1.2. Місце оперативного розпізнавання в системі методів оперативно-розшукової діяльності
Оперативно-розшукова діяльність правоохоронних органів України має розвідувально-пошуковий характер, оскільки особи, стосовно яких вона здійснюється, вдаються до всілякого роду хитрощів, щоб зберегти у таемниці підготовчий характер своіх неправомірних дій, приховати його сліди і врешті-решт приховати сам факт вчиненого
1
Суб'ект-
це
особа, на яку покладено виконання
оперативно-розшуковоі функціі, тобто
оперативно-розшукові органи, іх посадові
особи, а також інші фізичні та юридичні
особи, які наділені державно-владними
повноваження-ми на прийняття відповідних
юридичних рішень в оперативно-розшуковоі
діяльності, щодо проведення
оперативно-розшукових заходів або
участі в них ( прим. Авт.).
У теорії оперативно-розшукової діяльності питанням застосування оперативного розпізнавання (особистого пошуку) присвячено чимало досліджень. Але дотепер серед вчених точиться суперечка стосовно того, чим є оперативне розпізнавання (особистий пошук). У спеціальній літературі оперативне розпізнавання (особистий пошук) розглядається як організаційно-тактична форма застосування оперативним працівником прийомів та методів отримання оперативно-значущої інформації [8; 10; 18];
стадія оперативно-розшукового процесу (одніею з послідовно змінюючихся фаз, які підпорядковані меті розкриття злочинів)[13, С.404];
самостійний метод оперативно-розшукової діяльності [5,С. 4 - 5; 7, С. 4; 11, С. 26 - 27; 19, С. 75 - 76];
комплекснийметод оперативної роботи [20, С. 31 - 32].
У попередньому параграфі ми з'ясували власне відношення до цієї проблеми. Запропонованої нижче полеміки можна було б уникнути якщо б визначально авторами була сприйнята у якості назви методу оперативне розпізнавання замість існуючої особистий пошук. Не дивлячись на це, нами навмисно розглянуто наукова полеміка з приводу його місця в системі методів оперативно-розшукової діяльності, оскільки від правильного визначення залежить його сутність, зміст, завдання та природа застосування притаманних йому тактичних прийомів.
На нашу думку, усі чотири точки зору умовно можна об'єднати у дві групи: автори, які вважають, що це організаційно-тактична форма застосування спеціальних методів безпосередньо оперативним працівником, та вчені, які впевнені, що особистий пошук - це окремий метод ОРД.
Як вже зазначалося, перша група авторів вважає, що це організаційно-тактична форма застосування спеціальних методів безпосередньо оперативним працівником. Цієї точки зору дотримуються К. М. Бейсебаєв, О. С. Вандишев, Д. В. Гребельський, I. Г. Грічанін, О. М. Гвоздев, В. В. Дюков, В. Г. Самойлов та інші. Ця точка зору обгрунтовується наступним.
По-перше,
складові особистого пошуку (основні
тактичні прийоми)
по суті є методами оперативної роботи.
Так, прийоми негласного
збирання відомостей про особу, що
перевіряється за місцем її проживання
відповідають методу оперативної
установки, прийоми візуального
спостереження - зовнішньому спостереженню
чи оперативному огляду. Іншими словами,
спеціальні методи отримання оперативної
інформації у рамках особистого пошуку
виглядають так само, як і методи
оперативної роботи.
По-друге,
визнання особистого пошуку як самостійного
методу оперативно-розшукової діяльності,
в першу чергу, було пов'язано з
абсолютизацією суб'єкта у застосуванні
оперативно-розшукових методів. Справа
у тому, що методи оперативної установки
та оперативного спостереження раніше
були віднесені виключно до компетенції
оперативної служби, тобто, коло суб'єктів,
які за-стосовували дані методи було
значно звужено. У відповідності з такими
міркуваннями «інші» суб'єкти (оперативні
працівники), використовуючи дані методи,
застосовують тим самим «інші» методи
оперативно-розшукової діяльності.
Пояснюючи подібну неузгодженість, 6. П.
Петров підкреслює, що в теорії ОРД при
ни значенні оперативно-розшукових
методів в нершу чергу ставить не власне
метод отримання інформації, а суб*єкт,
який здійснює її збір, в той же час як
характеристики, пов'язані з суб'єктами
оперативної діяльності.
По-третє, виходячи з тлумачення терміну «особистий пошук» у мові, де він застосовується лише щодо практики боротьби зі злочинністю та є синонімом «особисто шукати», «особисто йти по слідам лочинця», не можна визнати негласність обов'язковою ознакою», особистого пошуку, при застосуванні якого можуть бути застосовані як гласні, так і негласні методи та заходи оперативно-розшукової діяльності [22, С. 6].
Інші, - що це окремий, комплексний метод ОРД. Цієї точки зору дотримуються В. П. Сетушок, I. П- Козаченко, В. О. Лукашов, Б. Г. Морохін, В. О. Шаров та інші. Обгрунтовуючи свою точку зору, названі автори пишуть, що:
По-перше, у своій білыпості заходи, Що складають особистий по-шук, є негласними, тому він є негласним методом ОРД, на відміну, наприклад, від гласного та зашифрованого розвідувального опитування.
По-друге, негласні дії здійснюються безпосередньо оперативником без допомоги негласних працівників, а це означає, що як тільки він, застосовуючи особистий пошук, скористається допомогою негласних працівників, особистий пошук закінчується і починається робота з негласними працівниками.
