5.9 Популяція

Термін «популяція» (від лат. populus – народ, населення) запропонував В.Л.Иогансен у 1903 р.

Популяції в природі — це, як правило, об'єднання в єдине ціле окремих видів.

Н. Ф. Реймерс (1990) приводить досить широкий спектр використовування терміну «популяція»:

• Популяція – сукупність особин одного виду, які впродовж великого числа поколінь населяють певний простір;

• Популяція – це все населення якої-небудь території (країни, провінції, будь-якої адміністративної одиниці);

• Популяція – це особини близьких видів (наприклад, мишоподібні гризуни), які проживають разом на будь-якій території.

Кожна популяція виконує строго певну функцію в тому біоценозі, в якому вона поширена. Існує багато типів популяцій: популяція елементарна, популяція ценотична, популяція географічна і т.д.Популяція має: екологічну структуру, чисельність і густину, просторову структуру, статеву і вікову структуру, показники народжуваності і смертності. Існують різні форми популяційних угрупувань, динаміка їх чисельності і т.д.

Екологічна структура популяції

Екологічна структура популяції (В.К. Мьякушко і Ф.В. Вольвач) – це склад популяції, який визначається чисельністю, густиною розміщення, морфофізіологичною і генетичною диференціацією особин.

Структура популяції – це форма адаптації її до умов існування, яка характеризує сучасний стан популяції і можливості її розвитку в майбутньому. Основним параметром популяції є густина.

Густина популяції – число особин в перерахунку на одиницю площі.

В узагальненому вигляді густину популяції визначають як величину популяції по відношенню до займаної неї території. Густина популяції виражається кількістю особин або біомасою популяції на одиницю площі або об'єму (води, повітря, ґрунту). Густину легко можна перерахувати в загальну чисельність. Вивчається також вікова динаміка виживання і плодючості популяції.

Для характеристики статевої структури популяції використовують ряд показників. Найпоширенішим показником є відношення кількості жіночих особин до певної кількості чоловічих особин (в частинах або відсотках).

По віковій структурі існують моноциклічні і поліцикличні популяції.

Моноциклічність характерна для більшості трав'янистих рослин, комах.

Поліциклічні популяції утворюють деревні рослини і багаторічні трави, а серед хребетних і безхребетних тварин такі, життя особин яких продовжується більше одного року.

Народжуваність і смертність. Це основні показники динаміки популяцій.

Показник народжуваності – це відношення загальної кількості особин, що народилися, до загальної чисельності популяції.

Зменшення чисельності популяції визначається двома чинниками — смертністю і міграцією.

Смертність може бути викликана вичерпаністю життєвих ресурсів, старістю, канібалізмом, конкуренцією, хижацтвом, паразитизмом, дією хвороботворних організмів і т.п.

Однорічні рослини розмножуються, як правило, один раз в житті; для тварин же більш характерний багатократне розмноження.

Безперервне багатократне розмноження. Демографія людини. Кожна особина бере участь в розмноженні багато разів. Вивчення чисельності, розміщення, складу, динаміки народонаселення складає предмет самостійної науки — демографії. Вперше таблиці виживання були складені для потреб страхування і пенсійного забезпечення. З цією ж метою складаються і так звані вікові піраміди. Окрім цього, будуються графіки, що відображають загальну чисельність і віковий склад країн, що розвиваються і розвинених. На таких графіках можемо побачити відмінності в параметрах, що вивчаються для різних регіонів. Вони обумовлені тим, що в країнах, що розвиваються, народжуваність помітно вище, а той, що виживає, нижче. Але разом з тим населення країн, що розвиваються, стрімко збільшується, а в розвинених якщо і збільшується, то вельми трохи. На передній план висувається проблема – як прогодувати населення країн, що розвиваються. Навіть якщо темпи народжуваності в них зміняться (зменшаться), народонаселення все одно набагато зросте, тому що безлічі жителів країн, що розвиваються, ще тільки належить вступити в дітородний період. Явище це іменується «інерцією зростання чисельності», і збільшення удвічі населення цих країн — далеко не межа. А це означає, що масштаби цієї проблеми справді устрашающі.

Закономірності розміщення організмів у просторі та часі

Основними поняттями, що характеризують ці закономірності, є: «просторове розміщення», «міграція» і «розселення». Перше поняття може розглядатися і як початкове, і як результат переміщення, що відбулося раніше. Два інші терміни використовуються для позначення цілком певних різновидів переміщення організмів.

Просторове розміщення. Існує три основні типи розміщення: випадкове, регулярне, групове.

Міграція частіше за все розуміється як масове направлене переміщення безлічі особин даного виду з одного місця в інше (полчища саранчі, перельоти птахів, пересування прибережних тварин вслід за приливами і відливами). Міграції можуть бути щодобовими, приливно-відпливними, сезонними.

Розселення частіше за все має на увазі видалення одних особин від інших (наприклад, від батьків, братів, сестер). Розселення буває активним (біг, політ, плавання і т.п.) і пасивним (перенесення вітром, течією). Принципових відмінностей між цими поняттями, очевидно, не існує. Розселення може бути як втечею, так і розселенням ради відкриття. Важливо, проте, розуміти, що і поняття «міграція», і поняття «розселення» вживаються по відношенню до групи, але все таки міграція – це масове пересування, а розселення торкається особини або навіть частини її.