8. Тоталітаризм

Тоталітаризм – це феномен ХХ ст. Тоталітаризм (від пізньолатинського totalis – весь, цілий, повний) – одна з форм політичного режиму, що характеризується повним (тотальним) контролем держави над всіма сферами життя суспільства і окремо взятої людини: політичного, економічного, соціального і навіть особистого. Всю сутність тоталітарної держави висловив Б.Муссоліні: “Все для держави, нічого проти держави, нічого поза державою”. Тоталітаризм у найбільш завершеному вигляду існував у Італії, Німеччині, СРСР та державах соціалістичного табору. Тоталітаризм у різних країнах, в різний час мав свої особливості у відповідності до специфічних особливостей кожної країни. 1. Виникнення тоталітаризму

Феномен тоталітаризму своїм корінням сягає глибени віків, знаходить свою схожість з диспотіями і тираніями стародавніх часів, з абсолютиськими і авторитарними системами влади. Але лише у ХХ ст. в умовах кризи класичної ліберальної ідеї, при переході до розвинутого індустріального суспільства і соціальної демократії з`являється тип жорсткої диктатури, яка спирається на масові рухи, і пронизана унітарною (єдиною) ідеологією.

Можна визначити такі передумови виникнення тоталітарних режимів:

1. Утвердження індустріального суспільства. Поява технологій масового виробництва. Поява механізмів державного регулювання економікою. Стандартизація всіх сторін життя. “Масова культура”.

2. Залучення наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. до політичного життя широких мас населення після запровадження загального виборчого права і загальної демократизації політичного життя у провідних країнах світу.

3. Вихід на політичну арену широких мас переважно неграмотного, з низькою політичною культурою, озлобленого соціальною несправедливістю приводить до появи нових харизматичних лідерів, які вміло маніпулюють массами, прагнуть до одноосібної влади.

4.  Масові політичні партії і соціальні рухи об`єднаних масовими ідеологіями.

При всій зовнішній схожесті тоталітарні режими в різних країнах мали різні соціально-економічні структури, соціально-психологічні установки, принципово несумісні ідеології; їх становлення відбувалося різними шляхами, в залежності від національних особливостей і особливостей становища в країні; по різному і в різні часи відбувся їх крах.

8. Авторитаризм

Авторитари́зм (лат. autoritas — повна влада) — режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. Роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Характерною рисою є зведення нанівець місцевого самоврядування, застосування репресій і терору. Крайня форма авторитаризму — тоталітаризм.

Авторитаризм, як форма політичної влади часто поєднується з автократією (Форма ставлення до влади) і диктатурою (Форма здійснення влади), хоча це не обов’язково. Наприклад, будь-яка революція, в тому числі демократична, буде проявом авторитаризму (осекільки революція відбувається тоді, коли наявна правова система не може впоратися з поточною ситуацією, а іншої правової системи поки не існує; революція повністю ламає наявну правову систему і, перебуваючи, таким чином, у правовому вакуумі, авторитарно оголошує себе носієм влади).

Типологія

Одна з найвдаліших типологій авторитарних режимів належить німецькому політологу Дірку Берг-Шлоссеру. Він виділяв такі різновиди авторитаризму:

• Традиційні абсолютистські монархії (приклади: Ефіопія до 1974 р., Непал до 2007 р., Марокко, Саудівська Аравія та інші).

• Традиційні авторитарні режими олігархічного типу. Характерні для країн Латинської Америки (приклади: Гватемала, Куба до 1959 р. Нікарагуа до 1979 р. та інші).

• Гегемонистський авторитаризм нової олігархії (приклади: Камерун, Туніс, Філіппіни при Ф. Маркосі в 1972-1985 рр.).

• Країни «соціалістичної орієнтації» з усіма особливостями сприйняття соціалізму, його типів, егалітаристських традицій власної культури і так далі (приклади: Алжир, Білорусь, Бірма, Гвінея, Мозамбік, Венесуела, Танзанія та інші).

• Військові режими (приклади: режим Г. А. Насера в Єгипті, Х. Перона в Аргентині, авторитарні режими в Іраку, Перу та інші).

• Також слід виділити як різновид авторитаризму теократичні режими, коли політична влада сконцентрована в руках духовних осіб.

Основна відмінність авторитаризму від тоталітаризму в тому, що авторитарна влада ґрунтується на особистості лідера, його здатності утримати владу і залучати прихильників. У той час як в тоталітарних державах лідера висуває вже керівна еліта (наприклад, керівна партія чи церква), і система влади зав'язана на чільної ролі цієї еліти та її ідеології. Авторитарний режим часто закінчується зі смертю харизматичного лідера, не залишивши настільки ж сильного наступника. Тоталітарний режим більш стійкий і руйнується тільки в разі занепаду всієї системи та її ідеології.