По-третє, застосовуючи особистий пошук, оперативний працівник приховує не дію, а дійсну мету та свою належність до органів внутрішніх справ, а це означає, що як тільки громадянин, з яким контактував оперативиик дізнається, з ким фактично він має справу особистий пошук закінчується і починається гласне виконання ним своїх обов'язків.
По-четверте, особистий пошук застосовується для вирішення оперативно-тактичних або окремих негласних завдань боротьби зі злочинністю, тобто завдань, що вирішуються конспіративно [7, С. 4].
По-п'яте, при застосуванні особистого пошуку прийоми спостереження, розпізнання, оперативної установки не відокремлюється у будь-яку особливу форму здійснення оперативно-розшукових заходів, тобто вони виступають як окремі прийоми особистого пошуку [П,С27].
Провівши аналіз наведених думок, ми все ж схиляємося до останньої точки зору й вважаємо, що особистий пошук є універсальним, окремим методом ОРД.
Обгрунтуємо це - і в першу чергу з'ясуємо сутність терміну «метод» та «форма».
Розкриваючи сутність терміну «форма», тлумачні словники трактують його як спосіб існування зміету, його організація і зовнішній вираз [2, С. 849].
Форма як філософська категорія - це спосіб організації і спосіб існування предмета, процесу, явища [23, С. 567]
Процесуальна
форма це відповідні змістові та принципам
кримінального
процесу, передбачені кримінально-процесуальним
правом умови, послідовність та порядок
діяльності учасників процесу, засоби
реалізації ними своїх прав, свобод і
о6ов'язків; процедура здійснення окремих
процесуальних дій та прийняття юридичних
рішень, а також режим документування
процесуальної діяльності, покликані
забезпечити виконання завдань і
досягнення мети кримі-нального
процесу [24, С. 18].
Стосовно оперативно-розшукової діяльності її формами є специфічні напрямки комплексного використання сил, засобів і методів ОРД у боротьбі з правопорушеннями і злочинністю [15]. Тобто, це нормативно встановлений порядок організації оперативно-тактичних заходів для забезпечення вирішення завдань ОРД. Різний ступінь складності оперативно-розшукового провадження, що проводиться у рамках різних форм ОРД, обумовлює відповідний порядок його документального оформлення [14, С. 38]. Тобто, якщо ми говоримо про оперативно-розшукову діяльність перш за все як про систему заходів, а заходи мають вираз конкретних дій, у такому розумінні формою ОРД має бути спосіб існування цієї системи.
У теорії ОРД зазвичай розглядаються чотири організаційно-тактичні форми ОРД:
виявлення (пошук) первинних оперативно-розшукових даних (оперативний пошук);
оперативно-розшукове попередження злочинів;
оперативна розробка;
оперативно-розшукове супроводження досудового слідства (на сьогодні ця форма викликає дуже суперечливі погляди щодо її віднесення до такоі) [16].
Щодо питання про форми оперативно-розшукової діяльності, В. Г. Бобров, В. А. Лукашов, С. А. Смирнов вважають, що вищевказані організаційно-тактичні форми відрізняються одна від одної за змістом та за цілями, а також за тактикою застосування сил, засобів та методів оперативно-розшукової діяльності [25, С. 19].
Доповнюючи наведене висловлювання, автори підручника «Оперативно-розшукова діяльність. Особлива частина» вважають, що форми оперативно-розшукової діяльності відрізняються одна від одної предметами початку запровадження заходів, завданнями, які вирішуються в рамках тієї чи іншої форми, організацією і тактикою проведення відповідних дій і заходів [15].
У філософії під методом (грец. «теікойоз» - шлях дослідження та пізнання) розуміють спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об'єкта [23, С. 275 - 276].
У тлумачному словнику під «методом» розуміється 1) сгюсіб пізнання, дослідження або виконання чогось; 2) прийом або система прийомів, що застосовується в будь-якій галузі діяльності (науці, виробництві) [26, С. 523].
На думку О. М. Джужі, метод - це не лише спосіб дослідження, а й сама теорія, оскільки кожній теорії властивий свій метод [27, С. 11-12].
Під методом, на думку В. Ю. Шепітько, слід розуміти також і будь-яку упорядковану діяльність [28, С. 15 - 16].
Відомо, що методами називають складніші пізнавальні процедури, тобто прийоми мислення і наукового пізнання, під якими розуміють загальнологічні та загальногносеологічні операції, використовувані людським мисленням у всіх його сферах і на будь-якому етапі й рівні наукового пізнання, що містять у собі цілий набір різних прийомів дослідження. Це система принципів, прийомів, правил і вимог, якими слід керуватися в процесі пізнання. Прийоми мислення, як правило, характеризують загальну, гносеологічну спрямованість думки на тому чи іншому етапі пізнавальної діяльності. В цьому визначенні методу висвітлена його операційна сутність, метод містить у собі сукупність вимог, що характеризують порядок пізнавалъних операцій. Аспекти методу: предметно-змістовний, операційний, аксіологічний.
Предметна
змістовність методу полягае в тому, що
в ньому відби-то
знання про предмет дослідження - метод
грунтуеться на знанні,
зокрема
на теоріі, що опосередковуе відношення
методу й об'екта. 3 погляду багатьох
філософів, метод - це та сама теорія, але
повер-нена своім вістрям на пізнання і
перетворення об'екта, це система
нормативних правил, виведених із теоріі'
(чи взагалі з певного зна-ння)
з метою подалыного пізнання об'екта.
