- •Об’єкт та предмет культурології. Структура культурологічного знання.
- •Методологія культурологічного пізнання. Функції культурології.
- •Місце культурології в сучасній системі економічної освіти.
- •Поняття «культура» етимологія слова та понятійні альтернативи.
- •Походження людини і генезис культури проблеми, концепції, методологічні підходи.
- •Первісна культура та її визначальні риси.
- •Типологія культури, як наукова проблема.
- •Формаційний і класовий типи культур.
- •Історичні типи культур як змінюючи одна одну епохи в розвитку суспільства.
- •Національна культура і націоналізм.
- •12. Поняття мови культури. Мова як елемент соціалізації та аккультурації. Функції мови.
- •Історико – етнографічна типологія культур.
- •13. Типологія знакових систем природні, функціональні, конвенціональні, вербальні (природні) та знакові системи запису.
- •14. Елементи семіотики культури семантика, син тактика та прагматика.
- •15. Культура, як текст. Проблема символу в культурі
- •16. Структуралізм як методологія.
- •17.Генезис терміна і поняття «цивілізація». Співвідношення понять «культура» і «цивілізація» в історії соціально – гуманітарної думки.
- •18.Різноманітність підходів до визначення сутності цивілізації (соціологічний, етнопсихологічний, географічний, культурологічний) та багатоваріантність інтерпретації поняття «цивілізація».
- •19.Цивілізація як одиниця історичного процесу та розвитку культури.
- •20. Соціокультурна динаміка поняття, сутність та основні моделі.
- •21. Основні теорії та ідеї розвитку культури та сталих соціокультурних систем.
- •22.Сутність та основні поняття української культури.
- •23.Історико – культурне становлення. Зв'язок минулого і сучасного української культури.
- •24.Цінності і ціннісні орієнтації українців, їх діяльнісна (праксеологічна) свідомість.
- •25.Відродження та перспективи розвитку української культури доби будівництва української держави.
- •26.Сучасна соціокультурна ситуація, майбутнє культури, комізм, антропокосмізм, гуманізм, екологічний гуманізм. Творчість як основа самореалізації особистості.
- •27.Людина як об’єкт і суб’єкт культури.
- •28.Культуротворча сутність людини та її статус в Східній та Західній соціокультурній традиції.
- •29.Духовність особистості та суспільства.
- •30.Перспективи особистості в культурі та фактори її формування в українському суспільстві.
- •31.Походження та зміст поняття «естетика».
- •32.Становлення естетики як феномену культури та філософської дисципліни.
- •33.Предмет, основні категорії та проблеми естетики.
- •34.Місце естетики в системі гуманітарних наук та філософського знання.
- •35. Структура естетики та її функції.
- •36. Художня культура сутність та механізми її функціонування.
- •37. Історія розвитку Світової художньої культури. Загальна характеристика.
- •38. Мистецтво як феномен культури. Види, функції мистецтва.
- •39. Художній твір як форма буття мистецтва.
- •40. Проблеми художньої культури ххi ст.
- •41. Масове та елітарне мистецтво.
- •42. Психологічний підхід до проблеми культури.
- •43. Структуралістичний підхід до культури.
- •44. Ігрова концепція культури й. Хайзінга.
- •45. Природа спілкування і комунікації.
- •46.Тлумачення символів.
- •47.Компоненти (вербальні і невербальні) спілкування.
- •48.Феномен культур Сходу.
- •49.Людина в античній культурі.
- •50.Культура середньовіччя та доби Ренесансу.
- •51.Умови розвитку української культури.
- •52.Головні проблеми модернізації українського суспільства та розвитку культури в умовах глобалізації.
- •53.Охорона культурної спадщини в Україні основні завдання, напрямки, форми та механізми.
- •54.Зміст поняття «соціалізація» особистості.
- •55.Сутність соціалізації особистості.
- •57. Діалектичний зв'язок потворного та прекрасного.
- •58. Піднесене та низьке.
- •59. Художня культура, як складова духовної культури.
- •60. Структура художньої діяльності.
- •61. Художня творчість, як джерело розвитку культури.
- •62. Зв'язок етики з іншими гуманітарними науками.
