2.3. Взаємодії оперативних підрозділів при застосуванні оперативного розпізнавання

Оперативно-розшуковаі діяльність являє собою особливу правоохоронну функцію.Особливість цієї функції у тому, що вона мае пе-реважно негласнийгарактегр і спрямована на отримання інформації, що використовується переважно для виявлення, попередження та розкриття злочинів, розшуку осіб, які переховуються від слідства та суду, а також безвісно відсутніх осіб. Питання взаемодіі та координації діяльності оперативних підрозділів особливо актуальне, коли злочинність має різнобічний характер, глибоко законспірована, а їй протистоіть діяльність розгалуженоі мережі підрозділів правоохо-ронних органів, що потребуе упорядкування, взаємозв'язку, узгодженості їх спільних дій, відповідноі підпорядкованості та маневру силами і засобами [42, С. 140].

Оскільки в протидіі злочинності зацікавлене все суспільство, органи: влади й управління, населення, то взаємодія з органами управління і населенням стає фундаментальною основою ОРД, набуває ознак принципів ОРД [24, С. 41].

У фахових виданнях з проблем управління визначено три моде-лі такоі діяльності: 1) кожний елемент як складова частина системи здійснює свою роботу незалежно один від одного (сумісно-індивідуальна діяльність); 2) загальна задача виконується послідовно кожним елементом, частиною системи (сумісно-послідовна діяльність); 3) задача виконується безпосередньо кожним елементом, частиною системи (сумісно-взаемодіюча діяльність) [186, с. 55-58].

На даний час правова наука не виробила единого підходу до по-нять «взаемодія», «координація», «форми взаемодіі» тощо. Зазначе-ні поняття не визначені також у правових актах, хоча досить часто в них зустрічаються [188; 189]. Практичні працівники оперативних підрозділів теж не мають достатньо чіткоі уяви про сутність та фор-ми взаемодіі. Так, 32 % респондентів із працівників правоохоронних органів пояснили, що до взаемодіі вони відносять будь-які службові контакти; 44 % - розглядали взаемодію тільки на рівняхоперативно-розшукової діяльності та досудових стадій кримінальвого процесу; 24 % - вважають, що взаемодія повинна бути тільки всистемі опе-ративних підрозділів на регіональному, державному міждержавному рівнях [190]. Загальноприйнятим у науковому товаристві є те, що при вирішені суперечливих та широких за змістом питань необхідно спиратися на визнану в теоріі права ідею взаемозалежних підходів -філософського, спеціально-юридичного і соціологічного[191, С. 27]. Термін «взаємодія» є похідним від терміну «взаємний», тобто такий, що впливає один на одного, спільний, такий, що стосується обох[192,С50].

Так, у філософському розумінні взаємодія означае категорію, що відображає процеси впливу різноманітних об'ектів один на одного, їх взаємну обумовленість, зміну стану, взаемоперехід, а також породження одним об'ектом іншого [144, С. 57]. Взаємодія як філософська категорія відображає процеси дії об'єктів один на одного, іх взаемну обумовленість [105, С. 216]. У філософії Канта це категорія відношення, яка породжує єдність речей і процесів чуттєвого світу [193]. Таким чином, для категорії «взаемодія» з філософської точки зору характерно: по-перше, наявність фактичних та стійких зв'язків; по-друге, таких зв'язків, що дозволяють об'ектам впливати один на одного; по-третє, наявність самого впливу у результаті якого відбувається взаемна зміна взаемодіючих сторін.

У військовій справі під взаемодіею прийнято розуміти погоджені за завданням, напрямком, рубежем і часом дії підрозділів... різних видів збройних сил в інтересах досягнення мети бою. Розрізняють взаємодію тактичну, оперативну і стратегічну [140, С. 211].

3 точки зору науки соціального управління та кібернетики, взаємодія - це одна з форм спрямованого впливу для досягнення конкретної мети, а також процесу обміну інформацією [194, С. 12].

У галузі кримінального процесу та криміналістики взаємодія оперативних підрозділів з органами прокуратури формулюеться як погоджені щодо мети, місця і часу спільні дії [195, С. 13].

Певні автори називають категорію взаємодіі адміністративно-правовою [196, С. 75], що на наш погляд, можна зробити лише з певним застереженням «у спеціальному сенсі». Поняття «взаємодія» у силу його філософського значення включае до себе як певні рівні відображення, так і поняття «співробітництво», «співпраця», «сприяння» та «скоординована спільна діяльність».

гае у вивченні взаемодіі як правового явища на основі емпіричних матеріалів соціологічних досліджень. Такі дослідження показують, що практика боротьби з правопорушеннями пов'язана із широким спектром стійких відносин, метою яких е досягнення загальних ці-лей[197].

Взаемодія в органах внутрішніх справ на думку К. К. Срмакова -це заснована на законах та підзаконних актах, узгоджена за метою, місцем та часом діяльність різних ланок системи органів внутріш-ніх справ щодо охорони громадського порядку та боротьби зі зло-чинністю [198, С. 4]. О. О. Аксьонов визначае взаемодію в органах внутрішніх справ як спільну діяльність конкретних служб і підроз-ділів, спрямовану на вирішення загальних завдань, які займають рівноправне положення [199, С. 13]. У сучасній криміналістичний літературі існуе декілька визначень поняття «взаемодія». Так, М. О. Селіванов відзначае, що взаемодія полягае в узгодженій діяльності щодо забезпечення успішного розкриття і розслідування злочинів кожною із сторін у межах своеі компетенціі властивими ій засоба-ми та методами [200, С. 47]. I. М. Сорокотягін вважае, що взаемо-дія - це узгоджена діяльність процесуально незалежних учасників досудового розслідування, яка передбачае доцільне поеднання іх ділових і особистих якостей та спрямована на ефективне розкриття і розслідування злочинів. Така взаемодія повинна грунтуватися на законі або підзаконних актах [201, С. 56 - 62]. Під взаемодіею - іі;і думку О. М. Порубові - слід розуміти співробітництво, яке грунту-еться на спільності мети і організоване таким чином, що діі слідчого і експерта взаемно узгоджуються для досягнення найбілын ефек-тивного результату в здійсненні завдань кримінального судочинс тна [202, С. 23 - 28]. У підручнику «Криміналістика» за редакціпо Р. С. Белкіна взаемодія визначаеться як узгоджена діяльність у про-цесі встановлення істини у кримінальній справі [203]. У роботая Р. С. Белкіна взаемодія також визначаеться як одна із форм орга нізаціі розслідування злочину, що являе собою засноване на законі співробітництво слідчого з органами дізнання, спеціалістами, екс пертами. Це співробітництво погоджене за цілями, місцем та чаеом [204, С. 31; 205, С. 25]. Визначення поняття «взаемодія»,яке нідобрц жае погляди харківськоі школи криміналістів, ианедено В. К). ІІІ< пітьком. Взаемодія, за його призначенням, це процес безпосеренього або опосередкованого впливу об'єктів (суб'єктів) один на одного, що породжує їх взаємозумовленість і зв'язок [206, С. 278].