ГІредметна змістовність методу
свідчить про наявність у нього об'ективноі
(об'ектноі) під~ стави.
Своею суттю метод змістовний і об'ективний.
Операційний аспект указуе на залежність методу вже не стільки від об'екта, скільки від суб'екта. На характер правил і розпоряджень впливають рівень науковоі підготовки фахівця, його вміння пере-творити уявлення про об'ективні закони на пізнавальні прийоми, його досвід у пізнанні тих чи інших прийомів, здатність іх удоскона-лювати; впливають на вибір і розробку правил розуміння зручності і «економіі мислення», нерідко на основі тіеі самоі теоріі виникають модифікаціі методу що залежать лише від суб'ективних чинників. Метод суб'ектний, або суб'ективний (у певному відношенні).
Аксіологічний аспект методу виявляеться в ступені його надій-ності, економічності, ефективності. Розрізняють три групи методів наукового пізнання: спеціальні, загальнонаукові, універсальні1.
Маючи едину гносеологічну природу із загальнопізнавальними прийомами і способами, оперативно-розшукові методи не можуть не грунтуватися на цих прийомах, залишатися поза загальними за-кономірностями пізнання. Разом з тим залежно від особливостей об'екта і становища суб'екта, специфіки умов і форм застосування оперативно-розшукові методи набувають самостійного характеру2. У теоріі доказування по кримінальній справі під методом допиту особи маються на увазі засоби досягнення цілей допиту які являють собою певну систему характерних для них прийомів, правил та ре-комендацій [24, С. 119].
У оперативно-розшуковій діяльності під методами розумі-еться сукупність використовуваних в оперативно-розшуковій
1 Див.: Алексеев П. В., Панин А. П. Приемы, методы и формы научного мышле- ния: Философия: Учеб. - М., 1996. - С. 297-308.
2 Див.: Гричанин И. Г. Агентурный метод как самостоятельная категория опе- ративно-розыскной деятельности // Совершенствование оперативно-роз- ыскной деятельности аппаратов уголовного розыска и БХСС: Сб. научн. тр. адъюнктов и соискателей. - М., 1989. - С. 5.
нрактиці тактичних прийомів вирішення розвідувальних завдань [14, С.ЗО].
У теоретичних розробках украінських фахівців з оперативно-розшуковоі діяльності проходить думка, що у реальному житті кожна тактична дія характеризуеться широкою різноманітністю і залежить від багатьох чинників. 3 урахуванням цього в теоріі ОРД вироблено поняття методу який являе собою систему науково об-грунтованих, тактично подібних прийомів і способів отримання, пе-ревірки й реалізаціі оперативноі інформаціі. Усі методи ОРД можна розглядати з двох позицій: 1) наукові - ті, що слугують виявленню, систематизаціі й аналізу закономірностей розвідувально-пошуко-воі роботи; 2) практичні - ті, що забезпечують виконання завдань оперативних підрозділів щодо попередження, розкриття злочинів і розшуку осіб, які пропали безвісті [15, С. 186].
Ми
погоджуемося з думкою, О. П. Тітова, що
категорію метода оперативно-розшуковоі
діяльності можна розглядати у декількох
взаемодоповнюючих аспектах: як спосіб
знаходження моделі по-ведінки - він
представляе собою можливе здійснення
комплексу, завдяки
чому буде вирішено поставлене завдання
та отримана необ-хідна
інформація; як процес вирішення
оперативно-розшукового завдання.
«Пристосовуючись» до умов, що склалися,
оперативний працівник послідовно
проходить зміну станів: оцінюе ситуацію;
усвідомлюе завдання; з обліком вірогідних
бар'ерів одержання ві-домостей і обмеження
діяльності визначае напрямок власних
дій; створюе уявну модель дій; нарешті,
діе; як система метод - е впо-рядкованою
сукупністю трудових операцій, що
створюють стійку едність і цілісність,
як певний алгоритм вирішення окремого
опе-ративно-розшукового
завдання; як правило, він пропонуе, яким
чи-ном
повинен поводитися суб'ект у типових
ситуаціях, щоб досягти бажаного
результату; потенційно містить у собі
оперативно-тактич-не
рішення, що регулюе процес добування
відомостей, які представ-ляють
оперативний інтерес [29, С. 16 - 17].
Оперативно-розшукові
методи в основі базуються на
загально-наукових
методах пізнання, але відрізняються
від них рядом харак-терних
рис: чітко вираженою розвідувальною
спрямованістю на ви-явлення
і перевірку криміногенних осіб і об'ектів
для попередження і
розкриття злочинів; негласним характером
способів,
які застосовуються в боротьбі з
правопорушеннями і зло-чинністю;
обмеженим колом суб'ектів, які
використовують методи ОРД, і осіб, котрі
залучаються до ціеі' діяльності; наявністю
спеці-альноі'
системи правового регулювання [15, С.
185].
Метод ОРД мае дві складові: пізнавальну (отримання та пере-вірка інформаціі) та експериментальну, пов'язану з активним втру-чанням в оперативно-розшукову ситуацію [30, С. 31]. Але друга, ви-конавча частина методів ОРД, - найбільш складна. В цьому зв'язку неможливо не погодитися з думкою I. П. Козаченка, який вважае, що в цій частині неможливо навести на кожен випадок готові рішен-ня, оскільки це вб'е усю творчість оперативного працівника. Однак фундаментальні знання та вміння застосовувати на практиці мето-ди ОРД надае йому фундаментальну базу для досягнення загальноі (стратегічноі) мети - профілактики чи розкриття кожного окремого злочину, розшуку осіб, які переховуються від слідства чи суду без-вісно відсутньоі особи, або для вирішення окремоі мети - докумен-тз^вання злочинних дій, отримання необхідноі інформаціі про особу яка викликае оперативний інтерес, виявлення місцезнаходження розшукуваного злочинця тощо [11, С. 25].
