48. Використання засобів невербальної техніки під час судового засідання

Невербальні компоненти відіграють немалу роль у комунікації процесуальних суб’єктів. За думкою вчених, майже три чверті інформації про партнера у комунікативній взаємодії особа отримує із враження про його зовнішність та поведінку. Виокремлюють інформативні ознаки міміки, жестикуляції, а також темпоритмічні характеристики мовлення тощо. Невербальне мовлення ґрунтується на динамічному стереотипі людини, тому його дуже важко підробити.

Отож невербальні ознаки комунікації, такі як жести, міміка, пози містять багато інформації про реальну позицію та наміри партнера у комунікативній взаємодії процесуальних суб’єктів. До засобів невербальної взаємодії належать мова жестів і поз, міміка, парамовленнєві характеристики (тон, тембр, темп мовлення), мова простору тощо.

Доречно зауважити, що велике значення для успішної комунікації має перше враження, яке партнери справляють один на одного і на аудиторію. Вважається, що особа, якій вдалося справити позитивне враження у перші миті комунікації, буде зберігати його у подальшому. Отже, грамотне застосування мови поз і жестів є дійовим способом складання позитивного враження на процесуальних суб'єктів.

Стурбованість, невпевненість, нервування

•   схрещуєте руки і/або ноги;

•   тримаєте книги або документи перед собою;

•   сидите на самому краєчку стільця;

•   постукуєте ногою;

•   стукаєте пальцями по столу;

•   накручуєте на палець волосся або ланцюжок;

•   прикриваєте рот рукою під час бесіди;

•   часто поправляєте краватку;

•   граєтеся годинником або браслетами;

•   тримаєте руки в карманах;

•   стукаєте або клацаєте ручкою;

•   часто поправляєте окуляри;

•   часто моргаєте.

Агресивність

•   схрещуєте руки на грудях;

•   пильно дивитеся в очі співрозмовнику;

•   показуєте пальцем;

•   стискуєте кулаки;

•   нависаєте над співрозмовником;

•   продовжуєте працювати, коли з вами розмовляють;

•   говорите, перебиваючи співрозмовника;

•   занадто міцно потискаєте руку;

•   збираєте папери, не закінчивши зустрічі;

•   стоїте занадто близько до співрозмовника.

Пихатість

•   запрокинута назад під час розмови голова;

•   закриті очі;

•   погляд собі під ніс;

•   погляд поверх окулярів;

•   піджаті губи;

•   розмахування окулярами;

•   вітаєте того, хто зайшов, сидячи;

•   відкинувшись у кріслі, закладаєте руки за голову;

•   не звертаєте уваги на привітання.

Ці жести часто супроводжуються фразами на зразок: «Я розумію, що ви намагаєтеся сказати..., але...», «Це все добре, але...», «Якщо у вас занадто багато часу...»

Доброзичливі жести

•   жести розкритими руками у напрямку до співрозмов­ника;

•   жести уважного слухача — дивитися в очі, нахиляти голову, кивати на знак схвалення, трошки податися впе­ред до співрозмовника;

•   розмова без вторгнення на територію співрозмовника;

•   пряма постава, піднята, але не запрокинута голова;

•   стойка на обох ногах (відстань між ними не більше20 см) з рівномірним розподілом ваги тіла;

•   широка, зручна посадка на всю поверхню стільця.

•   при  рукостисканні  рука  подається   вперед   прямо, кисть слугує продовженням лінії всієї руки.

Окрім мови поз і жестів, професійний комунікатор по­винен також володіти мовою міміки. Люди мають дуже багату міміку. Розрізняють декілька тисяч виразів облич­чя, що передають різноманітні відтінки настрою.

Мімічні сигнали універсальні, вони не так залежать від культурних традицій, бо є практично всезагальною кому­нікативною мовою. Вважають, що існує шість основних видів емоцій, які цілком однаково відображають обличчя людей у будь-якій точці земної кулі, хоча у різних культу­ру можуть існувати різноманітні правила стосовно того, чи слід проявляти ці емоції публічно, і якщо так, то де і коли. До таких емоцій відносять:

•   страх;

•   радість;

•   здивування;

•   гнів;

•   печаль;

•   відразу.

Однак у житті не все так просто. Міміка людей не зав­жди відображає їх почуття та емоції. Так, наприклад, по­смішка може бути штучною. У цьому випадку вона, зви­чайно, не буде відображати емоцію радості.

 

У зв'язку з цим виникає питання: якщо обличчя людей дуже часто не відображають їхні істинні почуття, то чи можна за виразом обличчя відрізнити щирі почуття від не­щирих? Відповідь: ймовірно, ні. Однак можна запропону­вати деякі «ключі», на які потрібно звертати увагу при спілкуванні з іншими людьми.

Перше, що треба запам'ятати, — міміку рота значно легше контролювати, ніж рухи лоба і очей. Отже, саме у верхній частині обличчя треба шукати ознаки нещирості.

Інший «ключ» полягає у тому, що деякі мімічні вирази можуть не відповідати нашим очікуванням. Так, напри­клад, фальшива посмішка може з'явитися раніше або піз­ніше, ніж ми думали. Недовіра може посилитися, якщо посмішка дуже довго залишається на обличчі співрозмов­ника.

 

Теоретично пропонується також визначати, наскільки щирим є вираз людини, порівнюючи праву половину його обличчя з лівою. Але цей метод потребує довгої практики. Він заснований на тому, що права половина обличчя, як правило, виразніша, ніж ліва.

 

Деякі вчені навіть припускають, що людство поділяєть­ся на дві частини за принципом домінування тієї чи іншої' половини обличчя. Більшість людей належить до «право-строннього» типу, меншість — до «лівостороннього». Вче­ні визначили, що хоча приблизно 80 відсотків людей по­трапляють у «правосторонню» групу, музиканти, майже всі великі композитори, співаки, оркестранти звичайно належать до лівостороннього типу. Вчені, політики, танцори, актори, атлети є переважно правосторонніми.