Під час дослідження проблем організації взаємодії з позицій системного аналізу слід не тільки виділити системоутворюючий фактор і визначити елементи системи, а й вказати їх специфічні якості, характер зв'язків, відношень і залежностей між ними, функціональне призначення, роль та ефективність впливу системи (кожної її частини) щодо середовища та зворотного впливу середовища на систему [207, С. 115-119].

Одним із перших у теорії оперативно-розшукової діяльності О. Г. Лекарь запровадив поняття взаемодії оперативних апаратів ОВС, під якою розумів спільні або погоджені за часом, місцем та метою дії двох і більше підрозділів (органів) щодо вирішення конкретних задач боротьби зі злочинністю [208]. Розвиваючи наведену дефініцію, Д. В. Гребельский зазначає, що при цьому взаємодіючі органи здійснюють управління в одній галузі державної діяльності (боротьбі із злочинністю), що функціонує з однією загальною метою [209].

На думку В. М. Атматжитова, під взаємодією підрозділів карного розшуку з іншими службами міськрайорганів внутрішніх справ при розкритті злочинів розуміеться заснована на законі та підзаконних іюрмативних актах іх погоджена діяльність процесуального, опера-пікію-розшукового, адміністративного та організаційно-управлінського характеру з застосуванням найбілып доцільного сполучення і таманних суб^ѵєктам взаємодії сил, засобів і методів, що дозволяє цосягнути високих результатів у розкритгі злочинів і відшкодуванні матеріального збитку [210, С. 45].

III. Козаченко та В. Л. Регульський вважають, що взаємодія рідна модель комплексного здійснення оперативно-розшукових га інших правоохоронних заходів, які здійснюються з урахуванням нідповідних умов оперативноі ситуації (обстановки). Тобто, засобів і методів для досягнення мети, здійснення відповідних спільних заходів, вибором тактичних прийомів або іх комбінацій, які найкраще забезпечення, виконання завдань у винятково короткі терміни силами та засобами, що є в розпорядженні суб'єктів взаємодіі, при наймен-ІНИ іатратах і прибезумовному дотриманнічинногозаконодавства I іі ( 177 203].

Свое бачення в вирішенні ціеі проблеми надае О. М. Бандурка, який визначае взаемодіею як комплекс спільних, або узгоджених за часом і місцем діі кількох оперативних підрозділів по вирішен-ню певних завдань в боротьбі зі злочинністю спільними зусиллями [42, С. 139-140].

Взаемодія, на думку А.А. Гліевого, - це належним чином орга-нізована, регламентована, узгоджена за метою, завданнями, місцем і часом спільна діяльність, яка спрямована на ефективне та комп-лексне використання сил, засобів і методів підрозділів криміналь-ноі міліціі та оперативних підрозділів ДДУПВП щодо забезпечення попередження, розкриття злочинів, розшуку злочинців, розкриття злочинів минулих років, при суворому дотриманні прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України [46, С. 7].

В. П. Сапальов, вивчаючи діяльність співробітників Департаменту оперативноі служби МВС Украіни, розумів під взаемодією, при здійснені якоі застосовуються оперативно-технічні заходи оперативною службою, сумісну організовану внутрішню та зовнішню діяльність підрозділів оперативноі служби, оперативних та опера-тивно-технічних підрозділів, що Грунтується на чинному законодавстві, узгоджену за метою, місцем і часом при чіткому розподілі обов'язків, узгодженні дій та централізованому керівництві, спрямовану на інтеграцію та концентрацію всіх сил і засобів для вирішення завдань протидії злочинності [66, С. 140 ].

Вивчивши сукупність багатьох ознак, які розкривають сутність процесу взаемодіі, В. Д. Пчолкін сформулював поняття взаемодії як засновану на спільності цілей і завдань, погоджену за часом, місцем і змістом, визначену законодавством діяльність компетентних суб'ектів щодо раціонального застосування наявних сил, засобів і методів для своечасного виявлення, попередження та розкриття злочинів [211].

Проводячи дослідження з питань попередження та розкритті фактів корупції серед працівників ДПС Украіни, В. С. Гаркуша визначає взаемодію слідчого з оперативним підрозділом податконоі міліціі при реалізаціі оперативно-розшуковоі інформації про корупцію в органах ДПС як засновану на законі, узгоджену за метою, місцем і часом діяльність щодо поеднання можливостей, сил, методіи і засобів, які е у розпорядженні кожного із них окремо для успішного проведення комплексу процесуальних, оперативно-розшукових, організаційно-технічних, профілактичних та інших заходів для розкриття корупції при збереженні таємниці досудового слідства і джерел отримання негласної інформації [212, С. 197].