Кажучи про сутність оперативного розпізнавання (особистого пошуку), не можемо не зупинитися на питанні визначення місця особистого пошуку в теоріі ОРД та його співвідношення до інших теоретичних категорій, таких, як категорія «захід ОРД».
Оперативно-розшукова діяльність мае свое виявлення і закріплен-ня в нормах права. Тому, визначаючи методи, приміром, розвідуваль-но-пошуковоі роботи, ие можна ігнорувати іі нормативного характеру
Відповідно до ст. 2 Закону Украіни »Про оперативно-розшукову діяльність» іі поняття визначаеться як система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здій-снюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних за-собів. У ст. 6-9 цього ж Закону та інших, зокрема Закону Украіни «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою зло-чинністю» (ст. 1), КПК (ст. 103) законодавець також використовуе термін «оперативно-розшукові заходи». При цьому бракуе детально-го викладення заходів, які являють собою зміст оперативно-розшуко-воі діяльності. Водночас слід розуміти, що оперативно-розшукова ді-яльність провадиться через реалізацію прав оперативних підрозділів
(ст. 8). У переліку цих прав зазначені різноманітні можливості, які в теоріі оперативно-розшуковоі діяльності розглядаються як:
діі (порушувати в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фінансово-господарськоі діяль-ності підприемств, установ, організацій незалежно від форм власності та осіб, які займаються підприемницькою діяль-ністю або іншими видами господарськоі діяльності індивіду-ально, та брати участь в іх проведегші; витребувати, збирати і вивчати документи та дані, що характеризують діяльність підприемств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочи-ну, джерело та розміри іх доходів та ін.);
заходи (проводити контрольну та оперативну закупівлю й постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі забо-ронених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь (порядок проведення оператив-ноі закупівлі та контрольованого постачання визначаеться нормативними актами Міністерства внутрішніх справ Укра-
Украіни, податковоі міліціі, Служби безпеки Украіни, погодже-ними з Генеральною прокуратурою Украіни та зареестрова-ними в Міністерстві юстиціі Украіни); відвідувати жилі та інші приміщення за згодою іх власників або мешканців для з'ясування обставин вчиненого або такого, що готуеться, зло-чину, а також збирати відомості про протиправну діяльність підозрюваних або осіб, щодо яких провадиться перевірка; негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особли-во тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, тран-спортні засоби, на земельні ділянки та ін.);
операціі (проводити операціі з захоплення злочинців, при-пинення злочинів, розвідувально-підривноі діяльності спец-служб іноземних держав, організацій та окремих осіб; здій-снювати проникнення в злочинну групу негласного праців-ника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничае з
останнім, із збереженням в таемниці достовірних даних щодо іх особистості тощо).
Спосіб, у який провадять зазначені діі, заходи і операціі, тобто методи іх реалізаціі, становлять предмет наукового та практичного вивчення [187 С. 5-7].
На думку I. В. Сервецького, «оперативно-розшукові заходи» -це діяльність уповноважених державою суб'ектів ОРД, що прова-диться переважно негласно з використанням сил, засобів і методів, з метою викриття злочинноі діяльності конкретних осіб, поперед-ження та розкриття злочинів, розшуку злочинців та встановлення безвісно відсутніх осіб [31, С. 51 - 59]. Виходячи з цього визначен-ня, ключовими його моментами е те, що, по-перше, це діяльністъ, по-друге, вона здійснюетъся уповноважемими суб'ектами (тобто підкреслюеться суб'ектність заходу), по трете, вона здійснюетъся за допомогою сил засобів і методів тощо. У такому разі в чому різ-ниця з визначенням оперативно-розшуковоі діяльності як такоі? Крім того, у визначенні не враховані ознаки, що притаманні захо-ду як окремій категоріі оперативно-розшуковоі діяльності й ін. На наш погляд, визначення повинно підкреслювати мінімальну свою складову, такою повинно бути діяння, з'ясовувати характеризуючи його ознаки та місце в категоріальному апараті оперативно-розшу-ковоі діяльності.
Таким чином, на відміну від оперативно-розшукового методу оперативно-розшуковий захід являе собою передбачене Законом Украіни «Про оперативно-розшукову діяльність» суспільно зна-чуще, свідоме і конфіденційно (в організаційному і тактичному аспекті) проваджуване оперативно-розшукове діяння - дію, захід або операцію, сукупністю яких провадиться оперативно-розшуко-ва діяльність.
Оперативно-розшуковий захід завжди реальний, тобто це діян-ня відбуваеться в житті, в оперативно-розшуковій практиці. Але для того щоб конкретне суспільно корисне діяння було визнано оперативно-розшуковим заходом, самого факту його здійснення недостатньо. Для цього необхідно оцінити дію, яка відбулася (чи відбудеться). Причому така оцінка можлива винятково за встанов-леною законодавцем нормативною категоріею (схемою, матрицею) і створеною теоріею логічноі моделі. Такою моделлю і е юридичний
склад оперативно-розшукового заходу. Саме за його допомогою і на його основі встановлюють у суспілыю корисному діянні ознаки конкретного складу оперативно-розшукового заходу і виключають схожі діі (наприклад, слідчі).
