1.Історія виникнення кераміки.

Методичні вказівки

Пластичність глини була відома людству ще здавна. Перші вироби з глини - скульптурки людей і тварин - відомі ще з часів мезоліту. До пізніх часів палеоліту вчені відносять і перші спроби випалювання виробів із глини, що здійснювалося з метою надання їм твердості, водо- та вогнестійкості. У неоліті (понад 5 тис. років до н.е.) вироби з глини стали постійними супутниками людини.

Освоєння виробництва кераміки - одне з найважливіших досягнень первісних людей у боротьбі за їх існування. Варіння їжі в глиняному посуді значно розширювало асортимент їстівних продуктів. Як і інші подібні відкриття (наприклад, уміння користуватися вогнем), кераміка не є винаходом якоїсь однієї людини або народу. Її освоювали

незалежно від інших у різних частинах землі. Однак це не виключало

процесу взаємовпливів, унаслідок чого найкращі досягнення народів і

окремих майстрів ставали загальними. Обробка глини, з якої випалю-

вали кераміку, так само, як і виробництво виробів, постійно вдоскона-

лювалася.

Розповсюдженість кераміки, різноманітність її видів у різних

народів і за різних часів, прикрашання кераміки орнаментами, її клеймування, а пізніше написи роблять її важливим історичним джерелом.

Перші зразки писемності збереглися на керамічних виробах.

Спочатку головним видом кераміки був посуд для зберігання

запасів і варіння їжі. З метою полегшення випалювання посуд ставили

між камінням у вогнищі. Для цього робили денце круглої або еліпсо-

подібної форми, товсті стінки, прикрашені тисненим орнаментом.

Останній, крім того, мав ще й важливе естетичне і культурне значення.

Починаючи з часів енеоліту (3-2 тис. до н.е.) на керамічних виробах

з'явився розпис. Форми посуду розвивалися відповідно до потреб по-

буту. Наприклад, специфічна форма слов'янських горщиків відповіда-

ла особливостям приготування їжі в печах, коли посуд обігрівається з

боків, або переходу до осілого (постійного) способу життя - плоске

дно, пристосоване до череня печі.

Кожен з народів за різних часів мав улюблені форми посуду й

декоративне оформлення (способи обробки поверхні, колір глини,

зміна кольору виробів завдяки особливостям їх випалу; розпис, по-

криття ангобами або поливами тощо).

Глинобитне житло трипільської культури (4—3 тис. до н.е.), же

обпалювалося ззовні вогнищем (частенько ще й розписаним), - є пер-

шим прикладом застосування кераміки як будівельного матеріалу. Із

розвитком техніки виробництва металів кераміка стала необхідною і в

металургії (сопла горен, тиглі, форми для лиття та ін.). Спочатку кера-

мічні вироби формувалися вручну й обпалювались у вогнищах або у

домашніх печах. Пізніше, уже в класовому суспільстві, з'явилися спе-

ціалісти-гончарі, які користувалися гончарним кругом (іноді витиску-

вали вироби в спеціальних формах) та горном. Мешканцям Америки,

до появи там європейців, гончарний круг не був відомим, хоча й існу-

вало кустарне керамічне виробництво (перші зразки керамічних виро-

бів датуються 3-2 тис. до н.е.). Найвищого рівня розвитку це виробни-

цтво досягло в майя, інків та ацтеків, які виготовляли різноманітний

побутовий і культовий посуд, маски, статуетки, іграшки. Значна час-

тина цих виробів вкривалася кольоровим розписом.

У Вавилоні, Стародавньому Єгипті та інших країнах Близького

Сходу вперше почали вкривати святковий посуд кольоровими поливами, які застосовували у виготовленні облицювальної цегли. В Єгипті

і Стародавній Персії будівлі прикрашали полив'яною цеглою та ках-

лями.

Теракотові архітектурні деталі, черепицю, водопровідні труби

спочатку виготовляли у Стародавній Греції, а пізніше у Стародавньо-

му Римі. Спершу було освоєно виготовлення цегли, з якої споруджу-

вали складні будівельні конструкції (склепіння перекриттів, прольоти

мостів тощо).