Взаемодія оперативних підрозділів ОВС та органів прокуратури, які здійснюють нагляд за додержанням законів при здійсненні ОРД уповноваженими на це підрозділами - це засноване на законі співробітництво не підпорядкованих один одному органів, при якому вони діють узгоджено за місцем та часом, доцільно сполучаючи застосовувані ними засоби і способи з метою попередження, припи-нення і розкриття злочинів, притягнення до кримінальноі відпові-дальності винних, розшуку обвинувачуваних, забезпечення відшко-дування збитку, заподіяного злочином - на думку С. М. Піскуна [213, С. 194].

Разом з тим, аналіз зазначених вище понять взаемодії свідчить про те, що термін «взаємодія» несе дуже багато смислових навантажень. Це пояснюеться як складністю та багатозначністю даного тер-міна, так і різноманітністю аспектів його вивчення. Спільною рисою майже всіх наведених визначень поняття «взаємодія» є те, що автори тлумачать взаемодію як узгоджену діяльність, спрямовану на до-сягнення мети, виконання завдань або досягнення результату.

У науковій літературі існують також і різні погляди вчених щодо співвідношення понять «взаемодія» і «координація». Так, в літературі з управління взагалі, в тому числі й управління в системі правоохоронних органів, комплексно проблема координації та взаємодії розроблена ще недостатньо, висвітлюються лише окремі аспекти ціеі проблеми, в них відсутне єдине і чітке уявлення про самі по-ияття взаемодіі та координаціі. Грунтуючись на тлумаченні термі-іпі! «координація» та «взаемодія» в значенні узгодженості, багато івторів вживають іх як синоніми [214, С. 74]. Деякі автори, особли-10 :тхідноевропейські, користуються терміном координація, прак-іичіювзагалі не вживаючи терміна взаемодія [215, С. 112].Частина ІВТорів вважае, що координація - це діяльність щодо організаціі п іаемодіі, що поняттям координаціі охоплюеться поняття взаемодіі [216, С. 142]. Беручи до уваги, що в загальному вигляді в системі М ВС існуе два типи управлінських відносин: 1) відносини влади і нгіморядкування; 2) відносини незалежних один від одного органів

(працівників), то відносини першого типу можна назвати координа-ційними, другого - відносинами взаемодіі.

Отже, під взаемодібю ми розуміемо засновану на законах і під-законних нормативних актах погоджену за цілями, місцем, і часом діяльність незалежних один від одного підрозділів чи окремих пра-цівників щодо поеднання можливостей, сил, методів і засобів, які е у іх розпорядженні для успішного проведення комплексу проце-суальних, оперативно-розшукових, організаційно-технічних, про-філактичних і інших заходів боротьби зі злочинністю.

У свою чергу, координування - це сукупність дій, що обумовле-на владними повноваженнями суб'ектів управління, спрямованих на забезпечення упорядкованого функціонування суб'екта й об'ек-та управління, зокрема, погодженоі роботи всіх ланок системи та й окремих працівників.

На відміну від організаціі взаемодіі координація здійснюеть-ся суб'ектом управління, наділеного владними повноваженнями у відношенні об'ектів координуючоі взаемодіі. У якості останніх ви-ступають слідчі підрозділи, криміналістичні служби, окремі праців-ники, що знаходяться в адміністративному або іншому підпорядку-ванні координатора (суб'екта управління). Ще одна відмінність у тому, що якщо взаемодія організуеться між двома і білып елемен-тами системи (підрозділами, працівниками), то в процесі коорди-націі повинно брати участь як мінімум три елемента системи: один суб'ект і два об'екти управління. При цьому координатор і об'екти координаціі можуть належати до різних систем. У цьому випадку координація е позасистемною у відмінності від внутрішньосистем-ноі, коли всі іі учасники - елементи одніеі системи. У процесі ко-ординаціі суб'ектів управління вирішуються такі основні завдання: узгодження функціонування частин і елементів системи в напрямку досягнення цілей; інтеграція зусиль різноманітних підрозділів для рішення конкретних завдань; регулювання діяльності співвиконав-ців; узгодження дій структурних підрозділів та додаткових сил при проведенні комплексних операцій; коригування нормативно-право-вих актів, що регламентують поділ функціональних обов'язків і характер взаємодії підлеглих.

Спираючись на наведене теоретичне підгрунтя, хочемо провести аналіз практичноі діяльності оперативних підрозділів правоохоронних органів між собою та з іншими оперативними підрозділами правоохоронних органів при здійсненні оперативного розпізнавання та використанні його результатів у якості доказів у кримінально-му судочинстві. Найбілыпий теоретичний і практичний інтерес для предмета нашого дослідження представляють питання організаціі взаемодіі працівників оперативних підрозділів між собою.

Оперативне розпізнавання - це пізнавальна діяльність оперативного працівника по збиранню та дослідженню різних фактів, на підставі яких він відтворює минулі події, усі взаемовідносини різних осіб, пов'язаних з ціею подією, пізнає особистість суб'єкта, який вчинив злочин, особистість потерпілого та мае змогу моделювати подіі майбутнього. Пізнання входить складовою частиною в будь- яку діяльність людини. При здійсненні трудовоі діяльності людина пізнае об'ект праці, іі взаемозв'язки з іншими об'єктами тощо. У процесі діяльності мета, об'екти, способи пізнання можуть істотно змінюватися, а це означае, що змінюеться структура пізнавальноі діяльності. Для цього працівник оперативного підрозділу повинен володіти інформацією про: оперативну обстановку на території, в районі, в місті; мати уявлення про демографічний і національний склад населення; поводження і спосіб життя кримінального елемента; володіти знаннями про соціально-економічиі особливості обслу-говуваноі територіі (системи доріг і ліній зв'язку; особливості руху транзитного та місцевого транспорту; місця масового відпочинку; місця і періодичність проведення релігійних обрядів; місця з криміногенно-напруженою обстановкою, де можливі хуліганські прояви, пограбування, згвалтування; місця зростання диких і культурних рослин, використовуваних для приготування наркотичних речовин; дислокацію органів влади і військових частин, пунктів обміну валют, їх технічну укріпленість, графік роботи і систему охорони тощо). Йому повинні бути відомі розташування і робота організацій, установ, банків, поштових відділень, баз, складів, інших місць збереження товарно-матеріальних цінностей (незалежно від форм власності), а також об'ектів дозвільної системи, аптек та інших місць, де зберігаються, переробляються або застосовуються наркотичні засоби. Крім того, оперативник повинний добре знати сили та засоби, які задіяні в охороні громадського порядку, їх дислокацію, порядок і засоби зв'язку з ними.