Отже, поняття оперативно-розшукового заходу і складу опера-тивно-розшукового заходу не тотожні. Якщо оперативно-розшуко-вий захід - це реально вчинене на практиці активне діяння, то склад оперативно-розшукового заходу - тільки нормативна модель, в якій закріплені типові ознаки певного оперативно-розшукового діяння, що відбивають його суспільно корисну сутність1.
До складу оперативно-розшукового заходу входять різні за сво-ею природою і змістом ознаки, які мають відповідно систематизу-ватися. Найважливіше пізнавальне і практичне значення мае кла-сифікація ознак складу оперативно-розшукового заходу залежно від іх групування навколо елементів складу оперативно-розшуко-вого заходу.
Як нормативна категорія (логічна модель) склад оперативно-розшукового заходу являе собою едність чотирьох елементів: об'ек-та, об'ективноі* сторони, суб'екта, суб'ективноІ сторони.
Об'ект складу оперативно-розшукового заходу - це передбачені Законом Украіни «Про оперативно-розшукову діяльність» суспіль-ні відносини (блага), захист яких здійснюеться оперативно-розшу-ковими діяннями.
О&ективна сторона складу оперативно-розшукового заходу -зовнішній акт суспільно корисного поводження учасника оператив-но-розшуковоі діяльності (оперативного чи негласного працівника), виявлений в активному оперативно-розшуковому діянні, реальним змістом якого наповнюються суспільні відносини, що становлять об'ект складу оперативно-розшукового заходу
Суб'ект складу оперативно-розшукового заходу - це оператив-ний підрозділ і (або) фізична й осудна особа (оперативний чи не-гласний працівник), яка здійснюе (здійснила) одне або кілька сус-пільно корисних активних діянь, за допомогою яких провадиться оперативно-розшукова діяльність.
Су6'ективна
сторона складу
оперативно-розшукового заходу (характерна
для оперативно-розшукових заходів,
вжитих фізични-ми особами) відбивае
внутрішній, психологічний зміст суспільно
корисного активного діяиня, що виявляеться
в свідомій інтелекту-альній і вольовій
діяльності учасника оперативно-розшуковоі
ді-яльності в процесі цього діяння.
Всі елементи складу оперативно-розшукового заходу взаемо-пов'язані і взаемозалежні. Тільки в органічній едності вони склада-ють нормативну систему яка може утворити юридичний зміст опе-ративно-розшукового заходу'.
Досліджуючи
природу оперативно-розшукових дій, Е.
А. Митро-фанов
переконався, що вони перебувають у
складному діалектич-иому
взаемозв'язку з оперативно-розшуковими
методами, тому для реалізаціІ останніх
необхідний набір певних оперативно-розшуко-вих
дій, що, в свою чергу, грунтуються на цих
чи інших методах ді-яльності. Тому
едність уявного підходу і його практичного
втілення становить
зміст будь-якого методу2.
Дійсно, розглядаючи оперативно-розшукову діяльність в інфор-маційно-пізнавальній площині, оперативно-розшукові заходи розу-міють як методи (способи) здобування фактичноі інформаціі, необ-хідноі для ухвалення рішення в оперативно-розшуковій діяльності (в конкретній оперативно-розшуковій справі, за сигналом в опера-тивно-перевірній роботі). Інакше кажучи, оперативно-розшукові заходи е практичним втіленням методів оперативно-розшуковоі ді-ялыюсті [187, с. 8-10].
Підбиваючи
підсумок наведеним висловлюванням,
можна наго-лосити, що особистий пошук
- це метод ОРД, якщо ми розглядаемо його
під інформаційно-пізнавальним кутом,
а також це оперативно-розшуковий
захід, якщо ми розглядаемо його як
сукупність певних дій, передбачених
законом, які здійснюе суб'ект ОРД, але
в жодно-му
разі не форма, у зв'язку з тим що:
1 Див.: Оперативно-розыскная деятелыюсть. - С. 310 - 313.
2 Див.: Митрофанов Е. А. О соотношении понятий оперативно-розыскных дей- ствий, мероприятий и специальных методов применительно к оперативной разработке // Совершенствование организации и тактики оперативной рабо- ты органов внутренних дел. - Омск, 1984. - С. 70.
По-перше, «форма» - це організаціяроботи оперативних підроз-ділів для вирішення завдань ОРД, тоді як «метод» - це механізм, за допомогою якого вирішуються ці завдання.
По-друге, «форма» в оперативно-розшуковій діяльності е спо-собом іі існування, тобто способом існування системи заходів, як окремих складових ціеі системи, у цьому разі особистий пошук е саме такою складовою.
По-трете, оперативне розпізнавання (особистий пошук) - це від-носно стійке сполучення цілеспрямованих та взаемообумовлених прийомів й способів вирішення окремих завдань ОРД.
По-четверте, оперативне розпізнавання застосовуеться тільки певними суб'ектами особисто, безпосередньо, що відрізняе його від усіх інших методів ОРД.
По-п'яте, час та місце проведення оперативного розпізнавання (на відміну від усіх інших методів ОРД, оперативне розпізнавання може проводитися у будь-який час й у будь-якому місці, якщо е на-лежні для цього умови). Більш докладно про це мова піде нижче.
По-шосте, механізм оперативного розпізнавання включае в себе ряд послідовно здійснюваних дій суб'екта його застосування (напри-клад, не можна прийняти рішення, якщо перед цим суб'ект проведен-ня методу не розпізнав чогось, що викликае оперативний інтерес).
