1.Фізико-географічна характеристика річки Горинь.

1.1    Походження назви Горинь.         Про походження назви Горинь є кілька гіпотез. Одні пов’язували її з повінню, а інші з джерелом. Найімовірніше назва могла розвинутись від староруського слова «горина» (гірська країна, гориста місцевість).Адже в далекому минулому річка так і називалась Горина. В Іпатіївському літописі під 1150 роком зазначено, що Ізяслав Мстиславович «…перейшов Горину і тут став табором». Нинішнє ймення ріки у письмових джерелах уперше з’являється 1450 року. В одній з українських грамот ХV століття є такий запис: «…урочища синові моєму Василю отказую в повіті Луцькім над Горинь-рікою…»          «Горинь починається біля села Устечка на Волині»,- писав у 1840 році видатний польський письменник Ю. Крашевський.         «Горинь починається біля села Горинки»,- стверджував у 1868 році відомий дослідник Волині А. Братчиков. Так важко було серед плетива струмків знайти початок цієї ріки. Згодом, коли вчені детально вивчили гідрографічне «гілля» її верхів’їв, виявилось, що Горинь починається між горбами на висоті 345 метрів над рівнем моря у селі Волиці Кременецького району на Тернопільщині. Річка, протікаючи вздовж західного краю Українського кристалічного щита, перетинає біля Славути й Острога вузьку смугу Малого Полісся, ділить на дві частини – Ровенське і Гощанське плато – північну околицю Волинської височини і за Оржевом входить в зону Полісся, поспішаючи до його головної водної артерії – Прип’яті. 

1.2 Характеристика річки Горинь.         Найбільша притока Горині – Случ. Долина у верхів’ї течії річки вузька, і Горинь має тут високі урвисті береги, нижче за течією заплава розширюється, береги стають пологими.         Довжина ріки 659 км, площа водозабору 27700 км. Загальне падіння ріки 218 м.         Річка Горинь бере початок із джерела, що виходить на денну поверхню в с. Волиця на висоті 345 м над рівнем моря. Тече вона з південного-заходу на північний схід і впадає в річку Прип’ять із правого берега на 412 км від її Устя, в 14 км нижче м. Давид-Городок, на висоті 127 м над рівнем моря. В  28 км від  Устя річка розгалужується на два рукави, з яких основним є правий; лівий рукав Ветлиця довжиною 26 км впадає в р. Прип’ять на 417 км.         Середній похил водної поверхні 0,33‰. Басейн Горині межує на заході з басейнами Стиру, на сході з басейнами Уборті і Ствиги, на півдні – з басейном Дністера.         Територія сточища має неправильну грушоподібну форму; довжина його 300 км, середня ширина 92 км, найбільша ширина в середній частині 200 км, у нижній – різко зменшується до 10 км.         Верхня частина басейну до впадання р. Устя розташована на Волинь-Подільській височині і являє собою плато, сильно розчленоване долинами рік і балок (густота яружно-балкової мережі, по С. Соболєву, становить 1-1,25 км на 1 км поверхні). Середня й нижні частини сточища лежать в області значно заболоченої низинної рівнини Полісся, що характеризується плоским рельєфом з піщаними пагорбами.         Польський дослідник природи С. Толпа писав, що Горинь навіть на Поліссі мало подібна до поліської ріки: течія порівняно швидка, береги сталі. А типові поліські річки «ліниві»: течуть повільно, часто міняють русло.  Чимало поетичних слів присвятив річці у книзі «Спогади з Волині, Полісся і Литви» уже згадуваний письменник Ю. Крашевський (1840 р.).