Оперативне розпізнавання - це практична діяльність оператив-ного працівника, спрямована на оцінку та перевірку пізнаних фак-тів і явищ. У процесі ціеі діяльності широко застосовуються експе-рименти з об'ектами, виявленими у процесі пізнавальноі діяльності. Особливість пізнавальноі діяльності при здійсненні оперативного розпізнавання полягае в тому що у ході пізнання оперативний пра-цівник не тільки сам вирішуе виниклі розумові завдання, але й мае можливість доручати іншим особам вирішення низки розумових завдань, пов'язаних з відновленням моделі минулоі чи майбутньоі подіі (це в першу чергу працівники оперативних підрозділів).

Взаемодія між працівниками оперативних підрозділів при здій-сненні оперативного розпізнавання йде у двох основних напрямах:

1. Спілънаробота зі встановлення подій, відносин, взаемозв'язків, що мали місце уминулому. Пізнання подій минулого (вчинено-го злочину) здійснюеться шляхом побудування уявноі моделі на підставі зібраноі, оціненоі, систематизованоі інформаціі, що постійно доповнюеться під час ОРД. При чому не тільки відтворюеться статистична модель певного об'екту, але пізна-еться механізм діі, поведінки. При цьому така діяльність час-то здійснюеться у вкрай несприятливих умовах (нестача часу протидія зацікавлених у прихованні істини осіб, відсутність предметів, обстановки чи свідків злочинноі подіі тощо).

2. Спілъна робота зі створення уявноі моделі розвитку подій майбутнъого та визначення спілъних заходів щодо усунення негативних наслідків криміногенног ситуаціі. Пізнання майбутнього завжди грунтуеться на фактах теперішнього. У зв'язку з цим виникае потреба побудови уявних моделей взаемозв'язків фактів, явищ теперішнього з майбутньою по-діею. Тут обов'язково реалізується процес обробки наявноі інформаціі, визначення кола питань, що потребують свого подалыпого висвітлення та вивчення, судження про зв'язки, факти, можливі шляхи розвитку подіі, висування і перевірка різних версій.

Досвід роботи свідчить, що результативність спільних опера-тивно-розшукових заходів при застосуванні оперативного роз-пізнавання багато в чому залежить від правильно організованоі взаемодії, основна мета якоі складаеться в досягненні погодженого (оптимального) використання наявних агентурно-оперативних сил і засобів. У рамках організаційноі форми взаемодіі аналіз практики здійснення спільних оперативно-розшукових заходів при застосуванні методу оперативного розпізнавання дозволив виявити наступні найбільш розповсюджені види такої діяльності: узгодження місця і часу проведеного заходу, спільне планування різних етапів його проведення й агентурно-оперативного забезпечення; вивчення оперативноі обстановки на місці здійснення опе-ративно-розшукового заходу та виявлення підходів до розроблюваних осіб; спільна участь обох сторін у підготовці та проведенні оперативно-технічних заходів; узгодження дій по легендуванню і зашифруванні проведеного оперативно-розшукового заходу; забез-печення безпеки всіх учасників при його проведенні; координація роботи з підбора і залучення до конфіденційного співробітництва осіб, здатних посприяти в проведенні оперативно-розшукових за-ходів; спільна організація заходів у відношенні розроблювальних осіб або іх зв'язків у період проведення ОРЗ й узгодження дій з легалізаціі і використання даних у ході розслідування злочинів; взаемне використання агентурно-оперативних сил і засобів.

Але, як свідчать матеріали нашого дослідження, на сьогоднішній день більшість із числа опитаних оперуповноважених не задоволені рівнем взаемодіі оперативних підрозділів між собою при здійсненні тактичних прийомів оперативного розпізнавання. На питання ан-кети «Відзначте, на Ваш погляд, основні недоліки в організаціі взаємодії між працівниками оперативних підрозділів ОВС при проведенні оперативного розпізнавання» респонденти відповіли в такий спосіб: відсутність окремого нормативно-правового акта, що регла-ментуе проведення оперативного розпізнавання (98,4 %); недоліки у справі узагальнення і використання позитивного досвіду роботи (74,9 %); недостатня нормативно-правова регламентація взаемодіі (72,9 %); недоліки в інформуванні (74,1 %); небажання взаемодія-ти самих оперативних працівників (49,5 %); недоліки в координації розглянутоі діяльності з боку керівництва тіравоохоронних органів (23,7 %). Наведені вище дані свідчать про необхідність подалыного удосконалення відомчого нормативного регулювання питань, що стосуються порядку й основних напрямків взаемодії при застосуванні оперативного розпізнавання, а також вказують на важливість своечасного доведення до оперативного складу інформаціі про на-явні можливості взаемодіючих сторін.

У контексті проблеми, що розглядається, слід зазначити, що де-які напрямки взаємодії оперативних підрозділів правоохоронних органів знайшли своє відображення у відомчих нормативних актах, що регламентують діяльність окремих підрозділів. Однак, напрямок взаемодії при здійсненні оперативного розпізнавання обумовлено лише окремими аспектами (наприклад, ири складанні спільних планів проведення заходів, інформуванні про результати ОРЗ і т. ін.). У зв'язку з цим у білыності працівників оперативно-розшукових підрозділів виникають певні складнощі в з'ясуванні напрямків і по-рядку взаемодіі, що, відповідно до результатів інтерв'ювання, було відзначено більшістю опитаних оперативних працівників.