По-сьоме, при застосуванні оперативного розпізнавання суб'ект його проведення вільний сам обирати які засоби, прийоми та заходи використовувати для виконання оперативно-тактичноі задачі.
I останне, восьме. Застосовуючи цей метод, оперативний праців-ник використовуе не окремі, самостійні методи ОРД (наприклад, оперативний огляд, візуальне спостереження), а лише окремі так-тичні прийоми даних методів, синтезуючи іх у своій свідомості та застосовуючи для боротьби зі злочинністю.
Оперативне розпізнавання не лише відрізняеться від інших ме-тодів оперативно-розшуковоі діяльності, але й мае з ними певну схожість. Ми згодні з думкою I. Г. Грічаніна, який проголошував, що немае і не може бути абсолютно «чистих» методів, в яких не були б присутні у ті чи іншій мірі елементи та прийоми інших методів. Особливості об'екта обумовлюються особливостями метода, які до-зволяють йому відокремитися від суміжних методів, та отримати самостійність. Але кожне його відображення не можна зводити до
рангу
методу, у той же час не виправдано зводити
сугубо специфіч-ні
підходи воедино, об'еднуючи під одним
методом (кожному при-йому
та способу властиві певні ознаки, що
характеризують даний метод
та іх характерні особливості). Володіючи
единою гносеоло-гічною
природою з загально пізнавальними
прийомами та засоба-ми, оперативно-розшукові
методи не можуть не базуватись на цих
прийомах,
лишаючись незалежними від закономірностей
пізнання. Загалом
з тим, в залежності від особливостей
об'екта, положення суб'екта,
специфіки умов та форм застосування,
оперативно-розшу-кові
методи здобувають самостійний характер
[32, С. 5].
Оперативне розпізнавання, як й інші методи, застосовуеться для вирішення оперативно-тактичних задач боротьби зі злочинністю і лише на умовах, коли інші сили, засоби та методи застосовувати не-доцільно.
На
нашу думку, найбілып багато спільних
рис у оперативного роз-пізнавання
з розвідувальним опитуванням та
оперативною установ-кою. Під час
застосування розвідувального опитування
та оператив-ноі
установки оперативний працівник
користуеться спеціальними тактичними
та психологічними прийомами бесіди, що
полягають у встановленні
мовних контактів з можливими джерелами
оперативноі інформаціі.
Таким чином, в обох випадках прийоми
спілкування е не~ від'емними елементами
методу. Однак у ході проведення
оиеративно-го
розпізнавання, крім усного збору
інформаціі йде також іі візуальне
одержання
(так само як у ході проведення оперативноі
установки). Це
дозволяе зробити відповідні висновки
щодо особи фігуранта, його способу
життя, місць можливого приховування,
зберігання знарядь злочину
та інших обставин, що становлять інтерес
для правоохорон-них
органів. Проте, крім зазначеного вище,
особистий пошук мае й інші
відмінності від розвідувального
опитування, а саме:
суб'ектом застосування оперативного розпізнавання е опера-тивні працівники, а застосовувати розвідувальне опитування можуть й інші особи, які діють за дорученням оперативного працівника (негласні працівники, співробітники не опера-тивних підрозділів правоохоронних органів, громадяни).
під час проведення оперативного розпізнавання завжди при-ховуеться належність суб'екта до правоохоронних органів (це виходить також із статусу суб'екта як оперативного пра-
цівника, де на відмінність від інших структурних підрозділів постійно передбачено носіння цивільного одягу) тоді як при розвідувальному опитуванні оперативний працівник не при-ховуе свою приналежність.
Під час проведення оперативного розпізнавання оперативний працівник дуже часто використовуе тактичні прийоми та спосо-би одержання інформаціі, деякі з яких притаманні агентурному методу: зашифрування своеі належності до правоохоронних орга-нів; легендування своеі зацікавленості до одержання оперативно-розшуковоі інформаціі; використання документів оперативного прикриття; забезпечення легенди певними заходами, що іі підкрі-плюють; застосування спеціальних психологічних прийомів вста-новлення мовних контактів з можливими джерелами оперативноі інформаціі; встановлення візуального контакту з оточуючим се-редовищем з метою фіксування у пам'яті інформаціі, що викликае цікавість. Однак е і розбіжності.
По-перше, тривалість контакту з джерелом інформаціі. Так, при здійсненні оперативного розпізнавання тривалість контакту може обмежуватися одніею зустріччю, відповідно обмежений час для отримання інформаціі, іі обробки та прийняття рішення. При аген-турному методі таких часових обмежень не існуе.
По-друге, суб'ектом застосування, при агентурному методі у ролі суб'екта може виступати особа, яка залучаеться до конфіденційноі співпраці, а при застосуванні оперативного розпізнавання тільки оперативний працівник.
По-трете, для агентурного методу притаманно встановлення до-вірчих відносин, а в оперативному розпізнаванні ці ознаки не до-мінують як основні.
Також особистий пошук мае багато спільних рис з оператив-ним оглядом. Під час проведення оперативного розпізнавання та оперативного огляду оперативний працівник може, проникнувши зашифровано у приміщення, здійснювати огляд документів, авто-мототранспорту, деталей та приладів, механізмів, фіксувати сліди за допомогою спеціальноі техніки як результат заходу тощо. (Див. докладніше § 2.4.)
Оперативному розпізнаванню як окремому методу ОРД властиві наступні тактичні прийоми, а саме: розпізнавання; збирання відо-
мостей про особу, що перевіряеться або розробляеться; негласного або приховуваного візуального спостереження; спілкування з осо-бами, які становлять оперативний інтерес.