У Стародавній Русі з X ст. на гончарному крузі виготовляли

різноманітний посуд, який іноді вкривали зеленою поливою. Поливою

вкривали також плитки для підлоги та іграшки. На цеглі й посуді ви-

явлено клеймо майстрів Стефана і Якова. Після тимчасового занепаду,

обумовленого татаро-монгольською навалою, виробництво кераміки

відновилося в XIV - XV ст. Головними центрами стали Київ та гонча-

рна слобода Москви. У XVII ст. тут існували відносно великі майстер-

ні, де виготовляли понад 20 видів посуду, іграшки, світильники, чор-

нильниці, музичні інструменти, а з XVIII ст. - люльки для паління тю-

тюну (згадаймо Тараса Бульбу та ін.). У багатьох місцях нашого краю

трапляються керамічні полив'яні надгробки. Головними будівельними

матеріалами з кераміки і в наш час залишаються черепиця, цегла, різ-

номанітні облицювальні плитки, труби. На території Росії вже у

XVI ст. споруджені царські цегляні заводи і введено перший стандар-

тний "государев большой кирпич". Для оздоблення фасадів споруд і в

самих приміщеннях застосовували кахлі - теракотові і полив'яні (зеле-

ні - "муравленьїе" та поліхромні - "цениннме"). Виробництво кахлю

було відоме на території Донбасу, в Ярославі та інших містах. Із

XVIII ст. розписний кахель витіснився гладким.

У 1744 р. у С.-Петербурзі засновано перший у Росії державний

фарфоровий завод (тепер завод ім. М.В.Ломоносова). Пізніше виникає

безліч приватних майстерень, фабрик і заводів з виготовлення керамі-

чних виробів, чому сприяла розповсюдженість сировинних матеріалів

(зокрема глини). Нині майже в кожному обласному центрі України і,

крім того, у багатьох райцентрах працюють заводи, що виготовляють

багатотисячний асортимент виробів із кераміки: у Києві - два заводи,

Коростенський фарфоровий завод Житомирської обл.; Дружківський

фарфоровий завод Донецької обл., Полтавський, Сумський фарфорові

заводи та ін.

На цих заводах розроблено, відпрацьовано і впроваджено різ-

номанітні рецептури кераміки; механізовано й автоматизовано вироб-

ництво, постійно проводиться пошук напрямів підвищення естетичних

властивостей виробів та раціонального і виразного рішення щодо ви-

готовлення масових керамічних виробів, розрахованих на промислове

виготовлення. Ці розробки і досягнення привернули увагу світової

спільноти (Канада, Німеччина та ін.). Пошуки нового в кераміці очо-

лює Міжнародна академія кераміки в Женеві.

Паралельно з підвищенням художнього рівня масової керамі-

ки з 60-х років підсилюється інтерес до унікальної декоративної кера-

міки, в якій все більше починають використовувати не лише грубі ви-

ди, а й такі матеріали, що раніше вважалися нехудожніми (наприклад,

шамот). Розробляються нові види емалей і поливи, види декору, типи

декоративних виробів (наприклад, розпис керамічними поливами де-

коративного твору з бетону з подальшим випалюванням окремих

вкритих поливами ділянок). Відроджуються традиційні центри керамі-

ки (наприклад, Опішня Полтавської обл., м. Слав'янськ та ін.). Тради-

ції старовинної кераміки продовжують у сучасних творах майстри з

побутової кераміки.

Важливу роль у сприянні розвитку виробництва художньої ке-

раміки відіграли відкриття наших майстрів у підборі різноманітних

сортів глини України та інших домішок для створення керамічної ма-

си; прийоми її формування й випалювання, обробка і придатність до

різноманітного декорування поверхні керамічних виробів. Намагаю-

чись отримати міцну, легку, гранично тонку і красиву за тональністю

кераміку, керамісти різних країн приходили (нерідко незалежно один

від одного) до однакових винаходів, які з'являлись як одночасно, так і

у віддалених одне від іншого сторіччях.

Самостійна робота №8.

Тема: Керамічні побутові товари.

План:

1. Оцінка якості керамічного посуду.

2. Маркування, пакування, транспортування, приймання, зберігання та догляд за посудом із кераміки.

Література:

Войнаш Л.Г. «Товарознавство непродовольчих товарів», стор.