При застосуванні методу оперативного розпізнавання дуже важливе значення для попередження та розкриття злочинів має взаємодія оперативних підрозділів правоохоронних органів зі спе-ціальними підрозділами, які виконують окремі ОРЗ за дорученням. Проведене дослідження дає підставу зробити висновок про те, що необхідне подалыпе удосконалення таких форм взаємодії зазначених служб, як: при проведенні оперативного розпізнавання вельми важливе значення мае надання в межах наявних можливостей взаемноі методичної і практичної допомоги в організаціі і проведенні оперативно-технічних, оперативно-пошукових і інших оперативно-розшукових заходів; спільні наукові дослідження, обмін досвідом науково-дослідної, навчально-методичної діяльності та оперативно-технічної роботи; обмін досвідом роботи щодо підготовки кадрів; визначення прийнятних організаційних форм взаємодії і координаціі з метою усунення можливих протиріч і невиправданого паралелізму в роботі.

Дуже важливим напрямом у підвищенні ефективності проведен-ня оперативно-розшукових заходів, пов'язаних із застосуванням опе-ративного розпізнавання є вирішення питань оптимізаціі взаемодії оперативних підрозділів органів внутрішніх справ зі спеціальними підрозділами БОЗ МВС України та оперативними підрозділами по-датковоі міліціі, митноі служби. Потреба тісноівзаемодіі між цими органами обумовлюеться насамперед спільністю цілей по забез-печенню безпеки осіб, суспільства і держави. Зазначені обставини

вимагають узгодження дій цих підрозділів за цілями, завданнями, об'ектами, місцем і часом для того, щоб уникнути зайвого дублюван-ня в роботі й ефективніше використовувати наявні можливості. Слід зазначити, що одним з основних факторів, що мають істотний вплив на необхідність постійноі взаемодіі між цими органами, е визначена тотожність використовуваних ними для проведення оперативного розпізнавання форм, методів, сил і засобів. При здійсненні взаемо-узгодженоі діяльності при особистому пошуку, зазначені оперативні підрозділи правоохоронних органів мають змогу посилити спільні точки діяльності за наступними напрямками: обмін оперативно-роз-шуковою, оперативно-довідковою й іншою інформаціею з питань проведення оперативно-розшукових заходів в рамках оперативного розпізнавання; організація взаемодіі з питань навчання співробіт-ників підрозділів прийомам та тактиці застосування оперативного розпізнавання; проведення спільних робочих нарад, ділових зустрі-чей керівників оперативних підрозділів та територіальних органів; взаемне використання оперативно-розшукових і технічних засобів; спільне планування й здійснення ряду оперативно-технічних захо-дів; спільне відпрацьовування заходів для забезпечення власноі без-пеки; спільні заходи щодо розшуку та затримання злочинців.

Хочемо зазначити, що рівень взаемодіі названих підрозділів на сьогодні е досить високим. Однак практичноі взаемодіі в діяльнос-ті оперативних підрозділів КР, ДСБЕЗ та спеціальних підрозділів БОЗ не відповідае гостроті оперативноі обстановки та криміноген-ноі ситуаціі в краіні. Виходячи з цього, на нашу думку, пріоритетни-ми напрямками розвитку взаемодіі на сучасному етапі е: подалыне удосконалення нормативного регулювання питань, що стосуються порядку й основних напрямків взаемодіі спеціальних підрозділів БОЗ з іншими оперативними підрозділами правоохоронних органів при підготовці і проведенні оперативно-розшукових заходів у рам-ках застосування оперативного розпізнавання; створення спільного автоматизованого банку оперативно-значимих даних, отриманих у ході проведення оперативно-розшукових та оперативно-технічних заходів із установленням відповідних рівнів допуску до них; удо-сконалення системи спільноі професійноі підготовки фахівців різ-ного профілю; спільне або взаемне видання й обмін спеціальною на-уковою й навчально-методичною літературою з питань організації і тактики проведення оперативного розпізнавання; узагальнення і поширення позитивного досвіду спільноі роботи.