Ці тактичні прийоми оперативний працівник застосовуе як кож-ний окремо, так і в іх найраціональнішому поеднанні, погодившись при цьому з конкретними умовами, в яких належить вирішити ви-никлу задачу запобігання або розкриття злочину
Завдяки різноманітності тактичних прийомів, оперативне роз-пізнавання е вельми ефективним методом оперативно-розшуковоі діяльності, що дозволяе за його допомогою успішно вирішувати важливі задачі, особливо невідкладні. Але, незважаючи на це, да-ний метод не е універсальним, тобто придатним для вирішення будь-яких завдань ОРД. Білыпе того, його застосування залежить від певних обставин, зокрема щодо забезпечення негласності дій оперативного працівника. Саме через це застосування оператив-ного розпізнавання обмежено в сільській місцевості та в невели-ких містах, де білыпість населення добре знае оперативного пра-цівника, що унеможливлюе застосування найпростіших засобів маскування (темні окуляри, зміна зачіски, заміна верхнього одягу тощо) [7, с. 6].
Не дивлячись на це, оперативне розпізнавання мае певні пере-ваги серед інших методів оперативно-розшуковоі діяльності, осно-вні з яких полягають у тому, що відомості, отримані безпосередньо оперативним працівником, майже не потребують перевірки іх до-стовірності, крім того він дозволяе:
- невідкладно зібрати необхідні біографічні та характеризуючи відомості стосовно особи, яка становить оперативний інтер- ес, за місцем іі постійного або тимчасового проживання (пе- ребування);
- невідкладно вести візуальне спостереження, хоча і коротко-
часне, за особою, яка становить оперативний інтерес, без по-треби допомоги співробітників інших служб й підрозділів правоохоронних органів;
- оперативному працівникові самостійно вирішувати окремі
завдання конфіденційноіі співпраці, не витрачати час на ор-ганізацію і проведення зустрічей з кожним негласним пра-
Часте існування зазначених обставин підкреслюе актуальність особистого пошуку як методу оперативно-розшуковоі діяльності, а притаманні йому прийоми роблять його ефективнішим методом, що дозволяе успішно вирішувати оперативно-тактичні задачі.
Провівши аналіз фахових джерел [7, С. 7 - 8], нами було з'ясо-вано, що застосування даного методу може бути успішним лише за врахуванням відповідних умов, а саме:
- упевненості в тому, що особи, які проживають у місці проведен-
ня оперативного розпізнавання, з якими е вірогідність зіткнен-ня оперативного працівника, не знають його в обличчя;
- точне знання оперативноі обстановки в районі застосування
даного методу, і перш за все, особливостей територіі (уста-нов, підприемств, організацій, стоянок таксі, зупинок гро-мадського транспорту, телефонів-автоматів, що на ній зна-ходяться), дислокаціі постів і маршрутів патрульно-посто-воі служби тощо;
- професійні навички оперативника у застосуванні прийомів,
притаманних даному методу;
- уміння прогнозувати діі та поведінку осіб, з якими доводить-
ся зіткатися та спілкуватися у ході вирішення загальних та окремих оперативно-тактичних завдань.
Урахування вищезазначених обставин сприяе ефективності за-стосування даного методу, особливо в непередбачуваних, раптових випадках.
Оперативним розпізнаванням можуть вживатись заходи щодо збирання відомостей про особу1, а також подіі, явища, предмети, документи, які становлять інтерес для оперативних підрозділів, до-кументування розроблюваних злочинних дій і реалізаціі оператив-ноі інформаціі, добору кандидатів на залучення до конфіденційного співробітництва та ін.
Особа, яка становитъ оперативний інтерес - це особа, яка може володіти ін-формаціею про об'ект, який становить оперативний інтерес, або може бути використана для отримання такоі інформацй, тобто це особа, яка:
причетна до злочину;
володіе інформаціею (про подіі, обставини, осіб, предмети тощо) стосовно подіі злочину (з приводу іх з'ясування);
можливо залучатиметься до конфіденційного співробітництва (прим.Л<?от.)
мостей про особу, що перевіряеться або розробляеться; негласного або приховуваного візуального спостереження; спілкування з осо-бами, які становлять оперативний інтерес.
Ці тактичні прийоми оперативний працівник застосовуе як кож-ний окремо, так і в іх найраціональнішому поеднанні, погодившись при цьому з конкретними умовами, в яких належить вирішити ви-никлу задачу запобігання або розкриття злочину.
Завдяки різноманітності тактичних прийомів, оперативне роз-пізнавання е вельми ефективним методом оперативно-розшуковоі діяльності, що дозволяе за його допомогою успішно вирішувати важливі задачі, особливо невідкладні. Але, незважаючи на це, да-ний метод не е універсальним, тобто придатним для вирішення будь-яких завдань ОРД. Білыне того, його застосування залежить від певних обставин, зокрема щодо забезпечення негласності дій оперативного працівника. Саме через це застосування оператив-ного розпізнавання обмежено в сільській місцевості та в невели-ких містах, де більшість населення добре знае оперативного пра-цівника, що унеможливлюе застосування найпростіших засобів маскування (темні окуляри, зміна зачіски, заміна верхнього одягу тощо) [7, с. 6].
