щоб не підірвати довіру до професії.

 

 МЕДСЕСТРА І СУСПІЛЬСТВО

 Медсестра, як і інші громадяни, несе відповідальність за здійснення і підтримку заходів, спрямованих на задоволення суспільних запитів у галузі охорони здоров’я.

 

 МЕДСЕСТРА І СПІВРОБІТНИКИ

 Медсестра підтримує стосунки співробітництва з іншими медсестрами і з тими, з ким їй доводиться працювати в інших галузях. Медсестра вживає необхідних заходів для безпеки пацієнта, якщо існує загроза його стану з боку працівників або інших людей.

 

 МЕДСЕСТРА І ЇЇ ПРОФЕСІЯ

 Медсестра виконує головну роль у визначенні і втіленні бажаних стандартів сестринської практики і спеціальної освіти. Медсестра бере активну участь у розвитку професійних знань. Медсестра, працюючи в професійній організації, бере участь у розробці і забезпеченні справедливих соціальних і економічних умов праці.

 

Принципи фахової субординації в системі педіатр —медична сестра — молодший медичний персонал

Морально-психологічні взаємини в медичних колективах повинні базуватися на засадах демократичності, проте із дотриманням норм субординації. Поняття "субор­динація" (від лат. subordinatio — підкоряння) означає суворе службове підпорядку­вання молодшого за посадою старшому відповідно до службової вертикалі. Сто­сунки лікаря, медичної сестри і молодшого медичного персоналу будуються на ді­ловій основі, взаємній повазі. Один до одного вони мають звертатися на ім'я та по батькові.

Усі питання щодо режиму, харчування і лікування, які потрібні хворій дитині, розв'язує лікар; саме він несе основну моральну і правову відповідальність за стан хворого. Проте неналежне і несвоєчасне виконання середнім і молодшим медичним персоналом лікарських призначень може значною мірою зашкодити успіхові ліку­вання.

Одержавши від лікаря розпорядження, медсестра повинна ретельно їх викону­вати. Якщо під час виконання призначень виникли труднощі, про це слід повідоми­ти лікарю, якщо він відсутній — завідувачу відділення, а у вечірній час — черговому лікарю. Під час обходу палат черговим лікарем або відвідування хворого лікарем-консультантом палатна медична сестра зобов'язана створити сприятливі умови для його роботи.

Якщо у медичної сестри виникли сумніви щодо якогось призначення (лікарська помилка, нерозбірливий почерк тощо) або вона вважає, що вказана у листку при­значень доза є шкідливою чи небезпечною для хворої дитини, вона зобов'язана у коректній формі віч-на-віч і в жодному разі не у присутності дитини або її батьків повідомити про свої сумніви лікарю, і виконати його лише після того, як лікар під­твердить своє рішення. Якщо медична сестра і після підтвердження лікарем призна­чення продовжує вагатися щодо його правильності, вона зобов'язана доповісти про це завідувачу відділення. Лікар, своєю чергою, незалежно від того чи мала рацію медична сестра, повинен уважно поставитися до її думки, а у тому разі, якщо вона мала рацію, подякувати і похвалити її за уважність.

У присутності хворих чи їхніх родичів не слід робити зауваження молодшому за посадою, а, якщо в цьому є нагальна потреба, робити це у ввічливій формі, при цьому бажано, щоб у хворих або батьків хворої дитини не виникла підозра про не­правильні дії медичного персоналу. Водночас під етичними і деонтологічними принци­пами у жодному разі не повинні приховуватися непрофесійні дії медичного персоналу; важливо пам'ятати, що основна мета лікувального процесу — одужання хворого.

Принципи субординації та висока культура повинні бути основою взаємин па­латних медичних сестер і взаємин палатної медсестри з молодшим медичним персо­налом. Вимогливість медичної сестри до себе, вміння тактовно та в доброзичливій формі звернути увагу своїх колег на їхні недоліки в роботі, а також без образ сприй­няти справедливі зауваження щодо своєї особи — запорука успіху лікування хворих.

Палатна медсестра по відношенню до молодшої медичної сестри є не лише ко­легою по роботі, але й керівником. Усі свої розпорядження вона повинна робити у ввічливій формі, без проявів роздратування чи зарозумілості. Звертатися до молод­шої медичної сестри, особливо старшої за віком, по імені та по батькові. Палатна медсестра зобов'язана систематично контролювати виконання молодшим медичним персоналом її службових доручень.

Взаємини у медичному закладі, які базуються на дотриманні принципів субор­динації, є запорукою чіткого виконання призначених терапевтичних заходів і забез­печення успіху лікувального процесу.

Медичний працівник має не лише сум­лінно виконувати свої обов'язки стосовно хворого, але й боротися за його фізичний стан і психічне здоров'я, зберігати лікарську таємницю. Під час спілкування з хво­рим він має звертатися до нього на ім'я та по батькові, розмовляти тактовно, зі співчуттям, заспокійливо, подати хворому надію на швидке одужання і повернення працездатності, навіть у тому разі, коли перед ним тяжкохворий. Іншими словами: "До хворого треба ставитися так, як ти хотів би, щоб ставилися до тебе".