У випадках, коли серед розроблюваних членів злочинних груп е іноземці чи суб'ект злочину, вчиненого на територіі Украіни, пере-бувае за іі межами, або е достовірні дані про виізд розшукуваних осіб за кордон, а також при розшуку злочинців чи проведенні інших оперативно-розшукових заходів у рамках застосування оперативно-го розпізнавання, виникае нагальна потреба звертатися по допомогу до міжнародних правоохоронних організацій, зокрема НЦБ Інтер-полу в Украіні. Національне центральне бюро Інтерполу представ-ляе Украіну в Міжнародній організаціі кримінальноі поліціі (Інтер-пол) та е центром координаціі взаемодіі правоохоронних органів краіни з компетентними органами зарубіжних держав щодо ведення боротьби зі злочинністю, що мае транснаціональний характер або виходить за межі окремоі краіни. Згідно з Положенням про НЦБ Інтерполу в Украіні одніею з основних функцій названого бюро ви-ступае взаемний обмін офіційною і конфіденційною (оперативно-розшуковою) інформаціею в межах Інтерполу та правоохоронних органів Украіни; прийняття, обробка і направлення у Генеральний секретаріат Інтерполу і НЦБ Інтерполу іноземних держав запитів і відомостей, пов'язаних з інформаціею про злочини і злочинців, роз- I шукуваних особах, предметах, документах, здійсненням нагляду за ' певними особами, що підозрюються у вчиненні злочинів; організо-вуе участь представників Украіни у конференціях, що проводяться Інтерполом [180]. У діяльності щодо застосування оперативного розпізнавання з метою розкриття злочинів оперативні підрозділи, через взаемодію з НЦБ Інтерполу, можуть отримати два види ін-формаціі: відомості довідково-інформаційного або оперативно-роз-шукового характеру; інформацію процесуального характеру яка по-требуе проведення за кордоном процесуальних дій (допити, виімки, обшуки, отримання відомостей про наявність рахунка в банку, інші дії). Для отримання першого виду інформаціі запит надсилаеться до НЦБ Інтерполу, звідки після відповідноі обробки, перекладу на одну з робочих мов, прийнятих у Інтерполі (англійська, французька, іспанська, арабська), надсилаеться для реагування до НЦБ Інтерпо-лу відповідноі зарубіжноі держави. Розрізняються три види таких запитів: з метою ідентифікації та перевірки кримінального минулого особи (як правило іноземця), яка затримана або підозрюеться у вчиненні злочинів на територіі Украіни, перевірки вилучених до-кументів, автотранспорту, інших предметів; з метою перевірки опе-ративноі інформаціі та проведення оперативно-розшукових заходів на територіі зарубіжних держав; про виізд до зарубіжноі держави працівників правоохоронних органів Украіни для обміну оператив-ною інформацією, а також для участі в проведенні оперативно-розшукових заходів на територіі інших краін. Запити про проведення за кордоном перевірок або заходів для отримання оперативно-роз-шуковоі або довідковоі інформаціі можуть бути різноманітними: встановлення абонентів телефонів, перевірка адреси, готелів, ви-явлення оперативним шляхом зв'язків фігурантів за кордоном, опитування осіб, встановлення оперативного контролю за особами та місцями мешкання цих осіб. Одним із пріоритетних напрямів роботи НЦБ Інтерполу е розшук злочинців, які переховуються за межами України. Підставою для надсилання запитів про розшук є відомості, в тому числі й оперативного характеру, про перебування особи, яка переховується за кордоном. Використовуючи можливості НЦБ Інтерполу, оперативні підрозділи можуть у таких випадках встановити місцезнаходження особи, яка розшукуеться, та вирішити питання про її затримання та видачу відповідно до встановленого законом порядку [117]. 3 метою підвищення ефективності діяльності щодо застосування оперативного розпізнавання міжнародне співробітництво оперативних підрозділів правоохоронних органів повинно здійснюватися на умовах рівноправних відносин з інозем-ними науковими та науково-дослідними організаціями, юридичними особами, міжнародними науковими організаціями, науковими товариствами і об'еднаннями відповідно до чинного законодавства Украіни та міждержавних угод. До форм міжнародного співробітництва необхідно віднести: участь у роботі міжнародних організацій, науково-практичних конференцій, конгресів, семінарів та симпозіумів; проведення спільних наукових досліджень, програм, технічних і технологічних розробок; участь у спільних дослідженнях та розробках, які проводяться міжнародними колективами спеціаліс-тів; використання інтелектуальної власності на наукові та науково-технічні розробки на підставі угод між суб'єктами міжнародної наукової та науково-технічної діяльності; взаємний обмін науковою та науково-технічною інформацією; використання міжнародних інформаційних банків даних; участь у міжнародних інноваційних програмах, які мають на меті підвищення ефективності криміналіс-тичного забезпечення боротьби зі злочинністю; реалізацію заходів, передбачених міжнародними угодами; проведення досліджень за дорученням відповідного органу або особи іншоі держави, і з якими МВС України укладено відповідні угоди; залучення спеціалістів з інших держав для проведення досліджень у порядку, передбаченому діючим законодавством.

Для вирішення проблем використання результатів оперативного розпізнавання у якості доказів по кримінальній справі дуже важ-ливо вирішувати питання взаемодіі працівників оперативних підрозділів зі слідчими. Взаємодія оперативних працівників та слідчих при розкритті злочинів носить не альтернативний, а обов'язковий характер. Це пояснюеться тим, що в сучасних умовах швидке та повне розкриття білыності тяжких злочинів без застосування опе-ративно-розшукових сил, засобів і методів неможливе. Разом з тим встановлення особи, яка вчинила злочин, інших обставин, що складають предмет доказування в справі, лише оперативно-розшу-ковим шляхом не призводить само по собі до будь-яких юридич-них наслідків. Для того щоб такі наслідки (притягнення особи як обвинуваченого, обрання запобіжного заходу, направлення кримі-нальноі справи через прокурора до суду тощо) настали, необхідно провадження передбачених кримінально-процесуальним законом слідчих дій, які виконуе слідчий. Розкриття злочинів відбуваеться шляхом поеднання слідчих та оперативно-розшукових дій, а тому ці дії мають бути узгодженими. Засоби та методи, що використовують-ся слідчими та оперативними підрозділами суттево відрізняються. Діяльність перших передбачена нормами кримінально-процесуального закону і носить процесуальний характер, а останніх - регламентується нормами Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та відомчими нормативними актами і носить, як правило, негласний, оперативно-розшуковий характер.

У залежності від конкретних умов, характеру й динаміки спільно діяльності, визначаються і диференціюються завдання взаемо-діі оперативного працівника зі слідчим. До основних з них можна віднести: 1)забезпечення планомірного здійснення комплексу узгоджених чи спільних оперативно-розшукових та інших заходів; 2) забезпечення ефективного, наступального використання сил і засобів, що є в розпоряджеині суб'єктів взаемодії; 3) недопущення дублювання проведених заходів; 4) організацію ефективного інфор-маційного забезпечення діяльності по боротьбі зі злочинністю.

Аналізуючи закони Украіни «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи бо-ротьби з організованою злочинністю», кримінально-процесуальне законодавство, інші законодавчі та відомчі нормативні акти, а також фахову літературу з цього питання [218], ми можемо виділи-ти основні види взаемодіі, в яких здійснюються процесуальні та оперативно-розшукові відносини органів дізнання та слідчого. До них належать: самостійне здійснення органами дізнання опера-тивно-розшукових заходів і термінове інформування слідчого про їх результати; виконання органами дізнання оперативно-розшукових заходів і невідкладних слідчих дій за дорученням слідчого; виконання органами дізнання вимог слідчого щодо сприяння при виконанні ним слідчих дій відповідно до його доручень; виконан-ня органами дізнання доручень на проведення слідчих дій в інших районах; виконання оперативними підрозділами запитів відповід-них міжнародних правоохоронних організацій та правоохоронних органів, запитів повноважних державних органів, установ та ор-ганізацій стосовно проведення оперативно-розшукових заходів; здійснення органом дізнання розшуку обвинуваченого згідно з дорученням слідчого; участь спеціалістів правоохоронних орга-нів у проведенні слідчих дій; проведення експертиз в експертних установах правоохоронних органів; застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві і проходять по кримінальній справі, що знаходиться у провадженні слідчого чи органу дізнання; проведення оперативно-розшукових заходів відносно осіб, затриманих за вчинення злочину та осіб, взятих під варту тощо. Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України (ст. 94, 103, 113, 114, 118, 206) основним суб'єктом взаємодії з оперативним підрозділом є слідчий. У процесі взаємодії та організації розслідування він має право: знайомитися з оперативно-розшуковими матеріалами органів дізнання; доручати їм виконання окремих доручень та вказівок про провадження роз-

