Дидактичні системи (п. Підласий, в.Оконь).

Традиційна дидактика (пояснювально-ілюстративний вид навчання) – Й.Ф.Гербарт – поч. ХХ ст.
Концепції навчання	Класно-урочна (Я.А. Коменський), вільне виховання (Ж.Ж. Руссо), концепція навчання бідноти (Т.Г. Песталоцці), теорія матеріальної освіти (Г. Спенсер). Дидактика Й. Гербарта є основою і подальшим поштовхом розвитку сучасної педагогічної теорії та практики.
Основні положення	характеризується поняттями: управління, регламентація, правила, розпорядження, керівна роль педагога; мета навчання - формування і розвиток інтелектуальних вмінь, уявлень, понять, теоретичних знань; етапи навчання (за Й.Ф. Гербартом): ясність – асоціація – система – метод; навчальний процес плавно переходить від уявлень до понять, від понять до умінь теоретичного характеру; логіка навчання визначалася такими діями: пояснення – осмислення – узагальнення – використання на практиці.
Критичні оцінки системи	поверхове виховання, що ґрунтувалося на дисциплінарних заходах; “книжковість” навчання, яке позбавлено зв’язку з життям; передавання учням готових знань, застосування пасивних методів навчання, спрямованих на запам’ятовування навчального матеріалу; недостатнє врахування інтересів, потреб учнів; відрив змісту навчання від суспільних потреб; недостатня увага до розвитку здібностей учнів.
Педоцентристська система (прогресивістська, реформаторська ) - Джон Дьюї
Концепції навчання	Концепція трудової школи (Г. Каршенштайнер), концепція педоцентризму (Дж. Дьюї), Концепція школи дії (В. Лай)
Основні положення	концепція “повного акту мислення”, що містить етапи: відчуття труднощів, їх виявлення та визначення, формулювання гіпотези, формулювання висновків, які ґрунтуються на передбаченому вирішенні (логічна перевірка гіпотези), подальше спостереження і експерименти, що допоможуть спростувати чи прийняти гіпотезу. направленість на розвиток здібностей учня, його активної пізнавальної діяльності, розвиток мислення, уміння вирішувати проблеми. Педагог стає помічником для учня, який звертається до нього по допомогу для вирішення тої чи іншої проблеми Мета навчання - розвиток творчих якостей тих, хто навчається.
Критичні оцінки системи	навчання може стати несистематичним, супроводжуватися спонтанною діяльністю учнів, викладач стане лише консультантом, який не може керувати навчальним процесом.
Сучасна дидактична система
Концепції навчання	Програмована концепція навчання (Б. Скіннер, Н. Краудер, В.М. Глушков, Г.С. Костюк, Г.О. Балл і О.М. Довгялло), теорія поетапного формування розумових дій (П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна), проблемне навчання (Дж. Дьюї, Дж. Брунер), педагогіка співробітництва, модульне навчання
Основні ознаки	методологічною основою є об’єктивні закономірності філософії пізнання (гносеології), матеріалізм, гуманізм, гуманістична психологія, завдяки яким сучасна дидактика змогла подолати односторонній підхід до аналізу та інтерпретації процесу навчання, характерний для філософських систем прагматизму, раціоналізму, емпіризму, технократизму; сутність навчання не зводиться ні до передавання учням готових знань, ні до самостійного подолання труднощів, ні до власних винаходів учнів; ґрунтуються на оновленій науково-педагогічній методологічній парадигмі; технологічною формою реалізації цієї парадигми мають бути суб’єкт-суб’єктні відносини між педагогом та учнем.

Фрагмент лекції

У ході педагогічної взаємодії виявляються певні відносини між вихователями і вихованцями: інформаційні (обмін інформацією), організаційно-діяльнісні (спільна діяльність), комунікативні зв’язки, а також зв’язки з управління та самоуправління. До особливостей педагогічного процесу відносяться його цілісність (всі складові педагогічного процесу виражають наявність загального і збереження специфічного), динамічність, суперечність як джерело розвитку (за умови співмірності вимог до вихованця і його реальних можливостей щодо реалізації цих вимог) (Барбаш, 148).

Вітчизняними та зарубіжними педагогами і психологами розроблено багато дидактичних систем, або концепцій навчання (В.А.Караковський, С.Н.Лисенкова, А.С.Макаренко, Н.Ф.Тализіна, В.Ф.Шаталов, Г.І.Щукіна та ін.), які будуються за певними критеріями.

