49.Передумови права на пред'явлення позову і їх класифікація.

Право на звернення до суду за судовим захистом посідає важливе місце серед інших прав, що забезпечують захист порушеного чи оскаржуваного права або охоронюваного законом інтересу. Тим часом у загальній теорії права немає єдності поглядів щодо багатьох аспектів проблеми права на звернення до суду за судовим захистом з конкретної цивільної справи.

Право на позов є по суті поняттям збірним, оскільки воно поєднує в собі дві правочинності, а саме: право на пред'явлення позову та право на задоволення позову.

Ці дві правочинності повинні виступати в єдності, тому що без права на пред'явлення позову не може бути права на задоволення позову. Разом з тим право на пред'явлення позову не буде для позивача засобом захисту порушеного або оскаржуваного права, якщо в нього не буде права на задоволення позову.

У відомій мірі право на пред'явлення позову й право на задоволення позову носять самостійний характер. Особі може належати право на задоволення позову при відсутності в неї права на пред'явлення позову. І навпаки, наявність у особи права на пред'явлення позову не завжди означає наявність у неї права на задоволення позову, тому що суд може встановити, що вимоги не засновані на законі, і відмовити в їх задоволенні.

Отже, право на пред'явлення позову — це право відкрити та підтримувати судовий розгляд конкретного матеріально-правового спору в суді першої інстанції з метою його вирішення. Це — право на правосуддя по конкретному матеріально-правовому спору.

За своїм змістом право на пред'явлення позову означає право на процес незалежно від його результату, право на діяльність суду щодо розгляду та вирішення вимоги про захист порушеного або оскаржуваного права або законного інтересу, тобто право на одержання рішення незалежно від його змісту і характеру. Таким чином, право на пред'явлення позову є процесуальною категорією, оскільки наявність цього права в зацікавленої особи зовсім не залежить від наявності в неї того суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу, які підлягають захисту.

Право на позов — самостійне суб'єктивне право. Як усяке суб'єктивне право, право на позов є не у всіх осіб, а лише у конкретних осіб з конкретних справ за наявності певних умов (передумов).

Отже, передумови права на пред явлення позову — обставини, з наявністю або відсутністю яких закон пов'язує виникнення суб'єктивного права певної особи на пред'явлення позову з конкретної справи.

Якщо такі передумови є в наявності, це означає, що в даної особи є право на судовий розгляд її цивільно-правової вимоги. Якщо будь-яка із передумов відсутня, то немає і самого цього права; звернення до суду в такому випадку не може викликати судового розгляду зазначеного спору; отже, суд не має права (і не зобов'язаний) зробити відповідний акт правосуддя.

Прийнято розрізняти загальні і спеціальні передумови права на пред'явлення позову. До числа загальних, характерних для всіх категорій справ належать наступні передумови:

Цивільна процесуальна правоздатність, яку мають усі фізичні і юридичні особи (ст.28 ЦПК).

Цивільна процесуальна правоздатність забезпечує виконання завдань, що постають перед нею, шляхом закріплення комплексу процесуальних прав і обов'язків: 1) на участь у цивільному процесі; 2) пов'язаних із посіданням процесуального положення певного суб'єкта процесу; 3) на виконання наданих законом конкретним суб'єктам процесу процесуальних засобів, прав і обов'язків;

Цивільна юрисдикція (ст.15 ЦПК). Справа може бути відкрита тільки в тому випадку, якщо її розгляд і вирішення віднесені до компетенції суду;

Відсутність судового рішення, раніше винесеного з тієї самої справи. Дана передумова випливає з діючого у цивільному процесуальному праві правила про неприпустимість вторинного пред'явлення позову і вирішення його щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п.2 ч.2 ст.122 ЦПК).

Відсутність рішення третейського суду, яке стало обов'язковим для сторін, прийнятого по тотожному позову, за винятком випадків, зазначених у законі (п.4 ч.2 ст.122 ЦПК).

Спеціальні передумови визначають наявність у суб'єкта права на пред'явлення позову в окремих категоріях справ.

Передумови права на пред'явлення позову прийнято також класифікувати на суб'єктивні та об'єктивні. Суб'єктивними є передумови, що містять вимоги до суб'єктів процесу (процесуальна правоздатність сторін), об'єктивними — всі інші передумови.

Наслідки відсутності права на позов і права на пред'явлення позову неоднакові. Відсутність права на позов у матеріальному сенсі означає відсутність самого права вимагати певної поведінки від боржника. Встановити наявність або відсутність права на позов можна тільки в результаті розгляду справи по суті. Наслідком відсутності цього права є рішення суду про відмову в позові.

Право на пред'явлення позову не залежить від наявності або відсутності права на позов у матеріальному сенсі. Для пред'явлення позову досить припущення про наявність права на позов. Право на пред'явлення позову є і при відсутності права на позов у матеріальному сенсі. Наявність або відсутність необхідних передумов права на пред'явлення позову перевіряється судом при прийнятті позовної заяви. Якщо відсутність хоча б однієї з них виявляється при поданні позовної заяви, то суддя відмовляє у його прийнятті Якщо ж відсутність передумови встановлюється після порушення справи або її розгляду судом, то провадження.

Для позитивного вирішення питання про відкриття конкретної справи у суді недостатньо наявності у заінтересованої особи права на пред'явлення позову, необхідно ще і реалізувати це право у належному порядку.

Виходячи зі змісту діючого цивільного процесуального законодавства щодо порядку звернення до суду, пред'являється вичерпний перелік вимог. На відміну від випадків недотримання передумов права на пред'явлення позову, недотримання порядку (умов) реалізації права на пред'явлення позову хоча і тягне неможливість порушення провадження по справі в суді, однак не є непереборним. Позивач може виправити допущені помилки та повторно звернутися до суду з тотожним позовом на загальних підставах.

До порядку (умов) реалізації права на пред'явлення позову належать:

1.    Підсудність справи даному суду.

Якщо спір не підсудний даному суду, суддя відмовить у прийнятті позовної заяви не тому, що немає права на пред'явлення позову, а тому, що відсутня передбачена законом умова реалізації права на пред'явлення позову.

Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві (ст. 115 ЦПК України).

2.    Процесуальна дієздатність позивача.

Дана обставина повинна бути встановлена суддею, що приймає заяву. Доказами, що підтверджують наявність або відсутність дієздатності, є паспорт, рішення суду (для визнаних обмежено дієздатними та недієздатними), свідоцтво про шлюб.

3.    Наявність належно оформлених повноважень на підписання

або пред'явлення позовної заяви.

Позовна заява подається до суду першої інстанції в письмовій формі та підписується позивачем або його представником (п.З ст. 119 ЦПК України).

Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження (п.7 ст. 119 ЦПК України).

4.    Сплата судового збору.

5. Дотримання реквізитів позовної заяви.

Отже, недотримання позивачем умов реалізації права на пред'явлення позову, а також відсутність у позивача самого цього права, виявлені до порушення цивільної справи, процесуально фіксуються в ухвалах про відмову в прийнятті позовної заяви або про повернення позовної заяви, право оскарження яких прямо закріплено у ст.293 ЦПК.