шукових та слідчих дій; вимагати узгодження питань щодо про-ведення оперативно-розшукових заходів у справах про злочини; приймати рішення про застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, та вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, додаткових заходів [219]. Окрім цього, згідно з вимогами відомчих нормативних актів на керівника слідчого підрозділу покладаеться обов'язок щодо ор-ганізаціі взаемодіі, своечасного вирішення питання про створення слідчо-оперативних груп для розслідування багатоепізодних, між-регіональних злочинів, проявів організованоі' злочинності та за-безпечувати іх роботу згідно з узгодженими планами [220]. Отже, процес взаемодіі слідчого та оперативного працівника полягае у здійсненні комплексу заходів, регламентованих законом, з вико-ристанням наявних сил, засобів та методів (слідчих та оперативно-розшукових) правоохоронних органів з метою вирішення завдань кримінального судочинства [218].

. Аналізуючи питання взаемодіі працівників оперативних підроз-ділів і слідчих в процесі реалізаціі матеріалів, отриманих особистим пошуком, необхідно зупинитися на принципах і елементах ціеі взаємодії. Як вважав Р. С. Белкін, принципами взаемодії суб'єктів доказування є: узгодженість діяльності, її плановість; обов'язковість додержання встановленоі компетенціі суб'ектів; взаемна оператив-на поінформованість про результати діяльності суб'ектів доказуван-ня [204, С. 276]. На нашу думку, крім вказаних вище, до принципів взаемодіі між слідчим і оперативним працівником слід віднести: принцип законності, тобто взаемодія слідчого з оперативним пра-цівником мае будуватися на чіткій правовій регламентаціі та прово-дитися відповідно до компетенціі кожного із них; принцип рольовоі диференціаціі; принцип цілеспрямованості; принцип узгодженості. Метою взаємодії в процесі реалізаціі матеріалів, отриманих особистим пошуком, можуть бути: успішне проведення окремоі слідчоі діі (наприклад, проведення допиту), одержання оперативноі інформації (наприклад, у вигляді нових матеріалів, отриманих оперативним працівником у результаті застосування оперативного розпізнаван-ня і необхідних для розслідування справи, а в кінцевому результаті - розслідування кримінального злочину та притягнення винних до кримінальноі відповідальності.

Найчастіше практична взаемодія слідчого з оперативним праців-ником, який застосовуе метод оперативного розпізнавання, виникає у разі:

1. спільної діяльності в складі слідчо-оперативної групи;

1. коли слідчий надає оперативному працівнику окреме доручення (вказівку) на проведення оперативно-розшукових заходів по кримінальній справі, яка знаходиться у провадженні слідчого.

У науковій літературі питанням створення та функціонування слідчо-оперативних груп приділяли увагу фахівці з теорії управління, кримінального та кримінально-процесуального права. Це, перш за все, праці В. Т. Дорошенка, П. В. Коляди, О. I. Столмакова та ін-ших [221; 222; 223]. У теоріі ОРД ця проблема частково розгляда-лася у працях К. В. Антонова, О. Г. Душейка, I. П. Козаченка, [24, С. 111; 42; 170, С. 126 - 160]. Стабільна, технічно оснащена слідчо-опе-ративна група, укомплектована кваліфікованими працівниками -це найперша умова успішноі роботи по розкриттю кримінальноі справі. Слідчо-оперативна група створює можливість маневрувати силами, що дозволяе вести розслідування одночасно в різних на-прямах і в різних місцях. I навпаки, у разі такоі необхідності, скон-центрувати зусилля всіеі групи на якій-небудь одній, вирішальній в даний момент ділянці (наприклад, затримання всіх підозрюваних з одночасним проведенням у них обшуків за місцем роботи та проживання), що створювало ряд переваг, у тому числі і можливість здійснити необхідні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи у відносно стислі терміни. Діяльність таких груп мае переваги у по-рівнянні з іншими формами взаемодіі слідчих і оперативних працівників податковоі міліції. Зокрема, з'являється білыпе можливостей залучати до розслідування найбілып кваліфікованих працівників, що не завжди вдаеться при організаціі «разової» взаемодії слідчого з оперативними службам; створюються кращі умови при порозумінні між членами групи [221, С. 58]. Це сприяе білып активному й умі-лому використанню науково-технічних засобів, оперативній переві-рці кількох версій, а при необхідності — концентраціі зусиль групи на вирішальній ділянці [170, С. 177 - 181]. Але дотепер створення слідчо-оперативних груп (СОГ) у нормах кримінально-процесуаль-ного закону не існуе. Ст. 119 КПК Украіни передбачае можливість