- •63. Соціальні функції моралі.
- •64. Історія етичної думки в Україні.
- •65. Поняття моральності в сучасному світі.
- •66. Основні глобальні проблеми людства і шляхи їх розв’язання.
- •67. Мораль, як основний аспект відносин сучасного суспільства
44. Ігрова концепція культури й. Хайзінга.
За Й. Хейзінгою, гра - це найбільш глибинна форма вираження життя. Сутність гри неможливо визначити за допомогою фізичних чи біологічних досліджень, також її неможливо звести до процесу звільнення надлишкової енергії чи до інстинкту "наслідування". Гра відноситься до сфери ірраціонального тому, що вона охоплює і тваринний, і людський світи. Завдяки цьому факту гра не може бути обґрунтованою раціональним шляхом, вона носить надлогічний характер. Існування гри не можна пов'язати з жодним із ступенів людської культури чи з будь-якою формою світогляду. Й. Хейзінга трактує гру як сталу величину, що передує культурі, а потім супроводжує та визначає її.Він виділяє ряд ознак гри, найсуттєвішою з яких є свобода. Гра не може мати примусовий характер, інакше втрачається її сутність. Не менш важливими рисами гри можна назвати: обмеженість - гра здійснюється в конкретному місці та часі, її сенс полягає в ній самій; напруженість - намагання виграти та інші риси.Отже, гра за Й. Хайзінга – це спосіб людської діяльності.
Люди, що ламають правила гри, являють для культури найбільшу небезпеку,оскільки абсолютизують або своє Я або своє МИ. Вони намагаються нав’язати культурі свої правила, що веде до насильства.
Концепція ігрової генези культури Й. Хейзінга, незважаючи на високий рівень теоретичного обґрунтування, носить гіпотетичний характер.
45. Природа спілкування і комунікації.
Спілкування – це процес взаємодії і взаємовідносин суб’єктів, під час якого відбувається взаємообмін діяльністю, інформацією, емоціями, навичками, уміннями, а також вольовий контакт. Спілкування – соціалізація суб’єктів. У такому процесі індивід розуміє свої соціальні якості як соціальні, соціально-значущі, і в цьому відношенні стає особистістю. Спілкування містить у собі три сторони:
Комунікативну(передача, обмін інвормац.);
Інтерактивну(взаємодія тих, що спілкуються, - обмін у процесі не тільки словами, а й діями, вчинками);
Перцептивну (сприйняття один одного тими, хто спілкується).
Що стосується комунікації, то це не спілкування в усьому його комплексі та багатогранності, а лише складова спілкування. У прцесі комунікації утв. Комунікативне співтовариство. Воно характеризується відносинами єдності, взаємозв’язку, обміну, взаємодії, взаєморозумінням тощо.
46.Тлумачення символів.
В мистецтві символ - це знакова форма предметно-чуттєвого буття художнього образу, яка містить у згорнутому вигляді багатоманітність ціннісних значень та естетичних символів. В культурології під символом розуміють матеріальний або ідеаціональний культурний об’єкт, який в процесі комунікації постає як знак, значення якого є конвенціональним аналогом значення іншого об’єкта. В якості символів можуть поставати об’єкти реальної дійсності, тобто предмети, їх властивості, процеси і окремі дії. Навіть колір має символічне значення і в певних комунікативних ситуаціях постає як символ. Наприклад, хліб і сіль є символом дружби і гостинності, покладання квітів до пам’ятника герою є символом вдячності, пам’яті та поваги, ритуальний танок може бути символом намірів, вдячності або висловлюванням прохання до божества, духу предків. Блакитний колір, наприклад, є символом надії, перспективи. В якості символів постають і ідеаціональні об’єкти. Наведені приклади свідчать про складність самого поняття символу, його двоїстість, дихотимічний характер, з’ясувати який можливо у співставленні зі знаком. Символ має дві складові: ”зовнішню форму„ („мітка” або знак) і значення (інтерпретація знака індивідом або групою індивідів). Значення символу містить певний концептуальний зміст, цінності (позитивні або негативні) і почуття, які об’єднуються навколо інтерпретації.