Походження терміну

Термін «авторитаризм» був введений у науковий обіг теоретиками Франкфуртської школи, означав певний набір соціальних характеристик, властивих як політичній культурі, так і масовій свідомості в цілому. Авторитаризм - це, по-перше, соціально-політична система, заснована на підпорядкуванні державі або його лідерам. По-друге - соціальна установка або риса особистості, що характеризується впевненістю в тому, що в суспільстві повинна існувати сувора і безумовна відданість вождю, беззаперечне підпорядкування людей авторитетам і владі. Політичний режим, що відповідає принципам авторитарності, означає відсутність справжньої демократії як щодо вільного проведення виборів, так і в питаннях управління державними структурами. Часто поєднується з диктатурою окремої особистості, яка проявляється тою чи іншою мірою.

Ознаки авторитарного суспільства

• автократизм або невелике число носіїв влади (диктатор, військова диктатура, олігархічна група);

• непідконтрольність влади народу, звужені або зведені нанівець дії принципів виборності державних органів і посадових осіб, підзвітність їх населенню;

• ігнорується принцип поділу влади, глава держави, виконавча влада домінують, роль представницьких органів обмежена;

• монополізація влади і політики, недопущення реальної політичної опозиції і конкуренції (іноді відсутність різноманітних політичних інститутів може бути наслідком незрілості громадянського суспільства, чи недовіри партіям з боку населення);

• відмова від тотального контролю над суспільством, невтручання або обмежене втручання у позаполітичні сфери, насамперед у економіку;

• в якості методів державного управління домінують командні, адміністративні, в той же час відсутній терор, практично не застосовуються масові репресії;

• права і свободи особистості головним чином проголошуються, але реально не забезпечуються (насамперед, у політичній сфері);

• особистість позбавлена гарантій безпеки у взаєминах з владою;

• силові структури суспільству практично непідконтрольні і використовуються частково у політичних цілях.

• одним з поширених явищ в рамках авторитарних і тоталітарних систем є практика імітації виборів. Імітація виборів являє собою проведення агітаційно-пропагандистського заходу з усіма формальними атрибутами виборів (пряме і таємне голосування, передвиборна боротьба, наявність альтернативних кандидатів і т. д.) при повній відсутності навіть найменшої можливості приходу до влади представників опозиції.)

• При цьому відсутність якої-небудь ознаки не знімає з режиму клеймо авторитарності, так само як і за однією ознакою не можна судити про авторитарний характер режиму. З цієї причини часто питання про політичний режим в країні є спірним. Немає єдиних критеріїв авторитаризму.

• Авторитарний режим - це «компроміс» між тоталітаризмом і демократією, він є перехідним від Т. до Д., так само як від Д. до Т. Авторитарний режим близький до тоталітарного за політичною ознакою, а до демократії - з економічного, тобто люди, не маючи політичних прав, мають всю повноту економічних прав.

8. влада

Влада — слово, що використовується в українській мові для назви кількох різних, але взаємопов'язаних понять:

1. Право та можливість керувати, розпоряджатися чимось або кимось.

2. Політичне панування, політичний устрій.

3. Державна влада (судова, законодавча, виконавча)

4. Військова міць (військова влада)

Помітно, що найзагальнішим та основним є найперше визначення, а наступні є його специфічними відображеннями.

Ця стаття присвяченна розгляду влади саме як загального поняття.

В найширшому розумінні влада це здатність впливати на події та явища. В такому широкому значенні говорять не тільки на відносини між людьми, але й на взаємодію людини з навколишнім світом (кажуть про владу людини над природою) чи навіть природних явищ між собою. Однак перш за все влада розглядається як соціальна категорія і стосується стосунків між людьми.

Влада є явищем, що пронизує людське суспільство і зачіпає усі сторони людського життя. Тому поняття влади є дуже важливим в багатьох соціальних науках, перш за все в політології, предметом вивчення якої владні стосунки між людьми.

Існує дуже багато різних підходів до визначення влади. Така різноманітність пояснюється як складністю та багатоплановістю самого поняття так і неоднозначністю, суб'єктивністю його розуміння. Свідченням останнього може служити наступний приклад — оскільки в англійські слово power означає не лише владу, але й силу, енергію і навіть електричний струм, то для багатьох англомовних дослідників цілком природним є розгляд влади саме як сили, дії, поштовху. Наприклад Роберт Даль висуває припущення, що «наші уявлення про основоположні способи оцінювання [влади і] впливу ґрунтуються на інтуїтивних поняттях, дуже близьких до тих, на яких базується поняття сили в механіці». Тому врядчи можна стверджувати, що якесь визначення є вичерпним чи об'єктивним, скоріш кожне з них виявляє як певні аспекти влади так і різні точки зору на неї.