Дидактична система (концепція навчання) – це комплекс внутрішньо узгоджених тверджень, що базуються на єдності цілей, змісту та дидактичних принципів, котрі стосуються способів організації роботи вчителя та учнів (В. Оконь і П. Підласий). 

Основними характеристиками будь-якої педагогічної (дидактичної) системи є доцільність, наявність структурних компонентів, певних зв’язків і відносин між ними, взаємозв’язок і взаємодія з навколишнім середовищем, функціонування системи як цілісної єдності, динамічність, ієрархічність і упорядкування. Важливим системоутворюючим чинником є мета, оскільки вона обумовлює призначення системи. Доцільність системи визначається бажанням досягнути певного результату і його значущість.

Завдання 5. На основі матеріалів лекції та опрацювання додаткової літератури у міні-групах з 5 осіб розкрийте поняття змісту освіти у вищій школі, визначіть основні підходи до його формування, проаналізуйте структуру та призначення нормативних документів, що визначають зміст вищої освіти. Після обговорення зробіть зведену таблицю.

Фрагмент лекції

Сучасний фахівець працює за умов високих темпів на­громадження науково-технічної інформації, постійного оновлення технологічних циклів у багатьох галузях вироб­ництва. Усе це не лише ускладнює його працю, а й зумовлює швидку зміну структури багатьох професій, зникнення одних і появу інших. Ці процеси вимагають на­укового обґрунтування змісту освіти у вищій школі як однієї з центральних проблем навчально-виховного процесу.

Зміст освіти - науково обгрунтована система дидактичного та методично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів.

У вітчизняній педагогіці існує багато підходів до визначення змісту освіти: М.Б.Євтух зміст освіти визначає як «сукупність тих знань, умінь і навичок, що входять у загальну середню освіту», М.М.Фіцула як «система наукових ЗУН, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей особистості». В.П. Головенкін як «обумовлена вимогами суспільства сукупність компетенцій (ЗУН, а також професійних, світоглядних і громадянських якостей особистості)».

Всі визначення передбачають 3 структурні компоненти: знання (сукупність засвоєних уявлень, відомостей, понять про різноманітні предмети і явища об’єктивного світу); вміння (досягнута у процесі навчання здатність творчо використовувати знання і навички в практичній діяльності) формування яких здійснюється шляхом виконання різних вправ; навички (доведені до високого ступеня удосконалення і автоматизму рушійні, сенсорні і розумові дії) - моторні, розумові, сенсорні.

Визначається зміст освіти освітньо-професійними програмами підготовки фахівців з вищою освітою певних освітньо-кваліфікаційних рівнів; навчальними планами; програмами навчальних дисциплін; структурно-логічною схемою підготовки; державними стандартами освіти.

На різних етапах розвитку суспільства зміст освіти якісно змінюється залежно від різних чинників, як то: соціально-економічних умов, рівня розвитку виробництва, науки, техніки і культури, розвитку в країні освіти і педагогічної теорії, від тих цілей і актуальних завдань, які ставить суспільство перед навчально-виховними установами різного типу а також від перспективи розвитку самого суспільства.

Зміст освіти передбачає розвиток:

• системи загальнонаукових, політехнічних і певних професійних знань;

• системи умінь і навиків пізнавальної, трудової, ігрової, громадської діяльності, необхідної для збереження досягнень науки і техніки;

• досвіду творчої діяльності;

• досвіду емоційно-ціннісного відношення до навколишньої дійсності, до самого себе;

• якостей особистості (моральних, духовних ).

У Державній програмі «Освіта» («Україна XXI століт­тя») окреслено стратегію розвитку освіти на найближчі ро­ки і на перспективу, визначено курс на створення життєздатної системи неперервного навчання й виховання, забезпечення можливості духовного самовдосконалення осо­бистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як вищої цінності нації.

В умовах інтеграції вищої освіти до європейського освітнього простору особливої актуальності набуває Концепція змісту освіти для європейського виміру України, яка базується на таких основних цінностях та ідеях європейського демократичного суспільства, як права людини, рівність, мир, соціальна справедливість, демократія, свободи, безпека громадян, взаємозалежність, плюралізм, культурне розмаїття, відкритість, відповідальність, партнерство, повага до навколишнього середовища.

Як зазначають вітчизняні науковці (О.Овчарук, С.Кобернік, Л.Паращенко та ін..), зміст освіти для формування поняття європейського виміру – це система інтегрованих знань, у процесі оволодіння якими створюються умови для формування та розвитку в особистості ціннісних орієнтацій та вмінь, необхідних для життєдіяльності в європейському співтоваристві.