створення тільки слідчих груп [74]. У той же час відомчі норматив-ні акти [188; 225] говорять про створення слідчо-оперативних груп. Відносини між слідчими й оиеративними працівниками у складі СОГ здійснюються на підставі ст. 114 КІІК Украіни та п. 1.12. На-казу МВС Украіни № 458. Робота, що виконана оперативними пра-цівниками, включеними до складу слідчо-оперативних груп (у тому числі при застосуванні оперативного розпізнавання), процесуально відображається у відповіді на доручення слідчого у порядку ст. 114 КПК Украіни. Керівник групи, а це слідчий, крім особистої участі у проведенні слідчих дій, визначае напрям розслідування і його планування, розподіляе роботу між учасниками групи і координуе іх діі, здійснюе організаційне забезпечення і контроль виконання, зна-йомиться з оперативними матеріалами, що відносяться до справи, й особисто відповідає за належне їх використання і легалізацію про-цесуальним шляхом. Оперативний працівник, який отримав інформацію при застосуванні оперативного розпізнавання, що стосується розслідуваного злочину або інших фактів злочинноі діяльності об-винувачених (підозрюваних), котрі проходять по справі, своечасно знайомить з нею слідчого, вживаючи заходів, що виключають розго-лошення джерел і способи іх отримання. Для забезпечення резуль-тативності роботи по реалізаціі матеріалів, отриманих при застосуванні оперативного розпізнавання, слідчий мае право знайомити з матеріалами кримінальної справи оперативного працівника, який несе відповідальність за їх нерозголошування. Важливими умовами успішного розслідування є стабільність групи, кваліфікація, досвід і знання її учасників. Якщо виникае потреба змінити склад СОГ, вар-то забезпечити наступність, поступову передачу матеріалів новому слідчому чи оперативному працівникові до виходу попередника з групи. При заміні керівника групи на таку посаду доцільно висувати члена групи, який володіе усіею доказовою інформаціею по справі, користуеться авторитетом та повагою серед членів групи, має організаторські здібності. Це сприятиме успішному розслідуванню справи. Слід також зазначити, що розслідування кримінальноі справи учасниками СОГ надае можливість ефективніше використовувати знання, здібності й індивідуальні якості всіх учасників групи. При цьому учасники СОГ отримують можливість обмінюватися досвідом, підвищувати свою професійну майстерність. Не випадково в роботах, присвячених підвищенню кваліфікаціі слідчих, участь іх у групах по розслідуванню особливо складних кримінальних справ, розглядаеться як важливий елемент підвищення їх професійної майстерності [226, С. 107 - 109]. Дослідивши процесуальні питання утворення слідчо-оперативних груп, розглянемо організацію роботи цих формувань. У практичній діяльності правоохоронних органів та в наукових дослідженнях немае єдиного підходу щодо класифікаціі слідчо-оперативних груп (СОГ). Наприклад, В. Коновалов пропонуе поділити їх за структурою на прості та складні [227, С. 37 - 41]. Інші автори [229, С. 25] пропонують поділяти СОГ на наступні види: чергова слідчо-оперативна група, для оперативного реагування на повідомлення про вчинені злочини; постійно діюча слідчо-оперативна група, яка виіжджае на злочини, скоені в умовах неочевидності; слідчо-оперативна група, створена для розкриття і розслідування конкретного злочину; слідчо-оперативна група, яка створюється для розслідування певних злочинів за напрямами. На основі вивчення думок вчених [46; 170; 212], аналізу оперативно-розшукових та кримінальних справ, практики взаемодіі оперативних працівників зі слідчими під час реалізаціі матеріалів, що отримані особистим пошуком, ми пропонуемо поділити слідчо-опера-тивні групи на наступні види: 1)чергова- (при черговій частині), яка забезпечуе негайне реагування на заяви та повідомлення про злочини; 2) цільова (тимчасова) - для розкриття та розслідування злочинів по конкретній кримінальній справі; 3) спеціальна (постійно діюча) - для розкриття та розслідування обумовленоі категорії злочинців; 4) спільна слідчо-оперативна група (бригада) - для розкриття та розслідування тяжких злочинів, у тому числі вчинених організованими злочинними групами. Доручення та вказівки слідчого органу дізнання про проведення оперативно-розшукових заходів по кримінальній самостійне самостійне справі, яка перебуває у провадженні слідчого є одним з найбільш поширених видів спільної діяльності цих суб'єктів взаемодії. Правовою основою такоі діяльності є ч. 3 ст. 114 КПК України, відповідно до якоі слідчий по розслідуваній ним справі вправі давати органу дізнання доручення і вказівки про проведення оперативно-розшукових дій, які є для нього обов'язковими. Такі вказівки та доручення викладаються слід-чим у письмовій формі. Але, на думку деяких науковців [46, С. 62], вказівки можуть даватися безпосередньо і в усній формі, що пови-нно бути закріплено законодавчо. Ми погоджуемося з ціею точкою зору, бо письмова форма доручень при всіх іі позитивних якостях не дозволяе оперативно та раптово здійснювати необхідні заходи по розслідуванню кримінальноі справи. Але потім ці вказівки повинні бути обов'язково належним чином письмово оформлені.

Керівники та працівники оперативних підрозділів правоохорон-них органів повинні також встановлювати і підтримувати ділові зв'язки з науково-дослідними установами, науково-виробничими об'еднаннями, підприемствами інших відомств і громадських орга-нізацій. Це дозволить при проведенні заходів оперативного розпіз-навання одержувати там консультаціі і технічну допомогу, органі-зовувати стажування з метою освоення нових методик і апаратури, робити дослідження на устаткуванні, що належить цим установам, залучати наукових співробітників і фахівців до удосконалювання і розробки нових технічних засобів, до проведення занять в опера-тивних підрозділах щодо навчання особового складу новим методам досліджень; автоматизаціі вирішення окремих завдань на основі ви-користання комп'ютерних засобів.

Від того, як буде побудована взаемодія оперативних підроз-ділів між собою, з іншими правоохоронними органами, а також зі слідчими підрозділами в період реалізаціі матеріалів, отриманих оперативним розпізнаванням й використання іх у кримінальному судочинстві в значній мірі залежить благополуччя всього суспіль-ства. Взаемодія повинна здійснюватися не як самоціль, а як спосіб пошуку нових шляхів у вирішенні таких важливих завдань, як по-ліпшення криміногенноі ситуаціі, захист прав, свобод та законних інтересів держави і суспільства.