49.Людина в античній культурі.

Термін "античний" (від латинського апііяичх - "давній") було введено італійськими діячами епохи Відродження для означення давньої греко-римської культури. Історія античної культури розглядається наукою як історія формування, розквіту, подальшого розпаду та загибелі стародавніх суспільств, які існували в умовах рабовласницького ладу в районі Середземного моря, Причорномор'я та суміжних країн у період з НІ тис. до н.е. до середини V ст. н.е., і які у світовому культурному контексті вважаються носіями культурних цінностей, порівняно найбільш близьких до сучасної європейської культурної традиції.

Історію культури античного світу традиційно розподіляють на такі дещо умовні періоди:

І. Давньогрецька культура:

1. Найдавніший період: егейська (крито-мікенська) культура (III тис.-ХІ ст. до н.е.).

2. Гомерівський чи ранньоархаїчний період (ХІ-УШ ст. до н.е.).

3. Архаїчний період (УІІІ-УІ ст. до н.е.).

4. Класичний період (V ст. - остання третина IV ст. до н.е.).

5. Елліністичний період (остання третина IV -1 ст. до н.е.). Давньоримська культура:

1. Період розвитку культури етрусків та інших племен Італії (ХІ-ІІІ ст. до н.е.), включаючи так званий "царський" період історії Давнього Риму (УІІІ-ІУ ст. до н.е.).

2. Республіканський період Давнього Риму (ІН-І ст. до н.е.).

3. Імператорський період Давнього Риму (І ст. до н.е.-У ст. н.е.). Щоб зрозуміти специфіку давньогрецької культури, треба взяти до уваги соціальні зрушення тієї історичної епохи. На відміну від країн Стародавнього Сходу, в Греції на момент її культурно-цивілізаційного розквіту (в класичний період) склався не монархічно-деспотичний, а республіканський тип рабовласницької держави. Містами-державами правили колективно їх вільні громадяни. Це була своєрідна рабовласницька демократія, яка виховувала у греків особливий світогляд. Ідеалом суспільства стає вільна і політичне активна людина. Саме вона була об'єктом і змістом культури.

50.Культура середньовіччя та доби Ренесансу.

Середньові́чна культу́ра — яскравий відтінок культури, характерний для періоду Середньовіччя. Охоплює передусім, але не виключно, європейську культуру. Культури інших ареалів, хоч і розвивалися у межах часткової чи повної відособленості, несуть ті ж тенденції, що й європейська.

Раннє Середньовіччя

У стилі одягу періоду раннього Середньовіччя лежить стиль, що залишився європейцям від періоду великого переселення народів. Це хутряні та шкіряні плащі, шкіряні та кістяні елементи захисного одягу, примітивне взуття та обмотки для штанів. Довгі й короткі туніки, що надягають одна на одну, плащі — від шкір до зшитих шматків тканини, сколених, пов'язаних, прошнурованих, з обробкою і без. Штани: короткі, до колін, довгі, прикріплені обмотками до литок і заправлені в шкіряні панчохи або взуття — постоли.

Пізніше Середньовіччя

Період панування церкви визначив спосіб життя середньовічної людини, соціальні кордони суспільства і естетичне кредо. Хрестові походи (1095–1270) супроводжували вплив східної моди на європейську. Уніфікація, продиктована бідністю і примітивністю виробництва, заповнюється гонитвою за обсягом та розміром. Лицарські турніри і вся супровідна їх екіпіровка — лати, штандарти і герби, бліо, попони коней — у своїй строкатості і асиметрії малюнків породили костюми так і називалися — «гербовими».

Розвиток науки і технологій :Оксфордський, Кембриджський університети були засновані в цей час.

Починаючи з XII–XIII століть у Європі стався різкий підйом розвитку технологій і збільшилося число нововведень в засобах виробництва, що сприяло економічному зростанню регіону. Менш ніж за століття було зроблено більше винаходів, ніж за попередні тисячу років. Були винайдені гармати, окуляри, артезіанські свердловини і крос-культурні впровадження: порох, шовк, компас і астролябія прийшли зі Сходу. Були також великі успіхи в суднобудуванні і в годинах. У той же час величезна кількість грецьких і арабських робіт по медицині і науці були переведені і поширені по всій Європі.

У Середні століття дуже активно стали з'являтися і розвиватися нові стилі і напрямки в архітектурі: романський стиль,готика, ренесанс, українське бароко.

В основі культури епохи Відродження(Ренесанс) (14-17ст) лежить принцип гуманізму, утвердження гідності і краси реальної людини, її розуму та волі, її творчих сил. На відміну від культури Середньовіччя, гуманістична культура Відродження носила світський характер. Жагуча спрага пізнання реального світу і захоплення ним сприяли піднесенню науки і привели до відображення в мистецтві найрізноманітніших сторін дійсності і передали величний пафос багатьом творінням художників.

Важливу роль для становлення мистецтва Відродження мало нове розуміння античної спадщини. Вплив античності найсильніше позначився на формуванні культури Відродження в Італії, де збереглося безліч пам'ятників давньоримського та давньогрецького мистецтва. Епоха Відродження — період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в кінці XIII століття, зайняв в більшості європейських країн XIV—XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII століття. Термін «Відродження» першим почав вживати Джорджо Вазарі — італійський художник XVI століття, учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва, автор книги «Життєписи найзнаменитіших живописців, ваятелів і зодчих». Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій. Серед вчених тривають дискусії про основні риси, сфери поширення, періодизацію культури Відродження. Серед інших обговорюється, зокрема, і питання про те, чи є Відродження суто європейським явищем (можна зустріти міркування про китайське, японське Відродження тощо).

За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею пов'язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу.