- •Контрольні питання з навчальної дисципліни «Взаємодія учасників судового процесу»
- •1. Поняття взаємодії як універсальної форми руху
- •6. Зміст та значення теорії взаємодії учасників судового процесу
- •2. Значення взаємодії сторін під час судового процесу (господарського, цивільного, кримінального)
- •3. Взаємодія в умовах змагального судового процесу
- •10. Поняття і наукові засади комунікативної взаємодії
- •4. Погляди вчених на об’єкт взаємодії учасників судового процесу
- •5. Сутність та значення двох основних поглядів на змагальність в судовій практиці
- •7. Сутність принципу детермінізму та принципу об’єктивності (їх співвідношення)
- •8. Взаємодія учасників судового процесу як процедура доказування
- •9. Особливості доказування під час судового процесу (господарського, цивільного, кримінального) з урахуванням взаємодії сторін
- •11. Вимоги до опису об’єкта у процесуальних документах (адекватність, підтвердження, інформативність). Значення виконання цих вимог
- •12. Засоби встановлення психологічного контакту під час взаємодії суб’єктів судового процесу
- •13. Структура комунікативної взаємодії процесуальних суб’єктів
- •14. Допит та судові дебати як форма комунікативної взаємодії у судовому процесі
- •15. Особливості перехресного допиту. Значення перехресного допиту для встановлення об’єктивної істини
- •16. Комунікативний саботаж під час допиту у судовому процесі як реакція адресата
- •17. Поняття, зміст та значення мінімізації емотивної складової під час судового розгляду
- •18. Поняття та значення істини в судовому процесі.
- •Значення.
- •19. Класифікація видів істини у судовому процесі;
- •20. Діалектичний та позитивістський підходи до встановлення істини. Значення їх використання
- •21. Співвідношення орієнтуючої та доказової інформації у судовому процесі. Значення її розмежування
- •23. Класифікація інформації за призначенням. Значення проміжної інформації
- •24. Внутрішнє переконання як критерій істини у взаємодії учасників судового процесу
- •25. Оцінка доказів за внутрішнім переконанням в судовому процесі
- •26. Співвідношення понять об’єкта та предмета оцінки в судовому доказуванні
- •27. Поняття та ознаки допустимості доказів у судовому процесі
- •1) Законність джерела.
- •2) Законність способу отримання доказу.
- •3) Процесуальне оформлення доказу.
- •28. Метод експертного дослідження як метод оцінки
- •29. Структура категорії оцінки
- •30. Внутрішнє переконання як підстава оцінки
- •31. Сутність та значення підстав внутрішнього переконання (гносеологічні, світоглядні та моральні)
- •32. Поняття аргументації у взаємодії процесуальних суб’єктів;
- •33. Аргументація як комунікативний процес
- •34. Поняття та значення аргументації оцінкою
- •35. Сутність Фреймової моделі оцінного мовленнєвогого акту в процесуальному документі
- •36. Структура та значення оцінного фрейму у процесуальному документі
- •37. Поняття та значення контекстного аспекту аргументації
- •Тактичні прийоми управління взаємодією процесуальних суб’єктів.
- •44. Прийоми емоційного спрямування. Значення їх використання під час судового розгляду
- •45. Сутність та значення використання прийому емоційного спрямування «наведення на хибний хід»
- •46. Сутність та значення використання прийому емоційного спрямування «ошарашення»
- •47. Засоби встановлення психологічного контакту у взаємодії суб’єктів
- •48. Використання засобів невербальної техніки під час судового засідання
- •49. Використання невербальних прийомів маніпулювання у взаємодії сторін
- •50. Поняття та значення дистанції спілкування між партнерами в судовому процесі.
48. Використання засобів невербальної техніки під час судового засідання
Невербальні компоненти відіграють немалу роль у комунікації процесуальних суб’єктів. За думкою вчених, майже три чверті інформації про партнера у комунікативній взаємодії особа отримує із враження про його зовнішність та поведінку. Виокремлюють інформативні ознаки міміки, жестикуляції, а також темпоритмічні характеристики мовлення тощо. Невербальне мовлення ґрунтується на динамічному стереотипі людини, тому його дуже важко підробити.
Отож невербальні ознаки комунікації, такі як жести, міміка, пози містять багато інформації про реальну позицію та наміри партнера у комунікативній взаємодії процесуальних суб’єктів. До засобів невербальної взаємодії належать мова жестів і поз, міміка, парамовленнєві характеристики (тон, тембр, темп мовлення), мова простору тощо.
Доречно зауважити, що велике значення для успішної комунікації має перше враження, яке партнери справляють один на одного і на аудиторію. Вважається, що особа, якій вдалося справити позитивне враження у перші миті комунікації, буде зберігати його у подальшому. Отже, грамотне застосування мови поз і жестів є дійовим способом складання позитивного враження на процесуальних суб'єктів.
Стурбованість, невпевненість, нервування
• схрещуєте руки і/або ноги;
• тримаєте книги або документи перед собою;
• сидите на самому краєчку стільця;
• постукуєте ногою;
• стукаєте пальцями по столу;
• накручуєте на палець волосся або ланцюжок;
• прикриваєте рот рукою під час бесіди;
• часто поправляєте краватку;
• граєтеся годинником або браслетами;
• тримаєте руки в карманах;
• стукаєте або клацаєте ручкою;
• часто поправляєте окуляри;
• часто моргаєте.
Агресивність
• схрещуєте руки на грудях;
• пильно дивитеся в очі співрозмовнику;
• показуєте пальцем;
• стискуєте кулаки;
• нависаєте над співрозмовником;
• продовжуєте працювати, коли з вами розмовляють;
• говорите, перебиваючи співрозмовника;
• занадто міцно потискаєте руку;
• збираєте папери, не закінчивши зустрічі;
• стоїте занадто близько до співрозмовника.
Пихатість
• запрокинута назад під час розмови голова;
• закриті очі;
• погляд собі під ніс;
• погляд поверх окулярів;
• піджаті губи;
• розмахування окулярами;
• вітаєте того, хто зайшов, сидячи;
• відкинувшись у кріслі, закладаєте руки за голову;
• не звертаєте уваги на привітання.
Ці жести часто супроводжуються фразами на зразок: «Я розумію, що ви намагаєтеся сказати..., але...», «Це все добре, але...», «Якщо у вас занадто багато часу...»
Доброзичливі жести
• жести розкритими руками у напрямку до співрозмовника;
• жести уважного слухача — дивитися в очі, нахиляти голову, кивати на знак схвалення, трошки податися вперед до співрозмовника;
• розмова без вторгнення на територію співрозмовника;
• пряма постава, піднята, але не запрокинута голова;
• стойка на обох ногах (відстань між ними не більше20 см) з рівномірним розподілом ваги тіла;
• широка, зручна посадка на всю поверхню стільця.
• при рукостисканні рука подається вперед прямо, кисть слугує продовженням лінії всієї руки.
Окрім мови поз і жестів, професійний комунікатор повинен також володіти мовою міміки. Люди мають дуже багату міміку. Розрізняють декілька тисяч виразів обличчя, що передають різноманітні відтінки настрою.
Мімічні сигнали універсальні, вони не так залежать від культурних традицій, бо є практично всезагальною комунікативною мовою. Вважають, що існує шість основних видів емоцій, які цілком однаково відображають обличчя людей у будь-якій точці земної кулі, хоча у різних культуру можуть існувати різноманітні правила стосовно того, чи слід проявляти ці емоції публічно, і якщо так, то де і коли. До таких емоцій відносять:
• страх;
• радість;
• здивування;
• гнів;
• печаль;
• відразу.
Однак у житті не все так просто. Міміка людей не завжди відображає їх почуття та емоції. Так, наприклад, посмішка може бути штучною. У цьому випадку вона, звичайно, не буде відображати емоцію радості.
У зв'язку з цим виникає питання: якщо обличчя людей дуже часто не відображають їхні істинні почуття, то чи можна за виразом обличчя відрізнити щирі почуття від нещирих? Відповідь: ймовірно, ні. Однак можна запропонувати деякі «ключі», на які потрібно звертати увагу при спілкуванні з іншими людьми.
Перше, що треба запам'ятати, — міміку рота значно легше контролювати, ніж рухи лоба і очей. Отже, саме у верхній частині обличчя треба шукати ознаки нещирості.
Інший «ключ» полягає у тому, що деякі мімічні вирази можуть не відповідати нашим очікуванням. Так, наприклад, фальшива посмішка може з'явитися раніше або пізніше, ніж ми думали. Недовіра може посилитися, якщо посмішка дуже довго залишається на обличчі співрозмовника.
Теоретично пропонується також визначати, наскільки щирим є вираз людини, порівнюючи праву половину його обличчя з лівою. Але цей метод потребує довгої практики. Він заснований на тому, що права половина обличчя, як правило, виразніша, ніж ліва.
Деякі вчені навіть припускають, що людство поділяється на дві частини за принципом домінування тієї чи іншої' половини обличчя. Більшість людей належить до «право-строннього» типу, меншість — до «лівостороннього». Вчені визначили, що хоча приблизно 80 відсотків людей потрапляють у «правосторонню» групу, музиканти, майже всі великі композитори, співаки, оркестранти звичайно належать до лівостороннього типу. Вчені, політики, танцори, актори, атлети є переважно правосторонніми.