Не дивлячись на це, оперативне розпізнавання мае певні пере-ваги серед інших методів оперативно-розшуковоі діяльності, осно-вні з яких полягають у тому, що відомості, отримані безпосередньо оперативним працівником, майже не потребують перевірки іх до-стовірності, крім того він дозволяе:
- невідкладно зібрати необхідні біографічні та характеризуючи відомості стосовно особи, яка становить оперативний інтер- ес, за місцем іі постійного або тимчасового проживання (пе- ребування);
- невідкладно вести візуальне спостереження, хоча і коротко-
часне, за особою, яка становить оперативний інтерес, без по-треби допомоги співробітників інших служб й підрозділів правоохоронних органів;
- оперативному працівникові самостійно вирішувати окремі
завдання конфіденційноі співпраці, не витрачати час на ор-ганізацію і проведення зустрічей з кожним негласним пра-цівником.
Завданням оперативного розпізнавання е:
- вивчення територіі' оперативного обслуговування, стеження за
об'ектами, що становлять оперативний інтерес через іх функ-ціональне призначення (видовищні та ігрові заклади, ринки, ресторани, торговельні заклади, вокзали, гуртожитки тощо);
- викриття, вивчення та усунення причин і умов, які сприяють
вчиненню злочинів;
- встановлення
фактів вчинення злочинів, насамперед
тих, що
мають латентний характер, відшукання предметів, які мо-жуть бути речовими доказами, знарядь вчинення злочинів;
- викриття
осіб, які замислюють, підготовляють або
вчинили
злочини
та іх зв'язків;
виявлення осіб, спосіб життя яких не відповідае легально отримуваним доходам (за непрямими методами);
перевірка відомостей, що Надійшли до правоохоронних орга-
нів, про вчинення протиправних дій конкретних осіб;
- виявлення і фіксація дій осіб із кримінального середовища, які
мають значення для запобігання злочинів і іх розкриття;
- негласне збирання даних про осіб, яких підозрюють у злочин-
ній діяльності, або про кандидатів до конфіденційного спів-робітництва;
- виявлення місць імовірноі появи осіб, які становлять опера-
тивний інтерес;
- виявлення і затримання осіб, які переховуються від органів
розслідування, суду або ухиляються від відбування кримі-нального покарання [187, С .20-21].
Підбиваючи підсумки сказаного, можна стверджувати, що:
Оперативне розпізнавання - це самостійний, комплексний ме-тод ОРД.
Відповідно до специфіки організаціі і тактики, оперативне роз-пізнавання провадять: працівники оперативних підрозділів, які спеціально призначені для його ведення; оперативні працівники, які здійснюють оперативне розпізнавання, виконуючи також й інші функціональні обов'язки.
Як допоміжна ланка:
- працівники інших служб, яких залучають до участі в окремих
оперативно-розшукових заходах, зокрема, й до провадження
оперативного розпізнавання; негласні працівники оператив-
них підрозділів, які мають досвід використання цього методу.
Об'ектами оперативного розпізнавання е особи (підозрювані у
вчиненні злочинів, іх замислюванні чи в готуванні або підбурюванні
до них і іхні зв'язки; ті, від кого відповідно до іх поводження можна
очікувати вчинення злочину; які знаходяться у розшуку; які мають
маргінальний стан психіки та схильні до вчинення правопорушень;
які володіють інформаціею, що мае оперативно-розшукове значен-
ня; спроможні систематично надавати допомогу правоохоронним
органам чи сприяти виконанню оперативно-розшукових завдань),
а також факти, подіі, явища (подія злочину; обставини, що сприя-
ють вчиненню злочинів; предмети, документи (майно, що отримане
злочинним шляхом; знаряддя злочину, а також інші предмети, які
мають оперативно-розшукове значення або можуть бути речовими
доказами тощо), які становлять оперативний інтерес для оператив-
них підрозділів.
Місця проведення оперативного розпізнавання, з точки зору найбілыпоі ефективності проведення даного методу, умовно мож-на поділити на три категоріі. До першоі належать місця постійноі концентраціі та пересування людей (залізничні та аеровокзали, річкові та морські порти, ринки, магазини, парки, сквери тощо). До другоі - місця, де проживае чи відпочивае злочинний елемент (міс- з та-курорти, бари, казино, тоталізатори тощо). До третьоі - місця, де найбілып часто працюють фігуранти (бази, склади, офіси тощо).
Механізм оперативного розпізнавання включае в себе ряд по-слідовно здійснюваних дій суб'екта його застосування: розпізнання, прогноз подалыпих дій, прийняття рішенмя.
Прийнятптя певних заходів впливу. Найчастіше після закінчення оперативного розпізнавання застосовуються наступні заходи: попе-редження злочину шляхом усунення причин і умов, які сприяли його вчиненню; затримання осіб за підготовку чи вчинення злочину; за-стосування до суб'екта оперативного розпізнавання інших методів та заходів оперативно-розшуковоі діяльності; закінчення оперативного розпізнавання у разі не підтвердження попередніх висновків.
3 метою найбільш ефективного застосування оперативного роз-пізнавання в територіальних правоохоронних органах необхідно створювати окремі спеціалізовані групи, що займатимуться пере-
груп е: попередження і розкриття кишенькових та інших крадіжок особистого майна громадян; попередження і розкриття пограбувань, розбійних нападів, шахрайств, які здійснюються на вулицях, у місь-кому транспорті, на вокзалах, у портах, інших громадських місцях; оперативне обслуговування промислових і сільськогосподарських ринків, інших місць можливого збуту викраденого майна; розшук і затримання злочинців, що переховуються; боротьба із крадіжками авто, - мототранспорту.